Номер провадження 2/754/5214/25
Справа №754/7224/25
Іменем України
31 жовтня 2025 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В. В.
за участю секретаря судового засідання Краснощоки О. В.
за участю представника позивача ОСОБА_1
за участю відповідача ОСОБА_2
за участю представника відповідача ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов'язання,
Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 29.12.2008 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який був оформлений розпискою. Згідно умов договору ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в розмірі 43344дол США, що станом на 29.12.2008 по курсу НБУ становило 333748грн, строком до 01.04.2009. У подальшому 01.05.2009 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в розмірі 34560,00грн, що по курсу НБУ становило 4500дол США, строком до 01.09.2009. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19.11.2009, по справі № 2-3449/2009, стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_4 , борг в розмірі 368308,00грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1950грн, що разом становить 370258,00грн У подальшому ОСОБА_2 частину боргу в розмірі 34195,00грн самостійно сплатила ОСОБА_4 до відкриття виконавчого провадження. Тобто, за договором позики від 01.05.2009 відповідачка розрахувалася з позивачем до відкриття виконавчого провадження. Листом від 06.09.2024 № 4167, на адвокатський запит адвоката Митнюка В. І., приватний виконавець Артемчук Т. В. повідомив, що у його провадженні перебувало виконавче провадження № 58776817 від 03.04.2019, з примусового виконання виконавчого листа (дублікат) № 2-3449/2009, виданого 24.01.2017 Деснянським судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 боргу в розмірі 368308,00грн та судові витрати - 1950,00грн. За рахунок самостійно сплачених боржником грошових коштів вимоги стягувача, згідно з виконавчим документом, задоволено в повному обсязі на суму 336063,00грн. 02.11.2023 приватним виконавцем було постановлено постанову про закінчення виконавчого провадження № 58776817 у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом. Оскільки відповідачка прострочила виконання грошового зобов'язання згідно розписок, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 3% річних в розмірі 128252,07грн, індекс інфляцій 851504,16грн, що разом становить 979756,23грн.
14.05.2025 ухвалою Деснянського районного суду міста Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
10.07.2025 до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що позивач визначив період для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення основного грошового зобов'язання із 02 квітня 2009 року по 17 березня 2021 року; із 18 березня 2021 року по 06 травня 2021 року; із 07 травня 2021 року по 15 червня 2021 року; із 16 червня 2021 року по 14 липня 2021 року; із 15 липня 2021 року по 12 серпня 2021 року; із 13 серпня 2021 року по 01 вересня 2021 року; із 02 вересня 2021 року по 01 жовтня 2021 року; із 02 жовтня 2021 року по 23 листопада 2021 року; із 24 листопада 2021 року по 23 грудня 2021 року; із 24 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року; із 01 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року. У той же час, з позовною заявою позивач звернувся до суду 07 травня 2025 року, тобто із пропуском строку позовної давності для стягнення з відповідача грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України. Позивач в обґрунтування своєї позовної вимоги зазначає, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання згідно розписки 29.12.2008 грошових коштів в сумі 333748грн, які зобов'язався повернути 01.04.2009. Фактично позивач у позовній заяві визнав, що саме з моменту порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань та неповернення грошових коштів у встановлений розпискою строк, ОСОБА_4 станом на 01 квітня 2009 року вже було достеменно відомо як про порушення свого права, так і про особу, яка його порушила. Лише у травні 2025 року (зі спливом 16 років з моменту порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за розпискою від 29 грудня 2008 року) позивач ініціював позов про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за порушення основного грошового зобов'язання. Така пасивність позивача не свідчить про відсутність знань та/або про неможливість дізнатися, а лише про відсутність належної дбайливості у захисті своїх прав. Відтак, відповідач заявляє, що звернення позивача 07 травня 2025 року до суду першої інстанції з позовною заявою про стягнення боргу за договором позики відбулось зі спливом позовної давності, що, в силу ч. 4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови в задоволенні позовної заяви. Як і у випадку із позовною вимогою про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів за порушення основного грошового зобов'язання за розпискою від 29 грудня 2008 року, звернення позивача до суду з позовною вимогою про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від 1950,00грн судового збору також відбулось зі спливом позовної давності, що, в силу ч. 4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови в задоволенні позовної заяви. Крім того, стягнута заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2009 року, у справі № 2-3449/2009, з відповідача на користь позивача грошова сума судового збору у розмірі 1950,00грн не є грошовим зобов'язанням, за яке настає відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України. 02 листопада 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Артемчуком Т. В. у зв'язку з фактичним виконанням ОСОБА_2 в повному обсязі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2009 року, у справі № 2-3449/2009 згідно з виконавчим документом, на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 58776817. На час розгляду справи, постанова від 02 листопада 2023 року про закінчення виконавчого провадження № 58776817 є чинною, ніким не оскаржувалась та не оскаржується. Тому просять відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі у зв'язку із спливом позовної давності.
ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився. У матеріалах справи наявна заява, подана до суду адвокатом Митнюком В. І., який представляє інтереси ОСОБА_4 про розгляд справи без участі сторони позивача. Позовні вимоги підтримують та просять задовольнити.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась. До суду надійшла заява від адвоката Дяченка І. В., який представляє інтереси ОСОБА_2 про розгляд справи без участі сторони відповідача. Просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення у відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Суд установив такі факти та їх правовідносини.
03.06.2009 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з позовом про стягнення боргу та процентів за договором позики, з подальшим уточненням позовної заяви та заявою про збільшення розміру позовних вимог.
19.11.2009 рішенням Деснянського районного суду м. Києва, по справі № 2-3449/2009, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 борг в розмірі 368308,00грн, судові витрати в розмірі 1950,00грн, що разом становить 370258,00грн.
13.02.2010 головним державним виконавцем Деснянського районного управління юстиції Попик О. В., було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 2-3449 виданого 02.02.2010, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 боргу в розмірі 368308,00грн та судових витрати в розмірі 1950,00грн.
18.01.2017 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, по справі № 754/646/17, видано дублікат виконавчого листа по справі № 2-3449/09, оскільки оригінал виконавчого листа був втрачений при пересилці.
03.04.2019 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Артемчуком Т. В., постановлено постанову про відкриття виконавчого провадження, на підставі виконавчого листа (дублікат) № 2-3449/2009, виданого 24.01.2017 Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 боргу в розмірі 370258,00грн.
02.11.2023 приватним виконавцем Артемчуком Т. В. постановлено постанову про закінчення виконавчого провадження № 58776817 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку із повним фактичним виконанням рішення суду, згідно з виконавчим документом.
Відповідно до листа приватного виконавця Артемчука Т. В. вбачається, що в мотивувальній частині постанови в матеріалах виконавчого провадження містяться чеки про перерахування боржником на користь стягувача поштових переказів на загальну суму 34195,00грн до відкриття виконавчого провадження. За рахунок самостійно сплачених боржником грошових коштів вимоги стягувача згідно виконавчим документом задоволено в повному обсязі на суму 336063,00грн. Перерахування грошових коштів відбувалось частинами в період з 17.03.2021 по 02.11.2023.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Посадових чи службових осіб та громадян в підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
За вимогами ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно із вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі умов, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З огляду на вищенаведені норми, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Дані кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Положення ст. 625 ЦК України, застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях. Кредитор реально грошові кошти не отримав. Відтак, встановлені ст. 625 ЦК України відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).
Отже з матеріалів справи вбачається, що відповідачка належним чином не виконувала своїх зобов'язань за договором позики. У зв'язку із чим кредитор звернувся до суду з вимогою про стягнення боргу, та рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19.11.2009, по справі № 2-3449/2009, підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника (відповідачки) перед кредитором (позивачем).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2009 році зобов'язання відповідачки сплатити заборгованість за договором позики не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Так суд установив, що відповідачкою ОСОБА_2 , 02.11.2023 було сплачено останній платіж в рамках виконавчого провадження № 58776817, про стягнення з неї на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики, про що приватним виконавцем було постановлено постанову про закінчення виконавчого провадження № 58776817 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Тому, 02.11.2023 (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов'язання відповідачки перед позивачем за договором позики припинилося.
Велика Палата Верховного Суду, 08.11.2019, у справі № 127/15672/16-ц, погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. А тому помилковим є висновок відповідачки про те, що строк позовної давності для пред'явлення цього позову до суду вже сплинув.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідачки підлягає сума у межах строку позовної давності за три роки до звернення до суду з позовом, тобто з 07.05.2022 до 07.05.2025.
Разом з цим, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).
Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17).
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року №519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періодів порівнянні з базовим.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, то норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 27 січня 2016 року № 6-771цс15, від 22 березня 2017 року № 2311цс16.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19)).
Отже суд установив, що між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого грошовий еквівалент зобов'язань був визначений у доларах США, а тому в цьому випадку підстав до стягнення з відповідачки інфляційних втрат немає, оскільки позивач не був позбавлений права ставити питання про стягнення з відповідачки суми позики, що визначена по курсу долара США до гривні на момент пред'явлення такої вимоги. Чим і скористався позивач при поданні до суду позову (справа № 2-3449/2009) та отримавши рішення суду про відновлення свого порушеного права. Таким чином в справі № 2-3449/2009 порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, були виражені за договором позики в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, а за розпискою були виражені в іноземній валюті з визначенням еквівалента в гривнях, тому втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлювалися еквівалентом іноземної валюти.
Разом з тим суд, дослідивши розрахунок 3 % річних проведений позивачем, провів власний розрахунок за період з 07.05.2022 до 07.05.2025 (обмежуючись останніми трьома роками, які передували подачі такого позову).
Сума боргу, станом не день відкриття виконавчого провадження 03.04.2019, становила 336063,00грн.
Так, 3 % від 336063,00грн (336063,00 х 0,03)= 10 081,89грн (за 1 рік). За 3 роки = 10081,89 ? 3 = 30245,67грн.
Отже, по ставці 3 % річних сума за 3 роки (період з 07.05.2022 до 07.05.2025), яка підлягає стягненню, становить 30245,67грн.
Таким чином виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційна розміру задоволених позовних вимог.
Суд задовольнив 3,08 % позовних вимог (100 х 30245,67) : 979757), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 301,76грн (9797,57 х 34,3%), решту 9495,80грн залишити за позивачем.
Керуючись Конституцією України, статтями 11, 15, 16, 253-261, 509, 525, 526, 533, 609-611, 625 ЦК України, статтями 2, 4, 12, 76-82, 133, 141, 265-268 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов'язання- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 30 245,67грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 301,76грн.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 495,80грн залишити за ОСОБА_4 .
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_4 , дата народження відсутня в матеріалах справи, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено та підписано 31.10.2025, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України.
Суддя В. В. Бабко