Справа № 344/5569/24
Провадження № 22-ц/4808/1545/25
Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.
Суддя-доповідач Бойчук
27 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2025 року під головуванням судді Польської М.В. у м. Івано-Франківськ,
В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Заяву обґрунтовано тим, що Івано-Франківським міським судом 26.03.2024 було винесено судовий наказ за заявою ОСОБА_2 від 25.03.2024 у цій справі про стягнення із ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 який продовжує навчання до 23 років у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. Стягнення аліментів розпочато з 25.03.2025.
Підставою для подання заяви було те, що боржник за вказаною адресою не зареєстрований, а тому не отримував судовий наказ, окрім того з 29.11.2023 він був мобілізований. Також судовий наказ був виданий стосовно повнолітнього сина, який продовжує навчання, а станом на день поданні заяви стягувачем, син ОСОБА_4 змінив прізвище та по батькові.
На підставі судового наказу 18.04.2025 відкрито виконавче провадження, 14.05.2025 винесено постанову про звернення на доходи боржника та безпідставно стягнуто 321 907,22 грн за три місяці доходу боржнику.
Просив визнати судовий наказ, виданий Івано-Франківським міським судом 26 березня 2024 року у цій справі таким, що не підлягає виконанню з моменту зміни імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_5 .
Стягнути із ОСОБА_2 на його користь 307 111,12 грн безпідставно отриманих аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання за період з моменту зміни ним імені на ОСОБА_5 по день ухвалення судом рішення за цією заявою.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду та вважає, що така порушує інтереси дитини.
Зазначає, що станом на день подання стягувачем заяви про видачу судового наказу у даній справі, прізвище та по батькові сина ОСОБА_3 змінене не було, це підтверджується матеріалами цієї справи.
Однак, судом в ході розгляду заяви визнано судовий наказ таким що не підлягає виконанню абсолютно з інших підстав, ніж вказані в заяві.
Висновки та мотивація оскаржуваної ухвали не впливає на визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Суд першої інстанції, дійшов до не вірного висновку про задоволення заяви.
Обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Судовий наказ, який було видано у цій справі 25 березня 2024 року за змістом та порядком оформлено у відповідності до вимог ст. 168 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
З судового наказу не вбачається наявність помилки у його видачі, оскільки його було видано на підставі поданої заявником відповідної заяви. Також підстав для скасування цього наказу не передбачена ні в переліку матеріально-правових, ні процесуально-правових підстав.
ОСОБА_1 не подано суду належні і допустимі докази про наявність підстав для визнання цього судового наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково чи його було видано помилково.
Окрім того, апелянт вважає, що ОСОБА_1 було обрано невірний спосіб захисту його законних прав та інтересів.
З заявою про скасування судового наказу заявник не звертався, тобто не дотримався порядку передбаченого законом, а тому звернення до суду з заявою про визнання судового наказу, що не підлягає виконанню є неправомірним та таким, що не підлягає задоволенню.
Апелянт не погоджується з тим, що заявник у своїй заяві зазначив, що він за вказаною адресою не зареєстрований, а тому не отримував судовий наказ, оскільки така інформація не свідчить про той факт, що він не знав про наявність судового наказу у цій справі чи про відкрите виконавче провадження відносно нього.
Сторона, яка залучена до судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Апелянт вважає, що ОСОБА_1 нехтує своїми процесуальними правами, заявляючи про неотримання судового наказу, необізнаність про нього, а тому така поведінка сторони повинна була бути врахована при розгляді заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, однак суд першої інстанції не врахував цього.
Безумовних та беззаперечних підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню в суду першої інстанції не було, а стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини.
Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволені заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що з доводами апелянта не погоджуюся, вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Вказує на те, що судовий наказ не відповідає вимогам закону, винесений з порушенням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Судовий наказ про стягнення аліментів видається виключно на неповнолітніх дітей.
Неможливість розгляду питання про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання в порядку наказного провадження закріплено законодавчо, оскільки необхідно довести наявність у батька матеріальної можливості надавати допомогу повнолітній дитині, що виключає безспірний характер правовідносин і унеможливлює видачу судового наказу для стягнення будь - якої суми.
З досягненням ОСОБА_5 18 річного віку у нього як у особи позбавленої щодо нього батьківських прав, припинився обов'язок його утримувати.
Також, відповідно з судовим наказом від 26 березня 2024 року у нього був обов'язок по утриманню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, з моменту зміни ОСОБА_3 імені, такий обов'язок за судовим наказом припинився, оскільки особа з такими анкетними даними в даний час відсутня та не продовжує навчання, а судового рішення, яким був би визначений обов'язок по утриманню повнолітньою ОСОБА_5 не має.
Вважає, що суд першої інстанції законно визнав видачу судового наказу помилковим та таким, що не підлягає виконанню з моменту його видачі.
Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ОСОБА_2 адвокатка Михайлишин Т.Ю. апеляційну скаргу підтримала з мотивів наведених у ній.
Представник ОСОБА_1 адвокатка Левенець Л. В. вимоги апеляційної скарги заперечила, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взасідання апеляційного суду не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Встановлено, що рішенням Городенківського районного суду від 25.05.2010 справі № 2-388/2010 ухвалено стягувати з ОСОБА_1 аліменти у розмірі1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення дітьми повноліття (а.с. 9).
Рішенням Городенківського районного суду від 14.01.2021 справі № 342/169/20 змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області по справі № 2-388/2010 та ухвалено стягувати з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у розмірі по 1400 грн. щомісячно на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 10).
Івано-Франківським міським судом 22 січня 2024 року ухвалено рішення по справі № 344/10708/23, яким збільшено розмір стягнення аліментів, який встановлений рішенням Городенківського районного від 14 січня 2021 року вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у розмірі по 2500 грн щомісячно на кожну дитину починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Позбавлено ОСОБА_1 , батьківських прав відносно синів ОСОБА_3 , та ОСОБА_6 (а.с. 13).
За заявою ОСОБА_2 від 25.03.2024 у цій справі Івано-Франківським міським судом 26.03.2024 було видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 який продовжує навчання до 23 років у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. Стягнення аліментів розпочато з 25.03.2025. Стягнуто з боржника на користь держави судовий збір в розмірі 302,80 грн (а.с.16).
Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4,5 частини першої статті 161 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому ст. 432, ст. 435 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1,2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Отже, судові накази видаються щодо стягнення аліментів саме на дітей, тобто до досягнення дітьми повноліття.
За змістом ч.1, 3 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Судовий наказ є виконавчим документом.
Відповідно до змісту вказаної вище норми ЦПК України, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або 3) з інших причин.
Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.
Заявник в заяві про визнати судового наказу таким, що не підлягає виконанню навів обставини, відповідно до яких просить скасувати судовий наказ.
Згідно зі ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 8,9,10 ст.7 СК України).
Відповідно до ст.180, ч.3 ст.181,183, ч.1 ст.191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, такі обов'язки врегульовані главою 15 даного кодексу.
Главою 16 СК України регулюється питання утримання повнолітніх дочку чи сина.
Відповідно до ст.199, ч.2 ст.200 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Отже, обов'язок батьків утримувати дитину виникає саме до досягнення нею повноліття, однак після досягнення 18 років питання стягнення аліментів регулюється іншими нормами закону за певних умов, які досліджуються судом у позовному, а не наказному провадженні, а повнолітня особа статусу дитини вже немає в розумінні питання стягнення аліментів саме на утримання дитини за судовим наказом.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції зазначив, що підставою для визнання судового наказу у цій справі є помилковість видачі такого наказу.
Обов'язок батьків утримувати дитину виникає саме до досягнення нею повноліття, однак після досягнення 18 років питання стягнення аліментів регулюється іншими нормами закону за певних умов, які досліджуються судом у позовному, а не наказному провадженні, а повнолітня особа статусу дитини вже немає в розумінні питання стягнення аліментів саме на утримання дитини за судовим наказом.
При цьому судом вказано про те, що при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянта про те, що оскаржувана ухвала суду порушує інтереси дитини є необґрунтованими.
Судом першої інстанції вказано про те, що судові накази видаються щодо стягнення аліментів на дітей до досягнення дітьми повноліття.
Встановлено, що ОСОБА_3 є повнолітньою особою, тому стягнення аліментів саме на його утримання як повнолітньої дитини за судовим наказом у цій справі є неможливим.
Також визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню не позбавляє права ОСОБА_3 , який продовжує навчання чи матері за умови проживання сина з нею звернутись у позовному провадженні для вирішення цього питання.
Щодо доводів апелянта про те, що з судового наказу не вбачається наявність помилки у його видачі, оскільки його було видано на підставі поданої заявником відповідної заяви, слід зазначити, що підставою для визнання судового наказу у цій справі є не наявність помилки в наказі, а помилковість його видачі, оскільки таке було вирішено судом у наказному, а не позовному провадженні, про що і було вказано судом першої інстанції.
Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_1 не подано суду належні і допустимі докази про наявність підстав для визнання цього судового наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково чи його було видано помилково, то судом першої інстанції встановлено те, що підставою для визнання судового наказу у цій справі таким що не підлягає виконанню є помилковість його видачі та інші підстави, наведені вище. Тому звернення ОСОБА_1 з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому її слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують її законності і обґрунтованості. Підстав для її скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Постанову складено 31 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин