Справа № 347/1557/23
Провадження № 11-кп/4808/523/25
Категорія ст.197 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
30 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано - Франківського апеляційного суду в складі :
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали контрольного провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та його
захисника ОСОБА_9 на ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 жовтня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 ,-
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 вважає, що ухвала Косівського районного суду від 15.10.2025 року є незаконною, оскільки судом не обґрунтовано належним чином жодного ризику та не наведено будь - яких доказів необхідності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо його підзахисного.
Зазначає, що судом першої інстанції також не було враховано характеризуючі дані щодо ОСОБА_8 , який має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання по АДРЕСА_1 , з 20.12.2016 року по 27.02.2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Окрім цього, ухвалою Косівського районного суду від 29.06.2023 року щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначеним розміром застави.
Водночас суд першої інстанції належним чином не мотивував на підставі яких даних він прийшов до висновку про необхідність продовження запобіжного заходу, саме у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Просить ухвалу Косівського районного суду від 15 жовтня 2025 року скасувати. Застосувати щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло без дозволу суду у період з 22 год. до 06 год. наступного дня за адресою: АДРЕСА_1 , або визначити розмір застави.
Обвинувачений ОСОБА_8 в поданій апеляційній скарзі вважає ухвалу Косівського районного суду від 15.10.2025 року незаконною та необгрунтованою, оскільки судом не враховано те, що він має постійне місце проживання, потерпіла не заперечує щодо зміни йому запобіжного заходу з тримання під варти на домашній арешт.
Просить ухвалу Косівського районного суду від 15 жовтня 2025 року скасувати. Постановити нову ухвалу, якою застосувати щодо нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити заставу у межах 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Косівського районного суду від 15 жовтня 2025 року клопотання прокурора задоволено.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, продовжено на строк 60 днів, до 13 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 , підтримали вимоги апеляційних скарг просили їх задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту;
- прокурор з приводу поданих апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 заперечив, просив залишити їх без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції від 15 жовтня 2025 року без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції, слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів контрольного провадження, питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою було вирішено на етапі судового розгляду, де вирішальним є дослідження питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник висловили свою незгоду із судовим рішенням в частині відсутності доказів щодо наявності ризиків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предметом апеляційного оскарження є саме рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 від 15 жовтня 2025 року, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку судовим рішенням, які вже набули законної сили та виконані у повному обсязі.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 відповідає цим вимогам, оскільки суд першої інстанції правильно задовольнив клопотання, таке рішення прийнято за наявності необхідних для цього підстав, з наведенням відповідних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Частиною 1 ст. 29 Конституції України визначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
За змістом ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України.
За вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України встановлено відповідальність у виді позбавлення волі строком від п'яти до восьми років, та у відповідності до ст. 12 КК України даний злочин відноситься до категорії тяжких.
Серйозність пред'явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.
При вирішенні питання про законність оскарженого рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.
Зокрема, на стадії судового провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання.
Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та визнана правовою підставою для відводу складу суду.
В той час, оскільки зібрані під час досудового розслідування докази були достатніми для складання обвинувального акту, особа, про яку йдеться, могла вчинити таке правопорушення.
На думку суду апеляційної інстанції, інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу.
Наведене прокурором у клопотанні обґрунтування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які мають місце в даному випадку, з врахуванням обставин і тяжкості кримінального правопорушення та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватості, даних, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 , є переконливим.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик в свою чергу не є визначеною подією, а по суті представляє ймовірність отримання несприятливих для судового провадження подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.
У відповідності з ст. 199 КПК України в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи прокурора про те, що ризики згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України з часу застосування до ОСОБА_8 , запобіжного заходу не зменшилися та продовжують існувати до теперішнього часу, що в свою чергу виправдовує подальше тримання обвинуваченої під вартою.
Захисником ОСОБА_9 та обвинуваченим в поданих апеляційних скаргах не наведено вагомих підстав вважати, що обставини, які вказували на наявність заявлених прокурором ризиків, запобігання спробам яких є метою та підставами застосування запобіжних заходів, суттєво змінилися чи після прийняття рішень про застосування запобіжного заходу виникли нові обставини.
Судовий розгляд триває, встановлюються обставини, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів належним чином оцінив в сукупності всі обставини згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду клопотання доведено неможливість запобігання відповідним ризикам у разі застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. При застосуванні іншого більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі домашнього арешту, відносно нього існує значна ймовірність того, що він порушуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_8 в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, - забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання виникненню ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім цього, при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 судова колегія вважає, що необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який привелює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме прав людини та основоположних свобод та здоров'я людини, яка визнається в Україні найвищою соціальною цінністю згідно до ст. 3 Конституції України.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції в повній мірі врахував положення ст. ст. 177, 178, 183, 194, 199 КПК України, оцінив в сукупності всі обставини, наведені сторонами кримінального провадження, та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 .
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, якою передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Враховуючи те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів проти власності, вчинив новий злочин, тому суд першої інстанції дійшов до правильних висновків щодо неможливості визначення застави як альтернативного запобіжного заходу.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону, та винесене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 , залишити без задоволення.
Ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5