Справа № 344/15063/23
Провадження № 4-с/344/20/25
30 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої-судді Польської М.В.
секретаря Соляник Т.І.
за участі
скаржника ОСОБА_1 ,
представника скаржника Біян Б.Р.,
представника приватного виконавця Олійник В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду в режимі ВКЗ скаргу ОСОБА_1 , стягувач АТ «Універсалбанк», суб'єкт дії якого оскаржуються приватний виконавець Ткачук Любомир Михайлович про скасування постанов, визнання неправомірною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
Скаржник у вересні 2025 року звернувся до суду із вказаною скаргою, в якій просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №78867745 від 14.08.2025р. винесену приватним виконавцем Ткачук Любомиром Михайловичем; скасувати постанову про арешт коштів боржника, стягнення основної винагороди та розмір мінімальних витрат у виконавчому провадженні №78867745 від 14.08.2025р.; визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Ткачука Любомира Михайловича щодо не закінчення виконавчого провадження №78867745 від 14.08.2025р. на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»; зобов'язання винести постанову про закінчення виконавчого провадження №78867745 від 14.08.2025р. на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»; визнання неправомірними дії приватного виконавця щодо списання 01.09.2025р. коштів з належного ОСОБА_1 рахунку в АТ КБ «Приватбанк» у сумі 17682.12грн. та зобов'язання провернути дані кошти на належний рахунок ОСОБА_1 ..
Скаргу обґрунтував тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 30.11.2023р. у справі №344/15063/23 позов АТ «Універсал Банк» було задоволено частково та вирішено стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 60000грн. Дане рішення суду боржником (скаржником) ОСОБА_1 виконане після набрання законної сили добровільно 01.10.2024р., як щодо стягнутої судом суми заборгованості у розмірі 60000грн., так і стягнутого судового збору 2684грн. Натомість стягувач (позивач) 11.02.2025р. отримав виконавчий лист №344/15063/23 на стягнення з боржника 60000грн. заборгованості та пред'явив його до примусового виконання до приватного виконавця Ткачука Л.М., не зважаючи на повне виконання рішення суду ще у 2024 році відповідачем (скаржником). В подальшому суб'єктом примусового виконання незаконно стягнуто 01.09.2025р. з скаржника, як боржника, суму - 17682.12грн. у межах відкритого виконавчого провадження №78867745.
25.09.2025р. надійшло від представника приватного виконавця заперечення на скаргу, в якому зазначено, що виконавче провадження №78867745, яке відкрито 14.08.2025р. за заявою стягувача про залишок заборгованості за виконавчим листом від 11.02.2025р. у сумі 15567.38грн., вже завершено, а дії приватного виконавця відповідають вимогам закону. Скаржником не вірно обрано спосіб захисту, так як боржник ОСОБА_1 не звертався до суду про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню та поворот виконання судового рішення. Окрім того слід стягнути з скаржника понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000грн.
В судовому засіданні скаржник та його представник (за довіреністю) вимоги скарги підтримали з підстав зазначених в скарзі та наданих пояснень.
Представник приватного виконавця (адвокат) в судовому засіданні в режимі ВКЗ просив відмовити у задоволенні скарги, з підстав викладених у відзиві та наданих пояснень. Заінтересована особа - стягувач не з'явився в засідання, клопотань чи заперечень по суті скарги не надавав.
За вимогами статтей 447, 447-1,448 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Під час розгляду скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця судом встановлено наступне.
14.08.2025р. приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачук Любомиром Михайловичем було відкрите ВП №78867745 на підставі заяви про примусове виконання виконавчого листа №344/15063/23, виданого Івано-Франківським міським судом 11.02.2025р. на підставі заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 30.11.2023р про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 60 000грн. та судового збору 2684.00грн. (задоволення позову частково). Однак, як вірно доводила сторона скаржника, попередньо ще 10.01.2024р. відповідно до наданої до скарги копії квитанції боржник (відповідач) ОСОБА_1 оплатив стягувачу (позивачу) АТ «Універсал Банк» заборгованість 60000грн. та 2684.00грн. на виконання рішення суду у справі №344/15063/23, тобто повністю виконав рішення суду. Про отримання коштів за судовим рішенням стягувач АТ «Універсал Банк» не міг не знати, оскільки платіжна квитанція чітко вказує що сума оплачується за судовим рішенням у цивільній справі №344/15063/23, а кошти отримані ним.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що 07.02.2025р. представник банку (позивача) звернувся до суду про видачу виконавчого листа за судовим рішенням від 30.11.2023р (а.с.93), який видано судом та направлено 14.02.2025р. на адресу запитувача. Повідомлень про добровільне виконання судового рішення ні відповідач, ні позивач не направляв до матеріалів цивільної справи.
Встановлено, що 23.07.2025р. стягувач пред'явив виконавчий лист приватному виконавцю до примусового виконання, дана заява отримана приватним виконавцем 14.08.2025р. В заяві яка долучена представником приватного виконавця стягувач АТ «Універсал Банк» зазначив, що залишок боргу по виконавчому документу складає 15567.38грн., хоча така інформація не відповідала дійсності, про що зазначено нижче.
На підставі відкритого ВП №78867745 приватний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження від 14.08.2025р. надав 5 днів боржнику для подання декларації . Як зазначає скаржник та підтверджується поштовим відстеженням, він отримав дану постанову 25.08.2025р.
Також, 14.08.2025р. одночасно була винесена приватним виконавцем постанова про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 1556.74грн., яка складає 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, тобто від суми 15 567.38грн.
Також, 14.08.2025р. винесена приватним виконавцем постанова про стягнення з боржника ОСОБА_1 загальної суми мінімальних витрат понесених приватним виконавцем у розмірі 558грн.
Також, цього ж дня 14.08.2025р. винесена постанова про арешт коштів боржника ОСОБА_1 «у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 17682.12грн.».
При цьому, суд зазначає, що при розгляді справи №344/15063/23 судом було задоволено позовні вимоги АТ «Універсалбанк» частково, зокрема стягнуто 60000грн., а у задоволенні вимог на суму 15 567.38грн. було відмовлено (саме ця сума була вказана стягувачем як частково непогашена боржником від суми 60тисяч гривень та прийнята приватним виконавцем до стягнення). Отже, стягувач умисно знаючи про повне виконання боржником-відповідачем суми боргу стягнутої судовим рішенням, безпідставно пред'явив виконавчий лист до примусового стягнення нібито частини боргу саме у тому розмірі, яка була відхилена судом за недоведеністю у цивільній справі. Разом з тим, судом не було встановлено під час розгляду даної скарги того, що приватному виконавцю було відомо те, що пред'явлена стягувачем заява з виконавчим листом про стягнення частини боргу, яка нібито не погашена боржником, є сумою відмовленою у частині позовних вимог банку.
З логічного розрахунку судом, в дану суму приватний виконавець включив: 15 567.38грн. (суми, яка визначена саме стягувачем як заборгованість зазначена у виконавчому листі виданого судом), 1556.74грн. нарахованої приватним виконавцем основної винагороди (10% від не стягнутої суми судом) та 558.00грн. (загальної суми мінімальних витрат понесених приватним виконавцем у даному ВП).
Правовою основою діяльності приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання (ст. 2 Закону №1403-VIII).
Тобто в організації своєї діяльності приватний виконавець зобов'язаний керуватися Конституцією України, Законом №1403-VIII, іншими законами, нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання.
Відповідно ст.1,п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» (закон №1403-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Отже, приватний виконавець зобов'язаний вчинити дії щодо прийняття заяви стягувача та розпочати виконавче провадження.
Стаття 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вказує що державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.
Водночас, винагорода розраховується приватним виконавцем одночасно з відкриттям виконавчого провадження шляхом винесення відповідної постанови. Винагорода приватного виконавця передбачена статтею 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який прийнятий 02 червня 2016 року, набрав чинності 05 жовтня 2016 року.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Пунктом 12 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 встановлено, що розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10% суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
При цьому, приватний виконавець у даній постанові про стягнення основної винагороди приватного виконавця невірно посилається саме на ст.27 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки п.5 ч.5 ст.27 цього закону у разі виконання рішення приватним виконавцем виконавчий збір не стягується, проте таке стягнення саме основної винагороди регулюється нормами ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка застосована судом у даній ухвалі.
Системний аналіз норм 31 Закону № 1403-VIII та Порядку № 643 дає підстави для висновку, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є фактично винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення. Водночас основна винагорода приватного виконавця та виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і виступають формами винагороди виконавців, однак не є однаковими поняттями. Тому законодавцем передбачений обов'язок приватного виконавця виносити одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, у якій має бути наведено розрахунок та зазначено порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (стаття 31 Закону № 1403-VIII).
За ч.1,2 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Пред'явлення виконавчого листа стягувачем саме до примусового виконання судового рішення, при наявності добровільного погашення боржником всієї суми заборгованості на підставі рішення суду, встановлено судом - неправомірним. Разом з тим, приватний виконавець діяв в межах законодавства, доказів змови стягувача та приватного виконавця у стягненні коштів не передбачених виданим судом виконавчим листом скаржником не надано, а спосіб захисту прав перед судом обрано не вірно, що буде зазначено нижче.
Отже, вимоги скарги: скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №78867745 від 14.08.2025р. винесену приватним виконавцем Ткачук Любомиром Михайловичем, скасувати постанову про арешт коштів боржника, стягнення основної винагороди та розмір мінімальних витрат у виконавчому провадженні №78867745 від 14.08.2025р. не підлягають до задоволення, оскільки приватний виконавець діяв в межах закону, виніс дані оскаржувані постанови в межах відкритого ВП про стягнення суми боргу, на підставі виданого судом виконавчого листа, не володіючи даними про наявність повного виконання рішення суду добровільно ще до відкриття виконавчого провадження, а стягувач приховав дану інформацію зловживаючи правом на пред'явлення ВЛ до примусового виконання, іншого матеріали цивільної справи та скарги не містять.
Щодо вимог: визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Ткачука Любомира Михайловича щодо не закінчення виконавчого провадження №78867745 від 14.08.2025р. на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»; зобов'язання винести постанову про закінчення виконавчого провадження №78867745 від 14.08.2025р. на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»; визнання неправомірними дії приватного виконавця щодо списання 01.09.2025р. коштів з належного ОСОБА_1 рахунку в АТ КБ «Приватбанк» у сумі 17682.12грн. та зобов'язання провернути дані кошти на належний рахунок ОСОБА_1 , то слід зазначити наступне.
Сторона скаржника доводила, що після отримання ОСОБА_1 25.08.2025р. постанови про відкриття ВП№78867745 (інші постанови не направлялись, про них дізнався з реєстру), ним 28.08.2025р. було скеровано приватному виконавцю заяву датовану 28.08.2025р. про закриття виконавчого провадження з повідомленням про добровільне виконання рішення суду ще 01.10.2024 року, дана заява одержана приватним виконавцем 01.09.2025р. Однак, незважаючи на отриману 01.09.2025р. інформацію про виконане рішення суду боржником у ВП ще до його відкриття, приватний виконавець Ткачук Л.М. вчинив бездіяльність та цього ж дня 01.09.2025р. подав платіжну інструкцію про списання з боржника всієї суми 17682.12грн.
Щодо цього представник приватного виконавця пояснив, що по перше боржник не міг не знати про накладення арешту на грошові кошти наявні у боржника в Універсал банку 14.08.2025р., по друге помічник приватного виконавця як правило забирає поштову кореспонденцію на поштовому зв'язку в кінці робочого дня, передано приватному виконавцю вранці 02.09.2025р., а тому таке отримання інформації з доказом про сплату відбулося ще до списання коштів 01.09.2025р., по третє виконавче провадження було закінчене 02.09.2025р. саме на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», як і вказує скаржник, проте з підстав повного стягнення всієї суми у межах ВП.
Як слідує з матеріалів справи, платіжною інструкцією від 01.09.2025р. виданою Приватбанком, поданою - о 10.21год було списано з боржника (скаржника) ОСОБА_1 суму 17682.12грн. на отримувача ОСОБА_2
01.09.2025р. о 13.34год відповідно до платіжної інструкції, приватний виконавець Ткачук Л.М. перерахував на отримувача АТ «Універсал Банк» кошти в сумі 15567.38грн. і о цій же годині кошти в розмірі основної винагороди та витрат на виконавче провадження зараховані приватному виконавцю.
Щодо доводів скаржника про те, що приватний виконавець був усно повідомлений по телефону (ймовірно 26-27.08.2025р.) про наявність добровільного виконання ним рішення суду ще до відкриття виконавчого провадження, є голослівними та не підтверджено доказами (випискою з мобільного телефону чи іншим способом) і заперечуються представником виконавця, направлений доказ на адресу приватного виконавця через поштовий зв'язок містить дату - 01.09.2025р., а не час, при цьому судом встановлено, що такий доказ відправлено поштою та отримано приватним виконавцем після проведення списання коштів у межах ВП, іншого матеріали справи не містять.
Тому, вимога зобов'язання приватного виконавця провернути дані стягнуті кошти у сумі 17682.12грн. на належний у Приватбанку рахунок ОСОБА_1 , з врахуванням наявності на час подання скарги у приватного виконавця тільки сум: 1556.74грн. нарахованої приватним виконавцем основної винагороди та 558.00грн. мінімальних витрат понесених приватним виконавцем у даному ВП, є безпідставною.
Стаття 45 Закону розміщена у розділі VI «Розподіл стягнутих з боржника грошових сум» Закону України «Про виконавче провадження» та передбачає черговість розподілу стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум. Вимоги частини третьої цієї статті щодо поширення порядку для стягнення виконавчого збору на основну винагороду приватного виконавця стосуються виконання рішень, за якими підлягають стягненню грошові суми (майнового характеру).
Так у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 160/10320/22 суд зауважує, що предметом регулювання статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» є питання розподілу стягнутих з боржника грошових сум. Натомість частина третя статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» стосується порядку, а не підстав стягнення основної винагороди. Ці поняття не тотожні за змістом.
Також, стаття 32 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вказує, що приватний виконавець уповноважений зберігати кошти, цінні папери або інші цінності, що вилучаються у боржника за результатами вчинення виконавчих дій, для подальшої їх передачі стягувачу. Приватний виконавець для здійснення діяльності зобов'язаний відкрити в державному банку окремі рахунки для: 1) обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів у національній та іноземній валютах та їх виплати стягувачам; 2) зарахування коштів виконавчого провадження; 3) зарахування винагороди.
Отже, судом не встановлено порушення розподілу стягнутих з боржника грошових сумм та неправомірність дій приватного виконавця.
За п.9 ч.1, ч.2 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
До матеріалів скарги подано постанову приватного виконавця від 02.09.2025р. про закінчення ВП у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, згідно саме з виконавчим документом. Скаржник та його представник також просили зобов'язати приватного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження №78867745 від 14.08.2025р. на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», однак з підстав не примусового виконання, а добровільного. Хоча норма стосується саме підстав закінчення - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а не далізовано як просить скаржник. Вимоги в цій частині скаржник підтримував станом на 30.10.2025р. не зважаючи на наявність постанови про закінчення ВП від 02.09.2025р., а тому вимоги в цій частині є безпідставними.
Щодо невірного обрання способу захисту на що звернув увагу представник приватного виконавця, то дійсно боржник ОСОБА_1 підтвердив у судових засіданнях, що не звертався до суду про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню з одночасним зупиненням виконання виконавчого провадження з часу дізнання про наявність такого 25.08.2025р., як і не звертався про поворот виконання судового рішення.
Даний виконавчий лист дійсно виданий судом після приховування стягувачем інформації щодо повного виконання судового рішення, а тому для вирішення питання зупинення проведення будь якого стягнення як неіснуючої заборгованості, так і витрат приватного виконавця, саме цей спосіб захисту був би обраний боржником вірно та зміг би не допустити примусового виконання судового рішення, виконаного добровільно.
За ст.36 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом.
Право на звернення із скаргою до суду та порядок подання скарги врегульоване ст.447,448 ЦПК України.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За ч.1,2 ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Отже, оскільки судом не встановлено те, що приватним виконавцем не дотримано вимог закону щодо відкриття ВП та як наслідок стягнення приватним виконавцем коштів з боржника, натомість встановлено протиправність дій стягувача, вимоги скарги не є доведеними в цілому.
За ст.452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Представник приватного виконавця просив стягнути з скаржника 10000грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Так, ним долучено: ордер (а.с.153), договір про надання правничої допомоги від 22.04.2024р.(а.с.158-157), додаткову угоду №5 від 15.09.2025р. до договору від 22.04.2024р. (а.с.156,155) та Акт прийняття-передачі наданих послуг від 25.09.2025р.(а.с.154).
Оцінюючи дані докази понесених витрат суд зазначає, що по перше Договір про надання правничої допомоги від 22.04.2024р., укладений між АО «Год Легал» в особі адвоката Олійник В.Б. та приватним виконавцем Ткачук Л.М. діяв до 22.04.2025р. і жодного доказу про те, що такий договір продовжував діяти не надано, по друге Додаткова угода №5 від 15.09.2025р. до договору, який завершений в дії 22.04.2025р. на суму послуг - 10000грн. не могла бути укладена без основного договору, по третє Акт прийняття-передачі наданих послуг від 25.09.2025р. який стосується послуг на 10000грн. стосується вартості підготовки апеляційної скарги до апеляційного суду та участі в суді апеляційної інстанції.
Отже, вимоги понесених витрат на правову допомогу за укладеною угодою та актом послуг не підтверджено.
Враховуючи наведене та керуючись Закону України «Про виконавче провадження», ст. 447-451 ЦПК України, Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Законом України «Про виконавче провадження», суд-
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 , стягувач АТ «Універсалбанк», суб'єкт дії якого оскаржуються приватний виконавець Ткачук Любомир Михайлович про скасування постанов, визнання неправомірною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 31 жовтня 2025 року.
Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА