Справа № 344/5814/24
Провадження № 2/344/434/25
29 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Бородовського С.,
з участю секретаря судового засідання Бурянна Н.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Калинюка Романа в інтересах позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,-
в позові вказано:"… ОСОБА_3 , перебувала з Відповідачем - ОСОБА_4 у шлюбі, який було зареєстровано 15.07.2011 року виконавчим комітетом Більшівцівської селищної ради, актовий запис № 5. Під час шлюбу, а саме 09.03.2020 року, Позивачкою придбано нерухоме майно, а саме: - квартира, загальна площа (кв.м): 40.4, житлова площа (кв.м): 17.7, адреса: АДРЕСА_1 ; - творча майстерня № НОМЕР_1 , загальна площа (кв.м): 41.7, адреса: АДРЕСА_2 . Починаючи з грудня 2022 року по липень 2023 року Позивачка проходила лікування (діагноз: тривожно-депресивний синдром) у зв'язку з конфліктами, що виникали у сімейному житті. 27.03.2023 року між, ОСОБА_3 (Дарувальником) та ОСОБА_4 (Обдаровуваним) укладено договори дарування, а саме: 1. договір дарування, серія та номер: 430, виданий- 27.03.2023, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В., щодо об'єкту нерухомого майна: квартира, об'єкт житловоі' нерухомості: так, загальна площа (кв.м): 40.4, житлова площа (кв.м): 17.7, адреса: АДРЕСА_1 . Ціна об'єкту згідно умов договору (п.4): 121 200,00 грн (сто двадцять одна тисяча двісті грн 00 коп) 2. договір дарування, серія та номер: 433, виданий 27.03.2023, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В. щодо об'єкту нерухомого майна: творча маистерня № 78, загальна площа (кв.м): 41.7, адреса: АДРЕСА_2 . Ціна об'єкту згідно умов договору (п.4): 125 100,00 грн (сто двадцять п'ять тисяч сто грн 00 коп) Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10.10.2023 року по справі № 344/14014/23 шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили. Вважаємо, що зазначені договори укладені із порушенням норм чинного законодавства та є недійсними, так як були вчинені в т.ч. внаслідок помилки, під тиском з боку Відповідача, з метою позбавлення права Позивачки на поділ майна після розірвання шлюбу. Так, Позивачка втратила майно, набуте з Відповідачем у шлюбі, залишилася без житла разом із малолітнім сином (який мав стати власником майна за домовленістю між сторонами після розірвання шлюбу)...."
Тому позивач просила суд: «…договір дарування, серія та номер: 430, виданий- 27.03.2023, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В., щодо об'єкту нерухомого майна: квартира, об'єкт житловоі' нерухомості: так, загальна площа (кв.м): 40.4, житлова площа (кв.м): 17.7, адреса: АДРЕСА_1 - визнати недійсним; 2. договір дарування, серія та номер: 433, виданий 27.03.2023, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В. щодо об'єкту нерухомого майна: творча майстерня № 78, загальна площа (кв.м): 41.7, адреса: АДРЕСА_2 в - визнати недійсним…».
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з підстав, що в ньому зазначені.
В судовому засіданні представник відповідача заперечила позов з тієї підстави, що позивачка залишила відповідне житло за власною волею і виселилась з нього та уклала договір дарування на нерухомі речі, оскільки їх було придбано за 80% коштів батьків відповідача та 20% коштів батьків позивачки, а натомість отримала автомобіль вартістю 14000 доларів США, який був придбаний сторонами під час шлюбу; вчинила дарування задля зменшення витрат на сплату податків і зборів.
Судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_3 перебувала з Відповідачем - ОСОБА_4 у шлюбі, який було зареєстровано 15.07.2011 року.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10.10.2023 року по справі № 344/14014/23 шлюб між сторонами розірвано.
27.03.2023 року між, ОСОБА_3 (Дарувальником) та ОСОБА_4 (Обдаровуваним) укладено договори дарування, а саме: 1. договір дарування, серія та номер: 430, виданий- 27.03.2023, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В., щодо об'єкту нерухомого майна: квартира, об'єкт житлової нерухомості: так, загальна площа (кв.м): 40.4, житлова площа (кв.м): 17.7, адреса: АДРЕСА_1 . Ціна об'єкту згідно умов договору (п.4): 121 200,00 грн (сто двадцять одна тисяча двісті грн 00 коп) 2. договір дарування, серія та номер: 433, виданий 27.03.2023, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В. щодо об'єкту нерухомого майна: творча маистерня № 78, загальна площа (кв.м): 41.7, адреса: АДРЕСА_2 . Ціна об'єкту згідно умов договору (п.4): 125 100,00 грн (сто двадцять п'ять тисяч сто грн 00 коп).
Позивачка вказала, що підставою позову є помилка позивачки «…внаслідок помилки, під тиском з боку Відповідача, з метою позбавлення права Позивачки на поділ майна після розірвання шлюбу…».
При цьому позивачка просила суд застосувати до спірних відносин положення саме ст. 229 ЦК України .
В ч. 1 ст. 229 ЦК України вказано, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У свою чергу в ч. 1 ст. 231 ЦК України вказано, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Отже в ЦК України розмежовано підстави недійсності правочину, вчиненого під впливом помилки та під впливом насильства.
Натомість позивачем в позові об'єднано підстави визнання правочину недійсним за ст. 229 та ст. 231 ЦК України та вказано, що спірний договір вчинено «…внаслідок помилки, під тиском з боку Відповідача, з метою позбавлення права Позивачки на поділ майна після розірвання шлюбу…».
Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19 роз'яснила, що принцип «jura novit curia» полягає в тому, що:
1) суд знає право;
2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;
3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Таким чином правова кваліфікація спірних обставин належить до компетенції суду, а не сторін.
Помилка особи щодо обставин, які мають істотне значення має місце внаслідок власної поведінки позивача.
У свою чергу вчинення особою правочину проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони полягає у незаконному впливі на особу, яка вчинила правочин.
Отже в позові вказано, що спірний правочин вчинено внаслідок тиску з боку Відповідача, з метою позбавлення права Позивачки на поділ майна.
Проте будь-якого доказу тиску відповідача на позивача суду не надано ні на час звернення до суду з позовом, ні протягом усього судового розгляду.
Так само позивач та його представник не просили суд застосувати до спірних відносин положення ст. 231 ЦК України.
У свою чергу представник відповідача категорично заперечила тиск на позивачку зі сторони відповідача та надала перед судом пояснення про те, що позивачка не проживала з відповідачем на час вчинення спірного правочину, заздалегідь до цього самостійно залишила його і спільно проживала з іншим чоловіком за іншою адресою.
Таким чином пояснення сторони позивача щодо тиску на позивачку є неправдивими.
В п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК України вказано, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Отже наданням суду неправдивої інформації сторона позивача не виконала її обов'язку за п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК України.
Також КЦС Верховного Суду у справі № 685/1008/20 вказав, що підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже саме на позивача покладено обов'язок зазначення в позовній заяві фактичних обставин, які її обумовлюють.
Однак в позові не зазначено будь-яких фактичних обставин, за яких відповідач здійснив психологічний чи фізичний тиск на позивача задля укладення нею спірних правочинів.
Натомість представник відповідача надала суду пояснення про те, що до майна подружжя належав автомобіль, який відповідач залишив у власність позивачки, що спростовує пояснення позивача про те, що на неї чинився тиск задля позбавлення її власності.
Так само представник відповідача надала перед судом пояснення про те, що позивачка самостійно і добровільно виселилась із приміщення, щодо якого вчинила договір дарування.
Доказу примусового виселення позивач суду не надала. Доказів продовження користування житлом, після укладення спірного договору позивач суду не надала.
Крім цього позивач вказала, що договір вчинено під впливом її помилки.
Якого виду, форми, змісту і ступеню відповідна помилка була ні в позовній заяві, ні протягом усього судового розгляду представником позивача не обґрунтовано.
В ст. 229 ЦК України вказано, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Отже будь-якого доказу вчинення позивачкою помилки, яка за ст. 229 ЦК України має істотне значення позивач суду не надала.
Разом з цим в позовній заяві вказано, що спірне майно придбано під час шлюбу та воно належить сторонам на підставі спільної власності подружжя, але майно було зареєстровано на ім'я позивачки, яка тому і вчинила односторонній договір - дарування.
В ст. 1 Закону України «Про нотаріат» вказано, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. В ст. 3 Закону України «Про нотаріат» вказано, що нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Таким чином правочину позивача надано юридичної вірогідності на основі нотаріального посвідчення її договору.
В п. 9 спірного договору позивачкою власним підписом перед нотаріусом стверджено, що вона здійснює цей договір за власною доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального.
Отже в п. 9 спірного договору позивачкою власним підписом підтверджено, що її воля є вільною, а в позовній заяві адвокатом від імені позивачки вказано, що її воля не була вільною.
Відповідно в одному із двох зазначених випадків позивач надала неправдиві пояснення.
Відповідно до зазначеного позивач належить до осіб, які схильні надавати неправдиві пояснення задля власної вигоди, всупереч загальним правилам поведінки та правового регулювання, яке забороняє відмову від своєї попередньої поведінки.
Таким чином позивачка в 2023 році вчинила саме той вид правочину, який і намагалась вчинити: подарувати її чоловіку майно, яке хоча перебувало на її титулі, будучи за нею зареєстрованим, але було придбано під час шлюбу (2011 року), в якому їй належала 1/2 частка в речовому праві.
Верховний Суд сформував об'єктивний стандарт доброї совісті. Так, у постанові КЦС ВС від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 викладено висновок про те, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. Обґрунтування цієї правової позиції співзвучне з Модельними правилами європейського приватного права (DCFR).
У практиці вирішення приватно-правових спорів підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці); в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться засада добросовісності як одна із складових верховенства права.
Крім цього правило contra proferentem - тлумачення проти сторони, яка запропонувала таке формулювання у договорі передбачає тлумачення відповідного положення в договорі проти сторони, яка його сформулювала.
Отже із за положенням відповідної доктрини п. 9 спірного договору тлумачиться саме проти позивача.
В ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено заборону зловживання правами, передбаченими в конвенції.
Під зловживанням правом у аспекті п.3 ст.35 конвенції ЄСПЛ розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено (рішення від 15.09.2009 у справі «Miroпubovs and Others v. Latvia», заява №798/05, п.62).
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України до основних засад цивільного судочинства належить неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Поняття «зловживання» представлене в статті 17 та статті 35§ 3 (a) (зловживання правом на індивідуальне звернення). Вона посилається на своє звичайне значення відповідно до загальної теорії права, а саме - шкідливе здійснення права її власником в такий спосіб, який явно не відповідає або суперечить цілям, для яких таке право надане/створене (Miroпubovs і інші проти Латвії, §§ 62 та 65; S.A.S. проти Франції [ВП], § 66).
Положення ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямовані на забезпечення демократій засобами боротьби з діями та діяльністю, які знищують або неналежним чином обмежують основні права та свободи незалежно від того, чи дії або діяльність здійснюються «державою», «групою» або «особою».
Таким чином позивачу не гарантовано право відмови від своєї попередньої поведінки.
В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
В ч. 5 ст. 268 ЦПК України вказано, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд,-
в позові ОСОБА_5 в інтересах позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування, серія та номер: 430, виданий- 27.03.2023, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В., щодо об'єкту нерухомого майна: квартира, об'єкт житлової нерухомості: так, загальна площа (кв.м): 40.4, житлова площа (кв.м): 17.7, адреса: АДРЕСА_1 та договору дарування, серія та номер: 433, виданий 27.03.2023, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В. щодо об'єкту нерухомого майна: творча майстерня № 78, загальна площа (кв.м): 41.7, адреса: АДРЕСА_2 в відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Бородовський С.О.