Справа № 441/779/24 Головуючий у 1 інстанції: Перетятько О.В.
Провадження № 22-ц/811/1099/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
31 жовтня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 03 березня 2025 року, у справі за позовом nовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в березні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 951756887 від 09 листопада 2020 року в розмірі 35 142 грн 50 коп., а також 2 422 грн 40 коп. судового збору та 5 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували на те, що 09 листопада 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 951756887 (далі - кредитний договір), який підписано електронним підписом відповідачки, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер її мобільного телефону. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало умови договору і надало відповідачці фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, однак відповідачка свої обов'язки не виконала, через що у неї перед виникла заборгованість, яка станом на 21 березня 2024 року становить 35 142 грн 50 коп. і складається з 12 250 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 22 892 грн 50 коп. заборгованість за відсотками. 28 листопада 2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01 (далі - договір факторингу № 28/1118-01), у відповідності до умов якого, з урахуванням укладених 28 листопада 2019 року, 31 грудня 2020 року, 31 грудня 2021 року та 31 грудня 2022 року додаткових угод, право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором перейшло до ТОВ «Таліон Плюс». 05 серпня 2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 05/0820-01 (далі - договір факторингу № 05/0820-01), у відповідності до умов якого, з урахуванням укладених 03 серпня 2021 року та 30 грудня 2022 року додаткових угод, право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». 04 серпня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «Ейс» право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором згідно договору факторингу № 04/08/23-01 (далі - договір факторингу № 04/08/23-01). Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала свого зобов'язання. З моменту отримання права вимоги до ОСОБА_1 , остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФК «Ейс», ні на рахунок попередніх кредиторів. Просили позов задовольнити.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 03 березня 2025 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 951756887 від 09 листопада 2020 року в розмірі 35 142 грн 50 коп. та 2 422 грн 40 коп. судового збору і 5 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 , подавши в квітні 2025 року апеляційну скаргу, яка підписана представником Зачепіло З.Я., в якій просить скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 03 березня 2025 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заявник вважає оскаржуване судове рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесено з порушенням норм матеріального права, має місце неповне з'ясування судом усіх фактичних обставин справи, не надано оцінки наявним в матеріалах справи доказам.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що кредитний договір укладено саме із відповідачкою і нею підписано паспорт споживчого кредиту, будь які документи, що підтверджують особу позичальника відсутні, зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідачки не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно із вимогами законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача. Відсутні також докази, що мобільний додаток або веб-сайт в мережі інтернет (особистий кабінет відповідача) ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» належить саме останньому, як і відсутній документ на підтвердження того, що відповідачка отримувала СМС- повідомлення з одноразовим ідентифікатором. Окрім того, суду не надано первинні бухгалтерські документи відносно видачі кредиту, серед іншого, і про зарахування коштів саме на рахунок відповідачки, електронні листи банку до відповідачки. А самі по собі розрахунки банку не є достатніми та допустимими доказами на підтвердження видачі кредиту та існування заборгованості. Детальний розрахунок заборгованості є необґрунтованим, розмір нарахованих відсотків значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, що суперечить вимогам закону. Досудова вимога відповідачці не направлялась.
В травні 2025 року від ТОВ «ФК «Ейс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення - без змін.
Відзив обґрунтований законністю рішення суду першої інстанції та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржене рішення відповідає.
Судом встановлено, що 09 листопада 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Зокрема, відповідачка за допомогою мережі Інтернет перейшла на офіційний сайт товариства - www.moneyveo.ua, де ознайомилася з правилами надання грошових коштів у позику.
В подальшому, подавши відповідну заявку, вказала свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.
Умовами укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова компанія» та ОСОБА_1 кредитного договору визначено:
- відповідно до пункту 1.1. договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 12 500, 00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику;
- кредит надається строком на 30 днів від дати його отримання, який є дисконтним періодом (пункт 1.2.);
- на період строку, визначеного пунктом 1.2. договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,66 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.3.);
- у випадку користування кредитом понад строк, встановлений пунктом 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення) (пункт 1.4);
- базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в пункті 1.2. договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до пункту 1.4. цього договору (пункт 1.5.);
- позичальник зобов'язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно пункту 1.3. цього договору не пізніше строку вказаного в пункті 1.2. цього договору (пункт 1.6.);
- розрахунок сукупної вартості кредиту за дисконтною процентною ставкою та термін платежу згідно строку передбаченого пунктом 1.2. цього договору, зазначені в графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.7.);
- сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного пунктом 1.2 цього договору, є процентами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України (пункт 4.3);
- пунктом. 4.7. кредитного договору, визначається, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису, позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір укладений у формі електронного документа, шляхом ідентифікації позичальника із зазначенням нею своїх персональних даних та використання нею електронного цифрового підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV55V8V, що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюються до договорів, укладених в письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що відповідачка підписала кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором (у відповідності до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
09 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 12 250, 00 грн на банківську карту ОСОБА_1 , кредитний рахунок № НОМЕР_1 .
28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір факторингу № 28/1118-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги (всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі, права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (пункт 1.3. даного договору), зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а останні зобов'язалося їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31 грудня 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року.
В даній додатковій угоді договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01.
31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
З урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
Так, предметом договору факторингу № 28/1118-01 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Відповідно до пункту 1.3. цього договору під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.2. визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.
Пунктом 4.1. встановлено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку до цього договору.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 116 від 12 січня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідачки на загальну суму 25 563, 00 грн.
На підтвердження факту укладення даного реєстру та відступлення прав вимоги до відповідачки на користь ТОВ «Таліон Плюс», первісним кредитором були передані останньому документи, які підтверджують видачу кредиту відповідачу.
Таким чином, необхідно дійти висновку, що відступлення прав вимоги до відповідачки на користь ТОВ «Таліон Плюс» відбулося відповідно до договору факторингу № 28/1118-01 (з урахуванням додаткових угод до нього), який було фактично укладено до підписання кредитного договору, однак в такому було передбачено право вимоги майбутніх вимог і в подальшому були укладені додаткові угоди до такого та складено реєстр про передачу права вимоги.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року.
В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод, а саме: № 2 від 03 серпня 2021 року та № 3 від 30 грудня 2022 року, якими продовжено строк дії договору факторингу №05/0820-01 до 30 грудня 2024 року включно, а всі інші умови договору залишились без змін.
Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановлені у відповідному додатку до договору (пункт 4.1.).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 35 142,50 грн.
Відповідно до підпункту 5.3.3 договору факторингу № 05/0820-01 фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі і відступати право вимоги на користь третіх осіб.
04 серпня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК Ейс» уклали договір факторингу № 04/08/23-01, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором.
За цим договором фактор зобов'язуються передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників.
Відповідно до пункту 1.2. перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Відповідно до акта прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 04/08/23-01 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 35 142,50 грн. ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не здійснювало нарахувань за кредитним договором.
Приписами пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 Цивільного кодексу України).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Частиною першою статті 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За встановлених у даній справі обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про перехід до позивача права вимоги до відповідачки за кредитним договором.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. У разі якщо зазначені у частині першій цієї статті договори укладаються щодо фінансових послуг, такі договори укладаються відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина перша статті 14 Закону України «Про споживче кредитування»).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного, можна дійти висновку, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», сторона відповідачки не спростувала, що оспорюваний кредитний договір укладено іншою особою, а не відповідачкою, а також не надала доказів на підтвердження того, що грошові кошти перераховані на банківську картку, яка не належить відповідачці, не надала контррозрахунку заборгованості, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) від 04 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23), від 01 липня 2024 року в справі № 638/161/22 (провадження № 61-4022св24) та інших, що свідчить про усталеність судової практики у цій категорії спорів.
За встановленими вище обставинами даної справи правильним є висновок, що позивачем належним чином доведено факт отримання кредитних коштів відповідачкою, зокрема, попереднє підписання кредитного договору та ознайомлення з його умовами, в результаті чого боржник взяв на себе зобов'язання повернення кредиту, які він не виконав в повному обсязі.
Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання позивачем на підтвердження заборгованості за кредитними договорами належних доказів, а саме дійсних розрахунків та первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту, колегія суддів вважає такі необґрунтованими, адже видача кредиту відбулася одноразовим платежем, шляхом його перерахування на картковий рахунок, вказаний відповідачем про укладенні кредитного договору, неналежність якого відповідачу, останнім не спростована.
Розмір процентів (загальний розмір процентів) та порядок їх сплати визначено сторонами в укладеному кредитному договорі. Тому, за відсутності належних доказів погашення відповідачкою заборгованості як за тілом кредиту, так і за нарахованими відсотками, довідка про перерахування коштів, платіжна інструкція та розрахунок заборгованості, складений позикодавцем згідно з умовами укладеного між сторонами кредитного договору, на думку колегії суддів, підтверджує як факт наявності заборгованості, так і її розмір, включаючи усі складові такої. Необхідно звернути увагу, що закон не вимагає складення розрахунку заборгованості у разі відступлення права вимоги за основним зобов'язанням саме первісним кредитором.
Щодо стягнення заборгованості за процентами, колегія суддів звертає увагу, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Якщо інше не встановлено законом, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитодавець самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, а в разі збільшення процентної ставки - поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки протягом 15 календарних днів, що настають за днем, з якого застосовується нова ставка.
У разі незгоди позичальника із збільшенням процентної ставки позичальник зобов'язаний погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня отримання повідомлення про збільшення процентної ставки. З дня погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі зобов'язання сторін за таким договором припиняються. При цьому до моменту повного погашення заборгованості, але не більше 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про збільшення процентної ставки, застосовується попередній розмір процентної ставки.
У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен забезпечувати точне визначення розміру процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитодавець не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: 1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит; 2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов'язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.
Обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
Відповідно до положень частини першої статті 12 цього Закону у договорі про споживчий кредит зазначаються, зокрема, процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит.
Абзацом другим частини п'ятої цієї статті Закону визначено, що договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Умовами укладеного 09 листопада 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова компанія» та ОСОБА_1 кредитного договору визначено, що кредит надається строком на 30 днів від дати його отримання, який є дисконтним періодом (пункт 1.2.); на період строку, визначеного пунктом 1.2. договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,66 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.3.); у випадку користування кредитом понад строк, встановлений пунктом 1.2. договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовується і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення) (пункт 1.4); базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в пункті 1.2. договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до пункту 1.4. цього договору (пункт 1.5.); позичальник зобов'язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно пункту 1.3. цього договору не пізніше строку вказаного в пункті 1.2. цього договору (пункт 1.6.); розрахунок сукупності вартості кредиту за дисконтною процентною ставкою та термін платежу згідно строку передбаченого пунктом 1.2. цього договору, зазначені в графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.7.).
Аналіз змісту кредитного договору свідчить, що такий укладено без порушенням вимог частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», тобто підстави вважати його нікчемним, відсутні.
Оскільки нарахування процентів в більшому від базового розмірі не застосовується як наслідок прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів за договором, а залежить від період користування кредитом, приписи пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», якими споживач звільняється від обв'язку сплати таких процентів, в даному випадку є незастосовними.
Колегія суддів вважає, що між сторонами було досягнуто усіх істотних умов договору, на підставі якого ОСОБА_1 отримала можливість користуватися кредитними коштами.
Разом з тим, відповідачка за час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не надали відомостей, що свідчать про погашення нею заборгованості та про причини несвоєчасного погашення такої у добровільному порядку, або розрахунок заборгованості, який би спростовував розрахунок позивача.
Встановивши, що позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором, а відповідачка, отримавши кредитні кошти, не повернула їх у встановлений договором строк, місцевий суд дійшов правильного висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, а відтак і про задоволення їх в повному обсязі.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, відтак таку необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням висновків апеляційного суду про залишення без змін судового рішення, підстав для розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції відсутні
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 ,залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич