Справа № 442/5764/24 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І.
Провадження № 22-ц/811/1390/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
31 жовтня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2025 року (повний текст рішення складено 21 березня 2025 року) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в липні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 843336061 від 05 січня 2021 року у розмірі 49 110 грн 00 коп., яка складається з: суми заборгованості по кредиту - 30 000 грн 00 коп. та суми заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 19 110 грн 00 коп., а також судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.
Позов мотивовано тим, що 05 січня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 843336061 (далі - кредитний договір) у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Товариством було перераховано грошові кошти в сумі 30 000 грн 00 коп. на банківську карту № НОМЕР_1 , що належить відповідачці. Згідно з пунктом 1.4. кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 237, 25 відсотків річних, що становить 0, 65 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним (далі - «Дисконтна процентна ставка»). Відповідно до пункту 1.5. кредитного договору на умовах викладених в пункті 1.6. договору, до відносин між сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474, 50 відсотків річних, що становить 1, 30 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним (далі - «Базова процентна ставка»).
Пунктом 1.6. кредитного договору встановлено, що умови нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою застосовуються за умови, що кожен з чергових платежів здійснений не пізніше строку вказаного в Графіку платежів за цим Договором. Сторони погодили, що у разі прострочення повернення будь-якого з платежів за цим Договором умови про нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до відносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою починаючи з наступного дня що слідує Датою платежу. У разі якщо Позичальник погасить прострочену заборгованість за Договором, умови у вигляді нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою застосуються знову, починаючи з наступного дня за днем повного погашення простроченої заборгованості.
З урахуваннями викладеного, сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з матеріалами справи відповідач виконував умови кредитного договору, здійснюючи часткові платежі.
22 січня 2021 року сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору, якою продовжили строк на який був наданий кредит за кредитним договором на 14 днів.
28 листопада 2019 року TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - TOB «Таліон Плюс») уклали договір факторингу №28/1118-01 (далі - договір факторингу № 28/1118-01), строк дії якого закінчувався 28 листопада 2019 року, проте додатковою угодою № 19 від 28 листопада 2019 року строк дії цього договору продовжено до 31 грудня 2020 року, а додатковою угодою №26 від 31 грудня 2020 року строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року. Цією додатковою угодою договір факторингу № 28/1118-01 викладений в новій редакції. Строк договору факторингу в новій редакції продовжено до 31 грудня 2022 року додатковою угодою № 27 від 31 грудня 2021 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 152 від 21 вересня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ ФК «Онлайн Фінанс») було укладено договір факторингу № 05/0820-01 (далі - договір факторингу № 05/0820-01), строк дії якого закінчувався 04 серпня 2021 року, проте у зв'язку із укладенням додаткових угод до цього договору, строк його дії продовжувався до 30 грудня 2024 року включно, всі інші умови залишилися без змін. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №11 від 31 серпня 2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 49 110 грн 00 коп. 14 червня 2024 року ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу №14/06/24 (далі - договір факторингу № 14/06/24) відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, що підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників. ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» не здійснювали нарахувань за кредитним договором. Відповідач не виконує умови взятого на себе зобов'язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом. Станом на день звернення із даним позовом до суду заборгованість за кредитним договором не погашена.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2025 року в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що незважаючи на обставини укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору, отримання останньою за цим договором кредитних коштів, а також відсутність підстав для відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, про наслідки спливу якого відповідачем зроблено відповідну заяву, в задоволенні позову необхідно відмовити з підстав ненадання позивачем доказів на підтвердження права вимоги до відповідача, оскільки в додатку до позову відсутні платіжні документи про оплату позивачем за кредитним договором, а також з підстав недотримання позивачем вимог частини першої статті 1082 ЦК України, що надавало би останньому право вимоги, оскільки до матеріалів позовної заяви не долучено доказів, що на адресу відповідачки надходило письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги, і відповідно, в матеріалах справи відсутні докази про направлення відповідачці згаданого повідомлення. Наведене свідчить про те, що у ТОВ «Юніт Капітал» право вимог не наступило. Відтак відсутні підстави для сплати боргу на користь позивача і за кредитним договором.
Рішення суду оскаржило ТОВ «Юніт Капітал»», подавши в квітні 2024 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2025 року скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановивши обставини як укладення кредитного договору, так і укладення договорів факторингу, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги до відповідача за згаданим кредитним договором, дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не надано доказів оплати за відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, адже за змістом укладених договорів факторингу право вимоги за цими договорами переходить до фактора в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог (реєстру боржників) та/або підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників, а не з моменту оплати фактором клієнту за відповідним договором. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні попередньому кредитору, унаслідок чого в останнього уторилась заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитору, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обв'язку погашення кредиту взагалі.
В травні 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що в матеріалах справи відсутні договори факторингу № 05/0820-01 та № 14/06/24, незважаючи на те, що такі вказані як додатки до позовної заяви, і таке свідчить про відсутність у позивача права вимоги до відповідача. Окрім того, позивачем не надано доказів оплати за договорами факторингу, що також свідчить про відсутність у нього права вимоги до відповідача. Вказує і на те, що позивачем не дотримано положень частини першої статті 1082 ЦК України в частині надіслання боржнику повідомлення про відступлення права вимоги щодо нього.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Під час розгляду справи необхідно надати відповіді на такі питання:
- з якого моменту фактор набуває право вимоги до боржника за договором факторингу;
- чи свідчить невиконання клієнтом або фактором за договором факторингу свого обв'язку, передбаченого частиною першою статті 1082 ЦК України щодо повідомлення боржника про відступлення права грошової вимоги до нього про відсутність у нього такого права та про неможливість його захисту в судовому порядку, зокрема, шляхом звернення фактора з позовом в суд до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обставини щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачкою за цим договором кредиту в розмірі 30 000 грн 00 коп., а також укладення договорів факторингу учасниками справи не оспорюються.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Таким чином, у ЦК України як основному регуляторі цивільних (приватних) відносин встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Тобто, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Якщо предметом договору факторингу є майбутня вимога, можливе укладення тільки консенсуального договору. Але при виникненні права вимоги (перетворення майбутньої вимоги в наявну) право грошової вимоги за таким договором переходить без підписання сторонами іншого (крім договору) документа. За консенсуальним договором факторингу перехід права грошової вимоги від клієнта до фактора може здійснюватись з настанням певної події.
Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно із частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Згідно з положеннями статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави (стаття 1083 ЦК України).
Судами встановлено, що 05 січня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 843336061, за яким останній надається кредит в розмірі 30 000 грн 00 коп., строком на 56 днів. Додатковою угодою до цього договору від 22 січня 2021 року, строк його дії продовжено на 14 днів.
Кредитодавець має право украсти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою (підпункт 2.1.1.6 пункту 2.1 кредитного договору.
Згідно з умовами додаткової угоди № 26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеної між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 31 грудня 2020 року, договір факторингу № 28/1118-01 викладений в новій редакції, згідно з умова якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначений цим договором. Під правом вимоги сторони договору розуміють права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорам, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Цією угодою строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2021 року. Згідно з підпунктом 5.3.3 пункту 5.3. цього договору фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
21 вересня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» складено реєстр прав вимоги № 152 за яким, зокрема, передано і право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 49 110 грн 00 коп.
05 серпня 2020 року між ТОВ ««Таліон Плюс» та ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/820-01 за умовами якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначений цим договором. Під правом вимоги сторони договору розумують права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорам, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Строк дії цього договору до 04 серпня 2021 року, проте такий додатковими угодами до нього продовжений до 30 грудня 2024 року включно. Згідно з підпунктом 5.3.3 пункту 5.3. цього договору фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
31 серпня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» підписано реєстр прав вимоги № 11, за яким, зокрема, передано і право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 49 110 грн 00 коп.
14 червня 2024 року між ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 14/06/24 за яким фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позико (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 є невід'ємною частиною договору. Перехід від клієнта до фактора права вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора права вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Також 14 червня 2024 року між ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 14/06/24 від 14 червня 2024 року, яким в тому числі передано право вимоги і до ОСОБА_1 за кредитним договором на суму 49 110 грн 00 коп.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Здійснивши аналіз умов укладених договорів факторингу, колегія суддів вважає, що позивач набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором, адже таке право вважається відступленим від клієнта до фактора не з моменту оплати права такої вимоги, а з моменту її передачі. При цьому факт передачі права вимоги за кожним із договорів факторингу підтверджується належними документами, котрі містяться в матеріалах справи та за своєю формою і змістом відповідають умовам укладених договорів факторингу.
При цьому, колегія суддів відхиляє відповідні мотиви відзиву на апеляцій скаргу про відсутність в матеріалах справи договорів факторингу № 05/0820-01 та № 14/06/24, оскільки такі у ній наявні, зокрема договір факторингу № 05/0820-01 міститься в т. 1 на а. с. 111 - 119, а договір факторингу № 14/06/24 міститься у цьому ж томі на а. с. 100 - 109.
Враховуючи наведене, невірними є висновки суду першої інстанції про відсутність у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором у зв'язку із ненаданням доказів оплати за договорами факторингу.
За приписами статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині другій статті 517 ЦК передбачено, що боржник має право не виконувати свій обов'язок новому кредитору до надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Статтею 18 Закону України «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв'язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов'язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу. У разі якщо особа, яка не є фінансовою установою, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу, набуває право вимоги за договором про споживчий кредит у результаті правонаступництва або відповідно до закону, така особа не має права самостійно врегульовувати прострочену заборгованість та зобов'язана залучити до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію. Зазначена вимога не поширюється на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. До нового кредитора переходять передбачені цим Законом зобов'язання кредитодавця, зокрема щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки). Новий кредитор не має права залучати колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, якщо умовами договору про споживчий кредит, за яким набуто право вимоги, не передбачено таке право кредитодавця. Положення цієї статті застосовуються до всіх подальших відступлень права вимоги за договором про споживчий кредит, які здійснюються новим кредитором.
Аналогічні за змістом положення містяться в договорах факторингу, зокрема, в підпункті 5.2.4. пункту 5.2. договору факторингу № 28/1118-01 (в редакції додаткової угоди № 26 до цього договору від 31 грудня 2020 року), в підпункті 5.2.4. пункту 5.2. договору факторингу № 05/0820-01 (в редакції додаткової угоди № 1 до цього договору від 10 серпня 2020 року), в пункті 1.3. договору факторингу № 14/06/24.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року в справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що «тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним».
Аналогічний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 316/2100/15-ц (провадження № 61-18932св18), від 11 серпня 2021 року в справі № 760/17155/14-ц (провадження № 61-21768св19), від 17 травня 2023 року в справі № 2-5601/09 (провадження № 61-13585св21), від 22 січня 2025 року в справі № 179/1332/22 (провадження № 61-13633св24), а також Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступила.
З огляду на те, що факторинг є одним із випадків відступлення права вимоги, вказані висновки є релевантними, а відтак застосовними і до договорів факторингу.
З матеріалів справи убачається, що про відступлення права вимоги за кредитним договором позичальник (відповідач) належним чином не повідомлявся як первісним кредитодавцем, так і особами, які набували право вимоги до боржника за кредитним договором, включно з позивачем. В матеріалах справи є наявна довідка про відступлення права вимоги, видана ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», проте докази її надіслання відповідачці в матеріалах справи відсутні.
В той же час встановлено, що боржник за кредитним договором не сплачувала заборгованість ні останьому (позивачу), ні попереднім кредиторам, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість.
Таким чином, місцевий суд дійшов невірного висновку про те, що відсутність письмового повідомлення відповідачки про відступлення права вимоги за укладеним ним кредитним договором позбавляє позивача права як останнього кредитора на його захист в судовому порядку, зокрема шляхом пред'явлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, її розмір відповідачем не оспорюється, а факт видачі кредиту в цьому розмірі підтверджується матеріалами справи.
Відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Зі змісту позовної заяви убачається, що позивачем до стягнення заявлена також сума процентів в розмірі 19 110 грн 00 коп., за період з 06 січня 2021 року по 16 березня 2021 року.
Тобто, проценти нараховані лише за період строку кредитування, визначеного кредитними договором, з урахування внесених до нього змін щодо продовження строку, на який надається кредит (70 днів).
Відтак, колегія суддів вважає, що наявні підстави і для стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованими протягом строку кредитування. Розмір заборгованості за відсотками розрахований в додатку до позовної заяві, з яким, враховуючи часткове погашення відповідачкою заборгованості, погоджується колегія суддів, відповідачем також не спростований.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що проценти нараховані позивачем виключно протягом строку кредитування, у розмірі визначеному договором, процентна ставка не є підвищеною, а є спочатку дисконтною, а в подальшому стандартною (базовою) ставкою, що виключає їх кваліфікацію як міру відповідальності, зокрема, як неустойку, визначену статтею 551 ЦК України, а відтак і можливість звільнення від сплати такої на підставі положень як ЦК України, так і положень Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, статті 21 цього Закону.
Враховуючи наведене, не підлягають застосування в даній справі і положення пунктів 6 та 6-1 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у відповідній редакції, а також положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Розмір процентів, погоджений сторонами в укладеному між ними кредитному договорі, узгоджується з положеннями Закону України «Про споживче кредитування», не суперечить нормативно-правовим актам України у цій сфері, а також не свідчить про зловживання правом з боку позивача під час їх нарахування. Також, жодних особливостей щодо нарахування процентів в умовах воєнного стану, запровадженого в країні, законодавець в спеціальному законодавстві, яким є Закон України «Про споживче кредитування», не передбачив, окрім як заборони збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, визначений законодавством.
Підстав кваліфікувати умови кредитного договору в частині розміру процентів та порядку їх нарахування як нікчемні, оскільки такі обмежують права споживача (позичальника), немає.
Колегія суддів також враховує, що будь-які нарахування, окрім тих, які були проведені ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», усіма послідуючими кредитора не проводились.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а мотиви відзиву на апеляційну скаргу колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи не дотримався норм матеріального права, не повно і всебічно з'ясував всі дійсні обставини спору сторін, відтак вирішив дану справу не у відповідності із законом, тому наявні підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення з прийняттям нового про задоволення позову.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).
Згідно зі частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Водночас згідно з частиною четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Звертаючись із цим позовом ТОВ «Юніт Капітал» зазначали, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, становить 5 000,00 грн.
До позовної заяви позивач додав копію договору про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17 червня 2024 року з додатком № 1 «Протокол погодження вартості послуг»; копію додаткової угоди № 2 від 17 червня 2024 року до договору про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17 червня 2024 року; копію акта прийому-передачі від 17 червня 2024 року наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17 червня 2024 року на загальну суму 5 000,00 грн.
До суду першої інстанції не надходило клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, в поданій апеляційній скарзі міститься прохання про стягнення з відповідачки на користь позивача 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.
Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У справі, що переглядається, встановлено, що 17 червня 2024 року між АБ «Тараненко та Партнери» та ТзОВ «Юніт Капітал» укладено договір про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17 червня 2024 року.
В розділі 3 такого визначено порядок оплати послуг адвокатського бюро.
Зокрема, в п. 3.3. такого зазначено, що гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгодженні сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №17/06/24-02 від 17 червня 2024 року.
З протоколу погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17 червня 2024 року наведено перелік послуг, кількість затрачених годин та вартість.
Зокрема, адвокатом надано такі послуги: усна консультація - 1 год - 500 грн; підготовка адвокатського запиту - 1 год - 500 грн; складання позовної заяви - 1 год - 2 000 грн; участь в судовому засіданні 1 год - 1 200 грн; участь у відеоконференції - 1 год - 700 грн; підготовка та подача клопотань /заяв та інших процесуальних документів до суду - 1 год - 500 грн.
Інші послуги, які відображені в протоколі погодження вартості послуг стосуються розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до акту прийому-передачі від 24 квітня 2025 року наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №17/06/24-02 від 17 червня 2024 року убачається, що адвокатом надано такі послуги: складання апеляційної скарги на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2025 року - 3 год. - 6 000,00 грн.
Здійснивши аналіз вищенаведених послуг, колегія суддів звертає увагу на те, що розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), тому, такі послуги як участь в судовому засіданні 1 год - 1 200 грн; участь у відеоконференції 1 год - 700 грн; підготовка та подача клопотань /заяв та інших процесуальних документів до суду 1 год - 500 грн не можна вважати наданими, а відтак і не підлягають стягненню з іншої сторони. При цьому слід звернути увагу й на те, що категорія даної справи є шаблонною для сторони позивача, зміст поданої позовної заяви дублюється при зверненні до суду з аналогічними за змістом позовними заявами та вимогами, що свідчить про відповідні напрацювання, а відтак додаткового вивчення та аналізу судової практики не потребує, а тому і витрачений час на складання апеляційної скарги на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2025 року є завищеним.
Виходячи з вищенаведених критеріїв і обставин даної справи, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи у суді першої та апеляційної інстанції, підлягають стягненню частково, і складають 2 600 грн 00 коп. ( 5 000 -1200 -700 - 500 ) за розгляд справи судом першої інстанції та 2 500 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції. І такі належить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача . У задоволенні решти вимог заяви слід відмовити.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а також витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачам в судах двох інстанцій.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , моб. тел. НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (адреса: 01024, місто Київ, вул. Рогнідинська, будинок 4, ЛІТЕРА А, офіс 10, ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором № 843336061 від 05 січня 2021 року у розмірі 49 110 грн 00 коп. (сорок дев'ять тисяч сто десять гривень 00 коп.), яка складається з: суми заборгованості по кредиту - 30 000 грн 00 коп. (тридцять тисяч гривень 00 коп.) та суми заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 19 110 грн 00 коп. (дев'ятнадцять тисяч сто десять гривень 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 (проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , моб. тел. НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (адреса: 01024, місто Київ, вул. Рогнідинська, будинок 4, ЛІТЕРА А, офіс 10, ЄДРПОУ 43541163) судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 2 422 грн 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) та судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 3 633 грн 60 коп. (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 коп.), а також витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 2 600 грн 00 коп. (дві тисячі шістсот гривень 00 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 500 грн 00 коп. (дві тисячі п'ятсот гривень 00 коп.).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанова.
Повна постанова складена 31 жовтня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич