Номер провадження: 22-ц/813/5498/25
Справа № 509/2551/24
Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.
Доповідач Лозко Ю. П.
15.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Карташова О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсиббанк»
на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року
у цивільній справі за заявою Акціонерного Товариства «Укрсиббанк», зацікавлена особа: Овідіопольська селищна рада Одеського району Одеської області про визнання спадщини відумерлою,
встановив:
У травні 2024 року АТ «Укрсиббанк» звернулось до суду із вказаною вище заявою, у якій, з урахування уточнень, просить визнати відумерлою спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передати у власність територіальної громади селищної ради квартиру АДРЕСА_1 , та нежитлове приміщення, загальною площею 74.9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , які належали померлій на праві приватної власності.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року вказану вище заяву, з підстав передбачених ч.6 ст. 294 ЦПК України, залишено без розгляду.
У апеляційній скарзі АТ «Укрсиббанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скаржник зазначає про безпідставність та хибність висновку суду про наявність у справі спору про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження.
Овідіопольська селищна рада Одеського району Одеської області звернулась до апеляційного суду із заявою про розгляд апеляційної скарги АТ «Укрсиббанк» без участі представника зацікавленої особи.
АТ «Укрсиббанк» до судового засідання не з'явилось про дату, час і місце розгляду справи повідомлене належним чином, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, апеляційний суд вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним нормам, з огляду на таке.
Постановляючи ухвалу про залишення заяви АТ «Укрсиббанк» без розгляду суд першої інстанції виснував, що між товариством та фізичними особами виник спір про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду помилковим, з огляду на таке.
Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Згідно із статтею 1277 ЦК України в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об'єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.
Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
Особи, які мають право або зобов'язані подати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання із Спадкового реєстру інформації про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину.
Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.
Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них.
Відповідно до статті 334 ЦПК України заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених ЦК України, подається до суду за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі № 644/6785/18 (провадження № 61-434св19), зазначено, що «суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право».
Відповідно до ч.6 ст.294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року зазначено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 296 ЦПК України).
Під спором про право розуміють перешкоди в здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. За відсутності цих елементів відсутній спір про право.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2024 року в справі № 352/2129/23 (провадження № 61-8194св24), від 04 січня 2023 року в справі № 198/99/15-ц (провадження № 61-7049св22), від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц (провадження № 61-3238св22).
Право кредитора спадкодавця на звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою прямо передбачено законом і така заява, за загальним правилом, розглядається в порядку окремого провадження. Тобто сама собою відповідна заява кредитора не свідчить про виникнення спору про право, адже в ній відсутні вимоги про стягнення боргу чи звернення стягнення на забезпечувальне майно.
Задоволення заяви кредитора спадкодавця про визнання спадщини відумерлою лише створює передумови для вирішення питання щодо задоволення майнових вимог кредитора. За таких обставин визначається правовий статус спадкового майна, яке не прийнято жодним із спадкоємцем, тобто коли відсутній відповідач за позовом кредитора про стягнення боргу чи звернення стягнення на предмет іпотеки. Передача відумерлої спадщини до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна створює кредитору правову можливість заявляти свої вимоги.
Суд першої інстанції, вказавши, що оригінал Свідоцтва про смерть отримала фізична особа, виснував, що між товариством та фізичними особами виник спір про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження.
Вказані висновки суду не відповідають обставинам справи.
Дійсно, хоча у копії Актового запису про смерть ОСОБА_1 зазначено, що документ, який підтверджує факт смерті було видано за заявою фізичної особи, проте, матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідна особа претендує на спадкове майно.
Отже, висновок суду про наявність спору про право, який має розглядатися в порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.
Відповідно до частин першої-третьої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кредитор спадкодавця до заяви про визнання спадщини відумерлою має додати, зокрема, докази, які свідчать про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом. У випадку неможливості самостійно надати такі докази - вправі подати клопотання про витребування цих доказів судом.
У цій справі банк у заяві про визнання відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_1 , зазначав, що для вирішення питання про визнання спадщини відумерлою необхідно з'ясувати відсутність в іпотекодавців спадкоємців. Така інформація є нотаріальною таємницею і обмежена в доступі. Заявник просив суд витребувати докази: від Другої Арцизської державної нотаріальної контори інформацію копію спадкової справи №164/2023, що заведена до майна померлої; від ЦНАП Овідіопольської СР інформація про місце реєстрації (проживання) ОСОБА_1 , та осіб, що були зареєстровані із нею на день смерті останньої.
Колегія суддів, погоджуючись із доводами скаржника, виснує, що суд першої інстанції не вжив заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, не витребував необхідні докази для з'ясування наявності в ОСОБА_1 , спадкоємців, залишив без розгляду заяву банку про визнання спадщини відумерлою, обмежившись припущенням про можливу наявність таких спадкоємців.
Суд першої інстанції не указав, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявниці на прийняття спадщини, тобто не встановив, між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
Зазначений висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 листопада 2018 року у справі №336/709/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі №520/19532/19.
Доказів того, що заінтересована особа у справі заявляла претензії на спадкове майно матеріали справи не містять.
При цьому, як убачається з матеріалів справи спадкова справа №164/2023 заведена до майна померлої ОСОБА_1 на підставі заяви банка - заявника АТ «Укрсиббанк».
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і безпідставним.
Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У справі "Bellet у. France" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Суд першої інстанції ці обставини не урахував, застосував неправильне тлумачення процесуальних норм, що в свою чергу позбавило заявницю права на доступ до суду і завадило розгляду її заяви та відповідно є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зокрема є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, однак, зважаючи на положення ст. 374 ЦПК України, якою визначено повноваження суду апеляційної інстанції та предмет оскарження, доходить висновку про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсиббанк» задовольнити.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 квітня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький