“30» жовтня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасника судового провадження:
захисника ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
-обвинуваченого за ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою до 21.12.2025.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Захисник ОСОБА_5 просить ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 та обрати ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Захисник вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що не доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які б давали підстави продовжити строк дії запобіжного заходу. Вказує, що поведінка ОСОБА_7 не дає підстав вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки він раніше не судимий, не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності.
Щодо ризику знищення речових доказів зазначив, що єдиним доказом у даному кримінальному провадженні є мобільний телефон, за допомогою якого обвинувачений нібито спілкувався з представником рф. Однак, даний телефон вилучений органом досудового розслідування, тому ОСОБА_8 не може знищити зазначений речовий доказ.
Щодо ризику незаконного впливу на свідка у цьому ж кримінальному провадженні зазначив, що свідок ОСОБА_9 своїми показаннями повністю виправдовує обвинуваченого ОСОБА_6 . Тобто, її показання на користь останнього, та тиснути на неї, ніякого сенсу немає.
Звертає увагу, що суд першої інстанції вказав на нібито доведеність наявності ризиків, вказаних в клопотанні про продовження строку тримання під вартою. Однак, не вказав, якими саме доказами або фактичними даними це підтверджується. Тобто, суд, фактично, лише констатував факт наявності ризиків без посилання на будь-які докази.
На думку захисника, суд першої інстанції безпідставно не визначив розмір застави.
Окрім того, стороною захисту зверталась увага на той факт, що фактично всі судові засідання в суді першої інстанції зводяться виключно до розгляду клопотання про продовження тримання під вартою на протязі вже більше одного року. Докази по справі не вивчаються, так як і не вивчаються докази існування підстав для продовження строку тримання під вартою.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, без визначення розміру застави.
Суд дійшов висновку, що залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_6 , опинившись на волі, зможе переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідка у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
На наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вказує те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, та у випадку доведення вини у вчиненні кримінальних правопорушень, обвинуваченому загрожує реальне позбавлення волі.
Тому, усвідомлюючи тяжкість інкримінованих йому злочинів, будучи обізнаним про покарання, яке загрожує в разі визнання винним за вироком суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, обвинувачений може виїхати за межі України, в тому числі, на непідконтрольні на даний час Україні території.
Крім того, ОСОБА_6 , перебуваючи на свободі, може продовжити кримінальне правопорушення в якому підозрюється, оскільки має стійкі проросійські погляди та зважаючи на той факт, що рф продовжує на території України повномасштабну збройну агресію, тривають бойові дії в тому числі поблизу м. Миколаєва та на частині території Миколаївської області, по всій території України діє воєнний стан.
Тому існує ризик, що підозрюваний може продовжити здійснювати дії направлені на шкоду Національній безпеці України.
Крім того, судом враховано, що злочинна діяльність ОСОБА_6 припинена лише за втручання правоохоронних органів.
На переконання суду першої інстанції, жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти встановленим ризикам, які не зменшилися та продовжують існувати.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу.
Обвинувачений ОСОБА_10 про дату та час апеляційного розсліду повідомлений належним чином. Заяву про бажання брати участь у судовому засіданні не подавав.
Прокурор подав клопотання про апеляційний розгляд без його участі. Його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
На розгляді в Центральному районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження №22022150000000966 від 27.06.2022 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України.
Злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , відносяться: за ч. 2 ст. 111 КК України - до особливо тяжкого, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічного позбавлення волі; за ч. 1 ст. 263 КК України - до тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Під час досудового розслідування ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.05.2023 в підготовчому судовому засіданні обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою, та в подальшому ухвалами того ж суду зазначений запобіжний захід неодноразово продовжено, наразі оскаржуваною ухвалою - до 21 грудня 2025 року.
У клопотанні прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права внесення застави обвинуваченому ОСОБА_6 зазначено, що строк тримання обвинуваченого під вартою спливає, однак ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу обвинуваченому, залишаються та можуть зашкодити виконанню процесуальних обов'язків.
Застосування до обвинуваченого інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, на думку прокурора, не зможе запобігти встановленим ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків обвинуваченого.
Положення закону, яким керувався суд апеляційної інстанції.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»). За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Як передбачено ч.6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України.
Разом з тим, згідно абз. 8 ч.4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Ці вимоги закону дотримані судом при розгляді клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу.
Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали.
В поданій апеляційній скарзі захисник оспорює висновки суду в частині доведеності ризиків, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Проте, розглянувши матеріали справи в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення слідчого судді з наведених в апеляційній скарзі підстав.
З матеріалів, наданих апеляційному суду, вбачається, що наразі триває судовий розгляд кримінального провадження №22022150000000966 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України.
Рішення про продовження строку тримання під вартою постановлено за наслідками розгляду клопотання прокурора, тобто в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України.
Що стосується наявності ризиків, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, колегія суддів погоджується з висновками суду, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду; незаконно впливати на свідка, у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
На наявність встановлених судом першої інстанції ризиків вказує те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору з метою завдання шкоди Україні. У разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від 15 років або довічне позбавлення волі.
Враховуючи те, що остаточне рішення по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_6 не прийнято, судовий розгляд кримінального провадження триває, а свідки підлягають безпосередньому допиту судом, колегія суддів вважає, що в даному випадку існує ризик можливого впливу обвинуваченого на свідка в зазначеному кримінальному провадженні.
Також, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, зможе продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується, зважаючи на той факт, що рф продовжує на території України повномасштабну збройну агресію, по всій території України діє воєнний стан.
Існує ризик, що підозрюваний може продовжити здійснювати дії, направлені на шкоду національній безпеці України.
Щодо недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Оскаржуване рішення про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який є винятковим запобіжним заходом, належним чином вмотивовано та постановлено з дотриманням вимог ч. 1 ст. 183 КПК України.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, під час дії воєнного стану. За такого, на виконання вимог ч.6 ст. 176 КПК України, до обвинуваченого на законних підставах, з огляду на наявність ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, судом продовжено строк тримання під вартою. Всупереч доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень ч.6 ст. 176 КПК України відсутні підстави для застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Щодо застави. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, проти основ національної безпеки України, в умовах воєнного стану. Отже, оскаржуване рішення в частині не визначення розміру застави постановлено з дотриманням вимог ч. 4 ст. 183 КПК України.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам ч. 1 ст. 370 КПК України, є обґрунтованим, законним та вмотивованим. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо доводів апелянта про надмірне тримання обвинуваченого під вартою. Колегія суддів зазначає, що тривалий розгляд кримінального провадження обумовлений об'єктивними причинами, а саме: матеріали кримінального провадження мають значний обсяг; судді, які входять до складу колегії, задіяні у розгляді інших кримінальних проваджень у колегіальному складі.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 422-1, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3