Справа № 308/20517/24
15 жовтня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Іванова А.П.,
при секретарі судового засідання Боті О.І.,
за участі представника відповідача Куцого С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про скасування наказу та стягнення середнього заробітку,
встановив:
24 грудня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 03.10.2022 №183/о та стягнути з останнього на його користь середній заробіток за період з 01.10.2022 по день ухвалення судового рішення.
Обґрунтовуючи свої вимоги вказує на те, що він працює водієм автотранспортних засобів групи допоміжних працівників АДВ Ужгород. 03 жовтня 2022 року пунктом 1 наказу Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 183/0 «З особового складу» з ОСОБА_1 водієм автотранспортних засобів групи допоміжних працівників АДВ Ужгород, з 01 жовтня 2022 року призупинено дію трудового договору до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, в зв'язку із закриттям повітряного простору України для виконання польотів цивільної авіації через військову агресію російської федерації, через непередбачувані та непереборні події, які відбулися незалежно від волі й бажання підприємства, що виключає можливість виконання частини виробничих завдань та функцій підприємства та унеможливлює забезпечення працівників роботою та виконанням ними своїх посадових обов'язків. Вважає пункт 1 наказу Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 03 жовтня 2022 року № 183/0 протиправним, тому звернувся до суду з даних позовом.
Як на підставу для призупинення дії трудового договору з позивачем відповідач в оскаржуваному наказі посилався виключно на закриття повітряного простору України для виконання польотів цивільної авіації через військову агресію російської федерації. Однак обставин неможливості забезпечити позивача роботою відповідач не довів, як і недоведеними залишились обставини, що позивач не міг або ухилявся від виконання своїх трудових обов'язків. За встановленими обставинами, як на час видачі оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час подання позовної заяви, відповідач здійснює свою діяльність. Трудові відносини відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, а не з усіма працівниками. Принцип такої вибірковості відповідач йому не обґрунтував. За встановлених обставин, саме по собі погіршення фінансового стану підприємства не є тією обставиною, яка надає роботодавцю право вибірково призупиняти трудові договори з окремими працівниками на підставі статті 13 Закону № 2136-ІХ. Місто Ужгород, де розташоване його робоче місце, не відносилося та не відноситься і станом на сьогодні до зони бойових дій, не є та не було окупованою територією, де є неможливим надання та виконання роботи згідно з його посадовою інструкцією.
Крім того, звертає увагу суду на те, що Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 р. № 83, а відтак трудова діяльність не може бути зупинена під час воєнного стану в державі. Таким чином, вважає, що призупинення з ним дії трудового договору є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв'язку з військовою агресією проти України надати йому роботу не встановлено.
06 березня 2025 року представник відповідача за довіреністю Сергій Куций подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки основна діяльність Украероруху пов'язана із забезпеченням якісного та ефективного використання простору користувачами повітряного простору, які у свою чергу є авіаперевізниками.
У зв'язку військовою агресією російської федерації, через високий ризик авіаційній безпеці для цивільної авіації, з 24 лютого 2022 року Об'єднана цивільно-військова система організації повітряного руху України, згідно з вимогами Повітряного кодексу України та Положення про використання повітряного простору України, вжило термінових заходів щодо закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору. Надання послуг з аеронавігаційного обслуговування цивільним користувачам повітряного простору України було призупинено повністю.
Так, з огляду на заборону авіасполучення, Украерорухом вжито низку антикризових заходів, таких як запровадження простою на підприємстві відповідно до частини 1 статті 34 Кодексу законів про працю України та призупинення дії трудових договорів з працівниками. Окрім цього, знижено експлуатаційні витрати до мінімально можливого рівня, призупинено всю інвестиційну діяльність за власні кошти підприємства, тощо.
Однак, у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України та закриття повітряного простору, надання послуг з аеронавігаційного обслуговування цивільним користувачам повітряного простору України було призупинено повністю. Відповідно, Украерорух, з об'єктивних причин не міг забезпечити як позивача, так і інших працівників, навіть мінімальним обсягом функціональних обов'язків.
Також зазначає, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, що врегульовані цим Законом.
В судове засідання позивач не з'явився, подав заяву, в якій просив здійснити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позову.
Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши надані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, ОСОБА_1 працює водієм автотранспортних засобів групи допоміжних працівників АДВ Ужгород.
07 березня 2022 року наказом Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 50/о «Про увільнення від роботи на час призову на військову службу ОСОБА_1 » ОСОБА_1 - водія автотранспортних засобів групи допоміжних працівників комплексу РЕЗ АДВ Ужгород, з 02 березня 2022 року увільнено від роботи на час призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, із збереженням місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати.
У зв'язку зі звільненням з 26 вересня 2022 року у запас з лав ЗСУ згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 вересня 2022 року №188-СТ ОСОБА_1 - водія автотранспортних засобів групи допоміжних працівників комплексу РЕЗ АДВ Ужгород наказом Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (прим. без дати на номеру) вважати таким, що приступив до виконання службових обов'язків 30 вересня 2022 року.
03 жовтня 2022 року пунктом 1 наказу Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 183/0 «З особового складу» з ОСОБА_1 водієм автотранспортних засобів групи допоміжних працівників АДВ Ужгород, з 01 жовтня 2022 року призупинено дію трудового договору до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, в зв'язку із закриттям повітряного простору України для виконання польотів цивільної авіації через військову агресію російської федерації, через непередбачувані та непереборні події, які відбулися незалежно від волі й бажання підприємства, що виключає можливість виконання частини виробничих завдань та функцій підприємства та унеможливлює забезпечення працівників роботою та виконанням ними своїх посадових обов'язків.
Дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Суд враховує, що підставами для призупинення дії трудового договору з позивачем стали військова агресія російської федерації проти України, запровадження режиму воєнного стану, стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.
Указаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом (частини друга, третя статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).
Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади (частина перша статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного наказу роботодавця).
Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору.
Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Частина перша вказаної норми права у чинній редакції визначає, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу) є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
Суд ураховує, що стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», як спеціальна норма, надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником за наявності вищевказаних обставин.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Подібні висновки неодноразово висловлено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04 серпня 2025 року у справі № 346/2645/23, від 07 серпня 2025 року у справі № № 501/5346/23.
На час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору і на час розгляду справи Львівський регіональний структурний підрозділ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України здійснював свій основний вид діяльності. Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками.
Сама по собі обставина закриття повітряного простору відповідача після введення воєнного стану на території України та погіршення фінансового стану підприємства не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача роботою та не є тією обставиною, яка надає роботодавцю право вибірково призупиняти трудові договори з окремими працівниками на підставі статті 13 Закону № 2136-ІХ.
Місто Ужгород, де розташоване робоче місце ОСОБА_1 , не відносилося та не відноситься і станом на сьогодні до зони бойових дій, не є та не було окупованою територією, де є неможливим надання та виконання роботи.
Крім того, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 р. № 83, а відтак трудова діяльність не може бути зупинена під час воєнного стану в державі.
Відповідач не довів і у справі не встановлено обставин абсолютної неможливості надання відповідачем позивачу роботи у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу - її виконувати, тому судом, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, а відтак пункт 1 наказу Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 03 жовтня 2022 року № 183/0 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом встановлено наступне.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
Разом із тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) зроблено висновок про те, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
У цій постанові вказано, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом із тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
У цій справі саме незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, а тому обов'язок відшкодувати йому середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі покладається на роботодавця, а не на державу-агресора (частина четверта статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»), про що наполягає відповідач, оскільки відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, лише у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Судами встановлено, що 07 березня 2022 року наказом Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 50/о «Про увільнення від роботи на час призову на військову службу ОСОБА_1 » ОСОБА_1 - водія автотранспортних засобів групи допоміжних працівників комплексу РЕЗ АДВ Ужгород, з 02 березня 2022 року увільнено від роботи на час призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, із збереженням місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати.
У зв'язку зі звільненням з 26 вересня 2022 року у запас з лав ЗСУ згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 вересня 2022 року №188-СТ ОСОБА_1 - водія автотранспортних засобів групи допоміжних працівників комплексу РЕЗ АДВ Ужгород наказом Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (прим. без дати на номеру) вважати таким, що приступив до виконання службових обов'язків 30 вересня 2022 року.
03 жовтня 2022 року пунктом 1 наказу Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 183/0 «З особового складу» з ОСОБА_1 водієм автотранспортних засобів групи допоміжних працівників АДВ Ужгород, з 01 жовтня 2022 року призупинено дію трудового договору до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, в зв'язку із закриттям повітряного простору України для виконання польотів цивільної авіації через військову агресію російської федерації, через непередбачувані та непереборні події, які відбулися незалежно від волі й бажання підприємства, що виключає можливість виконання частини виробничих завдань та функцій підприємства та унеможливлює забезпечення працівників роботою та виконанням ними своїх посадових обов'язків.
Тобто, розрахунковим періодом для визначення середнього заробітку є серпень та вересень 2022 року, проте у цей час позивач не працював. Попередні два місяці (червень та липень 2022 року) позивач не працював, однак йому виплачувалась заробітна плата у відповідності до статті 119 КЗпП України ( у редакції до 19 липня 2022 року).
Отже, при визначенні розміру середньої заробітної плати, за обставин цієї справи, необхідно виходити із заробітної плати за червень та липень 2022 року.
За відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору ОСОБА_1 отримав дохід у червні 2022 року у розмірі 14 959,35 грн. та у липні 2022 року у розмірі 7 451,02 грн. Джерело доходу - Львівський регіональний структурний підрозділ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Отже, середньоденна (середньогодинна) заробітна плата позивача складала 659,13 грн. (22 410,37 грн./34 робочих днів до 19 липня 2022 року).
Вимушений прогул у зв'язку з незаконним призупиненням трудового договору позивача тривав з 01 жовтня 2022 року (день призупинення дії договору) до 15 жовтня 2025 року (день ухвалення рішення), тобто 793 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час призупинення дії трудового договору, який підлягає стягненню з Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь позивача, повинен становити 522690, 09 грн. (793 робочих днів *659,13 грн).
У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справа № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24) викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.
З огляду на зазначене із присудженої позивачу сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід утримати установлені законодавством України податки і збори.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно із статтею 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги статті 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.
Згідно з частинами 1, 2 статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 ЗУ «Про судовий збір» сума судового збору за вимогу немайнового характеру підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись статтями 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 247, 263, 265, 273, 274 - 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 03 жовтня 2022 року № 183/0.
Стягнути з Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19326017) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2022 року по 15 жовтня 2025 року в сумі 522690 (п'ятсот двадцять дві тисячі шістсот дев'яносто) гривень 09 копійок, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Стягнути з Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканець АДРЕСА_1 .
Відповідач: Львівський регіональний структурний підрозділ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, код ЄДРПОУ 19326017, місцезнаходження за адресою 79040, м. Львів, вул. Любінська, буд. 217.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду А.П. Іванов