Справа № 752/13512/25
Провадження № 2/752/7346/25
Іменем України
30 жовтня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Зазначало, що між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом подачі заяви клієнта від 29 січня 2021 року № АN7KCT155101080831, за яким ОСОБА_1 надано кредит в сумі 10 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 50% на рік на суму залишку кредиту, на строк 24 місяців до 28 січня 2023 року.
Посилалося на невиконання ОСОБА_1 зобов'язання зі сплати кредиту в сумі 7534,36 грн, процентів в сумі 3171,05 грн.
Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 січня 2021 року № АN7KCT155101080831 в сумі 10 705,41 грн, яка складається з кредиту в сумі 7534,36 грн, процентів в сумі 3171,05 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року відкрито провадження у справі, та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Вказаною ухвалою сторонам встановлено строки для подання відповідних заяв по суті.
Відповідачу копія ухвали про відкриття провадження направлялись за зареєстрованою адресою місця проживання, однак конверт повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи судом. У встановлений строк відзиву на позов не подав.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Встановлено, що 29 січня 2021 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з послугою «Швидка готівка» шляхом подачі заяви клієнта № № АN7KCT155101080831.
У заяві клієнта № АN7KCT155101080831 міститься електронний підпис ОСОБА_1 .
За змістом заяви клієнта від 29 січня 2021 року № АN7KCT155101080831 ця заява разом з Умовами та правилами обслуговування фізичних осіб у А-Банку при наданні банківських послуг, таблицею обчислення вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту становить кредитний договір.
Сума кредиту 10 000 грн
Процентна ставка 50%.
Строк кредиту 24 місяці.
ОСОБА_1 надано персональні дані паспорта, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту 4323387010879644.
До матеріалів справи додано меморіальний ордер від 29 січня 2021 року №TR.16568170.28740.71075 АТ «А-Банк», за яким ОСОБА_1 отримано кредит в сумі 100000 грн, згідно з договором від 29 січня 2021 року № АN7KCT155101080831.
Згідно з розрахунком, наданим Акціонерним товариством «Акцент-Банк», за договором між Акціонерним товариством «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 заборгованість становить: за кредитом в сумі 7 534,36 грн, за процентами в сумі 3 171,05 грн.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На підставі частини 1статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 2статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом частини першої статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
На підставі частини 1 та 2статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частини 1, 2статті 640ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до частини 3статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно частини 1-4статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом;
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).
Відповідно до частини 7статті 11 Закону України "Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною 1статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Частинами другою, четвертою, шостою статті 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.
Відповідно до частини 4статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Статтею 1 Закону України «Про Електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України "Про інформацію" та спеціальний Закон України "Про захист персональних даних".
Статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).
За змістом заяви клієнта від 21 січня 2021 року, ОСОБА_1 надано персональні дані реєстраційного номеру облікової картки платника податків, номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту.
У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не відповідачем, а іншою особою, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором договору, ОСОБА_1 не належить.
Верховний суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 провадження № 61-9071св20 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи(вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Також Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 провадження № 61-6066 св 23 погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.
Судом встановлено надання Акціонерним товариством «Акцент Банк» кредиту відповідачу в сумі 10 000 грн.
До матеріалів справи додано меморіальний ордер від 29 січня 2021 року №TR.16568170.28740.71075 АТ «А-Банк», за яким ОСОБА_1 отримано кредит в сумі 100000 грн, згідно з договором від від 29 січня 2021 року № АN7KCT155101080831.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України "Про електронну комерцію" розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Емітенти зобов'язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов'язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.
Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення). Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254.
Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі (абзац другий пункту 4.10. Положення).
Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (пункт 5.1 Положення ).
Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них (згідно із абзацом першим пункту 5.3. Положення ).
У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту.
Згідно з розрахунком, наданим Акціонерним товариством «Акцент-Банк», за договором між Акціонерним товариством «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 заборгованість складає: за кредитом в сумі 7534,36 грн, процентів в сумі 3171,05 грн.
По своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов'язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16 (провадження № 61-16156св21).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Разом з цим, суд зобов'язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків. (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
ОСОБА_1 не спростовано розрахунок заборгованості за договором, наданий Акціонерним товариством «Акцент-Банк».
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.
Згідно з частиною п'ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Враховуючи, що самим Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ передбачено, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 27 квітня 2023 року, тобто до набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п'ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Із системного аналізу вказаних вище норм виходить, що дія пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки є загальною для всіх договорів споживчого кредитування, які укладатимуться, починаючи з 24 грудня 2023 року; крім того, в силу приписів п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія вказаного пункту поширюється і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом 24 грудня 2023 року, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Отже, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після 24 грудня 2023 року (дати набрання чинності Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг»), а також за договорами, строк кредитування за якими буде продовжено після 24 грудня 2023 року, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення (продовження) договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання (продовження) такого договору.
Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.
Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені у договорі.
З урахуванням, що дія договору між Акціонерним товариством «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 не продовжувалася, нарахування процентів правомірно здійснено за процентною ставкою, визначеною договором.
Враховуючи, що усі фактично отримані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до частин 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 626, 628, 633, 634, 638, 1054 Цивільного Кодексу України, статтями 2 ст. ст. 141,178,247,263-265,273, 279,354,355 Цивільного процесуального Кодексу України, суд, -
Позов Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" за кредитним договором від 29 січня 2021 року № АN7KCT155101080831 в сумі 10 705 (десять тисяч сімсот п'ять) гривень 41 коп, яка складається з тіла кредиту в сумі 7534 (сім тисяч п'ятсот тридцять чотири) гривні 36 коп, процентів в сумі 3171 (три тисячі сто сімдесят одну) гривню 05 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач - Акціонерне товариство "Акцент-Банк", код ЄДРПОУ 14360080, місцезнаходження: вул. Батумська, 11, м. Дніпро;
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складений 30 жовтня 2025 року.
Суддя А.В. Слободянюк