Справа № 373/2911/24 Головуючий у суді І інстанції Опанасюк І.О.
Провадження № 22-ц/824/9213/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
29 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2024 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовну заяву обґрунтувало тим, що 17 лютого 2023 року ОСОБА_1 ознайомився з умовами кредитування та підписав власноруч на планшеті паспорт кредиту і заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, тим самим погодивши наступні умовами: тип кредиту та розмір кредитного ліміту - відновлювальна кредитна лінія до 200 000,00 грн; тип кредитної картки - Картка «Універсальна»; строк кредитування - 12 місяців з пролонгацією; процента ставка, відсотків річних - 42,0 %; кількість та розмір платежів, періодичність - сплата мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту; розмір мінімального обов'язкового платежу - 5 % від заборгованості, але не менше ніж 100 грн щомісячно, або 10 % від заборгованості, але не менше 100 грн щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення; проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі 60,00 %.
На підставі укладеного договору відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну карту № НОМЕР_1 строком дії до 12/26 типу - Універсальна, що підтверджується випискою по рахунку.
Позивач виконав умови договору, надавши відповідачу кредитну картку та грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту, яким останній користувався, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування ним, але припинив надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою за рахунком.
У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 19 листопада 2024 року має заборгованість у загальному розмірі 54 945,93 грн, яка складається із: 44 089,71 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10 856,22 грн - заборгованість за простроченими відсотками, яку позивач просив стягнути на свою користь разом із витратами по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2025 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із безпідставності вимог позивача про стягнення простроченого тіла кредиту через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по його сплаті в заяві від 17 лютого 2023 року, оскільки тіло кредиту і прострочене тіло кредиту не є тотожними поняттями. Доказів наявності у відповідача заборгованості та підстав нарахування заборгованості за простроченими тілом кредиту та відсотками, тоді як відсутня заборгованість за тілом кредиту, банком суду надано не було.
Надана позивачем виписка про рух коштів на картковому рахунку відповідача за договором, в якій наявна інформація про здійснені відповідачем операції по рахунку починаючи з 17 лютого 2023 року і по 01 грудня 2023 року, не містить будь-якої інформації про встановлення кредитного ліміту, тобто не містить ознак належності до основного документу - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка датована 17 лютого 2023 року, тому не може бути належним доказом у розумінні статті 77 ЦПК України.
За таких обставин суд вважав, що надані позивачем документи не підтверджують наявність у відповідача заборгованості у розмірі, зазначеному у позовній заяві та на підставі заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 17 лютого 2023 року.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Руру Н.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в заяві про приєднання, яка підписана відповідачем 17 лютого 2023 року, викладений текст умов кредитування, до яких приєднався відповідач на момент підписання, що спростовує висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав роздруківку Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку із підписом відповідача про ознайомлення.
З моменту підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг між сторонами був укладений договір № б/н від 17 лютого 2023 року в порядку частини першої статті 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору.
Розділом 1 заяви про приєднання до Умов та правил надання послуг передбачено істотні умови договору «Кредитні картки», серед яких, зокрема основні умови кредитування щодо типу кредиту, суми кредитного ліміту, строку кредитування, реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором та інші умови.
Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 заяви процентна ставка, відсотків річних визначена на рівні 43,2 % для карт «Універсальна» та 42 % для карт «Універсальна Gold».
На підтвердження своїх вимог позивачем надано: розрахунок заборгованості за договором № б/н від 17 лютого 2023 року станом на 19 листопада 2024 року, виписку по договору за період із 17 лютого 2023 року по 25 листопада 2024 року, довідку про зміну умов кредитування № 0000003943765552 від 25 листопада 2024 року, довідку про видачу кредитної картки № 0000003943768114 від 25 листопада 2024 року, заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 17 лютого 2023 року, паспорт споживчого кредиту.
Як вбачається з довідки про видачу кредитної картки відповідачу була видана кредитна картка «Універсальна» № НОМЕР_2 , дата відкриття 17 лютого 2023 року, термін дії до 12/26.
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, старт карткового рахунку № НОМЕР_2 був визначений 17 лютого 2023 року та встановлений кредитний ліміт у розмірі 75 000,00 грн, який 11 квітня 2023 року було зменшено до 42 612,44 грн, а 01 серпня 2023 року - до 0,00 грн.
Висновок суду першої інстанції про те, що надана позивачем виписка по особовому рахунку відповідача не містить інформації щодо предмета доказування свідчить про порушення норм статті 89 ЦПК України, оскільки суд не дослідив та не надав належної оцінки виписці по договору за період із 17 лютого 2023 рокупо 25 листопада 2024 року у сукупністю та взаємозв'язку з іншими доказами у справі.
Оскільки виписка по рахунку містить всі необхідні реквізити, остання є первинним документом, що підтверджує обсяги використання кредитних коштів відповідачем і наявність заявленої суми боргу.Банк надав до суду виписку по картрахунку, яка є підтвердженням того, що відповідачу було видано платіжну картку та відкрито рахунок, на який встановлено кредитний ліміт, та чітко прослідковується, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомати, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.
Надана виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача, а саме баланс станом на дату отримання картки (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної операції). З виписки також прослідковується якою саме карткою користувався відповідач, її номер та період, з якого відповідач почав користуватись карткою, а саме з моменту укладення договору 17 лютого 2023 року. Така інформація відповідає і довідці банку про видачу картки, строки її дії та дату видачі.
Банківські виписки з рахунків є належними, допустимими і достатніми доказами в розумінні статей 76, 77, 78 ЦПК України, що підтверджують факт здійснення операцій між банком та клієнтом. Тому, для підтвердження встановлення банком кредитного ліміту на картковий рахунок клієнта та користування ним достатньо надання виписок по рахунках, які складаються у вигляді електронних записів та роздруковані на паперових носіях (висновок Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц).
Позивач вказує, що відповідно пункту 1.4 умов договору у разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою.
До 31 травня 2023 року відповідач виконував зобов'язання за кредитним договором належним чином, проте в травні 2023 року не вніс черговий мінімальний обов'язковий платіж, який передбачено умовами договору, у зв'язку із чим з 01 червня 2023 року за кредитним договором виникла прострочена заборгованість.
Заборгованість за тілом кредиту складається із поточної заборгованості (в розрахунку заборгованості це графа «Тіло кредиту поточне») та простроченої (графа «Тіло кредиту прострочене»).
Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. При цьому виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту, зобов'язання клієнта вважаються простроченими. Прострочене тіло кредиту - це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено, або погашено частково не у повному обсязі.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність заборгованості у зв'язку з відсутністю боргу за поточним тілом кредиту станом на 19 листопада 2024 року, оскільки 0 за поточним тілом означає, що все тіло кредиту є простроченим, а не те, що заборгованість взагалі відсутня.
Суд першої інстанції всупереч вимог статті 1054 ЦК України безпідставно звільнив відповідача від відповідальності щодо повернення отриманої суми позики, яка підлягає стягненню в повному обсязі з нарахованими процентами. Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за тілом кредиту у розмірі 44 089,71 грн (з урахуванням погашення) за платежами, які були здійснені відповідачем за рахунок кредитних коштів у період з 18 лютого 2023 року по 11 квітня 2023 року. Також, позивачем заявлено до стягнення заборгованість за процентами в сумі 10 856,22 грн, які розраховані за процентною ставкою 3,5 %, що була погоджена сторонами, за період з 01 червня 2023 року по 01 грудня 2023 року.
Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення отриманої суми кредитних коштів, тобто стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредита у розмірі 44 089,71 грн та процентами у розмірі 10 856,22 грн.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що 17 лютого 2023 року ОСОБА_1 ознайомився з умовами кредитування в АТ КБ «ПриватБанк» та власноруч підписав заяву про приєднання до Умов та прав надання банківських послуг, в якій погодив наступні істотні умови кредитування: тип кредиту - відновлювальна кредитна лінія; сума/ліміт кредиту - для карт «Універсальна» та «Універсальна Gold» 200 000,00 грн; строк кредитування - 12 місяців з пролонгацією; мета отримання кредиту - споживчі цілі; спосіб надання кредиту - безготівковим шляхом, процентна ставка, відсотків річних - 42,0 % для карт «Універсальна» та 40,8 % для карт «Універсальна Gold»; тип процентної ставки - фіксована (а.с. 50-69).
Згідно із пунктом 1.4 заяви про приєднання до Умов та правил надання послуг кількість та розмір платежів, і періодичність їх внесення здійснюється шляхом внесення клієнтом коштів у розмірі мінімального обов'язкового платежу відбувається на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту Розмір мінімального обов'язкового платежу становить: 5 % від заборгованості, але не менше ніж 100 грн щомісячно; 10 % від заборгованості, але не менше 100 грн щомісяця - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення.
Зі змісту цієї заяви вбачається, що підписанням цього документа відповідач на підставі статті 634 ЦК України приєднався до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», що розміщені в мережі інтернет за адресою: https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цього документа, згоден з тим, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг.
На підставі кредитного договору відповідач 17 лютого 2023 року отримав платіжний інструмент, а саме кредитну картку № НОМЕР_2 , строк дії - 12/26, тип - «Універсальна», що підтверджується довідкою про видачу кредитної картки № 0000003943768114 від 25 листопада 2024 року (а.с. 49).
Відповідно до довідки № 0000003943765552 від 25 листопада 2024 року про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), старт карткового рахунку № НОМЕР_2 відбувся 17 лютого 2023 рокута встановлений кредитний ліміт у розмірі 75 000,00 грн, який 11 квітня 2023 року було зменшено до 42 612,44 грн, а 01 серпня 2023 року - до 0,00 грн (а.с. 48).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач активно користувався кредитним лімітом, частково повернув використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив своєчасно повертати грошові кошти позивачу, про що свідчить виписка по картковому рахунку за договором № б/н за період із 17 лютого 2023 року по 25 листопада 2024 року (а.с. 44-47).
Також до матеріалів позовної заяви банк долучив: копію паспорту ОСОБА_1 (а.с. 79-82), паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем 17 лютого 2023 року (а.с. 70-78); розрахунок заборгованості за договором № б/н від 17 лютого 2023 року (а.с. 39-43).
За відомостями вказаного розрахунку станом на 19 листопада 2024 року заборгованість відповідача за кредитним договором, укладеним з позивачем, становить 54 945,93 грні складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 44 089,71 грн та заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 10 856,22 грн.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 634 ЦК України умови таких договорів приєднання у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений.
Згідно частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Як вбачається з матеріалів справи, 17 лютого 2023 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, в якій погодив, зокрема такі істотні умови договору: сума/ліміт кредиту - для карти «Універсальна» до 200 000,00 грн;строк кредитування - 12 місяців з пролонгацією; спосіб надання кредиту - безготівковим шляхом, процентна ставка, відсотків річних - 42,0 % для карти «Універсальна»; тип процентної ставки - фіксована (а.с. 50-69).
Отже, в заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 17 лютого 2023 року відповідач погодив фінансові умови кредитування, в тому числі тип кредитного продукту (вид картки) - «Універсальна», розмір кредитного ліміту і щомісячну сплату відсотків за користування кредитними коштами по цій картці за фіксованою процентною ставкою у розмірі 42,0 % річних.
Підписавши вказану заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання, а тому посилання суду в оскаржуваному рішенні на те, що позивач не надав документів, а саме роздруківку Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку із підписом відповідача про ознайомлення з умовами кредитування не відповідає фактичним обставинам справи.
За наведених обставин суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги наявну в матеріалах справи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг як доказ конкретних умов укладеного між сторонами кредитного договору, у тому числі стосовно розміру кредитного ліміту та відсоткової ставки за користування ним.
За нормою статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно пункту 1.4 умов кредитного договору повернення кредиту здійснюється шляхом внесення позичальником коштів у розмірі мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту. Розмір мінімального обов'язкового платежу становить 5 % від заборгованості, але не менше ніж 100 грн щомісячно.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що до 31 травня 2023 року відповідач виконував зобов'язання за кредитним договором належним чином, проте у травні 2023 року не вніс черговий мінімальний обов'язковий платіж, який передбачено умовами договору, у зв'язку із чим з 01 червня 2023 року за кредитним договором виникла прострочена заборгованість.
Згідно із розрахунком заборгованості за договором № б/н від 17 лютого 2023 рокузаборгованість відповідача за тілом кредиту складалася із поточної заборгованості (графа «Тіло кредиту поточне») в сумі 37 919,86 грн та простроченої заборгованості (графа «Тіло кредиту прострочене») в сумі 6 169,85 грн і 30 листопада 2023 року була об'єднана банком у прострочену заборгованість за кредитом (44 089,71 грн), оскільки строк всіх обов'язкових щомісячних платежів за кредитним договором станом на цю дату настав.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що у разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочене тіло кредиту - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. Простроченим кредитом є може бути частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено, або погашено частково не у повному обсязі.
Тобто, якщо позичальник своєчасно не повертає заборгованість за фактично використаними кредитними коштами (тілом кредиту), така заборгованість стає простроченою та відображається у відповідній колонці розрахунку заборгованості.
Кредитний ліміт є поновлювальною кредитною лінією, тому відповідач міг використовувати кредитні кошти, погашати заборгованість та знову користуватися кредитними коштами. Отже, сума заборгованості за поточним та простроченим тілом кредиту постійно змінюється в залежності від використання кредитних коштів та внесення платежів на погашення заборгованості.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність заборгованості у зв'язку з відсутністю заборгованості за поточним тілом кредиту станом на 19 листопада 2024 року, оскільки відповідно до розрахунку банку нульове значення за поточним тілом означало те, що все тіло використаного позичальником кредиту сало простроченим, а не те, що боргу за кредитом взагалі відсутній.
Сума боргу за тілом кредиту у розмірі 44 089,71 грн, яку просив стягнути позивач з відповідача, належним чином обґрунтована та підтверджена у розрахунку і виписці, які досліджено колегією суддів та не викликають сумнівів в їх правильності та достовірності.
Висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем існування між сторонами кредитних правовідносин та встановлення відповідачу кредитного ліміту не можуть вважатись обґрунтованими у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Із виписки по рахунку чітко прослідковується, якою карткою користувався відповідач, її номер, суми здійснених витрат по картковому рахунку та суми відповідних надходжень і ця інформація відповідає доводам, які були зазначені банком у позовній заяві. Відповідач активно користувався встановленими йому кредитними лімітами та вчиняв дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором протягом періоду кредитування, що відповідав строку дії виданої йому картки.
Користування відповідачем кредитними грошима, отримування їх через банкомати, розрахунки ними в торгівельних мережах, оплата послуг, здійснення переказів тощо є неможливим без наявності картки із встановленим на ній кредитним лімітом, а отже ОСОБА_1 отримував гроші на кредитну картку на умовах заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 17 лютого 2023 року.
Долучені до позовної заяви розрахунок заборгованості та виписка за договором в розумінні статей 76, 77, 78 ЦПК України є належними, допустимими і достатніми доказами на підтвердження факту наявності заборгованості та її розміру, а також достовірно підтверджують факт здійснення операцій між банком та позичальником.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)).
Таким чином, наведене вище свідчить про доведеність кредитором факту отримання позичальником кредитних коштів та користування ними, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні з відповідача на користь банку фактично отриманих ним грошових коштів за кредитним договором у вигляді встановленого (зменшеного) банком і використаного позичальником кредитного ліміту.
Окрім того, зазначеною вище заявою, яка була підписана відповідачем 17 лютого 2023 року, визначено розмір відсотків за користування кредитом, тому суд помилково вважав, що нараховані банком проценти за період з 01 червня 2023 року по 01 грудня 2023 року за місячною ставкою 3,5 %, тобто 42,0 % річних, не підлягають стягненню з позичальника на користь кредитора через неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором.
З огляду на вищевикладене, оскільки ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за укладеним кредитним договором не виконав, внаслідок чого фактично отримані та використані ним кошти у добровільному порядку залишилися не повернутими АТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав в судовому порядку шляхом стягнення з відповідача отриманої суми кредитних коштів (тіла кредиту) у розмірі 44 089,71 грн та процентами у розмірі 10 856,22 грн, а всього - 54 945,93 грн.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального й процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
На підставі викладеного та відповідно до вимог статті 382 ЦПК України з відповідача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 2 422,40 грнсплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 633,60 грн - за подання апеляційної скарги, а всього - 6 056,00 грн.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 54 945,93 грн заборгованості за договором про надання банківських послуг від 17 лютого 2023 року та 6 056,00 грн сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній