справа № 761/43445/24 головуючий у суді І інстанції Фролова І.В.
провадження № 22-ц/824/15761/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
29 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 18» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Фролової І.В. у м. Києві, повний текст рішення виготовлений 04 червня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 18» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила суд:
1) Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 18» виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) вартість матеріальних витрат у зв'язку з ушкодженням:
- вартість комплексної діагностики зору в «Центрі клінічної офтальмології» - 1 530,00 грн.;
- вартість заміни лівого вихідного перетворювача з трубкою, заміни телефону, очистки лівої вкладки, контролю в ТОВ «РЕОТОН» - 2 483,00 грн.;
- вартість заміни правого вихідного перетворювача з трубкою, заміни телефону, очистки правої вкладки, контролю в ТОВ «РЕОТОН» - 2 483,00 грн.
2) Зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня № 18» виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) виплачувати щомісячно, ОСОБА_1 , з 01 грудня 2024 року по 30 листопада 2027 року:
- на додаткове харчування, вітаміни, мінерали - 14 300,51 грн.;
- на придбання елементів живлення в слухові апарати Widex EVOKE E-FS 220 - 290,00 грн.
- на придбання вкладок в слухові апарати Widex EVOKE E-FS 220 - 217,00 грн.
- на придбання фільтрів в слухові апарати Widex EVOKE E-FS 220 - 245,00 грн.
- на придбання контейнерів і осушувальних таблеток для зберігання слухового апарату - 51,15 грн.
3) Зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня № 18» виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) відшкодовувати витрати на обслуговування, ремонт слухових апаратів у разі їх поломки, а також консультації та послуги фахівців з налаштування слухових апаратів. У разі необхідності заміни слухових апаратів (тобто зміна показників аудіограми, закінчення терміну експлуатації, технічної несправності апаратів не підлягаючих ремонту, рекомендації фахівців і т.д.) відшкодувати вартість придбаних нею нових слухових апаратів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у листопаді - грудні 1994 року в Київській клінічній лікарні № 18 були інфіковані новонароджені діти вірусом сальмонела-тіфімуріум, в тому числі і ОСОБА_1 . Після зараження вірусом позивач має численні захворювання, які вимагають постійних та великих затрат. Позивача є інвалідом дитинства, має слабке здоров'я, вади слуху, порушення роботи шлунку, тощо та потребує додаткових витрат. Оскільки, позивач жодних доходів не має, за таких обставин звернулась до суду з позовом з метою захисту своїх прав.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 18» виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 вартість матеріальних витрат у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а саме:
- вартість комплексної діагностики зору в «Центрі клінічної офтальмології» у розмірі 1 530,00 грн.;
- вартість заміни лівого вихідного перетворювача з трубкою, заміни телефону, очистки лівої вкладки, контролю в ТОВ «РЕОТОН» у розмірі 2 483,00 грн.;
- вартість заміни правого вихідного перетворювача з трубкою, заміни телефону, очистки правої вкладки, контролю в ТОВ «РЕОТОН» у розмірі 2 483,00 грн.
Зобов'язано Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня № 18» виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) код ЄДРПОУ 01993776 виплачувати щомісячно ОСОБА_1 , з 01 грудня 2024 року по 30 листопада 2027 року:
- на додаткове харчування, вітаміни, мінерали - 14 300,51 грн.;
- на придбання елементів живлення в слухові апарати Widex EVOKE E-FS 220 - 290,00 грн.
- на придбання вкладок в слухові апарати Widex EVOKE E-FS 220 - 217,00 грн.
- на придбання фільтрів в слухові апарати Widex EVOKE E-FS 220 - 245,00 грн.
- на придбання контейнерів і осушувальних таблеток для зберігання слухового апарату - 51,15 грн.
В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі КНП «КМКЛ № 18» просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги КНП «КМКЛ № 18»,зазначає, що обставини, наведені позивачем в обґрунтуванні вини відповідача у нанесені шкоди здоров'ю позивача, були неправильно досліджені та оцінені судом, оскільки відсутні докази вини відповідача у нанесенні шкоди здоров'ю позивача, а тому і відсутній обов'язок відповідача відшкодовувати шкоду здоров'ю позивача. Позивачем не надано доказів, що підтверджують вину відповідача у нанесенні шкоди її здоров'ю. Посилання позивача на факт винесення судом рішень у 2019 році про стягнення коштів з Київської міської клінічної лікарні №18 є безпідставним, оскільки зазначеними рішеннями не встановлювалась вина відповідача у нанесенні шкоди здоров'ю позивача. Рішення в 2019 році про стягнення коштів приймались судом на підставі згоди відповідача на відшкодування. Питання встановлення вини відповідача у нанесенні шкоди здоров'ю позивача не було предметом розгляду у цих справах, а тому посилання на них є неправомірним і не може бути підставою для обґрунтованого та законного рішення про стягнення коштів з відповідача за нанесену начебто ним шкоду здоров'ю позивача. В позові відсутні докази, які підтверджують, що внаслідок дій відповідача позивач отримала ушкодження здоров'я. Судом першої інстанції неповно встановлені обставини, які мають значення для справи. Відповідач на сьогодні має статус комунального некомерційного підприємства і отримує фінансування на своє утримання з 01 квітня 2020 року на підставі договорів з Національною службою здоров'я України (далі НСЗУ) відповідно до Закону України «Про державні Фінансові гарантії медичного обслуговування населення» № 2168-VIII від 19.10.2017 року. НСЗУ від імені держави є замовником медичних послуг, які відповідач надає населенню, і сплачує кошти на підставі тарифів. В розрахунку тарифів не передбачені кошти на інші цілі, крім на зарплату персоналу лікарні, тому відповідач не має правових підстав брати фінансові зобов'язання по виплаті відшкодування позивачу. Рішення судів у 2019 році приймались в період коли Київська міська клінічна лікарня №18 була бюджетною установою і отримувала кошти на своє утримання з бюджету міста Києва. Рішення суду виконувались коштами бюджету міста Києва, які виділялись як спеціальні на цілі виконання рішення суду. Законом передбачений інший порядок відшкодування шкоди здоров'ю особі з інвалідністю через органи соціального захисту, в яких за місцем проживання перебувають на обліку ці особи. Зазначені питання врегульовані постановою КМУ від 15 листопада 2024 р. № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» Порядком забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані технічні та інші засоби реабілітації, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 05.04.2012 № 321 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 р. № 362).
В судове засідання апеляційного суду позивач не з'явилася, надала до суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з хворобою.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні, а явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виснував, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторони позивача, яка була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, відхиливши клопотання про відкладення розгляду. Крім того, жодних доказів на підтвердження обставин, з якими позивач пов'язує поважність причин не явки в судове засідання, а саме хворобу, останньою суду надано не було.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що відповідно до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 виданого 30 грудня 2015 року довічно, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з дитинства.
Рішеннями Шевченківського районного суду м. Києва від 03 червня 2013 року (спрва 2610/28368/2012), а також 17 травня 2016 року було частково задоволено позови ОСОБА_2 (матері позивача) до Київської міської клінічної лікарні № 18 про відшкодування матеріальної шкоди та зобов'язано відповідача відшкодовувати витрати пов'язані з каліцтвом. Зазначеними рішеннями встановлено, що у листопаді-грудні 1994 року у Київській міській клінічній лікарні № 18 були інфіковані немовлята, в тому числі і ОСОБА_1 , вірусом сальмонела-тифимуріум.
Рішеннями Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року № 761/26062/19, та від 05 грудня 2019 року № 761/45690/18, було задоволено позови ОСОБА_1 до Київської міської клінічної лікарні № 18 про відшкодування матеріальної шкоди та зобов'язано відповідача відшкодовувати витрати пов'язані з каліцтвом.
Відповідно до ч.ч. 1, 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
При розгляді справ судами встановлено факт заподіяння шкоди здоров'ю позивача внаслідок діяльності відповідача, а відтак і обов'язок відповідача компенсувати витрати ОСОБА_1 на підставі вимог чинного законодавства України, зокрема, положень ст. 1172 ЦК України з урахуванням ст.ст. 1202 ЦК України, 1208 ЦК України.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги, які підлягають задоволенню, ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову сторонами не оскаржується, а відтак в силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до роз'яснення викладених в п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Згідно ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України, особа якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або у більшому розмірі
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, особа має право на відшкодування шкоди у повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, проводиться фізичною або юридичною особою, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі. Така особа зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані лікуванням та необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Відповідно до ч.1 ст. 1202 ЦК України, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової плати від 18 березня 2019 року у справі №311/2467/16-ц (провадження №61-30575св18) зроблено висновок по застосуванню ч. 1 ст. 1195 ЦК України та вказано: «зі змісту цієї норми вбачається, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, складається з втраченого заробітку (доходу), додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Тобто будь-які витрати, які стягуються на користь потерпілого на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров'я. Специфіка шкоди, яка завдана здоров'ю, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Саме тому об'єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Однак цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, то він має право вимагати і їх відшкодування».
Зазначена правова позиція Верховного Суду корелюється з правовою позицією Верховного Суду від 11 жовтня 2017 року, по справі №359/1517/16-ц, провадження №6-854цс 17.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а судовий захист неможливо повноцінно здійснити без обов'язковості виконання судових рішень. Виконання рішення суду є невід'ємною частиною права на справедливий суд.
Статтею 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права затверджених Генеральною асамблеєю ООН від 16 грудня 1966 року , ст. 8 Загальної декларації з прав людини від 10 грудня 1948 року, ст. 5 Європейської конвенції з прав людини передбачено право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення основних прав людини, наданих їй конституційними та законодавчими актами.
За заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду (ст. 1208 ЦК України).
Позивач використала для розрахунку вартості додаткового харчування дані зафіксовані у висновку президента ВГО «Асоціації дієтологів України» експерта Міністерства охорони здоров'я України з гігієни харчування, кандидата медичних наук доцента Швеця О.В. , відповідають листу Головного управління статистики у м. Києві щодо середніх роздрібних цін на продукти харчування, станом на жовтень 2024 рік, розмір яких становить на місяць: 13 190,86 грн. - продукти харчування, 14 300,51 грн. - вітаміни та мінерали.
Розрахунок вартості додаткового харчування зроблено на підставі середніх цін наданих Головним Управлінням Статистики у м. Києві.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів вини відповідача у нанесенні шкоди здоров'ю позивачу колегія суддів відхиляє, оскільки як зазначалось вище вина відповідача у заподіянні шкоди здоров'ю ОСОБА_1 встановлена рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 червня 2013 року.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач має статус некомерційного підприємства та розрахунком тарифів не передбачено кошти на інші цілі, крім на заробітну плату персоналу лікарні, не звільняють відповідача від обов'язку відшкодувати завдану шкоду.
Вказуючи, що позивач перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому вона повинна отримувати все необхідне як особа з інвалідністю, в тому числі і лікування, слухові апарати тощо за рахунок бюджетних коштів, відповідач не звернув уваги, що жодного доказу перебування ОСОБА_1 на обліку в управлінні соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації та отримання там допомоги ним суду не надавалось.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Частиною 1 ст. 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
За змістом ч. 2-3 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
У клопотанні повинно бути зазначено вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України).
Частина 8 ст. 83 ЦПК України визначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами 1-3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином, суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17.
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 686/9366/20 (провадження № 61-8136св22) зазначено, що тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
За приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченому ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність поважних причин не заявлення відповідачем клопотання про витребування доказів в суді першої інстанції у встановлений законом строк, тобто разом з поданням відзиву на позовну заяву. З огляду на викладене, відсутні підстави до задоволення даного клопотання апеляційним судом.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, є безпідставними, оскільки підставами до скасування судового рішення можуть бути виключно порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи чи які тягнуть за собою безумовне скасування рішення (ч. 2, 3 ст. 376 ЦПК України).
Таких порушень апеляційним судом не встановлено.
Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №18» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 30 жовтня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.