30 жовтня 2025 року
м. Рівне
Справа № 564/2604/25
Провадження № 22-ц/4815/1354/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
заявник: ОСОБА_1
заінтересована особа: ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25 липня 2025 року, ухвалене в складі судді Грипіч Л.А., повний текст рішення складено 04 серпня 2025 року, у справі № 564/2604/25,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 .
Заява обґрунтована тим, що з серпня 2023 року її чоловік ОСОБА_2 вчиняє щодо неї домашнє насильство, яке полягає у психологічному, фізичному та економічному впливах. Фізичне та психологічне насильство здійснюється в присутності малолітньої дитини - ОСОБА_3 .
Заявниця також посилалася, зокрема, на те, що на її мобільний телефон надходять постійні погрози з боку останнього, що містять нецензурну лайку на її адресу; погрози спричинення їй смерті через повішення тощо. Такі погрози тримають її у постійній напрузі.
У зв'язку з вчиненням домашнього насильства вона змушена була неодноразово викликати працівників поліції в результаті чого 16 травня 2025 року були внесені відомості до ЄРДР за №12025186150000106 про спричинення їй тілесних ушкоджень її чоловіком ОСОБА_2 , правова кваліфікація ч. 1 ст. 125 КК України. Інші її звернення наразі не розглянуті і рішення по них не прийнято.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 25 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - задоволено частково.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:
Заборонено ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь який-спосіб спілкуватися з нею;
Заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
В частині заборони ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що вважає рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені заяви про видачу обмежувального припису. Вказує, що ніякого насильства він не здійснює.
Окрім цього зазначає, що суд першої інстанції зобов'язаний був зупинити провадження у справі, оскільки він перебуває на службі у ЗСУ . Зазначає, що заявницею не наведено достатньо доказів на підтвердження вчинення відносно неї насильства, не визначено ризики продовження такого насильства, все зводилося до емоційних пояснень, між сторонами існує конфлікт з питання розподілу спільного майна подружжя.
Посилання у апеляційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду з аналогічних правовідносин
У відзиві на апеляційну скаргу заявниця вказує, що рішення суду прийняте у відповідності до ст. 263 ЦПК України, є законним та обґрунтованим, а доводи викладені у апеляційній скарзі такими, що не заслуговують на увагу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Установлено, що заявниця ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 2020 року, який рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 14 липня 2025 року розірвано.
Матеріли справи містять дані про звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів, щодо конфліктів з її чоловіком у період з 04 травня по27 травня 2025 року. Рішення по яких не прийнято.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 16 травня 2025 року були внесені відомості за №12025186150000106 за заявою ОСОБА_1 про спричинення їй тілесних ушкоджень її чоловіком ОСОБА_2 , правова кваліфікація ч. 1 ст. 125 КК України.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Протидія насильству у сім'ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім'ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.
Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров'ю потерпілому від насильства у сім'ї.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), від 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), від 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).
Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
У постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) Верховний Суд зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заявник, звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису, посилалась на те, що чоловік застосовує до неї психологічне та фізичне насильство.
На підтвердження вчинення домашнього насильства заявник надала до суду копії заяв звернення до правоохоронних органів щодо вчинення домашнього насильства чоловіком щодо неї, які на день звернення до суду не розглянуті і рішення по ним не прийнято.
Крім того, надала відео файли на флеш-носії та відтворених голосових повідомлень, які були надіслані заявниці ОСОБА_2 , що містять погрози, нецензурну лексику, агресію та образливу критику,
Встановлені обставини та надані докази надають підстави суду дійти висновку про наявність ризиків для життя та здоров'я заявниці внаслідок домашнього насильства, що вчиняється кривдником ОСОБА_2 і необхідності застосування обмежувального припису для попередження більш тяжких наслідків.
З урахуванням вищевикладених норм матеріального та процесуального права, наданих ОСОБА_1 доказів, колегія суддів вважає, що заявницею доведено наявність обставин, які відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису, строк дії якого становить шість місяців.
Посилання у апеляційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права суд до уваги не приймає, оскільки такі порушення не призвели до неправильного застосування норм матеріального права.
Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25 липня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне текст постанови складено 30 жовтня 2025 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.