Житомирський апеляційний суд
Справа №285/5895/24 Головуючий у 1-й інст. Васильчук Л. Й.
Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.
30 жовтня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 285/5895/24
за позовом представника Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Васильчук Л.Й. у місті Звягелі,
У листопаді 2024 року представник Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі АТ «ПУМБ», Товариство, Банк, Позивач) звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 61 786,39 грн та судовий збір.
Позов мотивувався тим, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори, зокрема:
- 11 вересня 2018 року кредитний договір №2001125231201, за яким ОСОБА_1 видано кредит у сумі 13 698,12 грн;
- 29 липня 2021 року кредитний договір №1001933605501, на суму 30 949,25 грн.
Відповідачка не виконує свої зобов'язання належним чином у зв'язку з чим у неї станом на 09 вересня 2024 року утворилась заборгованість.
По кредитному договору № 2001125231201 від 11 вересня 2018 року - 22 413,58 грн, з яких: 13 698,12 грн - заборгованість за кредитом; 8715,46 грн - заборгованість процентами; 0 грн. - заборгованість за комісією;
По кредитному договору № 1001933605501 від 29 липня 2021 року - 39 372,81 грн, з яких: 27791,35 грн - заборгованість за кредитом; 7,15 грн. - заборгованість процентами; 11574,31 грн - заборгованість за комісією.
Тобто, загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 09 вересня 2024 року становить 61786,39 грн.
Відповідно до умов кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, зокрема, заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 2001125231201 від 11 вересня 2018 року, сторони погодили, що позичальник зобов'язується сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості. Ці умови були узгоджені позичальником шляхом підписання відповідних документів.
Підписавши вказану заяву позичальник беззастережно підтвердив, що приймає Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» pumb.ua.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №2001125231201 від 11 вересня 2018 року в розмірі 22 413,58 грн; заборгованість за кредитним договором №1001933605501 від 29 липня 2021 року в розмірі 27 798,50 грн. Вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Зазначає, що Архів умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті Позивача, які містять в матеріалах справи нею не визнаються, оскільки не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Відповідачка не надала суду докази, які б спростовували факт надання кредитів в розмірі, визначеному кредитними договорами. Правильність наданих позивачем суду розрахунків заборгованості в частині стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів відповідачкою також не спростована. Також доказів про добровільне виконання зобов'язань відповідачкою не надано. Оскільки відповідачці було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку, що положення пункту 4 кредитного договору, укладеного сторонами у цій справі, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемними. А відтак, позовна вимога щодо стягнення з відповідачки заборгованості за комісією за договором №1001933605501, задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Судом встановлено, що 11 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ПУМБ з метою отримання банківських послуг у зв'язку із чим підписала заяву №2001125231201 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за умовами якої підтвердила, що приймає Публічну пропозицію на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті ПАТ «ПУМБ» pumb.ua в повному обсязі з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті, так і послуг, що можуть бути надані в процесу обслуговування (з урахуванням всіх змін), і погодилася з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі, через дистанційні канали обслуговування.
За цією заявою Банком було відкрито на її ім'я поточний рахунок та встановлено кредитний ліміт в сумі 1000 грн, з реальною процентною ставкою 57,83 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 1249,57 грн. Цього ж дня відповідачкою було підписано паспорт споживчого кредиту.
Станом на 09 вересня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором №2001125231201 становить 22 413,58 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 13 698,12 грн, заборгованість за процентами - 8715,46 грн.
Також установлено, що 28 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ПУМБ з метою отримання банківських послуг у зв'язку із чим підписала заяву №1001933605501 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за умовами якої підтвердила, що приймає Публічну пропозицію на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті ПАТ «ПУМБ» pumb.ua в повному обсязі з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті, так і послуг, що можуть бути надані в процесу обслуговування (з урахуванням всіх змін), і погодилася з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі, через дистанційні канали обслуговування. Банк надав відповідачці кредит на загальні споживчі цілі в сумі 30 949,25 грн, з процентною ставкою 0,01% річних, строком на 48 місяці, з розміром комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1,99%.
Цього ж дня нею було підписано паспорт споживчого кредиту.
Відповідно до платіжної інструкції від 29 липня 2021 року на кредитний рахунок ОСОБА_1 перераховано 30 949,25 грн кредитних коштів за договором №1001933605501 від 28 липня 2021 року.
Станом на 09 вересня 2024 заборгованість ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором №1001933605501 становить 39 372,81 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 27 791,35 грн, заборгованість за процентами - 7,15 грн та заборгованість за комісією - 11 574,31 грн.
З метою досудового врегулювання спору, 09 вересня 2024 року позивачем було направлено на адресу відповідачки письмову вимогу (повідомлення) рекомендованим листом про погашення заборгованості по кредитним договорам.
Однак, відповідачка заборгованість за вказаним кредитним договором не сплатила.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статті 610, 611 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що позичальник, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен належно їх виконувати, а у разі порушення зобов'язання настають негативні правові наслідки.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Колегія суддів вважає слушними висновки суду першої інстанції, що положення укладеного договору в частині стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості суперечать статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемними за свою природою.
У пункті 5 розділу «Споживчий кредит (без послуги страхування)» заяви № 1001933605501від 29 липня 2021 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка підписана відповідачкою визначено, що розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 1,99%. Розділ заяви «Графік платежів» містить відомості про те, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить 615,89 грн щомісяця. Загальний розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості за договором комплексного банківського обслуговування становить 29 562,72 грн (а.с.12).
Отже умовами, укладеного між сторонами договору передбачена сплата позичальником комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Положеннями п. 5.7.3 публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (нова редакція діє з 12 серпня 2020 року та 15 березня 2021 року) визначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості за споживчим кредитом встановлюється за послуги Банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення Споживчого кредиту, розрахунково-касове обслуговування щодо споживчого кредиту, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо Споживчого кредиту. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості сплачується щомісячно в термін сплати процентів за користування Споживчим кредитом за відповідний розрахунковий період у розмірі, вказаному у заяві на приєднання до договору, від початкової (наданої) суми споживчого кредиту ( база розрахунку комісії). Комісія за обслуговування кредитної заборгованості за наданим Споживчим кредитом розраховується за повний місяць у якому відбувається повернення заборгованості. Під повним місяцем, у цій Частині 5 Розділу ІІ цього Договору, розуміється період, який визначається від попереднього до наступного терміну (дати) платежу згідно з Графіком платежів.
Оскільки, публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не підписана відповідачкою, остання не може вважатись частиною договору приєднання, так і не містить чіткого переліку послуг, з яким ознайомилась відповідачка та з яким остання погодилась.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (надалі Закону) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (стаття 12 Закону).
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому, в заяві № 1001933605501від 29 липня 2021 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, так і в паспорті споживчого кредиту не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговування кредитної заборгованості (списання, зарахування кредитної заборгованості, розрахунково-касові операції, надання консультативних та інформаційних послуг) за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх із споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення заяви № 1001933605501від 29 липня 2021 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним, відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
Таким чином, висновки місцевого суду, про відмову у задоволенні позову щодо стягнення з відповідачки заборгованості за комісією за договором №1001933605501, є правильними.
Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді