про відмову у відкритті касаційного провадження
29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №520/7057/25
адміністративне провадження № К/990/42378/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року
у справі №520/7057/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Пенсійного фонду України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Пенсійного фонду України, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Пенсійного фонду України № 2800-030201-8/75488 від 06 грудня 2024 року;
- зобов'язати Пенсійний фонд України виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, яка передбачена пунктом 7-1 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка передбачена пунктом 7-1 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 968,96 грн.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року задоволено частково заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі.
Ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11108,48 грн.
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року залишено без змін.
Представник позивача Яковенко О.М. звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила:
- ухвалити додаткову постанову про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 11000,00 грн.
Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року заяву про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.
Ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 1500,00 грн.
Не погодившись з додатковою постановою суду апеляційної інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 16 жовтня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №520/7057/25, які передбачені частиною четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17, від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17, від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18, з огляду на те, що обставини у цій справі та у справі, зазначеній скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувана додаткова постанова, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи складність справи та об'єм виконаної роботи адвокатом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що 1500,00 грн є обґрунтованим розміром витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Крім того суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, виходив з необхідності дотримання принципу співмірності та розумності судових витрат; керувався необхідністю врахування конкретних обставин у справі, її складністю та розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження; враховував зміст і обсяг наданих послуг, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, а також розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що Верховним Судом сформовано усталену практику з питань стягнення витрат на правничу допомогу.
Так, Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18 та від 22 жовтня 2021 року у справі №160/7922/20 зазначив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 29 липня 2021 року у справі №160/5098/19 від 08 грудня 2021 року у справі №140/2465/19 зазначено, що витрати, понесені на професійну правничу допомогу, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
У свою чергу додаткова постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, сформованим щодо питання стягнення витрат на правничу допомогу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судових витрат на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 1500,00 грн є обґрунтованим.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що відповідач ставить перед судом касаційної інстанції питання щодо переоцінки доказів, які досліджуватися судом апеляційної інстанції під час вирішення питання розподілу судових витрат.
Колегія суддів зазначає, що визначення судом наявності/відсутності та розміру витрат на правничу допомогу передбачає в першу чергу дослідження доказів відповідно до вимог процесуального законодавства.
Так, частиною другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Крім того встановлення обставин у справі, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Таким чином, Суд вважає, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою та такою, що ухвалена у відповідності до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Колегією суддів не приймає до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №520/7057/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 26 липня 2023 року у справі №440/786/23, від 31 липня 2023 року у справі №560/11189/22, від 10 серпня 2023 року у справі №300/424/23.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі №520/7057/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа