30 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №240/22574/24
адміністративне провадження № К/990/41937/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Соколова В.М.,
перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чайки Романа Олеговича на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердичівської районної військової адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бердичівської районної військової адміністрації Житомирської області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Бердичівської районної військової адміністрації Житомирської області щодо не прийняття рішення за наслідком розгляду заяви про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою;
- зобов'язати Бердичівську районну військову адміністрацію Житомирської області повторно розглянути заяву про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
14 жовтня 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник позивача надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.
Предметом спору у цій справі є правомірність неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_2 про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою.
Згідно з частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Оскаржуючи судові рішення, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини четвертої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Верховний Суд зазначає, що вищевказана норма права передбачає право на альтернативну службу. Проте предметом спору є бездіяльність органу, відповідального за реалізацію такого права.
Отже, частина четверта статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не є нормою права, яка б врегульовувала спірне питання, оскільки не визначає обов'язку органу, до якого віднесений відповідач ухвалювати рішення щодо реалізації зазначеного права.
Відтак, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а" - "г" цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, справа розглянута Житомирським окружним адміністративним судом в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскаржуючи судові рішення у справі, яка розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, скаржник у касаційній скарзі послався на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що конституційне право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою повинно не лише зберігатися, а й реалізовуватись у повному обсязі, з боку органів виконавчої влади належним чином, у тому числі під час воєнного стану. Скаржник вказує, що за всю історію незалежної України подібних прецедентів не було, касаційний перегляд справи є необхідним для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки заявник не зазначає новітніх, проблемних та раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічним предметом спору та подібними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування, а необхідність формування висновку щодо застосування частини четвертої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як на підставу касаційного оскарження Верховним Судом відхилено.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що ця справа становить значний суспільний інтерес, оскільки: «Проблематика прав на альтернативну (невійськову) службу з релігійних переконань активно обговорюється в соціальних мережах, де виникають численні публікації та дискусії на цю тему. Це свідчить про широку зацікавленість та важливість питання серед громадськості. Лише у мене перебуває на супроводі близько 100 справ, що стосуються відмови військової адміністрації визнати право громадян на альтернативну службу. Ці справи пов'язані з релігійними переконаннями позивачів і відмовою у наданні альтернативної служби під час мобілізації та в умовах воєнного стану. Це ще раз підкреслює масштабність проблеми, що торкається великої кількості громадян. Питання прав на альтернативну службу вже давно вийшло за межі національного рівня та стало предметом обговорення на міжнародних майданчиках, зокрема на 41-й Доповіді ООН, про яку більш детально зазначено у касаційній скарзі далі по тексту. Це підтверджує, що проблема має міжнародне значення і є важливою для правозахисної спільноти на глобальному рівні.».
Верховний Суд зазначає, що наявність «суспільного інтересу», як обставина, що може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов'язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).
Водночас процесуальним обов'язком заявника, окрім зазначення в касаційній скарзі наведених вищі критеріїв наявності «суспільного інтересу, є необхідність доведення наявності цього «суспільного інтересу» до результату розгляду саме цієї справи, в якій подана ця касаційна скарга, проте в касаційній скарзі та додатків до неї відсутні докази, які б свідчити про наявність заінтересованої великої кількості людей (їх певних груп) в результаті розгляду саме цієї справи. Таким чином, доводи скаржника є абстрактними та не містять належного обґрунтування щодо наявності підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відтак, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
З огляду на відхилення Верховним Судом зазначених заявником виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав касаційного оскарження цих рішень, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чайки Романа Олеговича на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердичівської районної військової адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності -засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіС.А. Уханенко О.В. Кашпур В.М. Соколов