30 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5797/25 пров. № А/857/26772/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Ланкевичем А.З. у м. Львові у справі №380/5797/25 за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
24 березня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про припинення виплати допомоги на проживання ОСОБА_1 та її дітям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від 17.02.2025 року №1493869325-2025-1;
- зобов'язати поновити ОСОБА_1 та її дітям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з листопада 2024 року в розмірі 11000,00 грн та виплатити заборгованість з грудня 2024 року;
- зобов'язати виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу дітям та особам з інвалідністю I групи з числа внутрішньо переміщених осіб для проходження зимового періоду 2024/25 року, затвердженого постановою від 26.11.2024 року №1341, на дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 17.02.2025 №1493869325-2025-1 про припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам - ОСОБА_1 та її дітям: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Зобов'язано Сихівський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради поновити ОСОБА_1 та її дітям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виплату допомоги на проживання відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №332 від 20 березня 2022 року, з листопада 2024 року в розмірі 11000,00 грн. та виплатити заборгованість, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Сихівський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що чоловік позивачки, який входить до складу сім'ї, відповідно до Порядку №332 є непрацюючою, працездатною особою, яка не зареєструвалась у центрі зайнятості як безробітна, або як така, що шукає роботу, зокрема для отримання ваучера на навчання, або розпочав діяльність відповідно до Закону України “Про зайнятість населення», тому позивач не відповідає критеріям пункту 2 частини 13-2 Постанови №332, що стало підставою для припинення Сихівським відділом соціального захисту допомоги ОСОБА_1 та її дітям з листопада 2024 року.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржуване рішення суду прийнято у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перемістилась через військову агресію рф з м. Марганець Дніпропетровської області до м. Львів разом чоловіком - ОСОБА_5 , та трьома неповнолітніми дітьми: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначила, що усі є зареєстрованими як внутрішньо переміщені особи та знаходяться на відповідному обліку в Сихівському відділі соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. Вказане підтверджується довідками від 25.10.2022 року №1333-7001591144, від 29.08.2022 року №1333-7001461489, від 29.08.2022 року №1333-7001461567, від 29.08.2022 року №1333-7001461616, від 09.01.2023 року №1333-7001684249, свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 06.06.2009 року та свідоцтвами про народження дітей.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.03.2024 року, ОСОБА_5 (чоловік позивача) зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
У період з жовтня 2022 року по листопад 2024 року позивач відповідно до вимог Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332, отримувала допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам (на себе та трьох неповнолітніх дітей) у розмірі 11000,00 грн щомісячно, в т.ч.: по 3000,00 грн на кожну дитину та 2000,00 грн на позивача. Зокрема, 01.09.2024 виплата допомоги позивачу продовжена автоматично на шестимісячний період.
Листом відповідача від 30.12.2024 повідомлено позивача, що під час масового перерахунку по особовій справі позивача (в жовтні 2024 року) в результаті проведеної Мінфіном верифікації був встановлений факт перебування за кордоном більше 30 календарних днів підряд чоловіка ОСОБА_5 , що призвело до припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з листопада 2024 року. Вказано, що кошти зазначеної допомоги за листопад 2024 року мають бути повернуті позивачем до державного бюджету. Враховуючи вищезазначене, виплата допомоги на проживання не призначається та не поновлюється. На виплату коштів за програмою “Тепла зима» права не має.
17.02.2025 відповідачем прийнято рішення №1493869325-2025-1 про припинення виплати допомоги на проживання ОСОБА_1 та її дітям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, позивач звернулася до суду за захистом свого порушеного права на належне соціальне забезпечення.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII. Разом з тим, вказаним законом не врегульоване питання призначення/припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина друга статті першої Закону № 1706-VII).
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина перша та друга статті 4 Закону №1706-VII).
Частиною першою статті 5 Закону №1706-VII визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
За приписами частини першої статті 9 Закону №1706-VII внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання.
У зв'язку з набранням чинності 22 березня 2022 року Постановою Кабінету Міністрів №332, якою був затверджений Порядок № 332 та визначений механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України “Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» від 01 жовтня 2014 року №505.
Пунктом 1 Порядку №332 визначено, що цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога).
Відповідно до п.3 Порядку №332, з 1 листопада 2023 допомога призначається на шість місяців на сім'ю, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця одному з членів сім'ї (далі - уповноважена особа) у такому розмірі: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога призначається на кожного члена сім'ї (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.
До складу сім'ї уповноваженої особи включаються (незалежно від наявності відомостей щодо включення їх до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб), зокрема: чоловік, дружина, діти.
Допомога призначається внутрішньо переміщеним особам, серед інших: які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 р. з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (п.5 Порядку №332).
Відповідно до положень п.6 Порядку №332, якщо отримувач або уповноважена особа повернувся до покинутого місця проживання, виїхав на тимчасове чи постійне місце проживання за кордон або перебуває за кордоном більш як 30 календарних днів підряд чи більш як 60 календарних днів сукупно протягом шестимісячного періоду отримання допомоги, він зобов'язаний повідомити про такі обставини органу соціального захисту населення/уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради/центру надання адміністративних послуг за місцем перебування на обліку або надіслати заяву з використанням засобів поштового/електронного зв'язку (за технічної можливості з накладенням кваліфікованого електронного підпису або використанням засобів електронної ідентифікації з високим або середнім рівнем довіри відповідно до вимог Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).
За наявності технічної можливості отримувач допомоги за наявності реєстраційного номера облікової картки платника податків подає повідомлення про відмову від допомоги засобами Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія).
Нарахування та виплата допомоги отримувачу припиняється починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому стало відомо щодо його повернення до покинутого місця проживання, або з місяця виїзду за кордон на постійне місце проживання, або з місяця, що настає за місяцем, у якому строк перебування за кордоном перевищує 30 календарних днів підряд чи більш як 60 календарних днів сукупно протягом шестимісячного періоду отримання допомоги, або 60 та 90 календарних днів відповідно, в разі прийняття рішення про збільшення зазначеного строку за наявності обґрунтованих причин.
Як слідує із наявних у матеріалах справи доказів, позивач та її троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є внутрішньо переміщеними особами. Середньомісячний сукупний дохід на одного отримувача в такій сім'ї протягом тримісячного періоду, за який враховуються доходи на момент продовження виплати допомоги, не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги, позивач працює та у складі сім'ї є діти віком до 18 років, які навчаються. Вказане підтверджується довідками про дохід родини за 2024 рік, довідками про навчання дітей, довідкою за формою ОК-5. Крім того, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 25.02.2025 підтверджено факт працевлаштування позивача.
При цьому, зазначені обставини не оспорюються відповідачем. Обґрунтовуючи підстави припинення спірної допомоги на проживання, відповідач посилається на факт перебування за кордоном понад більш як 30 календарних днів чоловіка позивача.
Колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що у Порядку №332 не передбачено, що виїзд одного члена сім'ї автоматично анулює виплати іншим членам сім'ї, які фактично залишаються внутрішньо переміщеними особами на території України. Тобто орган соціального захисту населення має право припинити виплати лише тій особі, яка перебуває за кордоном більш як 30 календарних днів протягом шестимісячного періоду отримання допомоги.
Крім того, чоловік позивача ОСОБА_5 не є ані уповноваженою особою, ані отримувачем допомоги у розумінні вимог Порядку №332.
У спірному випадку, позивач та троє неповнолітніх дітей не перетинали державного кордону, мали довідки внутрішньо переміщених осіб та не змінювали місце фактичного проживання. Доказів протилежного суду не надано, натомість відповідач перекручує та трактує норми законодавства на власний розсуд.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне рішення відповідача про припинення виплати допомоги на проживання ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від 17.02.2025 №1493869325-2025-1 не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, адже прийняте не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак порушує права та законні інтереси позивача.
Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що у даній справі спірні правовідносини виникли щодо права позивача та її трьох неповнолітніх дітей на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відповідно до вимог Порядку №332. При цьому, поновлення здійснення державної допомоги відповідач ще не здійснив та, відповідно, питання про призначення одноразової грошової допомоги не вирішувалось. Судовому ж захисту, відповідно до положень ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають лише порушені права та інтереси особи. Водночас захист права на майбутнє законодавством не передбачений. А тому, суд вважає, що зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв'язку з їх передчасністю.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 “Про судове рішення в адміністративній справі», якщо у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскаржене, тому апеляційному перегляду у цій частині не підлягає.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі №380/5797/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді М.А. Пліш
В. С. Затолочний