30 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 308/7354/25 пров. № А/857/31049/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 липня 2025 року, ухвалене суддею Шумило Н.Б. у м. Ужгороді у справі № 308/7354/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції Закарпатської області ДПП про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі,-
28 травня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції Закарпатської області ДПП, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії НІА №4755806 від 18.05.2025 по справі про адміністративне правопорушення, винесену рядовим поліції Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції Нечипуренком Романом Миколайовичем, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного у виді штрафу в розмірі 20400 грн; провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.4 ст. 126 КУпАП - закрити.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 липня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі щодо обставин вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення зазначає, що 18.05.2025 близько 00:50 год. водієм транспортного засобу Volkswagen Golf з державним номерним знаком НОМЕР_1 було допущено наїзд на інший транспортний засіб Volkswagen Passat з державним номерним знаком НОМЕР_2 по вул. Бакшая, 2 в м. Чоп таким чином скоївши ДТП (ст. 124 КУпАП).
Після наїзду на інший ТЗ Volkswagen Golf з державним номерним знаком НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_2 , позивач поїхав з місця ДТП, не повідомивши про подію в поліцію та не дочекавшись наряду поліцейських (ст. 122-4 КУпАП). Встановивши особу потерпілого ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_1 ) та особу винуватця ДТП ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , м. Чоп. проспект Залізничників, 4/50), поліцейськими було встановлено, що позивач ( ОСОБА_1 ), керуючи ТЗ Volkswagen Golf з державним номерним знаком НОМЕР_1 в м. Чоп по вул.Бакшая, 2, допустив наїзд на інший ТЗ та поїхав з місця ДТП. При перевірці документів у позивача, виявлено, що останній був позбавлений права керування рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2024 у справі 308/18090/24 та притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років за порушення ч. 4 ст. 126 КУпАП, а також не мав чинного поліса обов'язкового страхування (підтверджується відомостями з сайту Моторно-транспортного Страхового бюро України).
Таким чином, 18.05.2025 в м. Чоп, по вул. Бакшая, 2 позивач скоїв ряд адміністративних правопорушень передбачених: ч. 122-4 КУпАП (протокол ЕПР1 №333938); 124 КУпАП (протокол ЕПР1 № 333932); ч. 4 ст. 130 КУпАП та ч. 4 ст. 126 КУпАП (Постанова серії ЕНА № 4755806), за кожне з яких був складений відповідний адміністративний матеріал.
Скаржник конкретизує, що керування транспортним засобом будучи позбавленим такого права та не маючи діючого полісу обов'язкового страхування становить два окремі склади адміністративних правопорушень за ч. 1 ст. 126 та ч. 4 ст. 126 КУпАП. Відповідно до статті 36 КУпАП - якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Таким чином на позивача було винесено постанову серії ЕНА № 4755806 від 18.05.2025 за порушення пункту 2.1.а ПДР ч. 4 ст. 126 (КУпАП).
Звертає увагу, що суд першої інстанції помилково виснував про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях позивача, а також не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам.
Так, поліцейський, дослідивши обставини справи, зібравши докази скоєння правопорушення ОСОБА_1 , впевнився в тому, що постановою Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2024 у справі № 308/18090/24 ОСОБА_1 був притягнутий до відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП. Тому, на переконання скаржника, відсутні підстави вважати, що поліцейський вчиняв неправомірно під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Ужгородським міськрайонним судом у розглядуваній справі 308/7354/25 було скасовано постанову серії ЕНА № 4755806 від 18.05.2025, виснувавши, що в діях позивача відсутній склад правопорушення так, як постанова суду у справі № 308/18090/24 була оскаржена та не набрала законної сили. Водночас скаржник наголошує, що на момент притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, апеляційна скарга на вищевказане рішення ОСОБА_1 подана не була.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено що 18.05.2025 рядовим поліції УПП в Закарпатській області Нечипоренко Р.М. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА №4755806 відносно ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн.
Із змісту вказаної постанови слідує, що ОСОБА_1 18.05.2025 о 03:33:43 в м.Чоп, вул. Бокшая, 2, керував транспортним засобом марки “Volkswagen», номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування таким ТЗ, чим порушив ст. 15 ЗУ “Про дорожній рух», та не мав чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чим порушив п.2.1.а. ПДР України, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 126 КУпАП.
Вважаючи дану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з вимогою про її скасування.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.4 ст.126 КУпАП.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України “Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху України (далі ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями).
Відповідно до п.1.1 ПДР України - ці Правила відповідно до Закону України “Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з ст.14 Закону України “Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
У відповідності до п. 2.1.а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Як встановлено ч. 4 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення “поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі “Бочаров проти України» від 17.06.2011; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі “Огороднік проти України» від 05.05.2015; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі “Єрохін проти України» від 15.02.2013).
При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом “поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі “Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі “Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як “кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні “кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції.
Згідно частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов'язаного з правами та обов'язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред'явлено “кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі “Михайлова проти російської федерації»).
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип “in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення “поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої винесено постанову про притягнення до відповідальності.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Колегія суддів наголошує, що в свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
Однією з обставин, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення згідно із п.1 ст. 247 КУпАП, є відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Варто наголосити, що у висновку, який міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №560/751/17 від 27.06.2019 року, висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Так, позивачем до позову додано копію посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_4 від 19.04.2017 видане ОСОБА_1 ; копію відзнаки Президента України “За участь в антитерористичній операції» ОСОБА_1 , фотозображення медалі “Захиснику Вітчизни» 2022р.; копію характеристики секретаря міської ради від 15.01.2025 на ОСОБА_1 , в якій зазначено, що скарг від сусідів на нього не недходило, працьовитий, товариський і ввічливий; службову характеристику ТВО командира взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.01.2025, на ОСОБА_1 , в якій серед іншого зазначено що відданий народу України, Конституційному обов'язку та справі захисту країни; та копію довідки від 17.01.2025, якою підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу за призовом під час мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
На підтвердження своїх доводів відповідачем до матеріалів справи долучено копію постанови судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2024 у справі №308/18090/24, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40 800 грн з позбавлення права керування транспортним засобом на строк 5 (п'ять) років.
Натомість копією доданої стороною позивача постанови Закарпатського апеляційного суду від 19.02.2025 у справі №308/18090/24 підтверджується факт зупинення апеляційного провадження у справі про адміністративне правопорушення № 33/4806/51/25 щодо ОСОБА_1 про притягнення його адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 КУпАП на період проходження військової служби за призовом під час загальної мобілізації.
Згідно положень ч.2 ст.317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. При цьому вказаною нормою закону передбачено початок строку, з якого особа вважається такою, що позбавлена права керування транспортним засобом.
Враховуючи наведене, на дату притягнення позивача до адмінвідповідальності за ч.4 ст. 126 КУпАп, постанова суду про позбавлення позивача права керування транспортним засобом не набрала законної сили.
Також, зважаючи на дату постановлення згаданої ухвали судом апеляційної інстанції у справі №308/18090/24, суд апеляційної інстанції вважає безпіставними доводи скаржника про те, що станом на 18.05.2025 постанова судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2024 у справі №308/18090/24, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП, оскаржена не була.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Однак, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17.
Звідси, сама по собі постанова про притягнення позивача до відповідальності не може слугувати належним доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Також у якості доказу виявлення факту правопорушення відповідач долучив диск з відеоматеріалами із нагрудної камери поліцейського.
Відеозапис розпочинається з моменту, коли позивач відчиняє двері працівникам поліції, які повідомляють останньому про те, що у них є докази перебування позивача за кермом та вчинення ним ДТП. Працівники поліції в подальшому кажуть: “якщо не ви були за кермом, то скажіть хто був». Позивач, ймовірно перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, спочатку підтверджує що вчинив ДТП, що шкоду відшкодує, а потім заперечує сказане, і так впродовж тривалого часу. За результатами такого спілкування працівниками поліції складено, в тому числі, і оскаржувану постанову відносно ОСОБА_1 за ч.4 ст. 126 КУпАП.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях позивача.
Згідно з ч.1ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В силу частини 1статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею ст. 286 КАС України.
Так, відповідно до ч. 3 цієї статті за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Оскільки в діях ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції не встановлено наявності події та складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.4 ст. 126 КУпАП, що в розумінні п.1 ст.247 КУпАП є обов'язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності, позивач не може нести адміністративну відповідальність за порушення пункту 2.1.а. Правил дорожнього руху України.
На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії НІА №4755806 від 18.05.2025 із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення, що відповідає положенням ч.3 ст.286 КАС України.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 липня 2025 року у справі № 308/7354/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
М.А. Пліш