30 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/1736/25 пров. № А/857/25051/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року (головуючий суддя Чепенюк О.В., м.Тернопіль) у справі №500/1736/25 за адміністративним позовом Комунального підприємства «Зборів» до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
27.03.2025 позивач (КП «Зборів») звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті (відповідч), в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову №127477 від 11.03.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.
Позов обґрунтовує тим, що 05.02.2025 старшим державним інспектором Відділу проведено перевірку транспортного засобу, що належить КП «Зборів» під керуванням водія ОСОБА_1 , про що складено акт перевірки АР № 051451 від 05.02.2025. Перевіркою встановлено порушення статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (Закон № 2344-III), а саме: при перевезенні вантажу на момент перевірки у водія відсутня товарно-транспортна накладна на вантаж або інший документ визначений законом; автомобіль САЗ не обладнаний тахографом, водій не веде індивідуальної контрольної книжки водія. Вказує, що 11.03.2025 в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову №127477 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн. Підприємство зазначає, що основним видом його господарської діяльності є збирання безпечних відходів. Вважає, що формування позивачем товарно-транспортної накладної неможливо, оскільки вантажовідправником не може бути особа, яка утворює відходи (власник відходів, сотні абонентів), а власниками транспортного засобу перевізником, вантажоодержувачем і власником вантажу є одне і теж підприємство КП «Зборів». Вказує, що підприємство не укладає договорів на перевезення, оскільки це не передбачено чинним законодавством. На підприємстві передбачений 8 годинний робочий день з 08.00 год. до 17.00 год. з перервою на обід з 12.00 год. до 13.00 год., що виключає безперервне керування автомобілем понад норму. В даному випадку документом виступає подорожній лист вантажного автомобіля від 05.02.2025, в якому вказано види робіт, показники спідометра, кількість отриманого палива, а також вбачається, що вантажний автомобіль не міг безперервно працювати більше 3-4 год. Позивач не погоджується із тим, що ним здійснювались вантажні перевезення. На нього не поширюються вимоги статті 48 Закону № 2344-III, бо позивач є виконавцем послуг зі збирання, зберігання і перевезення твердих побутових відходів. Вважає оскаржену постанову протиправною і такою, що підлягає скасуванню.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 11.03.2025 №127477 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що 05.02.2025 перевірено транспортний засіб марки САЗ під керуванням водія ОСОБА_1 та встановлено, що повна маса транспортного засобу становить 7400 кг; автомобільний перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, водій не веде облік режиму праці та відпочинку, а також відсутня товарно-транспортна накладна на вантаж. В акті зафіксовано порушення вимог абзацу 3 частини першої статі Закону № 2344-III, а саме перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-III. Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (Положення №340). Пунктом 6.1 цього Положення визначено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Апелянт вважає, що в Положенні № 340 законодавець певною мірою розмежував ведення обліку робочого часу і часу відпочинку водіїв за такими критеріями, як: протяжність маршруту; вага автомобіля, а тому позивач підпадає під дію даного Положення, оскільки на час проведення рейдової перевірки здійснювалися внутрішні перевезення вантажів транспортним засобом з повною масою понад 3,5 тонн, на який мав бути встановлений тахограф, а наданий подорожній лист не вважає достатнім доказом ведення водієм обліку робочого часу та часу відпочинку, оскільки він чинним законодавством не передбачений. Вважає, що оскаржувана постанова винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
03.02.2025 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок від 03.02.2025 та направлення на рейдову перевірку №003011 від 03.02.2025 проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) транспортного засобу марки САЗ, самоскид, н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 посвідчення водія НОМЕР_3 .
За результатами перевірки посадовими особами Відділу складено акт №051451 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 05.02.2025, у якому зазначено про порушення вимог статей 34, 48 Закону №2344-III, а саме: на момент перевірки у водія відсутня товарно-транспортна накладна на вантаж або інший документ визначений Законом. Також, автомобіль САЗ не обладнаний тахографом, водій не веде індивідуальної контрольної книжки водія. Водій від надання пояснень під час проведення рейдової перевірки відмовився.
Розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по акту №051451 від 05.02.2025 було призначено на 11.03.2025, про що КП «Зборів» повідомлено листом 06.02.2025.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о.начальника Відділу 11.03.2025 прийнято постанову №127477 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою до позивача за відсутність на момент перевірки документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, на підставі абзацу третього частини першої статті 60 цього Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.
Не погодившись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України “Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, який визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до частини сьомої, дванадцятої, чотирнадцятої статті 6 Закону №2344-ІII центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України; державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з абзацом першим пункту 8 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567.
Згідно з пунктами 12, 14 Порядку №1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка. Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
У пункті 15 Порядку №1567 визначений виключний перелік питань, що перевіряється контролюючими особами під час здійснення рейдової перевірки, зокрема, в частині виконання вантажних перевезень перевіряється: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм вимог Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Як установлено пунктами 20, 21 Порядку №1567, виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
У цій справі спірні правовідносини стосуються правомірності притягнення Підприємства до відповідальності за те, що при здійсненні 05.02.2025 при перевезенні твердих побутових відходів транспортним засобом, що належить позивачу, водій не надав інспектору для перевірки товарно-транспорту накладну чи інший документ на вантаж, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, водій не веде облік режиму праці та відпочинку.
Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт»: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж; вантажоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом; транспортний засіб загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу); транспортний засіб спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, осіб з інвалідністю, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо); транспортний засіб спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).
Згідно з статтею 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до статті 47 Закону №2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
Статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
Стаття 60 Закону №2344-III визначає відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Так, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У спірному випадку позивач притягнутий до відповідальності, зокрема, за відсутність тахографа (контрольної книжки) у водія. Такі документи є обов'язковими для водія задля контролю за дотриманням ними режиму праці і відпочинку.
Так, згідно з статтею 18 Закону №2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340 (Положення №340).
Відповідно до пункту 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (ТЗ).
Пункт 1.4. цього ж Положення визначає на кого воно не поширюється. Так Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності; транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об'єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об'єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об'єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об'єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.
У відповідності до пункту 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) (пункт 6.3 Положення № 340).
Таким чином, законодавством визначено обов'язковість обладнання вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон тахографами, а у випадку відсутності тахографа водій вантажного автомобіля з повною масою понад 3,5 тон повинен мати індивідуальну контрольну книжку, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування і є іншим способом контролю водіїв.
Порядок використання тахографів визначено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, що затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385 (Інструкція №385).
Ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (пункт 1.3 Інструкції №385).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 тахограф це обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
За приписами пункту 3.3. Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Відповідно до пункту 3.5 Інструкції №385 перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Тобто, положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбаченої Інструкцією №385 та Положенням №340.
При цьому, облаштування транспортного засобу тахографом (або ведення індивідуальної контрольної книжки водієм) передбачено законодавством лише для осіб, які надають послуги з перевезення вантажів та пасажирів, за виключенням суб'єктів перелічених у пункті 1.4. Положення №340.
Особливістю цієї справи є те, що перевірка проводилася транспортного засобу спеціального призначення - самоскида для вивезення побутових відходів в межах однієї територіальної громади (міста Зборів). Комунальне підприємство «Зборів» у даному випадку надавало територіальній громаді послуги з вивезення побутових відходів на території міста Зборів на підставі укладеного з виконавчим комітетом Зборівської міської ради договору від 07.11.2022 про надання послуг з вивезення відходів.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП "Зборів" зареєстроване як юридична особа з основним видом діяльності згідно КВЕД є 38.11 - збирання безпечних відходів. Відповідно до статуту Підприємства, останнє здійснює господарську діяльність, серед іншого, щодо утримання, ремонту та обслуговування, освітлення, інформаційного забезпечення комунальних доріг, вулиць, місць загального користування, озеленення, утримання зелених насаджень та інше.
У статті 1 Закону України від 20.06.2022 № 2320-IX «Про управління відходами» (Закон № 2320-IX), який є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері управління відходами, визначено, що збирання відходів - операція, що полягає у вилученні, купівлі, накопиченні та зберіганні відходів суб'єктами господарювання у сфері управління відходами, включаючи роздільне збирання, з метою подальшого перевезення відходів на об'єкти оброблення відходів; перевезення відходів - операція, що полягає у транспортуванні відходів від місця їх утворення до об'єкта оброблення відходів, а також від одного місця/об'єкта до іншого; послуга з управління побутовими відходами - операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів, а також діяльність, пов'язана з організацією роботи системи управління побутовими відходами, що здійснюється виконавцем послуги з управління побутовими відходами.
Відповідно до статті 33 Закону № 2320-IX послуга з управління побутовими відходами є комунальною послугою і надається відповідно до законодавства про житлово-комунальні послуги та правил, встановлених Кабінетом Міністрів України, з урахуванням регіональних та місцевих планів управління відходами та правил благоустрою населеного пункту. До складу послуги з управління побутовими відходами входять операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів. Суб'єкти господарювання, які здійснюють збирання та перевезення побутових відходів, визначаються органами місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів зазначає, що у 2013 році були скасовані нормативні акти, що встановлювали типові форми подорожніх листів, зокрема згідно з наказом Мінінфраструктури та Мінекономрозвитку від 10.12.2013 №1005/1454 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346» втратив чинність наказ, яким були затвердженні типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля. Водночас, використання такої форми при її затверджені самостійно наказом по підприємству не заборонено для використання в бухгалтерському обліку, зокрема, для списання пального тощо.
Зі змісту подорожнього листа вантажного автомобіля від 05.02.2025, виписаного КП «Зборів», на автомобіль САЗ 35-68, водій ОСОБА_1 , слідує, що робота водія та автомобіля почалася з 8:30 год й тривала до 17:30, показ спідометра початковий 02709, кінцевий 02913, завдання водієві збір сміття по місту та вивіз сміття по маршруту Зборів-Оліїв, Оліїв-Зборів (не більше 35 км), протягом дня виконувалися і інші завдання - розвозка піскосуміші (не більше 16 км), в цілому за день кілометраж склав 204 км.
Таким чином, апеляційний суд зазначає, що в спірному випадку транспортним засобом марки САЗ, самоскидом, н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 під час перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт Комунальним підприємством «Зборів» надавалися населення послуги з вивезення побутових відходів. Послуги надавалися спеціальним транспортним засобом, а маршрут не перевищував відстані 35 км. Збирання твердих побутових відходів по місту та їх вивіз проводилося в межах 8-годинного робочого дня. Надання позивачем послуг з управління побутовими відходами хоч і включає перевезення таких до місця накопичення відходів, проте за обставин цієї конкретної справи суд не вважає це наданням послуг з перевезення вантажів, позаяк Підприємство спеціальним транспортним засобом протягом дня проводить збір побутових відходів в межах міста з одночасним їх вивезенням до місця збору (накопичення), і в цей же день цей спецтранспорт може використовувати й для інших потреб, як от, розвезення піску у зимовий період. Саме у такому випадку, на переконання суду, Комунальне підприємство «Зборів» не є перевізником вантажу у розумінні Закону України статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Також, апеляційний суд вважає помилковими висновки апелянта про необхідність виписування на збирання та вивіз побутових відходів товарно-транспортної накладної, виходячи з її визначення, наведеного вище. А тому у цьому випадку відсутність товарно-транспортної накладної не є порушенням статті 48 Закону №2344-III. Законодавець, хоч і передбачив наявність обов'язку надання для перевірки товарно-транспортної накладної або інших документів на вантаж та обладнання транспортного засобу тахографом або наявність індивідуальної контрольної книжки водія для автомобільних перевізників, проте не визначив процедури дотримання цього обов'язку для категорії осіб, які надають послуги транспортом спеціального призначення, зокрема, для збирання та вивезення твердих побутових відходів в межах послуги з управління побутовими відходами.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 11.03.2025 №127477 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 500/1736/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар