Справа № 939/2296/25
23 жовтня 2025 рокуселище Бородянка
Суддя Бородянського районного суду Київської області Стасенко Г.В., розглянувши заяву представниці позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мироненко Марини Димитрівни, яка подана до суду в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу освіти Бородянської селищної ради про визнання протиправним та скасування наказів про службове розслідування, про відсторонення, про звільнення, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, визнання факту мобінгу та відшкодування моральної шкоди,
Звертаючись до суду із зазначеною заявою, представниця позивачки ОСОБА_1 - адвокат Мироненко М.Д. просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу відділу освіти Бородянської селищної ради №100/02 від 21 липня 2025 року "Про звільнення ОСОБА_3 " до набрання законної сили рішення суду у справі № 939/2296/25.
Представниця позивачки - адвокат Мироненко М.Д. заяву обґрунтовувала тим, що рішенням Бородянського районного суду Київської області від 28 березня 2025 року у справі № 939/1816/25, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року, було визнано незаконним та скасовано накази № 94/02 від 04 липня 2024 року і № 102/02 від 19 липня 2024 року, якими ОСОБА_2 звільнили з посади директора ліцею за нібито систематичне невиконання трудових обов'язків, і при цьому ОСОБА_2 було поновлено на посаді директора Литовсько-Українського ліцею № 1 з 13 вересня 2024 року, було допущено негайне виконання рішення в частині поновлення та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу і при цьому суди двох інстанцій у цій судовій справі встановили, що звільнення відбулося без дотримання вимог трудового законодавства під час лікарняного, без належних доказів проступку та з грубим порушенням процедури. Попри те, що зазначене рішення суду про поновлення на роботі позивачки ОСОБА_2 набрало законної сили, відділ освіти не дочекавшись завершення апеляційного перегляду, у цей же період - під час розгляду апеляційної скарги у справі № 939/1816/24 здійснив повторне звільнення тієї ж особи.
Після поновлення на посаді ОСОБА_2 фактично розпочала роботу, але 24 квітня 2025 року наказом № 54/02 ОСОБА_2 було відсторонено від посади під приводом службового розслідування, того ж дня видано наказ № 97/08 "Про проведення службового розслідування", про який ОСОБА_2 не була повідомлена належним чином, та 23 червня 2025 року було видано наказ № 88/02 "Про звільнення ОСОБА_3 " і тим же днем було видано наказ № 89/02, яким було змінено пункт 1 попереднього наказу і визначено, що звільнення відбувається "в перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності" та 21 липня 2025 року було видано наказ № 100/02, який фактично реалізував звільнення і є чинним на момент звернення до суду.
Викладене свідчить, що відділ освіти Бородянської селищної ради продовжив звільняти працівницю, поновлену судом, і робив це під час триваючого судового процесу щодо такого ж предмету спору - звільнення, також видав кілька взаємопов'язаних наказів, де наказ № 88/02 втратив чинність у зв'язку із наказом № 89/02, а наказ № 100/02 є діючим документом, який створює юридичні наслідки звільнення, також відповідач фактично нівелював судове рішення про поновлення на роботі, що суперечить принципу правової визначеності та обов'язковості судових рішень. При цьому у разі, якщо суд у справі зупинить дію оспорюваного наказу № 100/02 від 21 липня 2025 року, то ОСОБА_2 фактично зможе бути поновлена на посаді та продовжити виконання трудових обов'язків на підставі чинного рішення суду, яке вже підтвердило її право на цю посаду, таким чином зупинення дії спірного наказу не створює нових правових наслідків, а лише відновлює попередній законний стан, встановлений рішення суду, що набрало законної сили.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву, суддя приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов може забезпечуватися забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не мотивував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представниця позивачки ОСОБА_1 - адвокат Мироненко М.Д. просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу, оскільки позивачка ОСОБА_2 фактично зможе бути поновлена на посаді та продовжити виконання трудових обов'язків на підставі чинного рішення суду, яке вже підтвердило її право на цю посаду.
Тобто, фактично заява про забезпечення позову ґрунтується на припущеннях.
При цьому, вказана заява не містить обґрунтованих доводів, що невжиття заходів забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем, може ускладнити ефективний захист прав позивача чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Крім того, на думку судді, задоволенням такої заяви буде фактично ухвалене рішення без розгляду цивільної справи по суті, оскільки позивач просить зупинити дію наказу, правомірність якого оспорюється, та який вона просить скасувати, що за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог без вирішення спору по суті, і вжиття такого заходу суперечитиме вимогам ч. 10 ст. 150 ЦПК України.
Так, відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
На підставі викладеного, враховуючи предмет та підстави позову, оскільки позовні вимоги є тотожними з вимогами заяви про забезпечення позову, суддя вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову, як такої, що не ґрунтується на вимогах закону. Крім того у суду відсутні підстави вважати, що невжиття зазначеного у заяві заходу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення про задоволення позову у справі.
Керуючись ст. 149, 150, 151, 153 ЦПК України,
У задоволенні заяви представниці позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мироненко Марини Димитрівни, якаподана до суду в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позовувідмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Геннадій СТАСЕНКО