Справа № 686/24859/25
Головуючий у 1-й інстанції: Павловська А.А.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
29 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.09.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та задовольнити позов.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції порушив принцип рівності та змагальності сторін, адже проігнорував ту обставину, що надані відповідачем докази не відповідають вимогам ст.251 КУпАП та не були досліджені належним чином. Суд не врахував відсутність фіксації державного номеру, марки та можелі авто на відео з реєстратора 6199, а також переривання запису без фіксації під'їзду поліції. Фото з місця зупинки не є доказом моменту порушення, а лише зупинки.
Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з'явилися, при цьому в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до постанови серії ЕНА №5548134 від 22.08.2025, складеної інспектором 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Хмельницькій області старшим лейтенантом поліції Батовським А.І., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Згідно постанови - ОСОБА_1 , 22.08.2025 о 23:10:06 в м.Хмельницький, вул.Прибузька 20/1, керуючи транспортним засобом «BMW», д/н НОМЕР_1 , перетнув подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки 1.3, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, чим порушив п.8.5.1. ПДР.
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що подання позову є способом ухилення від адміністративної відповідальності, визначені законом підстави для задоволення позову відсутні, а відтак в позові слід відмовити, оскаржувану постанову залишити в силі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність
Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. Учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.1 ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 1.3 ПДР України передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 8.5 ПДР, встановлено, що дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
Горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих Правил (п. 8.5.1 ПДР).
Пунктом 1 розділу 34 ПДР України передбачено, що лінії горизонтальної розмітки мають білий колір. Суцільними лініями горизонтальної розмітки є лінії 1.1 (вузька суцільна лінія), 1.2 (широка суцільна лінія) та 1.3 (подвійна суцільна лінія).
Ввузька суцільна лінія поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 122 КУпАП, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону України «Про національну поліцію» надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Так, на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП представником відповідача надано відеозапис події, яка сталася 22.08.2025 за участю ОСОБА_1 .
Дослідивши наявні у справі докази, зокрема відеозапис (clip-0.mp4), долучений представником відповідача до відзиву на позовну заяву, суд встановив, що зазначений матеріал не підтверджує факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Із вказаного відеозапису вбачається лише момент спілкування працівника патрульної поліції з позивачем. Водночас відсутня фіксація зупинки транспортного засобу, яким керував позивач, а також безпосереднього моменту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого пунктом п. 8.5.1 Правил дорожнього руху України, а саме - перетину подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.3, що розділяє транспортні потоки зустрічних напрямків.
Таким чином, долучений відповідачем відеозапис не підтверджує обставин, викладені в оскаржуваній постанові. Додані відповідачем фото також не свідчать про порушення позивачем Правил дорожнього руху та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Інших доказів на підтвердження наявності в діях позивача адміністративного правопорушення суду не надано.
Враховуючи відсутність доказів порушення позивачем правил дорожнього руху та вчинення адміністративного правопорушення, колегія суддів дійшла висновку, що постанова серії ЕНА №5548134 від 22.08.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП є незаконною, необґрунтованою, та такою, що підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).
Матеріалами справи підтверджено, що за подання позову та апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір на суму 1211,2 грн (484,48+726,72).
Оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, керуючись статтею 139 КАС України слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 1211,2 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн, колегія судів зазначає наступне.
Встановлено, що між позивачем (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець) укладено Договір №01/09-2025 про надання юридичних послуг від 26.09.2025, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за замовленням Замовника надати йому послуги у сфері права, склад яких визначений Додатком №1, а Замовник зобов'язується приймати надані послуги та оплачувати їх.
Частиною 1 ст. 131-2 Конституції України передбачено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Також ч. 1 і ч. 2 ст. 2 вказаного Закону встановлено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу
Частинами 1 і 2 ст. 134 «Витрати на професійну правничу допомогу» КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З наведених законодавчих приписів висновується, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правничу допомогу саме адвоката, який діє на підставі укладеного з таким адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням) договору про надання правничої допомоги. Витрати особи за послуги, зокрема юридичні, надані фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, юридичними фірмами тощо, які не мають статусу адвоката (адвокатського бюро, адвокатського об'єднання) не належать до витрат на професійну правничу допомогу і, відповідно, не підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Додатково суд звертає увагу на те, що аналогічних висновків, але під час розгляду цивільної справи, дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).
Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.
Як було зазначено, позивач уклав договір «Про надання юридичних послуг» з ОСОБА_2 , а не з адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням). Доказів надання позивачу в цій справі професійної правничої допомоги саме адвокатом до суду не надано.
З огляду на викладене, витрати позивача на юридичні послуги не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 вересня 2025 року скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5548134 від 22.08.2025 року та закрити провадження у справі.
Стягнути з Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,2 грн.
У стягненні з Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 1500 гривень - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.