30 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/8011/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправною та скасування відмови відповідача від 12.06.2025 № 10/3558, зобов'язання відповідача виключити з військового обліку позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його було знято з військового обліку з виключенням на підставі пп. «г» п.5 ст.37 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", однак відповідно до військово-облікового документу «Резерв+», сформованого 12.07.2025, зазначено, що позивач військовозобов'язаний. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду із даною позовною заявою.
06.08.2025 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
08.09.2025, 30.09.2025 ухвалами суду у задоволенні заяв представника позивача про забезпечення позову відмовлено.
Відповідачем подано відзив, у якому заперечував проти позовних вимог та зазначив, що діяв на підставі та у спосіб визначений Конституцією та законодавством України. Також зазначив, що у відповідача відсутні підстави виключити позивача з військового обліку.
Представником подано відповідь на відзив, у якій заперечував проти доводів відповідача викладених у відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач 18.07.1995 засуджений за ч. 1 ст. 229-1 КК України та отримав покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з відбуванням покарання у виховно-трудовій колонії загального режиму без конфіскації майна. (а.с.10-13).
У тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 від 17.10.2000 міститься відмітка ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.10.2020, що позивач не є військовозобов'язаний на підставі пп. «г» п.5 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с.8).
Відповідно до військово-облікового документу «Резерв+», сформованого 12.07.2024, наявні примітки, що позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (категорія обліку - військовозобов'язаний) (а.с.9).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 у справі № 620/15855/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 30.07.2024 та від 28.08.2024 щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до відомостей, які містяться в тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
16.05.2025 відповідач позивачу надав відповідь, в якій, посилаючись Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" за № 3633-ІХ, (набрав чинності 18.05.2024) зазначив, що з цього часу законодавство не передбачає виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі, тому підстави для виключення з військового обліку та внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відсутні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.036.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII, у редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (частини перша).
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина третя).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома).
Відповідно до п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ у редакції до 18.05.2024 виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Як встановив суд та підтверджується матеріалами справи, позивач вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 18.07.1995 був засуджений за ч. 1 ст. 229-1 КК України у вигляді трьох років позбавлення волі з відбуванням покарання у виховно-трудовій колонії загального режиму без конфіскації майна.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (пункт 3 Порядку №1487).
У тимчасовому посвідченні № 5083891 від 17.10.2000 міститься відмітка ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.10.2020, що позивач не є військовозобов'язаний на підставі пп. "г" п.5 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с.8).
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року, (далі Закон №3633-ІХ), редакція ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі Порядок №560).
Згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18.05.2024 редакція ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі з відбуванням покарання у виховно-трудовій колонії загального режиму без конфіскації майна, більш того, з цього часу передбачена можливість бути призваним осіб, які раніше було засуджено до позбавлення волі.
Отже, підстава "які були раніше засуджені до позбавлення волі" була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.
Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його існуючих конституційних прав і свобод.
У спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами в цій справі правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після внесення відповідних змін до Закону №2232-XII.
В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на наведені вище положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Порядку № 560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Суд також враховує, що згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення, а також в інших випадках, передбачених законами України.
Такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення (п.9 ст.89 КК України).
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 №16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» вказано, що при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починає обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься такою, що має судимість.
У постанові Верховного Суду від 27.09.2018 у справі №647/1831/15-к наведено висновок, згідно з яким припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.
Отже, враховуючи п.9 ст.89 КК України, судимість позивача є погашеною, і він визнається таким, який не має судимості.
Відтак станом на день звернення позивача до відповідача із заявами про виключення його з обліку військовозобов'язаних (30.07.2024 та 28.08.2024) він визнається таким, який не має судимості, і відповідно відповідач правомірно не задовольнив його відповідну заяву.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач довів правовірність своїх дій, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повний текст рішення виготовлено 30 жовтня 2025 року.
Суддя І.І. Соломко