Справа № 640/25230/20
іменем України
30 жовтня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Ковальчук О.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури стягнення грошових коштів, не виплачених при звільнені,
ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Київської міської прокуратури, в якому просив стягнути з Київської міської прокуратури вихідну допомогу у розмірі 24350,40 грн та стягнути з Київської міської прокуратури на користь середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 11.09.2020 по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1248,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що при звільненні відповідач не провів виплату вихідної допомоги. Листом від 22.09.2020 Київська міська прокуратура повідомила, що у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" виплата вихідної допомоги не передбачена. Вважає протиправними дії щодо виплати вихідної допомоги, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Так як Законом України "Про прокуратуру" не врегульоване питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, в тому числі і у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією чи скороченням штатів необхідно застосувати норми КЗпП України. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 26.10.2020 Окружний адміністративний суд міста Києва позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав строк для усунення недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору.
Ухвалою від 04.01.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
До суду надійшов відзив Київської міської прокуратури на позовну заяву, у якому представник стверджує, що положеннями статті 44 КЗпП України передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 К3пП України та підпунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України. У свою чергу, підставою звільнення позивача на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" слугувало рішення кадрової комісії №1 від 10.04.2020 №249 про неуспішне проходження позивачем атестації. Водночас, Законом України "Про прокуратуру", який передбачає інший порядок звільнення, ніж Кодекс законів про працю України, не передбачена виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Отже, положення статті 44 Кодексу законів про працю України у даному випадку застосуванню не підлягають, оскільки норми Закону від 19.09.2019 № 113-IX, який є спеціальним, мають застосовуватися імперативно, а тому захист прав позивача у спосіб, у який він просить суд, не відповідає вимогам цього Закону. У зв'язку з цим, на підставі наказу прокурора міста Києва від 09.09.2020 №1899к прокуратурою міста Києва проведений повний розрахунок з позивачем без виплати вихідної допомоги. Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні є похідною, підстави для його стягнення відсутні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, зміст якої аналогічний позовній заяві.05.05.2021 до суду надійшло клопотання, у якому представник позивача просив приєднати до матеріалів справи, зокрема, довідку Київської міської прокуратури від 258.03.2021 №21/140.
Ухвалою від 14.03.2025 Хмельницький окружний адміністративний прийняв до провадження адміністративну справу №640/25230/20, продовжив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та запропонував учасникам справи у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали надати суду додаткові пояснення у справі щодо позовних вимог та заперечень на них.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 працював у органах прокуратури.
За змістом рішення кадрової комісії №1 від 10.04.2020 №249 позивач за результатом складення іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички набрав 87 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту та недопущений до етапу проходження співбесіди.
Наказом прокурора міста Києва від 09.09.2020 №1899к позивач звільнений з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення в суді управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва та органів прокуратури, у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратури" з 10.09.2020.
У вересні 2020 року представник позивача подав до Київської міської прокуратури адвокатський запит у якому просив, зокрема, повідомити причини невиплати вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 КЗпП України.
Листом від 22.09.2020 відповідач повідомив, що у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" виплата вихідної допомоги не передбачена.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті вихідної допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII Про прокуратуру (далі Закон № 1697-VII, редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до пункту 9 частини 1 даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" стаття 51 Закону № 1697-VII доповнена частиною 5, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ внесені зміни також і до КЗпП України, а саме: стаття 32 доповнена частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус; стаття 40 доповнена частиною п'ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, 2 і 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус; частина 9 статті 252 після слів дисциплінарної відповідальності та звільнення доповнена словами і цифрами а також положення частин 2 і 3статті 49-4 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 КЗпП України (у редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).
За змістом частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Статтею 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу дій відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні позивача з органів прокуратури.
Разом з тим, Законом № 1697-VII не врегульоване питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16. Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом»
Таким чином, частиною 5 статті 51 Закону № 1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, у такий виключний перелік не включене питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонене застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Суд звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19 та від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 09.09.2021 у справі № 640/25350/19, від 09.07.2021 у справі № 160/4745/20.
Факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги.
За загальним правилом у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках - вихідну допомогу.
Питання щодо наявності/відсутності порушеного права позивача на отримання вихідної допомоги у зв'язку із звільненням вирішується адміністративним судом, зокрема, шляхом перевірки рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
Під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевіряти їх на відповідність вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України. Водночас правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суди перевіряють на час їхнього прийняття/вчинення суб'єктами владних повноважень - на час виникнення спірних правовідносин.
Суд встановив, що позивач при звільненні з органів прокуратури мав право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, яка йому під час звільнення безпідставно не була виплачена відповідачем.
Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх постановах про те, що факт звільнення особи є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати вихідної допомоги. У свою чергу, питання правомірності/протиправності звільнення особи жодним чином не впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги у зв'язку із таким звільненням.
Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 29.11.2021 у справі № 480/6504/20, від 18.05.2021 у справі № 360/2160/20, від 23.02.2021 в справі № 640/5320/20, від 05.03.2021 в справі № 804/5067/16, від 15.07.2021 в справі № 640/3391/20.
Відтак наявні підстави для виплати позивачу вихідної допомоги.
Щодо розміру вихідної допомоги суд зазначає таке.
Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Суд враховує, що у матеріалах справи наявна довідки від 25.03.2021 №21/140, видана Київською міською прокуратурою, за змістом якої середньомісячна заробітна плата позивача становить 25656,38 грн, а тому саме у такому розмірі слід стягнути вихідну допомогу.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Суд звертає увагу на те, що у даному випадку вимога позивача про зобов'язання відповідача виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 11.09.2020 по день ухвалення судового рішення, є передчасною, оскільки правопорушення (невиплата вихідної допомоги) є триваючим, а позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким буде день фактичного розрахунку.
Враховуючи факт не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, відтак суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, а тому вказані вимоги до задоволення не підлягають.
Оскільки вимога щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні не підлягає задоволення, у задоволенні вимог про негайне виконання рішення суду в цій частині також необхідно відмовити.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду відповідач не довів правомірність дій щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги.
Враховуючи викладене, позовні вимоги слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 25656,38 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Київська міська прокуратура (вул. Предславинська, 45/9,м. Київ,03150 , код ЄДРПОУ - 02910019)
Головуючий суддя О.К. Ковальчук