30 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/9847/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції щодо не виключення з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення відомостей про вчинення ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Фрунзенський РВ у м. Харкові ГУДМС в Харківській області; РНОКПП: НОМЕР_2 ) директором Інституту свинарства та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України, передбачених ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП правопорушень;
- зобов'язати Національного агентства з питань запобігання корупції внести зміни до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, шляхом вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення відомостей про вчинення ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Фрунзенський РВ у м. Харкові ГУДМС в Харківській області; РНОКПП: НОМЕР_2 ) директором Інституту свинарства та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України, передбачених ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП правопорушень.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Київського районного суду м. Полтави від 10.08.2023 року у справі про адміністративні правопорушення № 552/2876/23 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією, передбачених ч. 1 ст.172-7 КУпАП та ч. 2 ст.172-7 КУпАП із накладенням адміністративних стягнень у виді:100 ) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 1700 гривень в дохід держави та 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 3400 гривень в дохід держави. У порядку ч. 2 ст. 36 КУпАП остаточно визначити покарання у виді адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 3400 грн. Згідно із зазначеною постановою Київського районного суду м. Полтава від 10.08.2023 у справі № 552/2876/23 інформація про мене була внесена до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП (неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів).
Позивач вважає, що оскільки ним протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинено нового адміністративного правопорушення, то на підставі статті 39 КУпАП вважається, що він не був підданий адміністративному стягненню.
Позивачем було подано звернення до Національного агентства з питань запобігання корупції про виключення даних про вчинення ОСОБА_1 , директором Інституту свинарства та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України,
передбачених ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП правопорушень з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення. 15.07.2025 року було отримано відповідь Управління проведення спеціальних перевірок та контролю за своєчасністю подання декларацій Національного агентства з питань запобігання корупції № 49-07/61042-25 від 15.07.2025 року, якою було відмовлено у вилученні даних про вчинення ОСОБА_1 , директором Інституту свинарства та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України, передбачених ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП правопорушень з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення.
Позивач вважає таку відмову протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
20 серпня 2025 через "Електронний суд" від Національного агентства з питань запобігання корупції до суду поступив відзив на позовну заяву. Заперечуючи щодо позовних вимог, відповідач серед іншого зазначає, що як основний аргумент у позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що оскільки статтею 39 КУпАП встановлено, що якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню, а тому ця обставина може слугувати підставою для виключення інформації про позивача з Реєстру.
Зазначає, що не погоджується з такими твердженнями, оскільки нормами КУпАП не регулюється порядок формування та ведення Реєстру, що виключає можливість застосування статті 39 КУпАП як підстави для вилучення відомостей про особу з Реєстру.
Так, відомості щодо ОСОБА_1 до Реєстру було внесено, на підставі постанови Київського районного суду м. Полтави від 10.08.2023 року у справі про адміністративні правопорушення № 552/2876/23 позивача було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією, передбачених ч. 1 ст.172-7 КУпАП та ч. 2 ст.172-7 КУпАП із накладенням адміністративних стягнень у виді:100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 1700 гривень в дохід держави та 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 3400 гривень в дохід держави. У порядку ч. 2 ст. 36 КУпАП остаточно визначити покарання у виді адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 3400 грн.
Однак, таке внесення відомостей про ОСОБА_1 до Реєстру не є адміністративним стягненням, а тому, сплив строку після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню не знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з приписами Положення про Реєстр, яким врегульовано порядок його ведення.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази та пояснення, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Постановою Київського районного суду м. Полтави від 10.08.2023 року у справі про адміністративні правопорушення № 552/2876/23 позивача було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією, передбачених ч. 1 ст.172-7 КУпАП та ч. 2 ст.172-7 КУпАП із накладенням адміністративних стягнень у виді:100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 1700 гривень в дохід держави та 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 3400 гривень в дохід держави.
Позивач вважає, що оскільки ним протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинено нового адміністративного правопорушення, то на підставі статті 39 КУпАП вважається, що він не був підданий адміністративному стягненню.
Позивачем було подано звернення до Національного агентства з питань запобігання корупції про виключення даних про вчинення ОСОБА_1 , директором Інституту свинарства та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України,
передбачених ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП правопорушень з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення. 15.07.2025 року було отримано відповідь Управління проведення спеціальних перевірок та контролю за своєчасністю подання декларацій Національного агентства з питань запобігання корупції № 49-07/61042-25 від 15.07.2025 року, якою було відмовлено у вилученні даних про вчинення ОСОБА_1 , директором Інституту свинарства та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України, передбачених ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП правопорушень з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення.
Позивач вважаючи, що відомості стосовно нього підлягають виключенню з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, оскільки він є особою, яка не була піддана адміністративному стягненню, так як протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинив нового адміністративного правопорушення звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В силу частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Національне агентство у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, Законом України "Про запобігання корупції" та іншими законами, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Закон України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 №1700-VII визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про запобігання корупції" Національне агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
Згідно пункту 9 частини першої статті 11 Закону України "Про запобігання корупції" до повноважень Національного агентства належить, зокрема, забезпечення ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення.
Відповідно до положень частини першої статті 59 Закону України "Про запобігання корупції" відомості про осіб, яких притягнуто до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної або цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, а також про юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв'язку з вчиненням корупційного правопорушення, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, що формується та ведеться Національним агентством.
Таким чином, відповідач у справі - центральний орган виконавчої влади, якому надані повноваження щодо формування та ведення Єдиного державного реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Згідно абзацу другого частини першої статті 59 Закону України "Про запобігання корупції" Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, порядок його формування та ведення затверджуються Національним агентством.
За нормами пункту 2 Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, затвердженого рішенням Національного агентства від 09.02.2018 №166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.03.2018 за №345/31797 (далі - Положення про Реєстр, чинного на момент виникнення спірних правовідносин), Реєстр - електронна база даних, яка містить відомості про осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, та про юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв'язку з вчиненням корупційного правопорушення..
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Положення про Реєстр метою ведення Реєстру є забезпечення єдиного обліку осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, та юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв'язку з вчиненням корупційного правопорушення.
Відповідно до пункту 2 розділу II Положення про Реєстр підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу, яку притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, є:
1) електронна копія рішення суду, яке набрало законної сили, з Єдиного державного реєстру судових рішень;
2) засвідчена в установленому порядку паперова копія розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення.
Електронна копія рішення суду про притягнення до кримінальної, адміністративної та цивільно-правової відповідальності особи за вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення надсилається Реєстратору відповідно до порядку надсилання електронних копій судових рішень щодо осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, та щодо юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв'язку з вчиненням корупційного правопорушення. (пункт 3 розділу II Положення про Реєстр).
Згідно пункту 5 розділу II Положення про Реєстр реєстратор вносить до Реєстру відомості протягом трьох робочих днів з дня надходження з Державної судової адміністрації України до Національного агентства електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, з Єдиного державного реєстру судових рішень та засвідченої в установленому порядку паперової копії розпорядчого документа про накладення чи скасування розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення.
Водночас частиною 8 розділу II Положення про Реєстр визначено, що підставами для вилучення з Реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення, є ухвала суду про скасування вироку, винесення виправдувального вироку, відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення, розпорядчого документа або судового рішення про скасування розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення.
Отже, підстави щодо вилучення з Реєстру відомостей є вичерпним, інших підстав для вилучення з Реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення чинне законодавство не передбачає.
17.07.2025 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо підвищення відповідальності за корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення" №4496-IX.
Внаслідок прийнятих змін, норму ст. 59 Закону доповнено частиною четвертою, положення якої тепер встановлюють строки зберігання відомостей в Реєстрі, зокрема один рік - у разі притягнення до цивільно-правової чи адміністративної відповідальності, у разі притягнення до кримінальної відповідальності - до погашення або зняття судимості та п'ять років - щодо юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру.
На момент виникнення спірних правовідносин (до 17.07.2025) Закон та Положення про Реєстр жодним чином не диференціювали осіб в залежності від періоду чи строку притягнення до юридичної відповідальності, а також не розмежовували осіб, яких притягнуто до відповідальності та осіб, які не вважаються такими.
Таким чином, наразі на законодавчому рівні встановлено чіткі строки зберігання відомостей в Реєстрі. Тобто нормативно закріплено правовий механізм, якого не існувало на момент виникнення спірних правовідносин.
З огляду на зазначене Національним агентством розпочато вилучення з Реєстру відомостей про осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, строк зберігання яких минув.
У зв'язку з тим, що з моменту накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення минув один рік, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону, відомості про Позивача в Реєстрі підлягають виключенню.
Таким чином, врахувавши відповідні обставини, Національне агентство у відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону вилучило з Реєстру відомості про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП (вказане безпосередньо підтверджується відсутністю інформації за посиланням https://corruptinfo.nazk.gov.ua за пошуковим запитом " ОСОБА_1 " та скріншотом вебсторінки Реєстру з результатом пошукового запиту, що додається до додаткових пояснень).
Таким чином відмова відповідача на звернення позивача ґрунтується на нормах чинного законодавства, а отже не є протиправною.
Суд зауважує, що в даних правовідносинах Національне агентство лише забезпечує ведення Реєстру у порядок та спосіб визначених Положенням про реєстр, тому доводи та аргументи позивача покладені в основу позову, є безпідставними.
Відповідно до норм статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті19 КАС України).
Разом з тим, за змістом наведених норм Конституції України та КАС України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на ті, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.
У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Отже, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, а точніше вже порушене.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Порушення має бути реальним, наявним на час звернення до суду, стосуватися прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Висновки аналогічного змісту безпосередньо викладені у постановах суду касаційної інстанції від 07.02.2017 у справі №21-3072а16, від 10.01.2019 у справі №855/3/19, від 11.04.2017 у справі №800/340/16.
З наведеного вбачається, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи - позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, від 05.03.2020 у справі №826/12535/17, від 20.11.2019 у справі №522/23068/16, в яких суд дійшов висновку про те, що відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
У вказаному випадку у відносинах між Національним агентством з питань запобігання корупції та позивачем не виникло обставин, що призвели до порушення його прав, які у свою чергу, підлягали б поновленню в судовому порядку.
Крім того, згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект.
Суд зазначає, що ні статтею 47 Хартії основних прав Європейського Союзу (яка є частиною acquis communautaire), ні статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не дають визначення поняття "ефективний спосіб захисту" і не встановлюють вимог щодо форми способів захисту; держави-учасниці діють на власний розсуд у цьому відношенні. При цьому основна вимога полягає в тому, щоб ці заходи були "ефективними на практиці та в законі" (п. 288 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21.01.2011 у справі "M.S.S. проти Бельгії та Греції").
Разом з тим ефективний засіб повинен: бути доступним; бути здатним забезпечити компенсацію за скаргами заявника; мати розумні шанси бути задоволеним (пп. 71 та 74 рішення ЄСПЛ від 25.03.2014 у справі "Вучкович та інші проти Сербії").
Щоб визначити можливу відсутність ефективного захисту, необхідно врахувати процесуальний статус сторін та обставини справи (пп. 43-51 рішення Суду Європейського Союзу від 17.07.2014 у справі №С-169/14 "Juan Carlos Sдnchez Morcillo, Maria del Carmen Abril Garcia v Banco Bilbao Vizcaya Argentaria, SA", яке є частиною acquis Communautaire). Природа права, яке підлягає захисту в судовому порядку, впливає на вид способу захисту, який держава зобов'язана забезпечити (п. 191 рішення ЄСПЛ від 20.03.2008 у справі "Будаєва та інші проти Росії").
Отже, під час розгляду адміністративної справи суд, крім надання об'єктивної оцінки наявності у позивача порушеного права на момент звернення до адміністративного суду чи на момент ухвалення судом рішення, повинен також визначити, чи забезпечить задоволення позову захист та відновлення його порушеного права.
Зважаючи на викладене, враховуючи природу правовідносин, що виникли між сторонами та відсутність порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду, можна дійти висновку, що обраний спосіб захисту у вказаному випадку є неефективним.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Національного агентства з питань запобігання корупції (бульвар М. Міхновського, б.28, м.Київ, код ЄДРПОУ 40381452) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Головуючий суддя Г.В. Костенко