про закриття провадження у справі
27 жовтня 2025 року справа № 380/10044/25 м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Мричко Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Лютої В.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Сотника О.І.,
представника відповідача Дубаневича О.З.
розглянувши в режимі відеоконференції в підготовчому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач) до Національного агентства з питань запобігання корупції код ЄДРПОУ 24973434 , місцезнаходження: 81001, Львівська область, м. Яворів, вул. Івана Хрестителя (далі за текстом відповідач), в якій позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати обґрунтований висновок щодо виявлення ознак корупційного кримінального правопорушення, затверджений Заступником Голови Національного агентства з питань запобігання корупції Миколою Корнелюком 16 травня 2024 року відносно ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Національним агентством з питань запобігання корупції проведений моніторинг способу життя колишнього державного інспектора оперативного відділу №2 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Львівської митниці Бутова Сергія Дмитровича, який відповідно до п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також суб'єктом декларування. 16.05.2024 заступником Голови Національного агентства з питань запобігання корупції затверджений обґрунтований висновок щодо виявлення ознак корупційного кримінального правопорушення відносно ОСОБА_1 . Позивач вважає, що обґрунтований висновок є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки такий підготовлений з порушенням та неправильним застосуванням законодавчих норм та порушує права та інтереси позивача.
26.06.2025 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання представника відповідача про закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Клопотання обґрунтоване тим, що Національним агентством з питань запобігання корупції проведено моніторинг способу життя суб'єкта декларування - колишнього державного інспектора оперативного відділу №2 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних справил Львівської митниці Бутов С.Д.
За результатами проведення моніторингу Національним агентством затверджено обґрунтований висновок від 16.05.2024 яким встановлено ознаки кримінального правопорушення передбаченого статтею 368-5 Кримінального кодексу України, що свідчить про незаконне збагачення ОСОБА_1 , на загальну суму 9319822 грн.
На виконання вимог абзацу 3 частини четвертої статті 51-4 Закону України «Про запобігання корупції» відповідач надіслав зазначений вище висновок до Офісу Генерального прокурора для приєднання до матеріалів кримінального провадження від 26.06.2023 №62023000000000549 та проведення досудового розслідування з метою притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.
Зазначає, що складений Національним агентством обґрунтований висновок не відповідає критеріям (ознакам) індивідуального акту, які регламентовані КАС України, не є нормативно-правовим актом та не має ознак рішення суб'єкта владних повноважень, і тому не може бути предметом оскарження в межах адміністративного провадження.
30.06.2025 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшли заперечення представника позивача на клопотання про закриття провадження. Клопотання обґрунтовує тим, що пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Відтак, вважає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Додатково зазначає, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Відтак, просить суд відмовити у задоволенні клопотанні представника відповідача про закриття провадження.
У підготовчому засіданні позивач та представник позивача заперечили щодо клопотання про закриття провадження у справі, пнросили суд відмовити у задоволенні такого.
У підготовчому засіданні представник відповідача клопотання про закриття провадження у справі підтримав та просив таке задовольнити.
Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 Кодексу адміністартивного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд зазначає, що ухвалою судді від 23.05.2025 суддя залишила позовну заяву без руху та встановила позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою від 09.06.2025 суддя прийняла до розгляду позовну заяву та відкрила спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Ухвалою від 30.06.2025 суд перейшов зі спрощеного провадження в загальне позовне провадження із датою підготовчого засідання на 21.07.2025 об 11:15 год.
Ухвалою від заяву представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнив.
Вирішуючи клопотання представника відповідача про закриття провадження, суд виходи з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені Законом №1700-VII. Зокрема, статтею 4 визначено статус Національного агентства з питань запобігання корупції, яке згідно з частиною першою указаної норми є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
Коло повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції окреслене у статті 11 Законом №1700-VII, відповідно до приписів підпункту 7-1 частини першої якої НАЗК здійснює в порядку, визначеному цим Законом, проведення моніторингу способу життя суб'єктів декларування. Моніторинг способу життя суб'єктів декларування визначений статтею 51-4 Закону №1700-VІІ.
Зокрема, статтею 51-4 вказаного Закону встановлено, що Національне агентство з питань запобігання корупції здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб'єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім'ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.
Моніторинг способу життя суб'єктів декларування здійснюється Національним агентством з питань запобігання корупції на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із медіа та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.
Порядок здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування визначається Національним агентством з питань запобігання корупції.
Моніторинг способу життя здійснюється із додержанням законодавства про захист персональних даних та не повинен передбачати надмірного втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи.
Встановлення невідповідності рівня життя суб'єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством з питань запобігання корупціїнадається можливість суб'єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.
У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Як видно з матеріалів справи, спір у цій справі виник у зв'язку із затвердженням 16.05.2024 Національним агентством з питань запобігання корупції обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак корупційного кримінального правопорушення, складеного за результатами моніторингу способу життя колишнього державного інспектора оперативного відділу №2 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних справил Львівської митниці ОСОБА_1 , який відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті № Закону України «Про запобігання корупції» є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також суб'єктом декларування. У таком висновку, Національне агентство встановлено ознаки кримінального правопорушення передбаченого статтею 368-5 Кримінального кодексу України, що свідчить про незаконне збагачення ОСОБА_1 , на загальну суму 9319822 грн. На виконання вимог абзацу 3 частини четвертої статті 51-4 Закону України «Про запобігання корупції» відповідач надіслав зазначений вище висновок до Офісу Генерального прокурора для приєднання до матеріалів кримінального провадження від 26.06.2023 №62023000000000549 та проведення досудового розслідування з метою притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.
Надаючи оцінку тому, що обґрунтований висновок щодо виявлення ознак кримінального правопорушення, пов'язаного з корупцією, складений за результатом моніторингу способу життя суб'єктів декларування не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки оцінка викладеної у висновку інформації щодо наявності в діях позивача ознак правопорушення, передбаченого статтею 368-5 КК України, належить до компетенції органів, які здійснюють кримінальне провадження, суд виходив з такого.
Частиною третьою статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Основна мета позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається із предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб'єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11 листопада 2020 року у справі №640/19903/19, від 26 липня 2021 року у справі №420/2068/19.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Статтею 6 Конвенції установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також у рішенні від 08 квітня 2010 року у справи «Меньшакова проти України» ЄСПЛ викладено конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».
У рішенні Веііеі V. Ргапсе (Белле проти Франції) ЄСПЛ визнав порушення права на доступ до суду у ситуації, де заявнику було відмовлено у судовому захисті, попри те, що закон сформував у нього очікування щодо можливості такого захисту. ЄСПЛ обґрунтував порушення статті 6 Конвенції тим, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним», а для цього особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
На підставі частини четвертої статті 51-4 Закону №1700-VII у разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.10.23 №236/23 затверджено Порядок здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування.
Пунктами 12-14 Порядку встановлено, що у разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство складає протокол про таке правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, який направляється до суду.
У разі виявлення на будь-якій стадії здійснення моніторингу способу життя суб'єкта декларування ознак іншого корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство затверджує обґрунтований висновок та надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції.
У разі встановлення доказів того, що суб'єкт декларування набув необґрунтовані активи або що такі активи набула інша особа за його дорученням чи в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, Національне агентство порушує перед Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою або у визначених законом випадках - перед Офісом Генерального прокурора питання щодо звернення до суду з позовом про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Отже, у разі виявлення ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією складений висновок, за своєю природою є фіксуванням обставин вчинення особою корупційного правопорушення. При цьому, подальші наслідки складання такого прямо залежать від обставин встановлених за результатом моніторингу, що породжують для особи наслідки у вигляді притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності та/або визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Водночас, встановлені за результатом моніторингу обставини не є встановленими фактами, а підлягають доказуванню та перевірці в рамках провадження, у якому буде вирішуватись питання про притягнення особи до відповідальності.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у цьому випадку, відповідачем за результатом проведеного моніторингу встановлено ознаки кримінального правопорушення передбаченого статтею 368-5 КК України, які свідчать про незаконне збагачення позивача на суму 9319822,00 грн. Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 51-4 Закону України «Про запобігання корупції» відповідачем зроблено висновок про необхідність направлення матеріалів щодо ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора.
Приписами статті 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до змісту статтей 1, 2 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Отже, з урахуванням виклаедного вище, суд висновує, що оскаржений у цій справі обгрунтоаний висновок, складений Національним агентством з питань запобігання корупції на виконання владних управлінських функцій, визначених статтею 51-4 Закону №1700-VII, в разі встановлення ознак кримінального правопорушення, за своєю природою є повідомленням про кримінальне правопорушення, підтвердження вчинення якого можливо лише в рамках кримінального провадження.
Поряд із цим, суд адміністративної юрисдикції не вправі спростовувати чи підтверджувати наявні в діях особи ознаки кримінального правопорушення.
Суд враховує правову позицію, що не одноразово викладалась Верховним Судом щодо підсудності довідок та обґрунтованих висновків складених НАЗК за результатами проведення повних перевірок декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування саме адміністративним судам.
Поряд із цим, повна перевірка декларації та здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування є різними видами управлінських функцій, що здійснюються незалежно одна від одної та тягнуть за собою різні наслідки.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обґрунтований висновок щодо виявлення ознак кримінального правопорушення, пов'язаного з корупцією, складений за результатом моніторингу способу життя суб'єктів декларування не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки оцінка викладеної у висновку інформації щодо наявності в діях позивача ознак правопорушення, передбаченого статтею 368-5 КК України, належить до компетенції органів, які здійснюють кримінальне провадження.
З огляду на викладене, заявлена позивачем вимога не підлягає самостійному розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що таку справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною другою статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Отож, сплачений судовий збір може бути повернуто за клопотанням позивача.
Керуючись статтями 238, 239, 241-243, 248, 256 КАС України, суд
клопотання представника відповідача про закриття провадження задовольнити.
Закрити провадження у справі № 380/10044/25 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвала суду набуває чинності з моменту її підписання.
Ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.
Повний текст ухвали складено 30.10.2025.
Суддя Мричко Н.І.