ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" жовтня 2025 р. справа № 300/2511/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) 11.04.2025 звернулася в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи з 17.10.1991 по 28.02.1994, з 05.07.2001 по 01.01.2025, перевести з 01.03.2025 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з нарахуванням та обчисленням пенсії з урахуванням довідок Івано-Франківської обласної ради про складові заробітної плати від 13.03.2025 №12-182/293р/215 та від 06.03.2025 №12-143/283р/215 та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Після її звернення із заявою про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про державне службу», надавши відповідні документи, включно із довідками про складові заробітної плати консультанта відділу організаційної роботи виконавчого апарату Івано-Франківської обласної ради від 13.03.2025 №12-182/293р/215 та довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії від 06.03.2025 №12-143/283р/215 та за №12-143/284р/215, відповідачем 20.03.2025 прийнято рішення №091630000232 про відмову в переході на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та перерахунку пенсії відповідно до вказаних довідок, оскільки позивач працювала на посадах в органах місцевого самоврядування, які відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ не враховуються до стажу державної служби та, відповідно, позивач не має 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Позивач вважає таке рішення пенсійного органу протиправним, оскільки стаж її роботи на посадах в органах місцевого самоврядування становить більше 20 років, при цьому посади, які ОСОБА_1 обіймала за час роботи в органах місцевого самоврядування, відносяться до посад, визначених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування» та, як наслідок, такі зараховуються до стажу державної служби.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.47,48). Пунктом 5 цієї ухвали витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належним чином засвідчену копію оскаржуваного рішення від 20.03.2024 №091630000232.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в системі «Електронний суд» 24.04.2025 сформувало відзив на позовну заяву (а.с.52-55 та зворотна сторона). У вказаному відзиві представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що відповідно до пунктів 10 і 12 Розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом (01.05.2016) займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України або які станом на 01.05.2016 мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016 року. Коло осіб з числа державних службовців, на яких поширюється дія Закону №889, визначено статтею 3 Закону №889, де відсутні посадові особи органів місцевого самоврядування. Так, розглянувши документи, які були надані ОСОБА_1 для перерахунку пенсії, органом пенсійного фонду встановлено, що позивач має 9 років 5 місяців 4 дні стажу державної служби за період роботи в Івано-Франківському управлінні культури обласної державної адміністрації з 01.03.1994 по 05.08.2003, з 06.08.2003 позивач працювала в Івано-Франківській обласній раді та станом на 01.05.2016 обіймала посади в органах місцевого самоврядування з присвоєнням рангу посадової особи місцевого самоврядування. Враховуючи наведене, а також те, що позивачем прийнято присягу державного службовця 16.02.1994 (запис № 13 трудової книжки НОМЕР_1 ) та 01.03.1994 присвоєно 9 ранг державного службовця, періоди роботи з 17.10.1991 по 28.02.1994 та починаючи з 06.08.2003 в органах місцевого самоврядування відповідачем не було зараховано до стажу роботи на посадах, що належать до посад органів державної служби, а тому відсутні підстави для призначення пенсії за віком відповідно до норм Закону України «Про державну службу».
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не заперечується відповідачем.
Позивач 13.03.2025 звернулася до відповідача із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» (а.с.13,14), долучивши до заяви, зокрема, довідки Івано-Франківської обласної ради від 13.03.2025 №12-182/293р/215 та довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії від 06.03.2025 №12-143/283р/215 та за №12-143/284р/215 (а.с.16-20).
Органом, який розглядав подану заяву, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
За результатами розгляду заяви про перерахунок пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 20.03.2025 прийнято рішення за №091630000232 про відмову у здійсненні переходу з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу», у зв'язку з відсутністю законних підстав. У рішенні відповідачем зазначено, що позивач має 9 років 5 місяців 4 дні стажу державної служби за період роботи в Івано-Франківському управлінні культури обласної державної адміністрації з 01.03.1994 р. по 05.08.2003 (запис №14 трудової книжки НОМЕР_1 , записи №19-22 вкладишу до трудової книжки НОМЕР_2 ). З 06.08.2003 позивач працювала в Івано-Франківській обласній раді та станом на 01.05.2016 обіймала посади в органах місцевого самоврядування з присвоєнням рангу посадової особи місцевого самоврядування (запис №23-24 вкладишу до трудової книжки НОМЕР_2 ), оскільки, починаючи з 06.08.2003 ОСОБА_1 працювала в органах місцевого самоврядування відповідачем не зараховано їй до стажу роботи на посадах, що належать до посад органів державної служби (а.с.21).
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Згідно із статтею 1 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон №2493-III), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Положення статей 2, 3 Закону №2493-III визначають, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до частини 7 статті 21 Закону №2493-III (в редакції, чинній станом на 01.05.2016), пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
Питання пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 врегульовувалося Законом України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-ХІІ).
Водночас, з 01.05.2016 набрав чинності Закон України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VІІІ), відповідно до статті 90 якого встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статті 25 Закону України “Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
Пункт 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ визначає, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Статтею 37 Закону №3723-ХІІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01.01.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18).
Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII, та мають передбачені вік та страховий стаж.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а.
Пунктом 4 частини 2 статті 46 Закону №889-VIII, визначено, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування».
Таким чином, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування», слід враховувати до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015.
У свою чергу, відповідно до пункту 8 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про державну службу» №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Таким чином, в даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283).
Так, абзацом 13 пункту 2 Порядку №283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239 “Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців» затверджений Порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців.
Відповідно до пункту 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування».
Отже, як Порядок №283, так і чинний Порядок №229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.
Судом з'ясовано, що згідно із копією трудової книжки НОМЕР_3 від 20.10.1976 та вкладиша до неї містяться записи про роботу ОСОБА_1 , зокрема:
- з 17.10.1991 прийнята на посаду помічника заступника голови облвиконкому по переводу (Розпорядження №87 від 18.10.1991);
- 05.06.1992 звільнена у зв'язку переводом в обласну державну адміністрацію (Розпорядження №38 від 05.06.1992);
- 06.06.1992 призначена консультантом заступника голови обласної державної адміністрації по переводу з облвиконкому (Наказ №1 від 06.06.1992);
присяга державних службовців прийнята 16.02.1994;
- 01.03.1994 присвоєно 9-й ранг державного службовця (Розпорядження №103 від 20.04.1994);
- 07.09.1994 звільнена по переводу в головне управління/департамент з гуманітарних питань (Розпорядження №88-р від 13.09.1994);
- 09.09.1994 призначена на посаду в.о. головного спеціаліста-консультанта в порядку переводу з посади консультанта в обласній державній адміністрації (Наказ №18-к від 07.09.1994);
- 12.10.1994 призначена на посаду завідуючого відділом культурно-освітньої роботи управління культури на конкурсній основі в порядку переводу з посади головного спеціаліста-консультанта департаменту (Наказ №81-к від 11.10.1994);
- 19.12.1995 звільнена з роботи в порядку переведення на посаду заступника начальника, завідувача відділу культури і мистецтв управління культури обласної державної адміністрації (Наказ №125-к від 18.12.1995);
- 20.12.1995 призначена на посаду заступника начальника управління, завідувача відділу культури і мистецтв у порядку переведення з головного управління (департаменту) з гуманітарних питань облвиконкому (Наказ №2-к від 20.12.1995);
- 18.04.1996 переведена на посаду заступника начальника управління (Наказ №10-к від 18.04.1996);
- 24.04.1996 присвоєно 8 ранг державного службовця (Розпорядження ОДА №283 від 24.04.1996);
- 05.08.2003 звільнена з посади заступника начальника управління культури по переводу для роботи у виконавчому апараті обласної ради (Розпорядження ОДА від 05.08.2003 №701);
- 06.08.2003 призначена в порядку переведення з управління культури обласної державної адміністрації на посаду консультанта організаційного відділу виконавчого апарату обласної ради, як таку, що успішно пройшла стажування (Розпорядження від 06.08.2003 №241-р;
- 06.08.2003 складена присяга посадової особи місцевого самоврядування;
- 06.08.2003 присвоєно 8 ранг посадової особи місцевого самоврядування (Розпорядження №241-р від 06.08.2003);
- 01.08.2006 переведена за згодою на посаду консультанта відділу організаційної роботи виконавчого апарату обласної ради (Розпорядження від 07.08.2006 №25-к);
- 02.01.2013 переведена за згодою на посаду консультанта відділу організаційного забезпечення виконавчого апарату обласної ради (Розпорядження від 02.01.2013 №7-к);
- 22.02.2016 переведена за згодою на посаду консультанта організаційного відділу виконавчого апарату обласної ради (Розпорядження від 19.02.2016 №43-К).
Згідно з копією трудової книжки НОМЕР_4 від 22.02.2016:
- 26.04.2021 переведена за згодою на посаду консультанта відділу організаційної роботи виконавчого апарату обласної ради (Розпорядження від 22.04.2021 №51-к);
- 01.01.2025 звільнена з посади консультанта відділу організаційної роботи виконавчого апарату обласної ради у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування відповідно до статті 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (Розпорядження від 19.12.2024 №77-К).
Отже, судом встановлено, що позивач впродовж спірного періоду, зокрема з 05.07.2001 по 01.01.2025 працювала на посадах в органах місцевого самоврядування, тобто посадах, які входять до переліку посад, прирівняних до державної служби, а тому вказаний період мав бути зарахований до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу».
Щодо періоду з 17.10.1991 по 28.02.1994 то відповідно до розрахунку стажу Форми РС-право, зокрема, даний період позивачу зараховано до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців (а.с.22).
Що стосується рішення пенсійного органу про часткову відмову у перерахунку пенсії, в якому зазначено, що зарахований лише період з 01.03.1994 по 05.08.2003, та дані відомості суперечать вищезазначеному розрахунку та на переконання суду є недостовірними.
Суд звертає увагу, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2493-III передбачено, що дія Закону України “Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності законом України “Про державну службу» №889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 Закону України “Про державну службу» №889-VIII та пункту 4 Порядку №229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування» зараховується до стажу державної служби.
З огляду на викладене, суд констатує про безпідставність доводів пенсійного органу про те, що спірний стаж роботи ОСОБА_1 не може бути зарахований як стаж державної служби, що дає право на призначення пенсії державного службовця.
При цьому, суд зауважує, що стаж державної служби у позивача складає більше 20 років (при необхідних 20 роках у відповідності до вимог пункту 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII), а тому ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
Таким чином, рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 20.03.2025 №091630000232 про відмову ОСОБА_1 у переведенні із пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд також звертає увагу, що в Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 (далі - Порядок №622) визначено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 4 Порядку №622).
Правовідносини щодо обчислення пенсії після звільнення з посади державної служби регулюються Порядком призначення пенсії деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622, до якого внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №469 Про внесення зміни до порядку призначення пенсій деяким категорія осіб (чинні з 01.01.2020).
Згідно з пунктом 3-1 Порядку №622 (зі змінами) державні службовці, які на день набрання чинності Законом України № 889-VIII займали посади державної служби та які пенсію, призначену відповідно до Закону, не отримували з дати призначення до дня набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII Про державну службу, мають право на обчислення пенсії на умовах цього Порядку після звільнення з посади державної служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 2 цього ж Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Відповідно до частини першої статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Згідно із статтею 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, на які нараховувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, має враховуватися при обчисленні розміру пенсії, оскільки як перевагу мають спеціальні норми, що визначають виплати (доходи) для обчислення пенсії, а саме, за наведених обставин стаття 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом 5 Порядку №622 форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 затверджено форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією).
Довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII “Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII “Про державну службу» та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця (пункт 5 Порядку №622).
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивач разом із заявою від 13.03.2025 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» долучила до заяви довідку, видану Івано-Франківською обласною радою від 13.03.2025 №12-182/293р/215 (а.с.17) та довідку про інші складові заробітної плати для призначення пенсії від 06.03.2025 №12-143/283р/215 та за №12-143/284р/215 (а.с.18-20).
Вказані довідки відповідають формі довідки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, а тому вони повинні враховуватися при розрахунку розміру пенсії позивача.
Такий висновок суду узгоджується з положеннями пункту 1 частини 1 статті 41 Закону №1058-ІV, відповідно до яких до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 від 23.01.2020 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Проаналізувавши спірне рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 20.03.2025 №091630000232, а також дослідивши всі фактичні обставини справи, суд зазначає, що стаж роботи позивача становить більше необхідних 20 років.
Суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами 13.03.2025. У зв'язку із цим, позивача слід перевести на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» з дати звернення із відповідною заявою до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про переведення на інший вид пенсії, а саме з 13.03.2025.
З метою забезпечення ефективного правового захисту позивача, в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії (переведенні на пенсію по віку відповідно до Закону України “Про державну службу») слід вийти за межі позовних вимог шляхом визнання рішення суб'єкта владних повноважень про часткову відмову у перерахунку пенсії протиправним та його скасування, а також зобов'язати відповідача вчинити певні дії, а саме зарахувати позивачу до стажу державної служби періоди з 05.07.2001 по 01.01.2025 на посадах в органах місцевого самоврядування та перевести ОСОБА_1 із пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ з 13.03.2025, з урахуванням довідок Івано-Франківської обласної ради від 13.03.2025 №12-182/293р/215 та довідок про інші складові заробітної плати для призначення пенсії від 06.03.2025 №12-143/283р/215 та за №12-143/284р/215 17-20.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.
Так як позивач, згідно з квитанцією за №6846-4119-2834-6123 від 09.04.2025 підтвердила сплату судового збору за звернення до суду із даним позовом у загальному розмірі 1 211,20 грн (а.с.1), підлягає стягненню із відповідача на користь позивача 605,60 гривень судових витрат, що пропорційно становить 50% від задоволених позовних вимог.
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частина сплаченої нею суми судового збору в розмірі 605,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 20.03.2024 №091630000232 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби період роботи з 05.07.2001 по 01.01.2025, та перевести з 13.03.2025 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з нарахуванням та обчисленням пенсії з урахуванням довідок Івано-Франківської обласної ради про складові заробітної плати від 13.03.2025 №12-182/293р/215, від 06.03.2025 №12-143/283р/215, №12-143/284р/215 17-20 та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум пенсії.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ - 20490012) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 ) частину сплаченої суми судового збору, що становить 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, адреса: проспект Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69009, код ЄДРПОУ - 20490012.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.