30 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/9959/25
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" Міністерства юстиції України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» Міністерства юстиції України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, станом на день звільнення з служби 11.01.2022;
- стягнути з Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження служби речове майно у розмірі 16307,47 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що з ним не проведено в день звільнення зі служби повний розрахунок, зокрема не нараховано і не виплачено у повному обсязі: компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі. Вказана бездіяльність відповідачів слугувала підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач відзив на адміністративний позов не надав, про причини неподання відзиву не повідомив, тому суд, у відповідності до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач проходив службу в Державній установі "Бердичівська виправна колонія (№70)".
Наказом в.о. начальника Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" від 11.01.2022 №8/ОС-22 В.Дзюбчика було звільнено зі служби з 11.01.2022 через хворобу (на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію"). Календарна вислуга на день звільнення становить: 25 років 09 місяців 19 днів (а.с.9).
У січні 2025 року позивач вдруге звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Листом від 11.03.2025 відповідач повідомив позивача, що на день його звільнення в установі були відсутні кошти для виплати компенсації за належні але не видані предмети речового майна. Станом на сьогоднішній день кошти для виплати компенсації не надходили, при надходженні коштів для виплати компенсації позивача буде додатково повідомлено. Однак запитувані кошти виплачені не були.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Закону України від 23.06.2005 №2713-ІV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон №2713-ІV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до ч.5 ст.21 Закону №2713-ІV особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (далі - Порядок №578).
Відповідно до п.22 Порядку №578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.
Під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення (п.27 Порядку №578).
Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна (п.60 Порядку №578).
Як свідчать матеріали справи, під час проходження служби в Державній установі "Бердичівська виправна колонія (№70)", належними до видачі предметами речового майна (форменим одягом), позивач забезпечений не був.
Під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення) (абзаци перший та другий пункту 27 Порядку №578).
З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем проходження служби.
Отже такі особи після звільнення їх зі служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).
Зі змісту довідки Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" №149 нарахована позивачу компенсація за неотримані предмети речового майна становить 16807,47 грн (а.с.16-17).
Проте на момент звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Отже, станом на момент звільнення позивача зі служби за відповідачем обліковувалася заборгованість перед позивачем в сумі 16807,47 грн, яку відповідачем до цього часу виплачено не було.
Враховуючи зазначене, позивач має законне право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна при звільненні, а тому відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Позовні вимоги зобов'язального характеру є похідними від визнання бездіяльності протиправною.
Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на користь позивача в сумі 16807,47 грн.
Згідно з статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не спростовано факт наявності у позивача права на отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна та не підтверджено правомірності бездіяльності щодо невиплати такої компенсації, у зв'язку з чим суд задовольняє позов.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору та не поніс судових витрат, тому суд не стягує з відповідача на користь позивача судові витрати.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" Міністерства юстиції України (вул.Низгірецька, 1, м.Бердичів, Житомирська область, 13306, код ЄДРПОУ 08563330) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» Міністерства юстиції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, станом на день звільнення з служби 11.01.2022.
Зобов'язати Державну установу «Бердичівська виправна колонія (№70)» Міністерства юстиції України здійснити на користь ОСОБА_1 виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 16807 грн 47 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін
30.10.25