28 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/13097/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася представниця ОСОБА_1 - Романюк А.С. із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (у первинній редакції) при обчисленні йому в період з 21.06.2022 по 31.12.2022 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-ІХ від 02.12.2021 на 01.01.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати йому починаючи з 21.06.2022 по 31.12.2022 включно, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 року в розмірі 2481,00 гривень;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (у первинній редакції) при обчисленні йому в період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ на 01.01.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати йому починаючи 01.01.2023 по 19.05.2023 включно, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023 в розмірі 2684,00 гривень;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити йому недоплачені протягом 2022 - 2023 років суми грошового забезпечення з урахуванням проведеного перерахунку (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, за період з 21.06.2022 по 19.05.2023 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 21.06.2022 по дату виплат заборгованих коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказав, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 (далі - відповідач, Військова частина) йому не правильно нараховано грошове забезпечення. Не погоджуючись із розрахунком свого посадового окладу, окладу за військовим званням та як наслідок розміром виплат обрахованих із грошового забезпечення звернувся до відповідача із заявами про здійснення перерахунку його грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, однак отримав відмову у їх задоволенні. Вважає, що здійснений відповідачем розрахунок грошового забезпечення у спірний період призвів до отриманих виплат у неналежному розмірі, а тому звернувся до суду за захистом порушених прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 прийнято до провадження позовну заяву та відкрите провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
03.06.2025 представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) передбачено розрахункову величину для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Відповідно до ухвали суду від 26.06.2025 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом надання до суду окремої заяви відповідно до вимог ч. 6 ст. 161 КАС України про поновлення строку звернення із вказанням обґрунтувань строку пропуску звернення до суду із даним позовом, у частині позовних вимог щодо обрахунку грошового забезпечення з 01.07.2023 по 19.05.2023.
02.03.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, просить продовжити розгляд справи, наголошує, що 13.10.2023 був переведений до іншої Військової частини, що не є звільненням з військової служби, а тому вважає, що встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України слід відраховувати лише після звільнення з військової служби. За результатами поданої заяви відповідно до ухвали суду від 09.07.2025 позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (у первинній редакції) при обчисленні йому в період з 01.03.2023 по 19.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 №2710-ІХ на 01.01.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати йому починаючи з 01.03.2023 по 19.05.2023 включно, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023 в розмірі 2684,00 гривень;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити йому недоплачені суми грошового забезпечення з урахуванням проведеного перерахунку (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, за період з 01.03.2023 по 19.05.2023 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 01.03.2023 по дату виплат заборгованих коштів.
Ухвалою суду від 09.07.2025 продовжено розгляд решти позовних вимог.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд вказує наступне.
Як вказує позивач, у період, який підлягає розгляду у даній справі проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується представником відповідача.
Позивач вважає, що під час проходження військової служби у вказаний період йому не правильно встановлено розмір посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати його грошового забезпечення та виплат при звільненні в значно меншому розмірі.
Не погоджуючись із розміром отриманого грошового забезпечення та виплат при звільненні, представник позивача звернувся із заявами до відповідача щодо здійснення перерахунку та доплати належного з грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та отриманих виплат при звільненні.
На звернення позивача, вказаний перерахунок відповідачем не здійснено.
Позивач, не погоджуючись із встановленими розмірами посадового окладу та окладу за військове звання у період з 21.06.2022 по 28.02.2023 та вважаючи такі меншими ніж розміри, встановлені законодавством, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, пов'язані, зокрема, із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Постановою № 704, яка набирала чинності з 01.03.2018, збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
За первинною редакцією пункту 4 Постанови № 704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Варто зазначити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку п.4 Постанови № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Суд звертає увагу, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин (станом на 01.01.2019) пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".
У той же час, судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови № 704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, із 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Отже, саме з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати йому в заниженому розмірі грошового забезпечення, однак, на думку суду, належним способом захисту прав позивача і відновленням його порушених прав буде саме визнання судом протиправними дій відповідачів, оскільки бездіяльність є пасивною формою поведінки. Натомість, відповідачем здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення, та виплат при звільненні, однак у зменшеному розмірі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 21.06.2022 по 28.02.2023 у заниженому розмірі грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ на 01.01.2023 є протиправними.
Крім того, при вирішенні спірних питань суд враховує, що розмір додаткових видів та одноразових додаткових виплат безпосередньо залежить від розміру грошового забезпечення в цілому, а тому підлягають перерахунку враховуючи належний розмір грошового забезпечення.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за весь час затримки - за період з 21.06.2022 по день фактичної виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III). Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону №2050-III, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно, чи на виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
Постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), пункти 1, 2 якого відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказану правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Слід зауважити, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Верховний Суд дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу (позиція Верховного Суду у постанові від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а ).
З огляду на викладене позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно з ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями ст.90 КАС України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених фактів при розгляді вказаних спірних правовідносин, позовні вимоги підлягають до задоволення.
Питання про розподіл судових витрат, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закон України "Про судовий збір" №3674-VI від 08 липня 2011 року, судом не вирішуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 77, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (у первинній редакції) при обчисленні ОСОБА_1 в період з 21.06.2022 по 28.02.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-ІХ від 02.12.2021 на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ станом на 01.01.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 починаючи з 21.06.2022 по 28.02.2023 включно, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-ІХ від 02.12.2021 на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-ІХ станом на 01.01.2023 та здійснити їх виплату.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 21.06.2022 по дату виплат заборгованих коштів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 28 жовтня 2025 р.
28.10.25