30 жовтня 2025 рокуСправа №160/18393/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
24 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:
- визнати протиправними бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 04.12.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 04.12.2024 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Разом з позовом надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування заяви представник позивача вказує, що на теперешній час позивач проходить військову службу у складі підрозділу ЗСУ, що підтверджується довідкою про проходження військової служби та довідкою форми 5.
Ухвалою від 27.06.2025 суд поновив позивачу строк звернення до суду з цим позовом, відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є учасником бойових дій з 08.04.2024. Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_4 не зміг скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідачем протиправно не виплачено. З урахуванням обставин, викладених у позові, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст.257,263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
14.07.2025 представник відповідача подав до суду відзив, відповідно до якого зазначає, що абзацом 1 пункту 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Тобто інші відпустки під час дії воєнного стану не надаються. При цьому відповідно до абзацу 7 пункту 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що компенсація за всі дні невикористаних відпусток (як основної та додаткових) виплачується військовослужбовцеві у рік звільнення з військової служби. Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 позивач з військової служби не звільнявся, а був переміщений до нового місця служби. Отже, у військової частини НОМЕР_2 не виникло встановленого законом обов'язку для виплати позивачеві компенсації за невикористані відпустки як учасники бойових дій.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 08.04.2024 є учасником бойових дій.
У період з 05.03.2022 по 04.12.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.12.2024 №349, вважати таким, що виключений зі списків особового складу військової НОМЕР_6 старший солдат ОСОБА_1 , що призначений наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) №1581-РС від 25.11.2024 на посаду водія автомобільного відділення взводу підвозу боєприпасів роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_7
Листом від 03.06.2025 за вих. №1/651 військовою частиною НОМЕР_2 надано відповідь, відповідно до якої, зокрема, зазначено, що належне грошове забезпечення виплачено відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992(далі Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом дванацятим частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XІІ від 22.10.1993(далі Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України № 504/96-ВР від 15.11.1996«Про відпустки»(далі Закон № 504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом № 3551-ХІІ, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом № 504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Абзацом третім пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІпередбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям - жінкам, які мають дітей.
Відповідно до підпунктів 17, 18, 19 п.14ст.10-1Закону № 2011-ХІІв особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям - жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Згідно з статтею 1 Закону № 3543-ХІІособливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки.
Однак,Законом № 2011-XIIне встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом дванадцятим статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ,статті 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затверджений наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018(далі Порядок № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак,Законом № 2011-XIIне встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки. Однак, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18.
Відповідно до вимог частини 1 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби.
Як слідує з матеріалів справи, звільнення позивача у порядку, встановленому статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не відбулося, при цьому позивач був переміщений для подальшого проходження до іншої військової частини, де продовжує проходити військову службу, відтак право на здійснення компенсації додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій не настало. Відтак позовні вимоги є передчасними.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з вищенаведеного, суд робить висновок, що вимоги позивача є не обґрунтованими, а тому не підлягають до задоволення в повному обсязі.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову питання щодо розподілу судових витрат не розглядається.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук