м. Вінниця
30 жовтня 2025 р. Справа № 120/8972/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого відповідачем рішенням начальника відмову у перетині державного кордону України позивачу відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України. Зокрема, позивач наголошує, що при перетині державного кордону ним було надано увесь необхідний перелік документів, що підтверджує його право на перетин державного кордону, як особи, що здійснює постійний сторонній догляд за дружиною з інвалідністю ІІ групи.
Відповідачем із пропущенням встановленого судом строку подано відзив, у якому представник заперечує проти задоволення позову. Зокрема, вказує, що уповноважена службова особа охорони державного кордону на основі даних співбесіди прийшла до висновку, що позивачем штучно та протиправно створені ознаки відповідності вимогам, передбаченим пунктом 2-1 Правил перетину державного кордону України, з метою виїзду за кордон без реальних намірів супроводження «дружини», оскільки за реальних та дійсних обставин справи позивач не є особою, дії якої спрямовані на забезпечення обов'язків, передбачених Сімейним кодексом України для подружжя та направлених на постійний супровід особи з інвалідністю, а тому не підпадає під положення пункту 2-1 Правил перетину державного кордону України.
Визначаючись щодо строків подання відповідачем відзиву, суд враховує, що згідно з ч. 5 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
З огляду на те, що станом на даний час в Україні триває воєнний стан, а основним завданням відповідача є захист державного кордону України, з метою дотримання права відповідача надавати пояснення по суті позовних вимог, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк для подання відзиву у цій справі та прийняти відзив відповідача до уваги.
Позивачем до суду подано відповідь на відзив, у якій він вказує на факт необґрунтованості рішення відповідача, відсутності конкретизації підстав для відмови. Окрім того наголошує, що відповідач не уповноважений на встановлення факту фіктивності шлюбу.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив такі обставини.
Позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.06.2022 року № 15/541 позивачеві було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як особі яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною, яка за висновком ЛКК потребує постійного догляду.
10.06.2025 уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону - заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби з морально-психологічного забезпечення відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_5 " молодшим лейтенантом ОСОБА_2 , прийнято рішення № МП-0877 від 10.06.2025 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України стосовно позивача, оскільки позивач не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у зв'язку з обмеженнями, визначеними п.2.1-2.19 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995.
Вважаючи протиправним вказане рішення, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Згідно з п. 3 Указу встановлено, що у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". У зв'язку з веденням воєнного стану також прийнято рішення щодо проведення загальної мобілізації в Україні.
Отже, з 24.02.2022 року дати затвердження Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" встановлено обмеження прав громадян України, зокрема визначених статтею 33 Конституції України, щодо вільного залишення території України.
Станом на момент розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану не скасовано.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05.11.2009 № 1710-VI "Про прикордонний контроль" (далі - Закон №1710- VI).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
Частиною 1 ст. 14 Закону № 1710-VI регламентовано, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 (далі - Правила) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема:
- особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність;
- особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду;
- особи, які потребують постійного догляду, - у супроводі одного із членів сім'ї першого ступеня споріднення (у значенні, наведеному у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України) за наявності документів, що підтверджують родинні зв'язки, та висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді або у супроводі особи, яка здійснює постійний догляд за зазначеними особами, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду, складається на підставі звернення особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа, яка потребує постійного догляду, є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням/
Аналіз правових норм, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених фактичних обставин свідчить про те, що необхідною умовою для перетинання державного кордону в напрямку виїзду з України під час воєнного стану для військовозобов'язаних чоловіків, які супроводжують свою дружину із числа осіб з інвалідністю для виїзду за межі України, є наявність документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а у випадку перетину державного кордону як особи, що здійснює постійний догляд за особою і супроваджується її є також акт встановлення факту здійснення догляду.
Як свідчать матеріали справи, позивач намагався здійснити перетин державного кордону України у напрямку виїзду з України, у зв'язку з супроводом своєї дружини, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та, окрім того, потребує постійного стороннього догляду відповідно до висновку ЛКК.
Позивач з метою перетину державного кордону України надав наступні документи: закордонні паспорти для виїзду за кордон, свідоцтво про шлюб зареєстрований 08.06.2022 року серії НОМЕР_2 , пенсійне посвідчення дружини НОМЕР_3 видане 22.10.2024року, військово-обліковий документ - тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_4 виданий 02.06.2025 року.
Тобто, позивачем надано усі документи, що підтверджують інвалідність дружини та їх зв'язки.
Водночас, відповідно до доводів відповідача, у ході проведення співбесіди з вищевказаними особами, було встановлено фіктивність реєстрації шлюбу з особою, яка має інвалідність, з метою переправлення через ДКУ особи призовного віку за попередньою домовленістю, а саме: 1) шлюб даних громадян зареєстрований під час дії правового режиму воєнного стану; 2) особи не орієнтуються, де познайомилися; 3) відсутні будь-які спільні фото до весілля та під час весілля; 4) телефонні дзвінки та переписка в телефоні наявна лише за декілька днів до реєстрації шлюбу.
За даним фактом уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_6 було направлено повідомлення до Могилів-Подільського РВП ГУНП про виявлення ознак кримінального правопорушення відповідальність за яке передбачено ч. 1ст. 332 ККУ.
Відомості щодо наявності відкритого кримінального провадження на момент розгляду справи відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Сімейного кодексу України підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.
Визначення шлюбу, який є недійсним, наведено в частинах 1 - 6 статті 39 Сімейного кодексу України.
У свою чергу, підстави, за яких шлюб визнається недійсним за рішенням суду або може бути визнаний недійсним за рішенням суду, наведені відповідно у статті 40 та 41 Сімейного кодексу України.
Так, згідно з ч. 2 ст. 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Отже, єдиним органом, який може визнавати шлюб недійним з підстав його фіктивності є суд.
Відповідач, у свою чергу, не має компетенції на встановлення відповідних обставин.
Більше того, суд зауважує, що запитувані працівниками Державної прикордонної служби України у позивача відомості є приватними та не можуть бути витребувані поза встановленою процедурою.
Суд наголошує, що за загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Водночас, суд враховує, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Так, у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог ч. 2 ст. 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Окремо суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Suominen v. Finland", заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є:
1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;
2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення;
3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення;
4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;
5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії вказує на його протиправність.
Відтак, з огляду на наведене, суд дійшов до висновку, що оскаржуване рішення про відмову у перетині державного кордону від 10.06.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо позовних вимог зобов'язального характеру, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з приписами частини 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд зауважує, що здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення є однією із основних функцій Державної прикордонної служби України. Повноваження відповідача у спірних правовідносинах є дискреційними.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У свою чергу, в контексті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в справі, суд зазначає, що оспорюване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію, а всі подальші перетинання позивачем державного кордону України можливі за умови пред'явлення позивачем документів, які надають право на виїзд з України, за наявності на це законних підстав.
Відтак, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог зобов'язального характеру.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем в обґрунтування позову, суд доходить висновку про задоволення даного адміністративного позову частково, відповідно до вищенаведених мотивів.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.
З огляду на встановлену протиправність рішення відповідача, понесені витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.
Разом з тим, суд зауважує, що позивачем при звернення до суду сплачено судовий збір у розмірі 1937,92 грн.
Суд зауважує, що позивач оспорює законність акту індивідуальної дії, натомість інша немайнова вимог є похідною та не обкладається судовим збором.
Згідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою, сплачується судовий збір у розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Окрім того, судом враховано, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Законом України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік з 01.01.2024 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розмірі 3028 грн.
Відтак, за позовні вимоги сплаті підлягав судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Суд наголошує, що надмірно сплачені позивачем кошти не можуть бути стягнуті з відповідача.
Підстави для розподілу судових витрат на професійну правову допомогу наразі відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетині ОСОБА_1 державного кордону України від 10.06.2025 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович