Справа №345/409/25
Провадження № 2/345/469/2025
30.10.2025 р. м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., Баран В.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Сидор Я.М., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - адвоката Кобзана Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Калуші цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та державного реєстратора ЦНАП Калуської міської ради, треті особи без самостійних вимог: Приватний нотаріус Калуського районного територіального округу Івано-Франківської області Локатир М.В., про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно за заповітом, -
30.01.2025 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно за заповітом, у якому просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1971165326228 від 25.11.2019 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, адреса: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкоємців зазначених у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , 1936 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , син: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 - до 1/4 частини; дружини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до 1/4 частини; дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до 1/4 частини; дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , до 1/4 частини, житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомості майна: 1971165326228, виданого 21.07.2020 року приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області, номер спадкової справи № 61/2020 рік, зареєстровано в реєстрі за № 524;
- визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , 1964 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є мати: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомості майна: 1971165326228, виданого 21.07.2020 року приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області, номер спадкової справи № 62/2020 рік, зареєстровано в реєстрі за № 528;
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в порядку спадкування за заповітом право власності в цілому на житловий будинок та всі господарські споруди АДРЕСА_1 , інвентаризаційна вартість домоволодіння становить 121427 грн., після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її брат ОСОБА_4 . Державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 1971165326228 від 25.11.2019 року на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, адреса: АДРЕСА_1 . Документи, які були подані для державної реєстрації: копія свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н, виданий 10.04.1990, видавник: Виконавчий комітет Верхнянської сільської ради; довідка, серія та номер: 00489, виданий 03.10.2018, видавник: ОКП Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації; довідка, серія та номер: 284, виданий 23.10.2019, розмір частки кожного - по 1/5 частині. Вважає, що державний реєстратор не мав права виносити рішення про реєстрацію майна на підставі копії Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 10.04.1990 року, оскільки на документі відсутні мокра печатка та підпис відповідного органу: голови виконавчого комітету та начальника Івано-Франківського бюро технічної інвентаризації, а також не визначено частки кожного члена колгоспного двору. У 2020 році мама позивачки, ОСОБА_5 , звернулася до нотаріуса із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 . Відповідно до копії Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 19.04.1990 року, житловий будинок в цілому з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_2 ), дійсно належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_3 . Зазначила, що Свідоцтво оформлене неналежним чином, а саме: відсутні мокра печатка та підпис відповідного органу: голови виконавчого комітету та начальника Івано-Франківського бюро технічної інвентаризації. На підставі довідки, яку видала Верхнянська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області № 314 від 18.11.2019 року, станом на 15.06.1990 року зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 , батько, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , мама; ОСОБА_4 , брат, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , вона; ОСОБА_6 , сестра. 21.07.2020 року нотаріус на підставі рішення про державну реєстрацію видає Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 , вказуючи, що всі четверо членів сім'ї мають по 1/4 частини майна. Спадщина складається з 1/5 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, номер спадкової справи № 61/2020, зареєстровано в реєстрі № 524. 21.07.2020 року нотаріус на підставі рішення про державну реєстрацію видає її мамі, ОСОБА_5 , Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті сина ОСОБА_4 , вказуючи, що йому належала 1/5 частина житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, номер спадкової справи № 62/2020, зареєстровано в реєстрі № 528. Вважає, що відповідачка ОСОБА_8 втратила право на частку в майні вищезгаданого колгоспного двору, оскільки вибула з двору та протягом трьох років, відповідно до ст. 126 ЦК УРСР у редакції 1963 року, не витребувала належну їй частку у майні двору. У зв'язку з реєстрацією спадкового господарства як колгоспного двору, де не визначені частки членів колгоспного двору, та Свідоцтва про право власності на житловий будинок оформлено неналежно (без печатки та підписів), вважає, що реєстратор не мав права проводити державну реєстрацію майна. Про те, що державний реєстратор провів неналежну державну реєстрацію майна, вона дізналася в грудні 2022 року, після того як почала оформляти спадщину на спадкове майно за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05.02.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
11.02.2025 року на адресу суду надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій вона просить залучити державного реєстратора ЦНАП Калуської міської ради в якості відповідача по справі.
11.02.2025 р. на адресу суду надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій вона просить врахувати її майновий стан та відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.02.2025 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за три вимоги немайнового характеру у розмірі 3 633,60 грн. до ухвалення рішення Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області, залучено до участі у цивільній справі у якості співвідповідача державного реєстратора ЦНАП Калуської міської ради та відкрито провадження у зазначеній вище справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження із викликом сторін.
24.02.2025 року від приватного нотаріуса Локатир М.В. до суду надійшли копії спадкової справи ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 , № 61, заведеної 15 червня 2020 року; спадкової справи ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 , № 62, заведеної 15 червня 2020 року. Також зазначив, що при заведенні обох спадкових справ було встановлено місце відкриття спадщини та факт прийняття спадщини згідно довідки № 315 від 18.11.2019 року; довідки № 316 від 10.06.2020 року, виданих Верхнянською сільською радою ОТГ Калуського району. Спадщину ОСОБА_3 прийняли спадкоємці 1-ої черги: ОСОБА_5 , 1933 р.н. (дружина); ОСОБА_4 , 1964 р.н. (син); ОСОБА_1 , 1975 р.н. (дочка); ОСОБА_6 , 1972 р.н. (дочка). Спадщину ОСОБА_4 прийняла спадкоємець першої черги ОСОБА_5 , 1933 р.н. (мати).
29.04.2025 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому вона просила суд відмовити у задоволенні позову за не обґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог. Відповідачка зазначає, що державна реєстрація права власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проведена державним реєстратором на підставі документів, поданих самою позивачкою спільно з їх матір'ю ОСОБА_5 . Інших осіб, які могли б подати такі документи для реєстрації часток, не було, адже саме за позивачкою та матір'ю було зареєстровано по 1/5 частці, тоді як частка відповідачки у реєстрі відсутня. Це свідчить про те, що позивачка разом із матір'ю самостійно, без участі відповідачки, вирішили оформити спадщину після смерті батька та брата на власну користь, чим фактично порушили її право як співвласниці колишнього колгоспного двору. Водночас відповідачка наголошує, що свідоцтва про право на спадщину за законом, видані нотаріусом після смерті батька ОСОБА_3 та брата ОСОБА_4 , визначали частки спадкоємців правильно - по 1/20 частині спадкової частки кожному з членів сім'ї, які проживали з померлими на час їх смерті, у тому числі і відповідачці. Отже, розподіл спадкових часток є законним, а оспорення позивачкою цих обставин не має правових підстав. Крім того, відповідно до долученого свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , зареєстрованого в Івано-Франківському ОБТІ 10 квітня 1990 року за № 76, зазначене будинковолодіння належало членам колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_3 . Згідно з даними погосподарської книги за 1986-1990 роки, станом на 15 квітня 1991 року у складі колгоспного двору перебували: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 - відповідачка. Відповідно до статей 120, 121 та 123 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, майно колгоспного двору належить усім його членам на праві спільної сумісної власності, причому частки всіх членів, у тому числі неповнолітніх, вважаються рівними. З набранням чинності Законом України «Про власність» з 15 квітня 1991 року право власності колгоспного двору трансформувалося у спільну сумісну власність усіх його членів без визначення часток. Отже, спірний житловий будинок і надалі залишається у режимі спільної сумісної власності, а зміна цього режиму можлива лише за згодою всіх співвласників або за рішенням суду. Посилання позивачки на втрату відповідачкою права на частку у спільному майні на підставі статті 126 ЦК УРСР є необґрунтованим, оскільки зазначена норма стосувалася лише працездатних осіб, які не брали участі у веденні господарства більше трьох років, а відповідачка на той момент була неповнолітньою, проживала в даному будинковолодінні від народження до 1998 року та фактично брала участь у веденні спільного господарства разом із батьками. Вона ніколи не відмовлялася від своєї частки і має намір користуватись спільним майном у подальшому. Таким чином, позивачка безпідставно вважає, що має право на визнання за нею права власності на весь житловий будинок у порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки таке право може бути визнане лише в межах частки, що належала матері на час її смерті. Крім того, питання оформлення спадкових прав вирішується в нотаріальному порядку, і лише у разі відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину особа може звертатися до суду. Позивачка ж такої відмови не отримувала, що підтверджується матеріалами справи, тому судове визнання права власності є недопустимим. З урахуванням наведеного, відповідачка вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не підтверджені доказами та підлягають відхиленню як безпідставні.
14.05.2025 року від представника позивачки ОСОБА_10 надійшла відповідь на відзив, у якій зазначалося, що на час ліквідації колгоспного двору, ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_2 мала повних 18 років; у 1998 році відповідачка вибула з колгоспного двору і мала право протягом трьох років звернутися з питанням про виділ із колгоспного двору, проте цього не зробила; будинок було побудовано у 1942 році ще дідом позивачки та відповідачки, при цьому відповідачка не брала участі у веденні господарства та утриманні будинку ні коштами, ні працею, через що, на думку представника позивачки, вона втратила право на частку майна в колгоспному дворі; з огляду на те, що відповідачка не бажала отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька, позивачка не може здійснити приватизацію землі і тому змушена звернутися з цим позовом.
29.04.2025 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшло заперечення на відповідь на відзив. Відповідно до заперечень відповідачки, твердження позивачки про нібито втрату нею права на частку в майні колгоспного двору є безпідставними, оскільки вона набула повноліття лише 24.09.1990 року, а колгоспні двори існували до 15.04.1991 року, тому трирічний строк для втрати права за ст. 126 ЦК УРСР не сплив; відповідачка фактично брала участь у веденні господарства, одночасно навчалась у професійно-технічному училищі, що також звільняє від застосування норми про втрату частки, а з 15.04.1991 року інститут колгоспного двору припинив існування і майно стало спільною сумісною власністю його членів, при цьому відповідачка не мала наміру виділяти частку окремо, тому твердження про її вибуття в 1998 році і нібито пропущений строк для виділу частки є юридично хибними; щодо позовної вимоги про скасування реєстрації права власності на будинок по АДРЕСА_1 , відповідачка зазначає, що реєстрація 27.11.2019 року проведена на законних підставах відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції 2019 року та постанови КМУ №1127 від 25.12.2015 року, з використанням архівних документів БТІ, і що копія свідоцтва, на яку посилається позивачка, не могла бути підставою для скасування реєстрації; крім того, позовна давність за ст. 257 ЦК України спливла, оскільки з моменту реєстрації права власності на 1/5 частку будинку минуло понад чотири роки, а з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину за законом пройшло три роки, тому об'єктивних підстав для пізнішого звернення до суду не було; на підставі викладеного відповідачка просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до неї та до державного реєстратора ЦНАП Калуської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Локатир М.В.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.06.2025 підготовче провадження в цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
16.10.2025 року представник позивача ОСОБА_10 подала до суду клопотання про витребування доказів. В поданому клопотанні просить суд витребувати для ознайомлення матеріали державної реєстрації ЦНАП (у паперовій формі) будинковолодіння АДРЕСА_1 .
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22.10.2025 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_10 про витребування доказів відмовлено.
22.10.2025 року представник відповідача ОСОБА_11 подав до суду заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, у якій зазначив, що, враховуючи те, що повний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 , до завершення розгляду справи ще не сформований, оскільки справа довготривала, а кількість та тривалість судових засідань і обсяг виконаної роботи адвокатом не завершені до дня винесення рішення судом, такі докази будуть надані суду протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду.
Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі.
Відповідач та її представник у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову за не обґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог.
Державний реєстратор ЦНАП Калуської міської ради Полицький Р.В. у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Зазначив що ним дійсно було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 1971165326228 від 25.11.2019 року на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, адреса: АДРЕСА_1 на підставі довідки, серія та номер: 00489, виданої 03.10.2018, видавник: ОКП Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації; копії свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н, виданої 10.04.1990, видавник: Виконавчий комітет Верхнянської сільської ради; довідки, серія та номер: 284, виданої 23.10.2019, видавник Верхнянська сіслька рада Об'єднаної територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області. ОСОБА_12 зазначив, що архівні документи БТІ є ключовими та надійними джерелами для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, оскільки містять офіційну технічну інформацію про об'єкт і його власників на момент оформлення. Хоча копія Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 10.04.1990 року не містить мокрої печатки та підпису відповідного органу - голови виконавчого комітету та начальника Івано-Франківського бюро технічної інвентаризації, її використання разом із довідками БТІ та іншими документами дозволяє підтвердити правомірність реєстрації та встановити частки власників у житловому будинку та господарських спорудах, що забезпечує законність прийнятого рішення.
Третя особа приватний нотаріус Калуського районного територіального округу Івано-Франківської області Локатир М.В. у судове засідання не з'явилася, однак у заяві про направлення спадкових справ просила суд розглянути справу без її участі.
Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника, відповідачки та її представника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справимають рівніправа щодоздійснення всіхпроцесуальних правта обов'язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що станом на 15.04.1991 р. в колгоспному дворі, згідно даних з погосподарської книги за 1986-1990 р.р., проживали і були зареєстровані: ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_10 ; ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_9 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки та відповідачки ОСОБА_3 .
13.05.1998 позивачка ОСОБА_2 виписалась з будинковолодіння, почала проживати окремо.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер брат позивачки та відповідачки ОСОБА_4 .
03.10.2018 видана довідка ОКП Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації (серія № 00489).
23.10.2019 видана довідка, що розмір частки кожного - по 1/5 частині.
25.11.2019 державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав на будинок (реєстраційний № 1971165326228) на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, адреса: АДРЕСА_1 на підставі довідки, серія та номер: 00489, виданої 03.10.2018, видавник: ОКП Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації; копії свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н, виданої 10.04.1990, видавник: Виконавчий комітет Верхнянської сільської ради; довідки, серія та номер: 284, виданої 23.10.2019, видавник Верхнянська сіслька рада Об'єднаної територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області, розмір частки кожного - по 1/5 частині.
15.06.2020 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса про видачу свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4
21.07.2020 нотаріус видав Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 (спадкова справа № 61/2020, реєстр № 524) та Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 (спадкова справа № 62/2020, реєстр №528).
ІНФОРМАЦІЯ_10 померла матір позивачки та відповідачки ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (ч. 4 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Державний реєстратор, отримавши заяву та додані документи і приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень повинен виконати дії, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 р. № 1127, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема щодо наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за умови, якщо їх реєстрація була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення цих прав.
Порядок державної реєстрації таких прав визначено постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 р. «Про порядок державної реєстрації речових прав та їх обтяжень», зокрема п. 53, який діяв на час проведення державної реєстрації, передбачає: «Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки або об'єкти нерухомого майна, реєстрація яких проведена до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у разі втрати, пошкодження або псування відповідного державного акта чи свідоцтва про право власності використовуються відомості з Державного земельного кадастру, Реєстру прав власності на нерухоме майно (архівна складова Державного реєстру прав) та паперові носії інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, що вели підприємства бюро технічної інвентаризації).
У разі наявності у заявника копії втраченого, пошкодженого або зіпсованого документа подається також відповідна копія.
Державна реєстрація прав за цим пунктом проводиться лише за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі зазначених документів у Державному земельному кадастрі, Реєстрі прав власності на нерухоме майно або на паперових носіях інформації, із обов'язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи псування відповідного документа.»
Також, згідно п. 66 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу. Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб'єкта права власності - спадкодавця з обов'язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.
Крім цього, згідно роз'яснення Міністерства юстиції України від 14.09.2025 року щодо визначення суб'єктного складу, за яким проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно відповідно до вимог статті 31 Закону, якщо виписка з погосподарської книги містить відомості про створення об'єкта нерухомого майна в результаті діяльності колгоспного двору із зазначенням усіх його членів зазначено: «Таким чином, державний реєстратор прав на нерухоме майно у таких випадках використовує насамперед виписку із погосподарської книги. І якщо такий документ містить відомості про створення об?єкта нерухомого майна у результаті діяльності колгоспного двору, то відповідно право власності на такий об?єкт має реєструватися за членами такого колгоспного двору, зазначеними у виписці із погосподарської книги, на праві спільної сумісної власності. Якщо ж у виписці із погосподарської книги зазначено лише одну особу, то і відповідно державна реєстрація права власності буде відбуватися щодо такої особи, проте вже не на праві спільної власності, оскільки для виникнення спільної власності основною умовою є наявність множинності суб?єктного складу.»
У цьому ж роз'ясненні Міністерства юстиції України щодо застосування пункту 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 зазначено: «Тобто вкотре наголошуємо, що по своїй суті застосування пункту 66 Порядку є ні чим іншим, як подання документів спеціальним суб?єктом, який не підпадає під класичного заявника - особи, якою набуваються певні речові права чи обтяження таких прав. І, безумовно, основним моментом, що має встановлюватися державним реєстратором прав на нерухоме майно - належність спадкодавцеві за життя певних речових прав.»
Інформаційна довідка про державну реєстрацію прав власності на будинковолодіння, проведену 27.11.2019 р., містить перелік документів з архіву БТІ, зокрема архівну довідку ОБТІ від 03.10.2018 р. № 00489, яка підтверджує наявність зареєстрованого права власності та слугувала підставою для проведення реєстрації без оригіналу свідоцтва.
Таким чином, закон передбачає можливість державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки або об'єкти нерухомого майна, реєстрація яких була проведена до 1 січня 2013 р., на підставі відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно та паперових носіїв інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи БТІ) у разі втрати, пошкодження або псування оригіналів відповідних документів.
Суд зазначає, що копія свідоцтва, на яку посилається позивач, яка не містила печатки та підпису відповідного органу, дійсно не могла бути підставою для державної реєстрації права власності 27.11.2019 р. Разом з тим, сама державна реєстрація, проведена державним реєстратором відповідно до п. 53 постанови Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 р. «Про порядок державної реєстрації речових прав та їх обтяжень» та ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», здійснювалась на підставі відомостей з архівних джерел (Державний земельний кадастр, Реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстрові книги та реєстраційні справи БТІ). Ці відомості, зокрема архівна довідка ОБТІ від 03.10.2018 р. №00489 як паперовий носій інформації, підтверджують реєстрацію прав власності на нерухоме майно та надали державному реєстратору правові підстави для проведення реєстрації без наявності оригіналу свідоцтва про право власності на зазначений об'єкт.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що у задоволенні позову щодо визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1971165326228 від 25.11.2019 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, адреса: АДРЕСА_1 - слід відмовити.
Суд зазначає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав є основними у даній справі, тоді як вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкоємців та про визнання за позивачем у порядку спадкування за заповітом права власності на спірне майно є похідними від них. Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, відповідно відсутні правові підстави для задоволення і похідних вимог.
Інших доводів або доказів, які б свідчили про неправомірність видачі вищевказаних свідоцтв, позивач суду не надала. У матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що підтверджували б порушення встановленого законом порядку їх оформлення чи наявність підстав для визнання таких свідоцтв недійсними. Таким чином, суд не вбачає обґрунтованих підстав вважати, що видача зазначених свідоцтв була здійснена з порушенням вимог чинного законодавства.
У зв'язку з цим у задоволенні вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом також слід відмовити.
Щодо вимоги про визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право власності в цілому на житловий будинок та всі господарські споруди АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом станом на 15.04.1991 р. в колгоспному дворі, згідно даних з погосподарської книги за 1986-1990 р.р. проживали і були зареєстровані: ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_10 ; ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_9 .
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору.
З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.
Згідно зі Законом України «Про власність» з 15.04.1991 відбулося усуспільнення власності колгоспно-кооперативної у приватну суспільну сумісну власність. Майно придбане внаслідок спільної праці сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Правильне застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР 1963 року передбачає з'ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.
Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.
Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до ст. 120 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно з ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Згідно зі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Статтями 1217 та 1223 цього Кодексу встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1223 ЦК Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірний житловий будинок продовжує перебувати у режимі спільної сумісної власності, зміна якого можлива лише за взаємною згодою всіх співвласників або на підставі рішення суду. Встановлено, що відповідачка досягла повноліття лише 24 вересня 1990 року, тоді як колгоспні двори існували до 15.04.1991 року. Отже, трирічний строк, передбачений статтею 126 Цивільного кодексу УРСР для втрати права на частку, не сплинув.
Крім того, судом установлено, що у період з 01.09.1987 р. по 25.06.1990 р. відповідачка навчалася у професійно-технічному училищі, що відповідно до чинного на той час законодавства звільняло її від застосування норми щодо втрати права на частку у спільному майні.
Також матеріалами справи підтверджено, що відповідачка проживала у цьому колгоспному дворі з моменту народження і до 13 травня 1998 року, що підтверджується записами про її реєстрацію місця проживання та матеріалами спадкової справи, відкритої після смерті її батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 . У зазначеній спадковій справі нотаріусом було визначено коло спадкоємців, які прийняли спадщину, - усі особи, що проживали разом із померлим на момент його смерті, причому частка кожного із співспадкоємців була визначена у розмірі 1/20 від частки спадкодавця.
Посилання позивачки на втрату відповідачкою права на частку у спільному майні на підставі статті 126 Цивільного кодексу УРСР суд вважає безпідставним, оскільки вказана норма стосувалася лише працездатних осіб, які не брали участі у веденні господарства протягом трьох років. Відповідачка на той час була неповнолітньою, проживала у спірному домоволодінні від народження до 1998 року, доказів її відмови від належної їй частки у спільному майні суду не подано, а наявні матеріали справи такого факту не підтверджують.
Також суд зазначає, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, і тільки якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Суди не вправі втручатись в повноваження та діяльність суб'єктів владних повноважень, або ж підміняти їх. Така позиція суду щодо неможливості підміняти собою органи владних повноважень, повністю узгоджується із позицією Верховного Cуду України, викладеною в постанові Пленуму № 13 від 24.10.2008 року, згідно з якою суд не може підміняти державний орган, приймаючи замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, так само й з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Таким чином, позивачка безпідставно вважає, що має право на визнання за нею права власності на весь житловий будинок у порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки таке право може бути визнане лише в межах частки, що належала матері на час її смерті.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В силу ч. 1, 5 ст. 261, ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Частинами 3-5 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2021 року на території України установлено карантин згідно з Постановами КМ України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021.
02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину.
30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню COVID-19, скасований відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023 № 651.
Слід врахувати, що 24.02.2022 з 5-30 год. в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено воєнний стан.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 19 такого змісту: «у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Зазначений Закон України від 15.03.2022 №2120-IX набрав чинності 17.03.2022.
У свою чергу, Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-ІХ від 14.05.2025, який набрав законної сили 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.
Відтак, позовну давність відновлено з 04.09.2025.
Позов до суду був поданий 30.01.2025 року.
Позивачка у поданій позовній заяві зазначила, що лише у грудні 2022 року їй стало відомо про факт проведення державним реєстратором державної реєстрації права власності на спірне майно, хоча сама реєстрація була здійснена 25.11.2019 року.
Разом з тим суд дійшов висновку, що строк позовної давності у даній справі не пропущено ні з моменту проведення державної реєстрації 25.11.2019 року, ні з часу, коли позивачка вказує, що дізналася про неї - у грудні 2022 року.
Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, натомість при відкритті провадження позивача звільнено від сплати судового збору за три вимоги немайнового характеру у розмірі 3 633,60 грн. до ухвалення судового рішення у даній справі, а тому судовий збір за три вимоги немайнового характеру стягується з позивача на користь держави.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 120-126ЦК УРСР, ст.ст. 15, 16, 1216, 1218 ЦК України, ст.ст. 2-5, 10-13, 76-82, 89, 141, 263-265, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та державного реєстратора ЦНАП Калуської міської ради, треті особи без самостійних вимог: Приватний нотаріус Калуського районного територіального округу Івано-Франківської області Локатир М.В., про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно за заповітом - відмовити повністю.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 3 633,60 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: