28 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/8032/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Гарбузюк Р. О. (самопредставництво),
відповідача - Данилов К. О. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним та скасування рішення та додаткового рішення АМК,
1. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (далі - АТ "Львівгаз", Товариство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) про визнання недійсним та скасування додаткового рішення від 01.04.2021 № 179-р (далі - додаткове рішення № 179-р), яке є невід'ємною частиною рішення АМК від 24.12.2020 № 810-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).
2. Позовна заява мотивована тим, що додаткове рішення № 179-р, яке є невід'ємною частиною Рішення АМК прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими та за невідповідності висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи. Рішення є таким, що прийняте за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 (суддя Підченко Ю. О.) зі справи № 910/8032/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 (колегія суддів: Мальченко А. О., Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.), у задоволенні позову відмовлено.
4. Судові рішення мотивовані з посиланням на те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210), за правильного застосуванням норм матеріального та процесуального права. Під час розгляду справи Комітетом всебічно, повно та об'єктивно розглянуто її обставини. У Рішенні АМК відповідачем, із дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції та Методики, доведено наявність факту зайняття Товариством монопольного (домінуючого) становища на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у його власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації та факт зловживання позивачем монопольним (домінуючим) становищем саме на такому ринку. АТ "Львівгаз" не доведено підстав для визнання його недійсним.
5. Враховуючи, що у Рішенні АМК (№ 810-р) було досліджено та встановлено наявність факту зайняття АТ "Львівгаз" монопольного (домінуючого) становища на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у його власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації та зловживання позивачем монопольним (домінуючим) становищем саме на такому ринку, однак із зазначених питань Комітетом не було прийнято рішення, суди дійшли висновку, що додаткове рішення № 179-р, яке є невід'ємною частиною Рішення АМК № 810-р також прийняте Комітетом із дотримання вимог законодавства.
6. Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у справі, АТ "Львівгаз" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, згідно з якою просить Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. Касаційна скарга АТ "Львівгаз" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
8. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
9. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.
10. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
11. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
12. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
13. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
14. Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
15. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
16. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
17. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
18. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
19. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
20. Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
21. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
22. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.
23. Позивач, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права, а саме:
- положення статті 41 Закону № 2210, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 910/23532/13;
- положення частини другої статті 52 та статті 59 Закону № 2210, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 910/4192/21 та від 06.02.2024 у справі № 910/186/21;
- положень статті 59 Закону № 2210, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21 та від 11.02.2025 у справі № 910/19061/21);
- положення частини першої статті 86 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 910/4398/23.
24. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
У справі, яка переглядається (№ 910/8032/21), судами встановлено, зокрема, таке.
25. Розпорядженням державного уповноваженого АМК від 27.09.2019 № 08/322-р об'єднано справи № 128-26.13/60-18, № 128-26.13/79-18, № 128-26.13/80-18, № 128-26.13/81-18, № 128-26.13/82-18, № 128-26.13/83-13, № 128-26.13/84-18; № 128-26.13/85-18, № 128-26.13/89-18, № 128-26.13/90-18, № 128-26.13/91-18, № 128-26.13/92-18, № 128-26.13/93-18, № 128-26.13/94-18, № 128-26.13/95-18, № 128-26.13/96-18, № 128-26.13/97-18, № 128-26.13/98-18, № 128-26.13/99-18 в одну справу та присвоєно їй № 128-26.13/104-19 (пункт 20 Рішення АМК № 810-р).
26. Розгляд антимонопольної справи № 128-26.13/104-19 розпочато за заявами Державного підприємства "Жулянський машинобудівний завод "Візар" та Державного підприємства Завод "Генератор" (заявники).
27. Відповідачем у антимонопольній справі є група суб'єктів господарювання в особі: АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Львівгаз", АТ "Криворіжгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Харківгаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Харківміськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз".
28. АТ "Львівгаз" є юридичною особою, здійснює свою діяльність відповідно до Статуту, затвердженого загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" від 23.03.2019 та є правонаступником всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз".
29. Відповідно до Статуту предметом діяльності АТ "Львівгаз" є розподіл та/або постачання газу, зокрема надання населенню, бюджетним організаціям, промисловим та комунальним підприємствам, а також іншим суб'єктам підприємницької діяльності послуг з розподілу природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ та постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ і скрапленого газу.
30. Акціонерами АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Львівгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз", АТ "Луганськгаз", АТ "Тисменицягаз", що сукупно володіють акціями зазначених товариств, є ПрАТ "Газтек", ТОВ "Омегакапітал", ТОВ "Транзит-Інвест", ТОВ "Ласфано Україна" і компанія "MATERON LIMITED" (далі - "Матерон Лімітед").
31. Учасниками ПрАТ "Газтек", ОВ "Омегакапітал", ТОВ "Транзит-Інвест", ТОВ "Ласфано Україна" є суб'єкти господарювання - резиденти Кіпру. Контролерами вказаних суб'єктів господарювання є фізичні особи - громадяни Кіпру.
32. АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Львівгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз", АТ "Луганськгаз", АТ "Тисменицягаз" опосередковано пов'язані відносинами контролю та входять до складу однієї групи суб'єктів господарювання (далі - Група 2).
33. Протягом 2016-2019 років більшість членів спостережної ради акціонерних товариств групи-1 та акціонерних товариств групи-2 були одні і ті ж самі фізичні особи, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
34. При цьому посаду голови наглядових рад протягом 2016-2017 років у зазначених суб'єктах господарювання обіймала фізична особа - громадянин Великої Британії Девід Ентоні Ховард Браун.
35. Відповідно до статутів товариств їх наглядові ради є колегіальним органом, до складу якого входять особи, які здійснюють захист прав акціонерів товариства, контролюють та регулюють діяльність виконавчого органу (правління) та визначають поточні напрями діяльності товариства.
36. Відтак, зважаючи на компетенцію та повноваження наглядових рад у товариствах, обіймання одними й тими ж фізичними особами посад голови та членів наглядових рад, свідчить про наявність відносин контролю між цими товариствами.
37. Отже, Акціонерами АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Львівгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз", АТ "Луганськгаз", АТ "Тисменицягаз" є суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, у значенні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», та відповідно до чинного законодавства є єдиним суб'єктом господарювання - Група РГК.
38. Комітет 26.11.2020 направив листа № 128-26.13/08-16246 до АТ "Львівгаз" із копією подання від 26.11.2020 № 128-26.13/104-19/561-спр, у якому просив у десятиденний строк надати письмові міркування, пропозиції або заперечення щодо попередніх висновків у справі 128-26.13/104-19, викладених у поданні, а також повідомив про можливість скористатися правом на ознайомлення з матеріалами справи.
39. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 3Д/380/86/20, заборонено АМК та будь-яким іншим органам та структурним підрозділам вчиняти дії на підставі подання Комітету від 26.11.2020 № 128-26.13/104-19/561-спр "Про попередні висновки за результатом розгляду справи № 128-26.13/104-19 в частині, що стосується Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз". Зокрема, заборонено приймати будь-які рішення щодо Товариства у справі № 128-26.13/104-19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що повинна бути подана протягом 10 днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
40. АМК 24.12.2020 за результатами розгляду антимонопольної справи № 128-26.13/104-19 прийняв оскаржуване рішення, в якому:
- визнав, що група суб'єктів господарювання (далі - група РГК) в особі 18 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ "Львівгаз", у період з 2016 року до 2018 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій відповідних міст (крім певних міст, смт та сіл), у тому числі міста Львів та Львівської області, де розташовані газорозподільні системи (ГРМ), що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації з часткою 100% (пункт 1);
- виснував, що дії групи РГК, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 до 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "Prozorro", що призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах визначених територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації (пункт 2 Рішення АМК).
41. При цьому, у пункті 44 Рішення АМК №810-р Комітетом зазначено про наявність ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі № 3Д/380/86/20.
42. На офіційному веб-сайті Комітету 24.12.2020 опубліковано оголошення про те, що рішення щодо АТ "Львівгаз", яке також було фігурантом справи № 128-26.13/104-19, буде прийнято окремо.
43. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2021 скасовано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі № 3Д/380/86/20 (постанова суду набрала законної сили).
44. АМК 01.04.2021 в межах розгляду справи № 128-26.13/104-19 прийнято додаткове рішення № 179-р до рішення АМК № 810-р, яким визнано дії АТ АТ "Львівгаз" у складі Групи суб'єктів господарювання в особі АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Криворіжгаз", АТ "Львівгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Харківгаз", АТ "Харківміськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз", що полягали у висуванні в період з 11.11.2016 до 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro", що призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах міста Львів та Львівської області, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у його власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації (пункт 2 резолютивної частини додаткового рішення).
45. Також на АТ "Львівгаз" накладений штраф у розмірі 75 634 176,00 грн (пункт 3 резолютивної частини додаткового рішення № 179-р).
46. Приймаючи додаткове рішення, Комітет, зокрема, зазначив, що за результатами розгляду справи № 128-26.13/104-19 досліджувалися обставини щодо порушення Групою суб'єктів господарювання, до складу якої входить АТ "Львівгаз" законодавства про захист економічної конкуренції, що відображено в мотивувальній частині Рішення АМК від 24.12.2020 № 810-р, однак в резолютивній частині зазначеного рішення не вирішено питання стосовно АТ "Львівгаз" отже, є підстави для прийняття додаткового рішення до Рішення АМК № 810-р в частині, що стосується АТ "Львівгаз" (пункт 9 додаткового рішення № 179-р).
47. У пункті 6 додаткового рішення № 179-р Комітетом також зазначено, що на 24.12.2020 міркувань, пропозицій та/або заперечень стосовно попередніх висновків у справі від АТ "Львівгаз" не надходило. Разом із тим, на засіданні Комітету 01.04.2021 заслухано заперечення уповноваженого представника АТ "Львівгаз" на подання від 26.11.2020 № 128-26.13/104-19/561-спр з попередніми висновками у справі № 128-26.13/104-19, які надані листом від 31.03.2021 № 31/03-21 (вх. від 31.03.2021 № 8-01/4376). Означений лист приєднаний до матеріалів справи № 128-26.13/104-19.
48. Додаткове рішення є невід'ємною частиною Рішення АМК від 24.12.2020 № 810-р.
49. При досліджені монопольного (домінуючого) становища групи РГК АМК зазначив, що:
- об'єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є група РГК в особі 19 акціонерних товариств - операторів ГРМ;
- товар, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище, - послуги з розподілу природного газу;
- товарні межі ринку - послуга з розподілу природного газу;
- територіальними (географічними) межами ринку послуг з розподілу природного газу є, зокрема, міста Миколаїв та Миколаївської області, де оператор ГРМ - АТ "Миколаївгаз" надає послуги з розподілу природного газу на підставі ліцензії в межах територій, де розташована ГРМ, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації названого товариства, тобто територія його ліцензійної діяльності;
- часові межі ринку послуги з розподілу природного газу визначені в один рік, при цьому діяльність відповідача в антимонопольній справі досліджувалася за період з 2016 року до 2018 року;
- бар'єрами вступу на ринок є адміністративні, організаційні, економічні обмеження, пов'язані з необхідністю отримання ліцензії на розподіл природного газу, наявності у потенційного конкурента у власності чи користуванні газорозподільчої системи, значних капіталовкладень в будівництво газорозподільчої системи; бар'єри, що пов'язані з ефектом масштабу внаслідок технологічних особливостей надання такої послуги;
- установлення монопольного становища - у 2016-2018 роках ліцензії на право здійснення діяльності з розподілу природного газу мали 48 операторів ГРМ станом на 31.12.2016 та 46 операторів ГРМ у 2017 та 2018 роках.
50. Товариства у складі групи РГК, у тому числі АТ "Львівгаз", протягом 2016-2018 років виступали суб'єктами природних монополій та були єдиними суб'єктами господарювання, які здійснювали діяльність з розподілу природного газу в межах територій ліцензійної діяльності, тобто інші оператори ГРМ не є конкурентами групи РГК на ринку таких послуг в межах території, де розташовані ГРМ, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, а отже, група РГК є єдиним суб'єктом господарювання, який може надавати такі послуги в межах території ліцензійної діяльності.
51. Вказане стало підставою для висновків АМК, що група РГК в особі 19 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ "Львівгаз", протягом 2016-2018 років займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій відповідних міст (крім певних міст, смт та сіл), у тому числі міста Миколаїв та Миколаївської області, де розташовані газорозподільні системи (ГРМ), що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, із часткою 100%, що відображено у пункті 1 резолютивної частини оспорюваного рішення.
52. Підґрунтям для висновків, викладених у пункті 2 резолютивної частини оспорюваного рішення, про зловживання групою РГК монопольним (домінуючим) становищем стали такі з'ясовані АМК обставини.
53. Зокрема, Комітетом встановлено, що на засіданні НКРЕКП 01.09.2016 прийнято протокольне рішення про неврахування з 01.09.2016 як цільового використання сум коштів, передбачених структурою тарифів на виконання інвестиційних програм та інші матеріальні витрати для забезпечення провадження ліцензійної діяльності, які були витрачені ліцензіатами на закупівлю товару (товарів), послуги (послуг) без дотримання принципів здійснення закупівель, а саме:
- якщо вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 000 000 грн, а робіт - 5 000 000 грн без використання електронної системи "ProZorro";
- якщо вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) менше 1 000 000 грн, а робіт - 5 000 000 грн без використання електронної системи "ProZorro", або шляхом звітування про укладені договори в системі електронних закупівель.
54. На виконання зазначеного протокольного рішення НКРЕКП, з метою забезпечення комерційного обліку природного газу для побутових споживачів при наданні послуг з розподілу природного газу, група РГК в особі товариств, починаючи з вересня 2016 року, здійснювала закупівлю лічильників природного газу з використанням процедур закупівель, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".
55. Група РГК в особі 19 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ "Миколаївгаз", протягом 2016-2018 років була значним покупцем побутових лічильників природного газу, оскільки оператори ГРМ придбали понад 810 тис. шт. побутових лічильників природного газу, з яких понад 644 тис. шт. лічильників придбали оператори ГРМ, що входять до складу групи РГК, і це становить близько 80% від загальної кількості придбаних операторами ГРМ лічильників газу; оператори ГРМ, що входять до складу групи ГРК, та споживачі, приєднані до їх газорозподільних систем, придбали понад 864 тис. шт. лічильників газу, що становить близько 78% від загальної кількості придбаних лічильників газу.
56. У цей період група РГК у тендерній документації, у тому числі АТ "Львівгаз", за проведеними закупівлями лічильників природного газу висувала до учасників торгів, зокрема вимогу щодо обов'язкової наявності протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком і пропозиції тих учасників, які не надавали такого протоколу випробування з позитивним висновком, були відхилені.
57. Разом із тим програма РМ 081/39.434-2014, розроблена у 2014 році ДП "Укрметртестстандарт" є інтелектуальною власністю AT "Дніпрогаз", оскільки розроблена у 2014 році на його замовлення та за його кошти тому ДП "Укрметртестстандарт» відмовляло, зокрема, державному підприємству «Жулянський машинобудівний завод "Візар" та державному підприємству Завод "Генератор" у доступі до цієї програми для проведення випробувань, а AT "Дніпрогаз" на запит від 02.08.2017 державного підприємства Завод "Генератор" стосовно ознайомлення з програмою відповіді не надало.
58. При цьому АМК вказав, що в переліку нормативних документів, які визначають обсяг обов'язкових випробувань лічильників газу, випробування щодо вимог протоколу РМ 081/39.434-2014 відсутні, а випробування лічильників відповідно до ДСТУ OIML R 137-1-2:2014 не є обов'язковим.
59. Водночас відсутність у виробників побутових лічильників газу протоколу випробувань за програмою РМ 081/39.434-2014 було перешкодою для участі у тендерах на закупівлю побутових лічильників газу, проведених групою РГК, а отже, суб'єкти господарювання були обмежені в можливості провести випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 та отримати позитивний висновок задля прийняття їх тендерних пропозицій замовниками закупівель.
60. При цьому, лічильники відповідних типорозмірів виробництва, зокрема державного підприємства "Жулянський машинобудівний завод "Візар" та державного підприємства Завод "Генератор" внесені до реєстру затверджених типів вимірювальної техніки, в якому міститься інформація щодо сертифікованих і затверджених виробів та моделей лічильників природного газу, які можуть використовуватися споживачами для обліку газу, відповідно, можуть використовуватися для обліку природного газу, спожитого побутовими споживачами.
61. Отже, за висновками АМК, протягом 2016-2018 років група РГК у складі акціонерних товариств - операторів ГРМ, у тому числі АТ "Львівгаз", з метою виконання функцій із забезпечення комерційного обліку природного газу, що є складовою послуг з розподілу природного газу, при закупівлях побутових лічильників природного газу з використання електронної системи "Prozorro" встановлювала додаткові необґрунтовані вимоги щодо наявності в учасника закупівель протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком (яка не є обов'язковим документом згідно із законодавством України).
62. Вказане, за висновком Комітету, призвело до ущемлення інтересів виробників, лічильники яких не пройшли випробування за програмою РМ 081/39.434-2014, що полягає у такому.
63. При цьому група РГК здійснювала закупівлю лічильників Самгаз та Gallus як через електронну систему "Prozorro", так і шляхом укладення договорів купівлі-продажу. У разі здійснення закупівлі побутових лічильників газу через електронну систему "Prozorro", група РГК висувала обов'язкову вимогу щодо наявності протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком, випробовування за яким пройшли лише лічильники Самгаз та Gallus, які реалізовувало ТОВ "Айметер", що також було переможцем у деяких процедурах закупівель побутових лічильників газу, проведених групою РГК. При цьому інші оператори ГРМ, які не входять в групу РГК, протягом спірного періоду здійснювали закупівлю побутових лічильників природного газу переважно іншого виробництва, ніж лічильники Самгаз та Gallus.
64. АМК також вказав, що оператор ГРМ як суб'єкт природної монополії, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку розподілу природного газу, мав здатність визначати та суттєво впливати на умови обороту побутових лічильників, що використовуються для забезпечення комерційного обліку споживання природного газу населенням, яке проживає у квартирах та приватних будинках, у тому числі, не допускати, усувати та обмежувати конкуренцію, зокрема мав здатність:
- диктувати свої умови під час закупівлі побутових лічильників, а саме встановлювати в тендерній документації вимоги щодо наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014, виконання яких заявниками та іншими суб'єктами господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, було неможливим у зв'язку з наявністю перешкод в ознайомлені з цією програмою та, відповідно, відсутністю можливості провести випробування та отримати протокол з позитивним висновком;
- обмежувати конкуренцію на ринку побутових лічильників газу шляхом внесення до тендерної документації на закупівлю побутових лічильників необґрунтованих вимог та, як наслідок, витісняти з ринку побутових лічильників газу заявників та інших суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, що підтверджується неможливістю взяття такими суб'єктами господарювання участі в закупівлях через відсутність в останніх протоколу за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком, та після відміни оператором ГРМ зазначеної вимоги - через відсутність досвіду виконання аналогічних договорів, а також створювати суб'єктам господарювання, які мають намір виробляти та реалізовувати лічильники в Україні, бар'єри вступу на ринок.
65. Хоча відсутність протоколу за програмою випробування РМ 081/39.434-2014 не була в усіх випадках єдиною умовою відхилення тендерних пропозицій учасників, проте наявність такої вимоги в тендерній документації створювала перешкоди для участі потенційних учасників в оголошених групою РГК тендерах на закупівлю побутових лічильників газу.
66. Отже, дії групи РГК, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 по 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в тендерах на закупівлю побутових лічильників, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку розподілу природного газу, призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на відповідному ринку.
67. Крім того, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі № 910/8032/21 призначено комплексну судову експертизу, проведення якої доручено атестованим судовим експертам КНДІСЕ.
68. За результатом проведення комплексної судової економічної, товарознавчої та інженерно-технічної експертизи складено висновок експертів від 06.09.2024, згідно з яким, зокрема, за даними операторів ГРМ, наявних в матеріалах антимонопольної справи, підтверджується, що протягом 2016-2018 років група РГК мала здатність впливати на оборот лічильників в межах господарської діяльності з розподілу природного газу, які здійснюються 40 операторами ГРМ, враховуючи таке:
- група РГК - це 19 суб'єктів господарювання із 45 операторів газорозподільчих мереж ГРМ;
- група РГК здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу, яка охоплює 65,4% побутових споживачів від загальної кількості споживачів 40 операторів ГРМ;
- групою РГК придбано 79,2% від загальної кількості побутових лічильників, придбаних 39 операторами ГРМ;
- в межах здійснення господарської діяльності з розподілу газу групою РГК встановлено 71,9% від загальної кількості побутових лічильників, встановлених 40 операторами ГРМ.
69. Зміст ухвалених у справі судових рішень свідчить, що надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у т.ч. і висновку експертів за результатами проведення комплексної судової економічної, товарознавчої та інженерно-механічної експертизи від 06.09.2024 та згідно з матеріалами антимонопольної справи № 128/26.13/104-19 суди дійшли висновку, що позивач мав здатність:
- диктувати свої умови під час закупівлі побутових лічильників, а саме встановлювати в тендерній документації на закупівлю побутових лічильників вимоги щодо наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014, виконання яких заявниками та іншими суб'єктами господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, було неможливим у зв'язку з неможливістю ознайомлення з Програмою РМ 081/39.434-2014 та, відповідно, відсутністю можливості провести випробування та отримати протокол з позитивним висновком;
- обмежувати конкуренцію на ринку побутових лічильників газу шляхом внесення до тендерної документації на закупівлю побутових лічильників вимог щодо наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 та, як наслідок, витісняти з ринку побутових лічильників газу заявників та інших суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, що підтверджується неможливістю для таких суб'єктів господарювання взяти участь в закупівлях через відсутність в останніх протоколу за РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком та після відміни позивачем зазначеної вимоги через відсутність досвіду виконання аналогічних договорів, а також створювати суб'єктам господарювання, які мають намір виробляти та реалізовувати лічильники в Україні, бар'єри вступу на ринок.
70. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведені у оскаржуваному Рішенні АМК факти підтверджують висновки Комітету про те, що дії Групи РГК, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 до 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro", Комітет обґрунтовано визнав зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з розподілу природного газу в межах територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації. Суди також зазначили, що хоча відсутність протоколу за програмою РМ 081/39.434-2014 не була в усіх випадках єдиною умовою відхилення тендерних пропозицій учасників, наявність такої вимоги в тендерній документації створювало перешкоди для участі потенційних учасників в оголошених Групою РГК тендерах на закупівлю побутових лічильників газу. Наведене, у свою чергу, призвело до ущемлення інтересів таких суб'єктів господарювання та було б не можливим за умов існування значної конкуренції.
71. Отже, судами перевірено відповідність змісту оспорюваних рішення АМК № 810-р та додаткового рішення № 179-р та встановлено через призму приписів статей 52, 59 Закону 2210-III відсутність підстав для визнання їх недійсними.
72. У вирішенні доводів касаційної скарги, колегія суддів першочергово наголошує на тому, що імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
73. Колегія суддів також підкреслює, що Верховний Суд у вирішенні спорів про визнання недійсним та скасування Рішення АМК також неодноразово наголошував на тому, що з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
74. Так із доводів касаційної скарги Товариства вбачається, що позивач посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції в порушення положень статті 86 ГПК України не суди не зважили на доводи Товариства та не перевірили інформацію стосовно відповідності вимогам статті 52 Закону № 2210 висновків АМК у визначенні розміру накладеного на позивача штрафу.
75. Однак, Верховний Суд не бере до уваги ці твердження скаржника, оскільки такі доводи Товариства фактично зводяться до порушень норм процесуального права, допущених судом першої інстанції при розгляді цієї справи.
76. Як свідчать матеріали справи та зміст оскаржуваної позивачем постанови, з наведених підстав (з підстав порушення судом першої інстанції статті 86 ГПК України) рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у цій справі до суду апеляційної інстанції не оскаржувалося. Означені доводи з огляду на положення статті 269 ГПК України не були предметом апеляційного перегляду апеляційним господарським судом і висновків суду апеляційної інстанції щодо цих доводів оскаржувана постанова не містить, що унеможливлює надання судом касаційної інстанції оцінки цим доводам.
77. Слід звернути увагу, що при вирішенні спору у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам апеляційної скарги Товариства в частині відповідності висновків АМК вимогам статті 52 Закону № 2210 щодо визначення розміру штрафу накладеного на Товариство.
78. Зокрема, із оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що перевіривши розмір накладеного на позивача штрафу, що не перевищує 10 % доходу (виручки) Товариства за 2020 рік, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що накладений на позивача штраф обрахований Комітетом у відповідності до вимог статті 52 Закону № 2210, а спірні рішення АМК № 810-р та додаткове рішення № 179-р відповідач прийняв згідно з вимогами Закону № 2210, із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
79. Суд апеляційної інстанції також додатково надав оцінку доводам позивача, які викладені у апеляційній скарзі та встановив, що чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Товариства за 2020 рік становить 1 844 736 000,00 грн. З огляду на наведене і дійшов висновку, що розмір накладеного на позивача штрафу не перевищує десяти відсотків доходу (виручки) позивача від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2020 рік.
80. Крім того суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що розмір накладеного на позивача штрафу також не перевищує десяти відсотків доходу (виручки) позивача від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2019 рік, який склав 1 109 211 000,00 грн.
81. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, у визначенні розміру штрафу, АМК правильно застосовані положення абзацу другого частини другої статті 52 Закону № 2210.
82. Ураховуючи наведене, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені частиною третьою статті 300 ГПК України (у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції), Суд не надає юридичного аналізу аргументам скаржника щодо неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 30.05.2023 у справі № 910/4192/21 та від 06.02.2024 у справі № 910/186/21, у контексті порушеного в касаційній скарзі питання щодо застосування частини другої статті 52 та статті 59 Закону № 2210 та статті 86 ГПК України щодо перевірки правильності та відповідності визначення АМК необґрунтованого розміру штрафу, оскільки це питання у тому контексті який зазначає скаржник судами не вирішувалося, зважаючи на підстави позову.
83. Водночас імперативні приписи пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України виключають можливість касаційного оскарження рішення та постанови з наведених скаржником мотивів.
84. Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21, від 11.02.2025 у справі № 910/19061/21 та від 27.02.2024 у справі № 910/4398/23, на які посилається скаржник, то Суд зауважує, що у означених справах предметом спору було визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.
85. При цьому у справах № 910/19008/21 та № 910/19061/21 предметом касаційного перегляду у цих справах було виключно питання щодо правильного/неправильного застосування судами положень статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та статті 4 Закону № 2210.
86. Водночас у справі № 910/4398/23 предметом касаційного перегляду було виключно питання щодо правильності застосування судами положень пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 Закону № 2210-ІІІ (за якими АМК здійснив кваліфікацію інкримінованого позивачу правопорушення).
87. У справі № 910/23532/13 предметом спору було визнання недійсним рішення АМК за яким дії позивача кваліфіковано за ознаками статті 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману (шляхом повідомлення суб'єктом господарювання безпосередньо, невизначеному колу осіб неповних відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) товарів цього суб'єкта господарювання). У означеній скаржником постанові Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 910/23532/13 предметом касаційного перегляду було питання щодо правильності засування судами положень статті 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та статті 39 Закону № 2210 (в частині визначення кола осіб, які можуть бути визначені ям відповідачі у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме у випадку наявності виробника та замовника продукції, який визначає умови виробництва продукції і на замовлення якого продукція виробляється).
88. Верховний Суд у вирішенні доводів скаржника вкотре наголошує на тому, що кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині.
89. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
90. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
91. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судового рішення.
92. За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків суду апеляційної інстанції Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах не є схожими за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
93. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення прийнято без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, на які посилається скаржник, не знайшли свого підтвердження.
94. Враховуючи вищенаведене, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності, оскільки фактичні обставини у вищевказаних справах є відмінними від обставин цієї справи, а тому висновки, які здійснені судом касаційної інстанції у зазначених справах, не є релевантними для справи № 910/8032/21.
95. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).
96. У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій в межах доводів та вимог, які викладені у позовній заяві та у апееляційній скарзі Товариства, надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.
97. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Львівгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 у справі № 910/8032/21.
98. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
99. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
100. У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
101. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
102. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
103. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
104. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
105. Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 у справі № 910/8032/21.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова