28 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 927/39/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Остапенко С. Л. (адвокат)
відповідача - Якимчук Ю. В. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференцзв'язку
касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів"
про стягнення 9 478 875,08 грн,
1. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення 9 478 875,08 грн, з яких: 1 871 731,70 грн - 3 % річних, 7 607 143,38 грн - інфляційні втрати.
2. На обґрунтування позовних вимог Компанія посилалася на неналежне виконання Товариством своїх зобов'язань за договором про надання послуг із передачі електричної енергії від 01.01.2024 № 0156-02024-ПП в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманої електричної енергії у період із квітня до листопада 2024 року.
3. Господарський суд Чернігівської області рішенням від 16.05.2025 у справі № 927/39/25 (суддя Кузьменко Т. Ю.) позов задовольнив повністю. Стягнув з Товариства на користь Компанії 7 607 143,38 грн - інфляційних втрат, 1 871 731,70 грн - 3 % річних та 113 746,50 грн судового збору.
4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Компанії є обґрунтованими, розрахунки 3% річних та інфляційних є арифметично правильними та такими, що враховують суми актів коригування вартості наданих послуг.
5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.06.2025 (колегія суддів: Євсіков О. О., Корсак В. А., Алданова С. О.) рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.04.2025 у справі №927/39/25 скасував у частині задоволення вимог Компанії про стягнення з Товариства 38 275,25 грн інфляційних втрат. Ухвалив в цій частині нове рішення, яким у позові відмовив. Виклав резолютивну частину рішення в такій редакції:
"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" інфляційні збитки в сумі 7 568 868,13 грн, відсотки річних в сумі 1 871 731,70 грн, судовий збір в сумі 113287,20 грн. У задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів" 3 633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив із доведеності позивачем обставин неповної та несвоєчасної оплати відповідачем грошових коштів за отримані послуги в рамках договірних зобов'язань сторін. Часткове ж задоволення позовних вимог пов'язано із встановленням судом апеляційної інстанції допущених позивачем помилок у розрахунку інфляційних втрат. Зокрема, за висновком суду, сума заборгованості за актами приймання-передачі послуги за квітень 2024 року, за липень 2024 року та за серпень 2024 року у подальшому скоригована актами коригування. З огляду на те, що позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат за первісною, більшою сумою, суд апеляційної інстанції і дійшов висновків про те, що нарахування інфляційних втрат є завищеним та необґрунтованим.
7. Здійснивши власний перерахунок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7 568 868,13 грн інфляційних втрат, що на 38 275,25 грн менше (7 607 143,38 - 38 275,25 = 7 568 868,13), ніж заявлено Компанією та присуджено до стягнення місцевим судом.
8. Компанія, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить: постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 у справі № 927/39/25 скасувати та залишити в силі скасоване в частині задоволених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.04.2025.
9. Зокрема, у поданій касаційній скарзі Компанія із посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків щодо їх застосування, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15, від 03.10.2023 у справі № 366/203/21 та у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17.
10. На переконання скаржника, у вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що акт приймання-передачі послуги від 30.04.2024 №ПРА-0003314 за квітень 2024 року на суму 45 297 110,23 грн, акт приймання-передачі послуги від 31.07.2024 № ПРА-0004884 за липень 2024 року на суму 37 536 434,92 грн та акт приймання-передачі послуги від 31.08.2024 № ПРА-0005423 за серпень 2024 року у розмірі 40 621 721,05 грн підписані уповноваженими представниками сторін, а отже саме на визначену у цих актах суму відповідач підтвердив свою кредиторську заборгованість. Скаржник вважає, що виходячи з положень умов пункту 6.4 Договору саме на означену в актах приймання-передачі послуги суму заборгованості позивач і має право здійснювати нарахування інфляційних втрат у відповідності до положень статті 625 ЦК України.
11. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про нерелевантність висновків викладених у означених позивачем постановах Верховного Суду та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
12. Відповідно до положень частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Зі змісту поданої Компанією касаційної скарги вбачається, що предметом розгляду судом касаційної інстанції є постанова суду апеляційної інстанції лише в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 38 275,25 грн інфляційних втрат. В іншій частині ухвалені у справі судові рішення жодним учасником спору не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 300 ГПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.
14. У зв'язку з відпусткою судді Колос І. Б., склад судової колегії касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2025, який наявний в матеріалах справи.
15. Як вже зазначено вище, в обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
16. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
17. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.
18. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
19. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
20. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
21. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
22. Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
23. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
24. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
25. Колегія суддів також враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
26. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
27. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
28. Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
29. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
30. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
31. Стосовно доводів касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах (пункт 9 цієї ухвали), колегія суддів зазначає таке.
32. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
33. Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів виходить із того, що аналізуючи зміст частини другої статті 625 ЦК, Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснували, що:
- за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 03.10.2023 у справі № 366/203/21, на неврахування яких вказує скаржник); за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17, на неврахування яких вказує скаржник);
- вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанови Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 18.06.2024 у справі № 905/1791/21);
- інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
34. Отже узагальнено наведені вище правові позиції зводяться до того, що в разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, крім суми основного боргу:
(1) три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, - особливий вид цивільно-правової відповідальності за прострочення боржником грошового зобов'язання (користування чужими коштами);
(2) суму інфляційних втрат - компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
35. Так, у справі, яка переглядається (№ 927/39/25), суди встановили, що відповідач прострочив оплату переданої йому позивачем протягом квітня листопада 2024 року електричної енергії за договором, з огляду на що виснували про набуття позивачем права вимагати від відповідача сплати сум інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
36. Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення 38 275,25 грн (із заявлених 7 607 143,38 грн) суд апеляційної інстанції ґрунтував свої висновки на тому, що відповідно до погоджених сторонами умов договору, нарахування інфляційних втрат може здійснюватися лише на реальну заборгованість з оплати фактичної вартості наданих послуг (яка і становить ціну договору. В той час, як планована ціна послуги - це лише попередній авансовий розрахунок, який підлягає подальшому коригуванню за наявності об'єктивних обставин та з урахуванням фактичного обсягу переданої електричної енергії).
37. За висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наявність підписаних між сторонами спору актів коригування до актів приймання-передачі послуги за визначений позивачем період, зокрема, з підстав фактичної зміни обсягів переданої Компанією електричної енергії, сторонами фактично змінена вартість наданої позивачем послуги. При цьому норми статті 625 ЦК України регулюють саме обов'язок боржника сплатити інфляційні втрати та 3 % річних лише на фактичну суму заборгованості, яка відображає кінцеве зобов'язання. Тобто, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у спірних відносинах позивач має здійснювати з урахуванням усіх здійснених сторонами спору коригувань.
38. Разом із тим перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат за прострочення відповідачем оплати фактично наданих обсягів електричної енергії, суд апеляційної інстанції встановив, що незважаючи на зменшення фактично наданої послуги, позивач здійснив нарахування інфляційних втрат на повну вартість послуги, яка у свою чергу, на момент здійснення розрахунку не відповідала дійсності.
39. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції здійснивши власний перерахунок і дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7 568 868,13 грн інфляційних втрат, що на 38 275,25 грн менше (7 607 143,38 - 38 275,25 = 7 568 868,13), ніж заявлено Компанією та присуджено до стягнення місцевим судом.
40. Отже, зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що проаналізувавши всі обставини справи та надавши оцінку розрахунку позивача, суд апеляційної інстанції встановив, що незважаючи на зменшення вартості обсягів фактично наданої послуги (за квітень 2024 року, за липень 2024 року та за серпень 2024 року) у зв'язку із подальшим підписанням сторонами актів коригування за цей період, позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат за первісною, більшою сумою, а тому і дійшов висновків, нарахування позивачем інфляційних втрат є завищеним та необґрунтованим.
41. У контексті доводів скаржника та підстав касаційного оскарження Суд наголошує, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання. Означені нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу на відшкодування лише фактичних матеріальних втрат (збитків) кредитора.
42. Колегія суддів надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України наголошує, що для касаційного оскарження судових рішень обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
43. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
44. Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд, правові висновки Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
45. Досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
46. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, які, на думку скаржника, не врахував апеляційний господарський суд при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає, що у цьому випадку відсутні підстави стверджувати про те, що судом апеляційної інстанцій не взято такі висновки до уваги, оскільки застосування судом статті 625 ЦК України жодним чином не суперечить наведеним вище та означеним скаржником висновкам Верховного Суду.
47. Суд вважає доводи скаржника з посиланням на вищенаведені висновки Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, зокрема, з огляду на те, що фактично позиція скаржника за текстом касаційної скарги в частині незгоди зі здійсненим судом розрахунком зводиться лише до цитування наведених вище висновків Верховного Суду та не містить жодного належного обґрунтування, яке б доводило, що розрахунок суду апеляційної інстанції, в межах якого суд задовольнив позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, здійснений без урахування вказаної позиції, в тому числі у частині визначення суми невиконаного відповідачем грошового зобов'язання у випадку
48. У вирішенні доводів скаржника Суд враховує, що у справі № 703/2718/16-ц предметом спору були вимоги фізичної особи до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов'язання з відшкодування моральної шкоди, стягнутої за рішенням суду, яке відповідач відмовився добровільно виконувати. У означеній скаржником постанові Велика Палата Верховного Суду Велика вкотре наголосила на тому, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Врахувавши встановлені судами фактичні обставини спору Велика Палата Верховного Суду у означеній справі (№ 703/2718/16-ц) зробила, зокрема, висновок про те, що: з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди. За висновками Великої Палати Верховного Суду: зобов'язання відповідача у цій справі виникло з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами; оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов'язання, так як одна сторона зобов'язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.
49. У свою чергу, у справі № 646/14523/15 предметом спору були вимоги фізичної особи до ДКСУ, Управління ДКСУ про відшкодування моральної шкоди, стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду. У означеній скаржником постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила про те, що рішенням суду визнано грошові зобов'язання держави, визначено їх розмір. Ці зобов'язання належним чином не виконані, а тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню. Також Велика Палата Верховного Суду у означеній скаржником справі зазначила про те, що зупинення виконання рішення не впливає на реалізацію особою права за захист майнового інтересу, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
50. У справі № 366/203/21 предметом спору були вимоги фізичної особи до Відкритого акціонерного товариства "Іванківрибсільгосп" про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми за договором позики. У означеній скаржником постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Врахувавши встановлені судами фактичні обставини спору Велика Палата Верховного Суду у означеній справі (№ 366/203/21) зробила, зокрема, висновок про те, що: заявлені позивачем акцесорні вимоги про стягнення 3 % річних та індексу інфляції, нараховані за період, який охоплює перебування в провадженні господарського суду справи про банкрутство, яке закінчилось відновленням платоспроможності боржника, необхідно розглядати за правилами господарської юрисдикції в позовному порядку відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та частини другої статті 7 КУзПБ.
51. У постанові від 04.10.2019 у справі № 915/880/18 Верховний Суд вирішував питання щодо наявності / відсутності підстав для подальшого нарахування відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань на підставі статей 1048, 1054, 612, 623 ЦК України та умов кредитного договору, а також застосування до відповідача наслідків прострочення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У означеній скаржником постанові Верховний Суд урахував встановлені судами фактичні обставини спору та виснував про те, що право банку нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припинилося після спливу визначеного договором строку кредитування, отже відповідно до абз. 2 частини першої статті 1048 ЦК України, судами правильно вирішено стягнути з відповідача відсотки за користування кредитом лише у межах погодженого сторонами строку кредитування та можливість стягнення 3 річних і інфляційних втрат на суми заборгованості: з несвоєчасного погашення кредиту та за несвоєчасну сплату відсотків.
52. У постанові від 26.09.2019 у справі № 912/48/19 предметом спору були вимоги про стягнення заборгованості з оплати вартості виконаних робіт за договором підряду і нарахованих на цю заборгованість 3 % річних та інфляційних втрат. Верховний Суд у означеній скаржником постанові вирішував, зокрема, питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень частин першої, п'ятої статті 261, частини першої статті 530 та частини четвертої статті 879 ЦК України.
53. У постанові від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17предметом спору були вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за прострочення оплати за активну електричну енергію. Верховний Суд у означеній скаржником постанові вирішував, зокрема, питання щодо методики обрахунку та застосування індексів інфляції за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання.
54. Крім того, Суд ураховує, що судові рішення у наведених скаржником справах ухвалені саме за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на предмет, підстави позову, а також фактично-доказову базу (подані сторонами докази), які не є аналогічними обставинам цього спору.
55. Водночас доводи скаржника, які викладені у касаційній скарзі, зокрема, щодо неврахування висновків Верховного Суду в означених вище постановах, зводяться лише до власного трактування таких висновків (без урахування дійсного змісту спірних правовідносин, конкретних обставин справи та наявних у справі доказів), що вочевидь не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до приписів статей 236, 310 ГПК України.
56. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
57. Відтак, з огляду на обставини, які були предметом розгляду в справах зазначених скаржником не є подібними до тієї, яка наразі переглядається судом касаційної інстанції за змістовими і об'єктними критеріями, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних для вирішення цього спору.
58. Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання на правові позиції Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21, пункт 51)).
59. За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків суду апеляційної інстанції Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах не є схожими за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Отже, висновки, які здійснені судом касаційної інстанції у зазначених справах, не є релевантними для справи № 927/39/25.
60. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 у справі № 927/39/25.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 у справі № 927/39/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова