30 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13689/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26 травня 2025 року (суддя Гумега О. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2025 року (колегія суддів: Тищенко А. І., Михальська Ю. Б., Мальченко А. О.)
за заявою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канбуд"
до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг",
заінтересовані особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації; ОСОБА_2 ; Товариство з обмеженою відповідальністю "Кан Сіті"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг",
про стягнення 16 357 389, 43 грн.
Стислий зміст судових рішень по суті справи, заяви приватного виконавця та судових рішень, прийнятих за результатами розгляду цієї заяви
1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 червня 2023 року у справі № 910/13689/22 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Канбуд" (далі - ТОВ "Канбуд", позивач) про солідарне стягнення з громадянина України ОСОБА_1 (далі також - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" (далі - ТОВ "ФБХ", відповідач-2) 16 357 389, 43 грн, з яких 7 605 351, 55 грн боргу та 8 752 037, 88 грн штрафу. Вказане судове рішення набрало законної сили, 25 грудня 2023 року Господарський суд міста Києва видав накази на його виконання.
2. На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича (далі - Приватний виконавець) перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1, до складу якого входять:
- ВП № 72940566 від 03 жовтня 2023 року з примусового виконання наказу № 910/2552/23 від 27 вересня 2023 року, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення солідарно з громадянина України ОСОБА_1 та ТОВ "ФБХ" на користь ТОВ "Канбуд" 2 285 659, 82 грн заборгованості та 1 224 686, 47 грн штрафу;
- ВП № 73215997 від 02 листопада 2023 року з примусового виконання наказу № 910/10907/23 від 26 жовтня 2023 року, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення з солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ "ФБХ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан Сіті" (далі - ТОВ "Кан Сіті") заборгованості у розмірі 1 800 815, 43 грн та 900 407, 72 грн штрафу;
- ВП № 73272060 від 08 листопада 2023 року з примусового виконання наказу № 910/14178/22 від 31 жовтня 2023 року, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" (далі - ТОВ "БК "ФБХ") на користь ТОВ "Канбуд" 2 496 256, 93 грн заборгованості, 2 587 083, 30 грн штрафу та 76 250, 10 грн судового збору;
- ВП № 73761510 від 08 січня 2024 року з примусового виконання наказу № 910/13689/22 від 25 грудня 2023 року, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення солідарно з громадянина України ОСОБА_1 та ТОВ "ФБХ" на користь ТОВ "Канбуд" 7 605 351, 55 грн основного боргу, 8 752 037, 88 грн штрафу.
3. 25 жовтня 2024 року Приватний виконавець звернувся до суду із заявою (поданням) про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти. У вказаній заяві просив суд:
- встановити порядок виконання рішень суду у справах № 910/2552/23, № 910/10907/23, № 910/14178/22, № 910/13689/22, що перебувають на виконанні у Приватного виконавця у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
- надати дозвіл на звернення стягнення на 3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (далі - спірна квартира).
4. Приватний виконавець зазначав про відсутність у боржника достатніх коштів чи рухомого майна для виконання судових рішень в межах зведеного виконавчого провадження від 02 листопада 2023 року № НОМЕР_1 та необхідність у зв'язку із цим звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна. При цьому передача на реалізацію нерухомого майна боржника, право власності або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою. Однак, орган опіки і піклування не надав Приватному виконавцю згоду на реалізацію 3/4 спірної квартири, що і стало підставою для звернення до суду із вказаною заявою.
5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2024 року у справі № 910/13689/22 вказану заяву (подання) та додані до неї документи повернуто Приватному виконавцю. У своїх висновках суд керувався тим, що питання про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти, з тих самих підстав уже вирішено судом шляхом постановлення судового рішення, яке є чинним.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2025 року у справі № 910/13689/22, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року, апеляційну скаргу Приватного виконавця задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2024 року у справі № 910/13689/22 скасовано; матеріали цієї справи в частині розгляду заяви (подання) Приватного виконавця від 25 жовтня 2024 року про встановлення порядку виконання рішень в межах зведеного виконавчого провадження та надання дозволу на звернення стягнення на частину квартири, в якій зареєстровані малолітні діти, передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
7. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виходили з того, що означена заява підлягає розгляду судом у порядку, встановленому статтею 331 ГПК України.
8. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2025 року, відмовлено повністю у задоволенні заяви (подання) Приватного виконавця від 25 жовтня 2024 року про надання дозволу на звернення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти.
9. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Служба у справах дітей) листом № 100/09-821 від 21 березня 2024 року відмовила Приватному виконавцю у наданні дозволу на реалізацію 3/4 частини спірної квартири, де зареєстровані малолітні діти ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що і стало підставою для звернення Приватного виконавця до суду із цією заявою.
Встановлений чинним законодавством порядок реєстрації малолітніх дітей та вселення у спірну квартиру дотримано, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Матеріали справи не містять, а Приватним виконавцем не надано суду жодних належних та допустимих доказів стосовно того, чи є спірне приміщення єдиним місцем постійного проживання малолітніх дітей та чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків, яке може використовуватись як постійне місце проживання.
Водночас за інформацією, повідомленою суду ОСОБА_2 та не спростованою Приватним виконавцем, у межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 Приватним виконавцем описано та арештовано 13 квартир та 3 земельні ділянки, які набуті ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 .
Приватним виконавцем не надано суду жодних доказів відсутності у боржника ( ОСОБА_1 ) іншого майна, окрім спірної квартири, за рахунок якого можна би було виконати рішення суду у зведеному виконавчому провадженні, а рівно доказів неможливості виконати рішення суду у зведеному виконавчому провадженні за рахунок такого іншого майна боржника.
Також суди вказали, що надання Приватному виконавцю дозволу на звернення стягнення на 3/4 спірної квартири, право на користування якою мають малолітні діти, призведе до того, що малолітні діти зможуть користуватись лише 1/4 частиною спірної квартири, а отже до погіршення житлових умов малолітніх дітей, що очевидно не буде відповідати забезпеченню найкращих інтересів дитини, а відтак буде суперечити Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, та загальнонаціональному пріоритету, закріпленому у Законі України "Про охорону дитинства".
Отже, відсутні підстави для надання Приватному виконавцю дозволу на звернення стягнення на спірну квартиру, право на користування якою мають малолітні діти, а рівно, суди не встановили підстав для встановлення відповідного порядку виконання рішень суду у справах, що перебувають на виконанні у Приватного виконавця в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1, тому відмовили у задоволені заяви (подання) приватного виконавця повністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Приватний виконавець звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києві від 26 травня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2025 року у справі № 910/13689/22 та ухвалити нове рішення, яким встановити порядок виконання рішень суду у справах № 910/2552/23, 910/10907/23, 910/14178/22, 910/13689/22, що перебувають на виконанні у Приватного виконавця в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1; надати дозвіл на звернення стягнення на 3/4 спірної квартири.
11. В обґрунтування підстав для касаційного оскарження Приватний виконавець посилається на неналежне дослідження / неврахування доказів судами попередніх інстанцій, що є порушенням статей 73- 80, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
12. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2025 року для розгляду касаційної скарги у справі № 910/13689/22 визначено колегію суддів у складі: Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.
13. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2025 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху з підстав передбачених частиною другою статті 292 ГПК України, скаржнику надано строк для усунення недоліків.
14. Ухвалою від 30 вересня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою у справі № 910/13689/22, постановив здійснити перегляд оскаржуваних судових рішень у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
15. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28 жовтня 2025 року № 32.2-01/2748 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 917/1000/23 у зв'язку з відпусткою судді Колос І. Б.
16. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2025 року справу № 910/13689/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.
17. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
19. На виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження від 02 листопада 2023 року № НОМЕР_1 (з примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва № 910/2552/23 від 27 вересня 2023 року, № 910/10907/23 від 26 жовтня 2023 року, № 910/14178/22 від 31 жовтня 2023 року, № 910/13689/22 від 25 грудня 2023 року, боржником за якими є ОСОБА_1 ). Загальна сума коштів, що стягується при примусовому виконанні вказаних судових наказів, боржником за якими є ОСОБА_1 , у межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1, складає 27 728 549,20 грн.
20. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за боржником ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме на 3/4 спірної квартири.
21. Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація у відповідь на запит Приватного виконавця від 05 жовтня 2023 року щодо надання інформації стосовно осіб, зареєстрованих у спірній квартирі, листом № 100-12256 від 11 жовтня 2023 року повідомила, що відповідно до Реєстру територіальної громади м. Києва у спірній квартирі станом на 11 жовтня 2023 року зареєстровані наступні особи: 1) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 15 липня 1993 року по теперішній час; 2) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 15 липня 1993 року по теперішній час.
22. 12 січня 2024 року Приватним виконавцем проведено опис та арешт майна боржника, а саме: 3/4 спірної квартири, у зв'язку з чим винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 12 січня 2024 року.
23. 19 січня 2024 року до Приватного виконавця надійшла заява ОСОБА_2 , якою заявниця повідомила, що у спірній квартирі з 15 січня 2024 року зареєстровані неповнолітні особи, до заяви долучено копії довідок (інформації) про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи № 105547024, № 105547110, № 105546862 від 17 січня 2024 року.
24. Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація у відповідь на повторний запит Приватного виконавця від 19 січня 2024 року листом № 100-1175 від 29 січня 2024 року повідомила, що відповідно до Реєстру територіальної громади м. Києва у спірній квартирі станом на 29 січня 2024 року зареєстровані наступні особи: 1) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 15 липня 1993 року по теперішній час; 2) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 15 липня 1993 року по теперішній час; 3) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 15 січня 2024 року по теперішній час; 4) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 січня 2024 року по теперішній час; 5) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15 січня 2024 року по теперішній час.
25. На переконання Приватного виконавця з цієї відповіді вбачається, що боржником у співучасті з ОСОБА_2 вчинено дії, спрямовані на умисне ухилення від виконання рішення суду, з метою унеможливлення реалізації нерухомого майна боржника. Зокрема, ОСОБА_2 через три дні після проведення опису та арешту нерухомого майна боржника зареєстровано неповнолітніх осіб у спірній квартирі.
26. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками спірної квартири та мають у своїй власності 3/4 та 1/4 частки квартири відповідно.
27. Також суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 (боржник з зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1) та ОСОБА_2 є батьками малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
28. Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок (інформацією) про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були зареєстровані у спірній квартирі у період 30 вересня 2020 року по 21 січня 2023 року та з 15 січня 2024 року по теперішній час.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
29. Як на підставу для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 26 травня 2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2025 року у цій справі Приватний виконавець вказує на неповне дослідження судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні подання про надання дозволу на звернення стягнення на 3/4 спірної квартири.
30. Скаржник звертає увагу, що суди попередніх інстанцій помилково зазначали про те, що у дітей відсутнє інше майно, у якому вони можуть проживати у випадку реалізації майна, що належить боржнику, і що виконавцем не доведено факту наявності такого майна. Зокрема, Приватний виконавець зазначав про наявність у ОСОБА_1 іншого майна, в якому можуть проживати неповнолітні діти боржника, а саме 13 квартир у Київській області, стосовно яких існує спір між боржником та ОСОБА_2 , внаслідок чого звернути стягнення на них немає можливості.
31. Крім того, Приватний виконавець вважає, що реалізація 3/4 частки спірної квартири не вплине на право користування квартирою малолітніми дітьми, які й надалі матимуть право на проживання в 1/4 частки квартири, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , яка здійснила реєстрацію дітей у цій квартирі.
Позиція інших учасників справи
32. ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Приватного виконавця, у якому просить відмовити у її задоволенні, судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.
33. Вказує на те, що Приватний виконавець не розкриває в чому, на його думку, полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення процесуального права, а відповідно відсутні обґрунтовані підстави касаційної скарги.
34. Крім того, ОСОБА_2 зауважує, що матеріалами справи підтверджується, що малолітні діти були зареєстровані у спірній квартирі у період 30 вересня 2020 року по 21 січня 2023 року та з 15 січня 2024 року по теперішній час. Встановлений чинним законодавством порядок реєстрації малолітніх дітей та вселення у спірну квартиру дотримано.
35. На переконання ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій правомірно вказали на недоведеність виконавцем наявності іншого приміщення у дітей, яке може використовуватись ними як постійне місце проживання, оскільки сам по собі наведений перелік квартир та земельних ділянок, без дослідження умов проживання у них, не доводить можливість проживання у цих квартирах малолітніх дітей.
36. Також ОСОБА_2 вважає, що Приватний виконавець, стверджуючи про непорушення прав малолітніх дітей, не враховує технічної можливості виділу 1/4 квартири для проживання у ній дітей з урахуванням їх потреб та не враховує, що заселення у квартиру нових власників та зайняття ними 3/4 квартири не відповідатиме інтересам та потребам малолітніх дітей.
Джерела права
37. Згідно зі статтею 1291 Конституції України, статтею 18 та частиною першою статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх на території України, а в окремих випадках - і за її межами. Їх мають виконувати всі органи влади, посадові особи, фізичні та юридичні особи.
38. Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
39. Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
40. За пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
41. Згідно із частиною другою статті 5 Закону № 1404-VIII приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.
42. Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
43. Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
44. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
45. Відповідно до положень частин першої, шостої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
46. Частиною п'ятої статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
47. Згідно з частиною першою статті 50 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.
48. Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).
49. У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5)). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.
50. Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
51. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частина друга статті 3 Конвенції про права дитини).
52. Відповідно до частини четвертої статті 177 Сімейного кодексу України, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
53. Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
54. Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
55. Згідно з частиною другою статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
56. Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
57. Таким чином, вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", від можливого порушення.
58. Отже, враховуючи вимоги Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, має обов'язок отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.
Такі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 751/15667/15-ц, від 25 листопада 2019 року у справі № 718/482/15-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11).
59. У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у цій справі зроблено висновок про те, що державний чи приватний виконавець має обов'язок звернутися за дозволом до органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду (пункт 7.23).
60. Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.
61. Відповідно до частин першої, третьої статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
62. Під час розгляду такої заяви (подання) суд і вирішує питання щодо можливості державним або приватним виконавцем вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна. Вирішуючи ці питання суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини (пункт 7.26 постанови Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у цій справі).
63. У частині першій статті 12 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" зазначено, що орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування).
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій
64. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
65. У касаційній скарзі Приватний виконавець, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 73 - 80, 86 ГПК України, вказує на неналежне дослідження та неврахування судами попередніх інстанцій наданих виконавцем доказів щодо наявності у боржника іншого нерухомого майна, яке може бути використане для проживання дітей.
66. Оцінюючи доводи касаційної скарги Приватного виконавця в контексті встановлених судами обставин справи, колегія суддів Верховного Суду вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2025 року у цій справі щодо забезпечення повного та всебічного розгляду заяви (подання) виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти.
67. Так, у пункті 7.26 постанови Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у цій справі зазначено, що під час розгляду такої заяви (подання) суд вирішує питання щодо можливості державним або приватним виконавцем вчиняти виконавчі дії щодо продажу майна, право на користування яким мають діти. Вирішуючи ці питання суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.
68. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що особа, яка представляє інтереси малолітніх дітей - ОСОБА_2 - у своїх поясненнях вказувала, що малолітні діти подружжя проживали раніше і проживають зараз за адресою спірної квартири. Період проживання дітей за іншою адресою (з 21 січня 2023 року до 15 січня 2024 року) пов'язаний з припиненням шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та вимушеною зміною місця проживання (відповідні пояснення ОСОБА_2 зазначені у тексті оскаржуваних судових рішень).
69. Однак, суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене уваги не звернули та не встановили, де проживали та були прописані малолітні діти у період з 21 січня 2023 року до 15 січня 2024 року після припинення шлюбних відносин між їхніми батьками, чому вони змінили місце реєстрації та, як стверджує ОСОБА_2 , фактичне проживання саме з 15 січня 2024 року, тобто через 3 дні після здійснення Приватним виконавцем опису та арешту 3/4 спірної квартири, чи може приміщення, у якому проживали і були прописані малолітні діти у період з 21 січня 2023 року до 15 січня 2024 року, і надалі використовуватися як їхнє постійне місце проживання, чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірну квартиру з огляду на наявність арешту.
70. Від встановлення зазначених обставин напряму залежить оцінка добросовісності дій боржника, що покладається в основу судового рішення про надання чи відмову в наданні виконавцю дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти.
71. Встановлення недобросовісності боржника, вчинення ним навмисних дій з невиконання своїх зобов'язань перед кредиторами шляхом формальної зміни реєстрації місця проживання малолітніх дітей з метою перешкодити зверненню стягнення на майно може бути підставою для надання дозволу виконавцю на звернення стягнення на 3/4 спірної квартири.
72. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин справи, від яких залежить правильне вирішення заяви (подання) Приватного виконавця, а тому дійшли передчасних висновків про відмову у її задоволенні.
73. При цьому Верховний Суд зауважує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, він виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
74. Верховний Суд позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
75. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.
76. Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
77. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2025 року у цій справі, та у порушення статей 73-80, 86, 315 ГПК України не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення заяви (подання) Приватного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам процесуального закону щодо їх законності та обґрунтованості, тому підлягають скасуванню.
78. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги Приватного виконавця знайшли своє часткове підтвердження. Іншим доводам касаційної скарги колегія суддів не надає оцінку з огляду на необхідність встановлення зазначених вище обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
79. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
80. Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
81. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу Приватного виконавця слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
82. Під час нового розгляду заяви (подання) Приватного виконавця судам слід звернути увагу на викладене у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у цій справі та у цій постанові, встановити істотні для справи обставини, у тому числі шляхом отримання інформації від державних органів та установ (за необхідності), дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити заяву (подання) відповідно до закону.
Судові витрати
83. Верховний Суд розподіл судового збору не здійснює відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, оскільки такий розподіл має бути здійснений за результатами нового розгляду.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26 травня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2025 року у справі №910/13689/22 скасувати.
3. Матеріали справи № 910/13689/22 в частині розгляду заяви (подання) від 25 жовтня 2024 року приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича про встановлення порядку виконання рішень в межах зведеного виконавчого провадження та надання дозволу про звернення стягнення на частину квартири, в якій зареєстровані малолітні діти, передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Л. Власов
Судді І. В. Булгакова
Т. М. Малашенкова