29 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/1038/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Мачульський Г. М., Міщенко І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Комунального підприємства "Кривбасводоканал" - Вдовенко М. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький м'ясокістковий завод"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2024
(суддя Золотарьова Я. С.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2025
(судді Дармін М. О., Чус О. В., Кощеєв І. М.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький м'ясокістковий завод"
до Комунального підприємства "Кривбасводоканал"
про зобов'язання вчинити певні дії.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Криворізький м'ясокістковий завод" (далі - ТОВ "КМЗ", позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (далі - КП "Кривбасводоканал", відповідач), в якому просило зобов'язати відповідача поновити надання послуги з централізованого постачання холодної води на власні потреби на умовах та в порядку відповідно до договору від 2018 року № 20 про надання послуг центрального водопостачання і водовідведення на користь ТОВ "КМЗ".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що відповідач з 09.08.2023 в односторонньому порядку припинив виконання договору від 2018 року № 20 про надання послуг, а саме припинив надання позивачу послуг з централізованого водопостачання, про що зазначено в акті від 09.08.2023.
1.3. ТОВ "КМЗ" просило суд зобов'язати відповідача поновити надання послуги з централізованого постачання холодної води на власні потреби на умовах та в порядку відповідно до договору від 2018 року № 20 за адресою об'єкта користування, оскільки відповідно до умов вказаного договору Постачальник (відповідач) зобов'язався забезпечити надання послуг у спосіб, передбачений договором, Споживачу (позивачу).
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 01.07.2024, позов залишив без задоволення.
2.2. Місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що правовідносини сторін щодо послуг з централізованого водопостачання та водовідведення не були належним чином врегульовані після припинення дії договору від 29.12.2017 № 20, строк дії якого закінчився 31.12.2018. Доказів щодо продовження дії цього договору або укладення сторонами нового договору не подано.
2.3. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до акта технічного обстеження систем водопостачання та водовідведення КП "Кривбасводоканал" від 26.01.2021 у позивача відсутні технічні умови, схема розділу зон балансової належності мереж водопостачання та водовідведення і експлуатаційної відповідальності сторін, виконавчо-технічна документація (проект) на систему водопостачання, а облік спожитої послуги здійснювався засобом вимірювальної техніки, який не пройшов державну повірку вчасно.
2.4. КП "Кривбасводоканал" листом від 13.07.2021 повідомило позивача про неможливість укладання договору через відсутність необхідних документів і проекту, а листом від 03.08.2023 - про попередження щодо можливого припинення надання послуг через відсутність договору. Під час технічного обстеження 09.08.2023 встановлено відсутність вузла обліку, а також самовільне користування послугами без укладеного договору, що призвело до відключення централізованого водопостачання та оформлення відповідних актів.
2.5. Крім того, незважаючи на повторний припис КП "Кривбасводоканал" від 09.08.2023 № 383 із вимогою надати технічні умови, схему розділу зон балансової належності, виконавчо-технічну документацію та свідоцтво про повірку, позивач не виконав цих вимог.
2.6. Постановою від 03.06.2025 Центральний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.
2.7. Встановив, що відповідач надав суду договір № 20, укладений КП "Кривбасводоканал" (Виробник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "IHHOTEX" (Споживач, в подальшому змінено назву на ТОВ "КМЗ") про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення (тимчасовий) від 29.12.2017, строк дії якого згідно з пунктом 8.1 - до 31.12.2018, водночас позивач надав оригінал договору № 20, укладений КП "Кривбасводоканал" (Виробник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "IHHOTEX" (Споживач) про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення від 2018 року, строк дії договору згідно з пунктом 8.1 - до 31.03.2018. Тобто дія договору за змістом кожного з примірників обмежується визначеним у ньому періодом.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
3.1. ТОВ "КМЗ" через підсистему "Електронний суд" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2025, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
3.2. Скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (щодо застосування частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), у постанові від 06.10.2021 у справі № 263/11275/18 (щодо застосування статті 205 ЦК України), від 04.11.2020 у справі № 552/3332/19 (сам факт наявності певних порушень не є безумовною підставою для відключення добросовісного споживача послуг від отримання комунальних послуг), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (щодо загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України), від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (добросовісність як стандарт поведінки), а також у постановах від 21.12.2016 у справі № 905/2187/13, від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19 та від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18 (в яких, зокрема, викладено висновок про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення невиконаних зобов'язань між сторонами).
3.3. ТОВ "КМЗ" зазначає, що суди з огляду на висновки Верховного Суду у зазначених скаржником постановах не врахували приписи частини третьої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" щодо продовження строку дії договору та суперечливу поведінку відповідача щодо зобов'язань за договором.
4. Позиція інших учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу КП "Кривбасводоканал" просить судові рішення залишити без змін. Зазначає, що доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки зводяться до спонукання суду касаційної інстанції здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5. Мотивувальна частина
5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.2. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
5.3. З огляду на цей припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
5.4. Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.5. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.6. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.
5.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
5.8. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
5.9. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
5.10. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
5.11. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.12. При цьому посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
5.13. Проаналізувавши висновки, що викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
5.14. Так:
- у справі № 149/1499/18 йшлося про стягнення боргу за договором позики після настання строку для її повернення, а спірним питанням було застосування наслідків невиконання зобов'язання, що виникало на підставі договору позики та під час дії договору позики, після закінчення строку дії договору, закінчення строку дії якого сторони під сумнів не ставили;
- у справі № 263/11275/18 йшлося про порядок та підстави поновлення договору найму у відповідності до умов конкретного договору найму та приписів статті 764 ЦК України, яка регулює відносини найму, та не є застосовною до відносин з надання послуг водопостачання;
- у справі № 917/1338/18 спір виник у корпоративних правовідносинах, а висновки Верховного Суду стосувалися визначення організаційно-правової форми підприємства та статусу позивачів як учасників юридичної особи, змісту їх порушених прав та відповідно належних та ефективних способів захисту у корпоративних правовідносинах;
- у справі № 390/34/17 йшлося про продовження дії договору оренди земельної ділянки у відповідності до статті 792 ЦК України та Закону України "Про оренду землі", положення яких не є застосовними до відносин з надання послуг з водопостачання;
- у справі № 552/3332/19 розглядався спір про невиконання газопостачальною організацією зобов'язань, що виникли на підставі діючого договору постачання природного газу, з відновлення газопостачання побутовим споживачам після усунення причини відключення будинку. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав на те, що газопостачання використовується споживачем із метою задоволення власних побутових потреб у газі, а тому безпідставне припинення газопостачання споживачу або відмова у відновленні газопостачання вказує на суттєве порушення та обмеження його побутових потреб, та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, особливо з урахуванням того, що позивач є особою з другою групою інвалідності.
5.15. Скаржник також посилається на низку постанов (від 21.12.2016 у справі № 905/2187/13, від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19 та від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18), у яких Верховний Суд, зокрема, дійшов висновку про те, що поряд з належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов'язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак чинне законодавство не передбачає такої підстави припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору. Отже, зобов'язання, не виконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.
5.16. Тож наведені заявником справи не є подібними за підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулювання спірних правовідносин, що виключає застосування висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником постановах, до тих, що склалися у розглядуваній справі.
5.17. При цьому висновків щодо застосування приписів частини третьої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", поширення її дії на договори, строк дії яких закінчився до набрання чинності цією нормою, Верховний Суд у жодній із наведених скаржником постанов не робив, як і про триваючий обов'язок водопостачальної організації надавати послуги з водопостачання за умови припинення строку дії договору водопостачання.
5.17. При касаційному оскарженні судових рішень у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах.
5.18. Водночас колегія суддів зауважує, що скаржник викладає фактичні обставини та взагалі не обґрунтовує подібність правовідносин та не зазначає в чому полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень висновкам, які викладені у зазначених у касаційній скарзі постановах, а висновки, викладені у наведених скаржником постановах Великої Палати Верховного Суду, стосуються інших правовідносин, які не є подібними до справи, що розглядається,.
5.19. Таким чином, висновки у наведених скаржником справах та у цій справі, в якій подано касаційну скаргу не можуть вважатися у наведеному випадку подібними через те, що такі висновки у вказаних справах виокремлені скаржником із контексту судових рішень, при цьому не ураховані викладені в рішеннях правові позиції Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмета спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
5.20. З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не знайшла підтвердження.
5.21. При цьому оскільки за положенням пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення є недослідження судом зібраних у справі доказів лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, а іншу підставу касаційного оскарження за виключним випадком касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, яка зазначена скаржником, визнано необґрунтованою, правові підстави для скасування, а відповідно і для оскарження судових рішень в частині таких підстав касаційного оскарження, як недослідження судом зібраних у справі доказів, відсутні.
5.22. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
5.23. Верховний Суд також бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
5.24. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
5.25. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
5.26. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
5.27. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
5.28. Натомість решта доводів скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, тобто свідчать про те, що скаржник намагається повторно ревізувати судове рішення, яке набрало законної сили, що суперечить фундаментальному принципу юридичної визначеності.
5.29. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
5.30. У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізький м'ясокістковий завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2025 у справі № 904/1038/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Г. Мачульський
І. Міщенко