ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.10.2025Справа № 910/10450/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Толенар»
про стягнення 49.365,13 грн
Представники сторін: не викликались
22.08.2025 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Толенар» про стягнення 49.365,13 грн грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору № 17661-15/2020 від 22.09.2020, позивачем був відвантажений товар відповідачу на загальну суму 35.444,70 грн, що підтверджується видатковими накладними: № SI0003342809 від 14.01.2022; №№ SI0003348535, SI0003348748, SI0003348749, SI0003348881, SI0003349099, SI0003349245, SI0003349260 від 18.01.2022; №№ SI0003353533, SI0003353699, SI0003353791 від 20.01.2022, та прийнятий останнім без зауважень, проте розрахунок здійснений лише частково у розмірі 13.000,00, що підтверджується платіжними дорученнями № 800 від 22.02.2022 та № 841 від 22.09.2022. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 49.365,13 грн, з яких 22.444,70 грн основного боргу, 4.461,59 грн пені, 10.042,50 грн 12% річних та 12.416,34 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2025 відкрито провадження у справі № 910/10450/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 29.08.2025 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0610278925865 за адресою: 02156, м. Київ, вул. Мілютенка,6, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Проте, конверт разом з ухвалою від 29.08.2025 (номер відправлення 0610278925865) було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 02.10.2025 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21).
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 29.08.2025 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва, -
22.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Толенар» (покупець, відповідач) було укладено договір № 17661-15/2020 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця визначені цим договором запчастини, експлуатаційні матеріали, автомобільні шини, тощо (далі - товар), а також надати шиноремонтні та шиномонтажні послуги (далі - послуги), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і послуги та здійснити їх оплату.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату поставленого товару повністю не здійснив, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 22.444,70 грн та за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 4.461,59 грн пені, 10.042,50 грн 12% річних та 12.416,34 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Суд приходить до висновку що договір № 17661-15/2020 від 22.09.2020 за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору поставки та надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 8.2 договору договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020.
Відповідно до п. 8.4 договору якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, договір вважається продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком.
Сторонами доказів в підтвердження виявлення однією із сторін договору про небажання продовжувати договірні відносини не подано, а отже договір є неодноразово продовжувався та наразі є чинним.
Відповідно до п. 1.2 договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальні кількість, ціна за одиницю товару, що передаються за цим договором, термін та умови передачі, визначаються у рахунках-фактурах (рахунках на оплату), товарних (видаткових) накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товари, які є невід'ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару.
Згідно з п. 1.4 договору загальна сума договору складається із вартості переданого товару, що відповідає сумі всіх товарних (видаткових) накладних, та сумарної вартості наданих послуг, зазначених в актах виконаних робіт, здійснених протягом дії даного договору.
Відповідно до п. 2.3 договору поставка товару здійснюється на умовах:
2.3.1. EXW (франко завод; назва місця: склад постачальника) (правила «Інкотермс» в редакції 2010 року) - товар переходить у власність покупця з моменту передачі товару покупцю на складі постачальника. Доказом передачі товару постачальником у власність покупця є належним чином оформлена товарна (видаткова) накладна.
2.3.2. FCA (франко-перевізник) (правила «Інкотермс» в редакції 2010 року) - товар переходить у власність покупця з моменту передачі товару у розпорядження перевізника на складі постачальника. Вибір перевізника здійснюється покупцем на власний розсуд. З моменту передачі товару перевеснику обов'язки постачальника перед покупцем вважаються виконаними в повному обсязі та належним чином, а ризики загибелі, втрати, пошкодження або знищення товару переходять до покупця.
Доказом передачі товару перевізнику є належним чином оформлених товарної (видаткової) накладної та товарно-транспортної накладної, що разом засвідчують факт передачі постачальником товару покупцю.
Згідно з п. 2.4 договору погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується у товарних (видаткових) накладних та в рахунках на оплату, що являються невід'ємними складовими даного договору, без складання специфікацій.
Відповідно до п. 2.5. договору покупець, підписуючи товарну (видаткову) накладну, виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості із постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом та ціною. Сторони домовилися, що уповноважуючи певну особу на прийняття товару від постачальника, у тому числі перевізника, покупець тим самим уповноважує таку особу підписувати відповідні документи на товар: товарні (видаткові) накладні, товарно-транспортні накладні тощо.
Згідно з п. 2.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін товарної (видаткової) накладної, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника. При цьому печатка покупця може не використовуватися, якщо факт невикористання печатки в господарській діяльності підтверджений установчими документами покупця.
Відповідно до п. 3.1 договору ціни на товар і послуги погоджуються сторонами у кожному окремому випадку і вказуються у товарних (видаткових) накладних, товарно-транспортних накладних, замовленнях-нарядах та актах виконаних робіт, які є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Умовами ст. 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 35.444,70 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними:
№ SІ0003342809 від 14.01.2022 на суму 1.641,72 грн,
№ SI0003348535 від 18.01.2022 на суму 1.461,54 грн,
№ SI0003348748 від 18.01.2022 на суму 16.298,28 грн,
№ SI0003348749 від 18.01.2022 на суму 3.133,74 грн,
№ SI0003348881 від 18.01.2022 на суму 2.947,20 грн,
№ SI0003349099 від 18.01.2022 на суму 420,48 грн,
№ SI0003349245 від 18.01.2022 на суму 4.047,90 грн,
№ SI0003349260 від 18.01.2022 на суму 4.729,44 грн,
№ SI0003353533 від 20.01.2022 на суму 496,32 грн,
№ SI0003353699 від 20.01.2022 на суму 224,40 грн,
№ SI0003353791 від 20.01.2022 на суму 43,68 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п. 3.2 договору за домовленістю сторін товар продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту. Кредитним лімітом сторони вважають суму, на яку постачальник може поставити товар на умовах домовленого відтермінування. В залежності від загальної суми щомісячних замовлень покупця, постачальник визначає суму кредитного ліміту.
Відповідно до п. 3.4 договору, якщо продаж товару здійснюється на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту, термін такого відстрочення зазначається у товарній (видатковій) накладній. У такому разі товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно на підставі рахунку на оплату, який надається постачальником покупцю разом з товарною (видатковою) накладною. Підписання покупцем або уповноваженої ним особи на прийняття товару товарної (видаткової) накладної є належним підтвердженням факту отримання ним рахунку на оплату.
У видаткових накладних встановлені наступні строки їх оплати
№ SІ0003342809 від 14.01.2022 у строк до 21.01.2022,
№ SI0003348535, № SI0003348881, № SI0003349099 від 18.01.2022 у строк до 25.01.2022,
№ SI0003348748, № SI0003348749, № SI0003349245, № SI0003349260 від 18.01.2022 у строк до 08.02.2022,
№ SI0003353533, № SI0003353699, № SI0003353791 від 20.01.2022 у строк до 27.01.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару на суму 13.000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 800 від 22.02.2022 на суму 3.000,00 грн та № 841 від 22.09.2022 на суму 10.000,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення умов договору не виконав зобов'язання по сплаті поставленого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка за обґрунтованими розрахунками позивача становить 22.444,70 грн (35.444,70 грн - 13.000,00 грн).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті поставленого товару за договором в повному обсязі не подано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості поставленого товару в розмірі 22.444,70 грн.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору не виконав зобов'язання по сплаті поставленого товару у повному обсязі та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Часиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до п. 5.2 договору за порушення грошового зобов'язання за цим договором більше 3-х календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу, за весь період такого прострочення.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, передані місця для паркування не сплатив, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої за обґрунтованими розрахунками позивача становить 4.461,56 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 4.461,56 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню.
В іншій частині пені в позові слід відмовити, оскільки позивачем у позовній заяві допущено помилку, та вказано до стягнення розмір пені в сумі 4.461,59 грн, тоді як згідно доданого до позовної заяви обґрунтованого розрахунку розмір пені становить 4.461,56 грн.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті отриманого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 12.416,34 грн інфляційних втрат та 10.042,50 грн 12% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Також дана норма надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до п. 5.3 договору сторони домовилися, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, винна сторона несе відповідальність, встановленої статтею 625 ЦК України, а саме: той хто прострочив виконання грошового зобов'язання має сплатити на користь іншої сторони за договором суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.
Отже, сторони в договорі визначили інший розмір процентів - 12% річних.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 12.416,34 грн інфляційних втрат (за обґрунтованими розрахунками позивача) та 9.997,64 грн 12% річних (за розрахунком суду, що знаходиться в матеріалах справи).
В іншій частині 12% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок позивачем здійснено не правильно.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу слід зазначити наступне.
Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем наведено, що позивач фактично поніс судові витрати на правничу допомогу в розмірі 11.375,00 грн та очікується їх понести в сумі 3.000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
20.08.2025 між Адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» (Клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 20/08/2025-1ПД (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору Адвокат бере на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати необхідну правову допомогу Клієнту щодо захисту його прав та законних інтересів у Господарських судах всіх інстанцій у відповідності до Господарського процесуального кодексу України відносно контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «Толенар» щодо стягнення з останнього на користь Клієнта суми дебіторської заборгованості та штрафних санкцій у зв'язку з порушенням договірних зобов'язань, а Клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання такої правової допомоги.
Згідно з п. 1.2 договору правова допомога включає:
вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах Клієнта, а також підготовку та подання до суду заяв по суті справи, передбачених Господарським процесуальним кодексом України;
від імені Клієнта здійснювати представництво його процесуальних прав та обов'язків в процесуальному статусі позивача, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Згідно з п. 4.1 договору за правову допомогу, передбачену пунктом 1.2 договору Клієнт сплачує Адвокату винагороду в розмірі, визначену в додаткових угодах до цього договору за наступними розрахунковими ставками:
- за представництво Клієнта та ведення справи в Господарському суді першої інстанції в тому числі підготовку та подання заяв по суті справи та з процесуальних питань, участь у судових засіданнях - 3.500,00 грн за 1 годину витраченого часу Адвоката.
- за представництво Клієнта та ведення справи в Господарському суді апеляційної інстанції втому числі підготовку та подання апеляційної скарги та інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях - 4.500,00 грн за 1 годину витраченого часу Адвоката.
- за представництво Клієнта та ведення справи в Господарському суді касаційної інстанції в тому числі підготовку та подання касаційної скарги та інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях - 6.000,00 грн за 1 годину витраченого часу Адвоката.
Додатковою угодою від 20.07.2025 до договору сторони домовилися, що розмір винагороди за надання послуг за основним договором становить:
1.1. за вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах Клієнта, судової практики Верховного Суду, а також підготовку та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви - 11.375,00 грн;
1.2. за представництво клієнта та ведення справи у Господарському суді міста Києва в процесуальному статусі позивача, тому числі участь у судових засіданнях - 3.500,00 грн за 1 годину витраченого часу Адвоката.
Згідно з п. 2 додаткової угоди винагорода, згідно з пунктом 1.1. додаткової угоди сплачується Клієнтом на умовах 100 % попередньої оплати, а винагорода, що передбачена пунктом 1.2. додаткової угоди, сплачується Клієнтом після виконання всіх умов основного договору на підставі акту приймання-передачі.
Відповідно до опису від 20.08.2025 наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги сторонами визначено розмір правничої допомоги, а саме: 1. Вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору; 2. Вивчення на аналіз чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи; вивчення та аналіз судової практики Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні правовідносини; підготовку та узгодження з Клієнтом правової позиції по справі, збір доказів; 3. Опрацювання стратегії захисту інтересів клієнта і правових підстав позову; написання (набрання) тексту позовної заяви; сформування матеріалів позовної заяви, підготовка та подання до суду позовної заяви (на 11 аркушах) з розрахунками сум, що стягуються (на 6 аркушах) і додатками (31 найменування) в електронному вигляді через підсистему Електронний суд ЄСІТС, а також направлення копії позовної заяви з додатками на адресу ТОВ «Толенар», загальною вартістю 11.375,00 грн.
Позивач перерахував Адвокату оплату за правову допомогу за договором в розмірі 11.375,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 385 від 21.08.2025.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подано; не співмірність витрат не доведено.
Слід зазначити, що за змістом статті ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 520/9408/18.
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт надання позивачу та сплату ним правової допомоги на погоджену між Адвокатом та Клієнтом суму у розмірі 11.375,00 грн.
Суд приходить до висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та не вбачає підстав для його зменшення.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, співмірність розміру витрат з наданими послугами та їх оплату, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 11.364,66 грн.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Толенар» (02156, м. Київ, вул. Мілютенка, 6; код ЄДРПОУ 39626729) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» (02232, м. Київ, вул. Закревського, 16; код ЄДРПОУ 37141112) 22.444 (двадцять дві тисячі чотириста сорок чотири) грн 70 коп. основного боргу, 4.461 (чотири тисячі чотириста шістдесят одну) грн 56 коп. пені, 12.416 (дванадцять тисяч чотириста шістнадцять) грн 34 коп. інфляційних втрат, 9.997 (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн 64 коп. 12% річних, 2.420 (дві тисячі чотириста двадцять) грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору та 11.364 (одинадцять тисяч триста шістдесят чотири) грн 66 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова