ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.10.2025Справа № 910/5744/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Батій О.В., розглянувши у загальному позовному провадженні господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтероко»
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Караченцев Артем Юрійович
про стягнення 12 050 016,67 грн
за участю представників:
від позивача: Лисовець Т.В., Кушнаренко О.О.
від відповідача: Цуканова С.В.
від третьої особи: Гутник А.Ж.
До Господарського суду м. Києва з позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтероко» (далі - ТОВ «Інтероко», позивач) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування, відповідач) про стягнення збитків у сумі 12 050 016,67 грн, завданих неправомірною бездіяльністю Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк», банк).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах здійснення процедури ліквідації ПАТ «Промінвестбанк», згідно з протоколом електронного аукціону № GFE001-UA-20220902-51131 від 20.09.2022, ТОВ «Оптичний дім» (правонаступником якого є позивач) придбав у банку приміщення на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.10.2022, за яким ціна придбаного майна склала 73 300 100 грн, в тому числі ПДВ 20% - 12 050 016, 67 грн. Водночас позивач зазначив, що за вказаною господарською операцією банк не виконав свого обов'язку зі складення та реєстрації податкової накладної, чим позбавив позивача права на включення ПДВ в сумі 12 050 016, 67 грн до податкового кредиту, внаслідок чого позивачу були завдані збитки. Оскільки на час звернення до суду банк перебуває в процесі ліквідації, що здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, то позивач просить стягнути заподіяні збитки в сумі 12 050 016,67 грн з Фонду гарантування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 до розгляду справи залучено третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Караченцева Артема Юрійовича (далі - Уповноважена особа Караченцев А.Ю.).
Відповідач у строк, встановлений законом, надав суду відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив, вказав, що доводи позивача суперечать нормам чинного законодавства, зокрема, спеціальному Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У спірних правовідносинах Фонд гарантування діяв виключно у відповідності до приписів чинного законодавства про ліквідацію банків, дотримуючись встановлених обмежень, відтак, в його діях відсутня протиправна поведінка, що свідчить про відсутність підстав для стягнення збитків.
Представник третьої особи (Уповноважена особа Караченцев А.Ю.) надав суду пояснення по суті позову, в яких зазначив, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки нарахування та декларування податків і зборів для банків, що перебувають у процедурі ліквідації, здійснюється згідно з вимогами Податкового кодексу України, але погашення податкових зобов'язань (стягнення податкового боргу) регулюється виключно Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тому відповідні вимоги можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до ст. 52 вказаного Закону. При цьому банк вчинив всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної за спірною господарською операцією, однак, орган ДПС відмовив банку у реєстрації такої податкової накладної з огляду на те, що заявлена в ній сума ПДВ перевищує суму ПДВ, на яку продавець має право зареєструвати податкові накладні. За таких обставин, враховуючи особливості сплати податків неплатоспроможним банком та наявність законодавчих обмежень щодо зміни балансу одного єдиного рахунку банку в системі електронного адміністрування податку ПДВ, відсутність реєстрації податкової накладної не є протиправною поведінкою або бездіяльністю відповідача (чи третьої особи) у даному випадку.
У інших заявах по суті позову, наданих суду, учасники справи підтримали свої правові позиції та наполягали на їх задоволенні.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 10.07.2025, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні представники позивача заявлені вимоги підтримали та обґрунтували, просили їх задовольнити.
Представники відповідача та третьої особи проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позов та поясненнях по справі, просили відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
Установлено, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 25.02.2022 № 90-рш/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Промінвестбанк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.02.2022 № 130 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «Промінвестбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку" була розпочата процедура ліквідації ПАТ «Промінвестбанк» строком на три роки з 25.02.2022 до 24.02.2025 включно.
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора ПАТ «Промінвестбанк», визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, призначено провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцева Артема Юрійовича строком на три роки з 25.02.2022 до 24.02.2025 включно.
У межах здійснення процедури ліквідації банку ТОВ «Оптичний дім», (правонаступником якого є ТОВ «Інтероко») стало переможцем електронного аукціону № GFE001-UA-20220902-51131, за результатами якого між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Оптичний дім» був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18.10.2022.
Із протоколу електронного аукціону № GFE001-UA-20220902-51131 від 20.09.2022 та договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.10.2022 вбачається, що предметом купівлі-продажу є нежитловий будинок (літ. А), загальною площею 2152 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 21-А, загальною вартістю 72 300 100,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 12 050 016,67 грн.
На виконання вказаного договору ТОВ «Оптичний дім» сплатило на користь банку вартість придбаного майна у сумі 72 300 100,00 грн, включаючи ПДВ в сумі 12 050 016,67 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 800Е від 10.10.2022.
Банк, у свою чергу, відповідно до ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань з ПДВ - 11.10.2022 склав у електронній формі та подав на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 513 на загальну суму 73 300 100,00 грн, в тому числі ПДВ - 12 050 016,67 грн.
Однак зазначена накладна не була прийнята ДПС України до реєстрації, оскільки заявлена в ній сума ПДВ перевищила суму ПДВ, на яку продавець має право зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування (- 34 730 188,20 грн).
Уважаючи, що банк не виконав свого обов'язку з реєстрації податкової накладної, а лише формально її направив, позивач звертався до відповідача з вимогами (№ 08/06 від 08.06.2023, № 03-06/02/2024 від 06.02.2024, № S01- 09/02/24 від 09.02.2024) про вчинення дій щодо усунення перешкод в реєстрації податкової; про реєстрацію податкової накладної; про включення до кошторису витрат банку суму збитків у сумі 12 050 016,67 грн та позачергове здійснення відшкодування; про надання інформації щодо включення податкових зобов'язань ПАТ «Промінвестбанк» зі сплати податків і зборів, які виникли під час проведення ліквідації банку.
17.02.2024 позивач отримав відповідь, в якій банк зазначив, що ПАТ «Промінвестбанк» акцептував вимоги зі сплати податку на додану вартість в сумі 238 333 975,60 грн, які визнані банком та документально підтверджені податковими деклараціями, за період з лютого 2022 року по березень 2023 року, в тому числі включив та акцептував зобов'язання з ПДВ згідно з податковою декларацією з ПДВ за жовтень 2022 року № 9246449939 від 18.11.2022 в сумі 87 269 269,00 грн, в цій сумі включено і зобов'язання з ПДВ, яке виникло за договором купівлі-продажу від 18.10.2022, укладеним банком з ТОВ «Оптичний дім» на підставі протоколу електронного аукціону № GFE001-UA-20220902-51131 від 20.09.2022. Також ПАТ «Промінвестбанк» повідомив, що здійснив погашення кредиторських вимог на електронний рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість в Державній казначейській службі, отримувач ГУК у м. Києві - 50% від загальної акцептованої суми по податку на додану вартість, що нарахована в період ліквідації банку у сумі 166 775 069, 80 грн.
Також позивач подав запит до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про надання інформації щодо проведення податкової перевірки банку, на який отримав відповідь від 22.08.2023 про те, що вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 Закону № 4452-VI, норми якого поширюються на банківські установи з моменту початку ліквідаційної процедури до задоволення відповідних вимог кредиторів. Оскільки заява-скарга ТОВ «Оптичний дім» надійшла у період дії ліквідаційної процедури ПАТ «Промінвестбанк», вимоги п. 1.3 ст. 1 ПКУ встановлюють обмеження виконання функцій контролюючими органами.
У подальшому ТОВ «Оптичний дім» неодноразово зверталося до органів ДПС з питань надання індивідуальної податкової консультації щодо ситуації з нереєстрацією відповідачем податкової накладної за операцією придбання активу в процесі його ліквідації, на що податкові органи надали роз'яснення наступного змісту: з метою забезпечення виконання банком - платником ПДВ, у тому числі, який перебуває у стадії ліквідаційної процедури, обов'язку щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН, банк - платник ПДВ має скласти податкову накладну та подати її на реєстрацію до ЄРПН відповідно до вимог Кодексу; лише після фактичної реєстрації банком - платником ПДВ податкової накладної в ЄРПН товариство матиме змогу на включення зазначених у ній сум ПДВ до складу податкового кредиту; суми ПДВ на підставі несвоєчасно зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної можуть бути включені до складу податкового кредиту починаючи із звітного періоду, в якому така податкова накладна зареєстрована, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення такої податкової накладної.
Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Інтероко» посилається на вищевказані обставини та стверджує, що дії відповідача з нереєстрації податкової накладної спричинили позивачу збитки у вигляді втрати права на податковий кредит в сумі 12 050 016,67 грн, які він просить стягнути в судовому порядку.
Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи учасників справи, суд виходив з наступного.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 22 ЦК України унормовано, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Наявність усіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, враховуючи презумпцію вини завдавача шкоди у цивільних правовідносинах, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
Перевіряючи наявність у діях відповідача протиправної поведінки суд врахував таке.
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Як вже встановлено судом, за результатами господарської операції з продажу майна відповідач сформував та направив для реєстрації в ЄРПН податкову накладну № 513 на загальну суму 73 300 100,00 грн, в тому числі ПДВ - 12 050 016,67 грн. Проте вказана податкова накладна була відхилена ДПС України, оскільки зазначена в ній сума ПДВ перевищила суму ПДВ, на яку продавець має право зареєструвати податкові накладні, та у подальшому зареєстрована не була.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час спірних відносин) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
За змістом пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом п. п."а" п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів / послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в ЄРПН, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Ураховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг (у спірних відносинах - на відповідача) покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента (у спірних відносинах - позивача) на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Разом з цим судом встановлено, що на час спірних правовідносин у ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» була розпочата процедура ліквідації.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються приписами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Приписами частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансовий стан банку, боржників, які прострочили виконання зобов'язань (за основною сумою та процентами) перед таким банком, а також про вимоги банку до таких боржників перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) Фонд здійснює заходи із виконання плану врегулювання, що передбачає виведення банку з ринку у спосіб, передбачений пунктом 2 частини другої статті 39 цього Закону, та відчужує майно (активи) та зобов'язання відповідно до статті 40 цього Закону на користь приймаючого банку протягом 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Вчинення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна (активів) банку чи передачею його майна третім особам (крім приймаючого банку), допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається; 8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін; 9) заміна кредитора у зобов'язанні банку не змінює черговості задоволення акцептованих вимог кредиторів, визначених статтею 52 цього Закону.
Згідно з ч. 3 статті 45 вказаного Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду гарантування про свої вимоги до банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду гарантування, якій делеговано повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду гарантування.
Відповідно до ч. 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред'являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Також згідно з підпунктом 2 пункту 2 Розділу ІІІ «Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються» № 3711, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 07.09.2017 за № 1104/30972, вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів, що виникли під час проведення ліквідації, відносяться до сьомої черги.
Частиною 2 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що після затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд гарантування розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.
Отже при здійсненні однієї із своїх основних функцій під час ліквідаційної процедури, а саме - реалізації активів для задоволення вимог кредиторів, у банку виникає обов'язок нарахування витрат зі сплати податку на додану вартість, які полягають у збільшенні зобов'язань такого банку.
Водночас сплата податку на додану вартість (погашення податкових зобов'язань), що виникли під час проведення ліквідації, згідно з нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним у даних правовідносинах, може бути здійснена виключно в порядку задоволення вимог кредитора - Державної податкової служби України, за умови заявлення нею вимог, та відповідно до ст. 52 вказаного Закону погашається у сьому чергу, за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку.
Згідно з ч. 4 статті 52 наведеного Закону вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від реалізації майна, недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги.
Матеріали справи свідчать, що ПАТ «Промінвестбанк» акцептувало вимоги ДПС зі сплати податку на додану вартість в сумі 238 333 975,60 грн за період з лютого 2022 року по березень 2023 року, що підтверджується наданими податковими деклараціями. У тому числі банк акцептував зобов'язання з ПДВ за податковою декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2022 року № 9246449939 від 18.11.2022 в сумі 87 269 269,00 грн, до якого включено і зобов'язання з ПДВ, яке виникло згідно з договором купівлі-продажу від 18.10.2022, укладеним між банком та позивачем на підставі протоколу електронного аукціону № GFE001-UA-20220902-51131 від 20.09.2022.
Також відповідач зазначив, що кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна ПАТ «Промінвестбанк», спрямовуються Уповноваженою особою Фонду гарантування на задоволення вимог кредиторів сьомої черги. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.09.2023 № 1178 «Про задоволення вимог сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Промінвестбанк» затверджено збільшення розміру часткового задоволення сьомої черги реєстру акцептованих вимог, що склало у процентному співвідношення 50% від загальної суми сьомої черги. ПАТ «Промінвестбанк» здійснено погашення кредиторських вимог на електронний рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість в Державній казначейській службі, отримувач ГУК у м. Києві - 50% від загальної акцептованої суми по податку на додану вартість, що нарахована в період ліквідації банку, в розмірі 166 775 069,80 грн.
На час розгляду справи зобов'язання по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2022 року № 9246449939 від 18.11.2022 року в сумі 87 269 269,00 грн банком сплачено, що підтверджується листом ДПС № 9472/5/99-00-13-07-05 від 25.07.2024.
Таким чином зобов'язання банку по сплаті ПДВ, яке виникло за спірною господарською операцією, банком задеклароване та виконане.
Щодо доводів позивача про невикористання відповідачем можливості поповнення неплатоспроможним банком рахунку системи електронного адміністрування ПДВ при декларуванні податку суд зазначає наступне.
Система електронного адміністрування ПДВ (СЕА ПДВ) - це сукупність організаційних та технічних засобів, що спрямована на забезпечення обліку адміністрування податку на додану вартість в Україні в електронному вигляді.
Механізм відкриття та закриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, особливості складення податкових накладних та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних у такій системі, а також механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням зазначених рахунків регламентується Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою КМУ від 16.10.2014 № 569 (далі - Порядок, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Так, пунктом 4 Порядку визначено, що рахунок у системі електронного адміністрування податку - це електронний рахунок, відкритий платнику податку в казначействі, на який перераховуються кошти відповідно до пункту 200-1.4 статті 200-1 ПКУ.
Згідно з п. 13 Порядку ДПС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.
Відповідно до п. 22 вказаного Порядку у разі недостатності коштів на електронному рахунку платника податку для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань: 1) платник податку у строки, встановлені Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує на електронний рахунок необхідні кошти з поточного рахунка; 2) казначейство перераховує кошти в межах їх залишку на такому рахунку. При цьому залишок узгоджених податкових зобов'язань платника податку, не сплачений до бюджету, обліковується казначейством до виконання в повному обсязі шляхом перерахування до бюджету коштів, що перераховуються на електронний рахунок.
Відповідно до пункту 200-1.7 статті 200-1 ПКУ кошти, зараховані на рахунок у СЕА ПДВ, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200 1.5 статті 200-1 ПКУ, та погашення податкового боргу з ПДВ: - до державного бюджету в сумі податкових зобов'язань з ПДВ, що підлягають сплаті за підсумками звітного періоду; - у рахунок погашення податкового боргу з ПДВ, що виник після 01.07.2015.
Отже рахунок у СЕА ПДВ є спеціальним рахунком та відповідно до чинного законодавства метою поповнення платником податку рахунку у СЕА ПДВ є не тільки реєстрація податкової декларації, а й погашення податкових зобов'язань платника податку зі сплати ПДВ, шляхом перерахування коштів до державного бюджету.
Водночас, вирішуючи питання щодо можливості виконання неплатоспроможним банком свого обов'язку щодо реєстрації податкових накладних, слід врахувати також приписи Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2.
За змістом пунктів 3.2 - 3.4 глави 3 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку після початку процедури ліквідації уповноваженою особою Фонду здійснюється відкриття накопичувального рахунку, на який перераховуються залишки коштів банку із його кореспондентських рахунків, які, в свою чергу, підлягають закриттю. На накопичувальний рахунок банку зараховуються кошти такого банку і надходження на його користь, а також з нього проводяться розрахунки з кредиторами й оплата витрат на здійснення процедури ліквідації.
Відповідно до підпункту 3.11 пункту 3 розділу V Положення № 2 Фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) має право здійснювати з накопичувального рахунку витрати, пов'язані з розміщенням оголошення в засобах масової інформації про відкриття процедури ліквідації неплатоспроможного банку та нотаріальним засвідченням картки зі зразками підписів, до складання кошторису та затвердження його виконавчою дирекцією Фонду.
Таким чином банк, який знаходиться в процедурі ліквідації, має лише один рахунок - накопичувальний рахунок відкритий в НБУ, який використовується для зарахування коштів, що надходять на користь неплатоспроможного банку та для здійснення розрахунків, передбачених підпунктами 3.4. та 3.11 пункту 3 розділу V Положення, а саме:
- розрахунки з кредиторами;
- оплата витрат на здійснення процедури ліквідації (витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку, відкликання банківської ліцензії та інформації про продаж майна (активів) банку; витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку; витрати на проведення оцінки та продажу майна (активів) банку; витрати на проведення аудиту; витрати на оплату послуг осіб, залучених Фондом для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень; витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку; витрати Фонду, пов'язані з здійсненням тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку( частина 2 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);
- повернення ініціатору переказу коштів відповідно до законодавства про переказ коштів і покупцю активу(ів) майна банку у випадках, визначених цим Положенням;
- витрати, пов'язані з розміщенням оголошення в засобах масової інформації про відкриття процедури ліквідації неплатоспроможного банку та нотаріальним засвідченням картки зі зразками підписів, до складання кошторису та затвердження його виконавчою дирекцією Фонду.
При цьому фінансування витрат неплатоспроможного банку згідно з п. 1.1 глави 1 розділу VI Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється відповідно до кошторису витрат, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації або ліквідації банку. Згідно з п. 1.8 глави 1 розділу VI Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку зобов'язана використовувати кошти виключно на потреби та в межах, передбачених відповідним кошторисом.
Із форми кошторису вбачається, що вона містить таку статтю витрат як «Витрати на податки та збори, обов'язкові платежі», однак, згідно з наявною приміткою вона заповнюється при формуванні кошторису витрат на здійснення тимчасової адміністрації, а при здійсненні процедури ліквідації заповнюється лише в частині судового збору. Тобто окрема стаття витрат на поповнення рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у кошторисі відсутня.
Зазначене свідчить, що банк, який перебуває на стадії ліквідації, позбавлений можливості здійснити поповнення рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ шляхом перерахування на нього грошових коштів, оскільки положеннями законодавства не передбачена можливість включення відповідних витрат до кошторису витрат, пов'язаних із ліквідацією банку.
З указаним висновком кореспондуються положення частини 2 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за якими оплата витрат банку, пов'язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом. До таких витрат, зокрема, належать: 1) витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку, відкликання банківської ліцензії та інформації про продаж майна (активів) банку; 2) витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку; 3) витрати на проведення оцінки та продажу майна (активів) банку; 4) витрати на проведення аудиту; 5) витрати на оплату послуг осіб, залучених Фондом для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень; 6) витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку; 7) витрати Фонду, пов'язані із здійсненням тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку.
Із викладеного слідує, що поповнення електронного рахунку у СЕА ПДВ не відноситься до витрат банку, пов'язаних із здійсненням процедури ліквідації, на чому наголошує позивач.
З іншого боку, поповнення електронного рахунку у СЕА ПДВ банком, що перебуває в ліквідаційній процедурі, може мати наслідком задоволення вимог окремого кредитора - юридичної особи банку поза межами ліквідаційної процедури банку та фактичним виведенням активів банку, що є недопустимим, порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, які гарантовані Фондом гарантування, а також тягне встановлену законом відповідальність.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що нереєстрація податкової накладної у спірних відносинах обумовлена неможливістю банку, який знаходиться у процедурі ліквідації, здійснити поповнення рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ шляхом перерахування на нього грошових коштів в силу положень законодавства.
Разом з тим в матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази, на підтвердження вчинення уповноваженою особою Фонду гарантування на ліквідацію ПАТ «Промінвестбанк», всіх залежних від нього дій, спрямованих на декларування податку на додану вартість та реєстрацію відповідної податкової накладної, згідно з приписами чинного законодавства, що свідчить про недопущення Фондом порушень чи помилки у своїй діяльності у спірних правовідносинах.
Отже, беручи до уваги факт подачі банком податкової накладної № 816 від 23.08.2022 для реєстрації, причину відмови податкового органу в реєстрації вказаної податкової накладної та наявність законодавчих обмежень щодо зміни балансу рахунку у СЕА ПДВ шляхом його поповнення банком, суд дійшов висновку про те, що відсутність реєстрації податкової накладної не можна кваліфікувати як протиправну поведінку або бездіяльність банку/відповідача в даному випадку.
У свою чергу відсутність елементу складу господарського правопорушення - протиправної поведінки Фонду гарантування свідчить про відсутність підстав для застосування до нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Водночас вже зазначалося, що Верховний Суд послідовно та неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/378/19).
Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб збитків у сумі 12 050 016,67 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги ТОВ «Інтероко» задоволенню не підлягають.
Стосовно інших доводів учасників справи, то суд їх приймає до уваги, однак, вважає, що вони не мають значення для правильного вирішення спору за наявності вже зроблених висновків суду в даній справі.
При цьому, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні у цій справі, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому суд зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даному випадку, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що при ухваленні даного рішення ним повно і всебічно з'ясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та надано оцінку всім аргументам та поданим учасниками справи доказам.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у позові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтероко» до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Караченцева Артема Юрійовича про стягнення 12 050 016,67 грн.
Вступна та резолютивна частини оголошені в судовому засіданні 16 жовтня 2025 року.
Повне рішення складене 29 жовтня 2025 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя Головіна К.І.