ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 25/85-09-3422
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Богацької Н.С., Діброви Г.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Романенко Д.С.;
Представники сторін:
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінростбанк" - не з'явився;
Від Фізичної особи-підприємця Товстопят Ірини Леонідівни - Переходов М.В.;
Від Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.08.2025 (повний текст ухвали складено та підписано 22.08.2025, суддя Малярчук І.А.) за результатами розгляду скарги Товстопят Ірини Леонідівни від 10.07.2025 за вх.№ 2-1084/25, доповнену заявою від 23.07.2025 за вх.№ 23334/25, на бездіяльність начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича
по справі №25/85-09-3422
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінростбанк"
до Фізичної особи-підприємця Товстопят Ірини Леонідівни
про стягнення 174980,58 грн заборгованості за кредитом, 33994,77 грн заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 28179,69 грн пені за порушення строку повернення кредиту, 2835,24 грн пені за порушення строку сплати відсотків за користування кредитом, 9744,26 грн штрафу від суми простроченого зобов'язання по кредиту, 1699,74 грн штрафу від суми простроченого зобов'язання по відсоткам, 2514,34 грн державного мита, 315 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
(суддя першої інстанції: Малярчук І.А., дата та місце прийняття ухвали: 20.08.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
10.07.2025 Товстопят Ірина Леонідівна звернулася до Господарського суду Одеської області зі скаргою, яка була доповнена заявою від 23.07.2025 за вх. № 23334/25, на бездіяльність начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича по справі №25/85-09-3422 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінростбанк" до Фізичної особи-підприємця Товстопят Ірини Леонідівни про стягнення 174980,58 грн заборгованості за кредитом, 33994,77 грн заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 28179,69 грн пені за порушення строку повернення кредиту, 2835,24 грн пені за порушення строку сплати відсотків за користування кредитом, 9744, штрафу від суми простроченого зобов'язання по кредиту, 1699,74 грн штрафу від суми простроченого зобов'язання по відсоткам, 2514,34 грн державного мита, 315,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У зазначеній скарзі Товстопят Ірина Леонідівна просить суд: визнати неправомірною бездіяльність начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича, яка полягає у тривалому не скасуванні арештів, накладених на майно Товстопят Ірини Леонідівни у знищеному виконавчому провадженні; зобов'язати начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт на все майно боржника Товстопят Ірини Леонідівни, накладений постановою від 09.08.2012 у виконавчому провадженні №33885332, реєстраційний запис обтяження 12883337 та скасувати арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 5110136900:39:007:0136 за адресою м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 165 , накладений постановою В-12 АА №655422 від 30.06.2010, реєстраційний номер обтяження 10450894.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.08.2025 у даній справі скаргу Товстопят Ірини Леонідівни від 10.07.2025 за вх. № 2-1084/25, доповнену заявою від 23.07.2025 за вх. № 23334/25, на бездіяльність начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича по справі №25/85-09-3422 задоволено частково; залишено без розгляду скаргу від 10.07.2025 за вх.№ 2-1084/25 в частині вимог щодо зобов'язання начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 5110136900:39:007:0136 за адресою м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 165, накладений постановою В-12 АА №655422 від 30.06.2010, реєстраційний номер обтяження 10450894; визнано неправомірною бездіяльність начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича, яка полягає у тривалому не скасуванні арештів, накладених на майно Товстопят Ірини Леонідівни у знищеному виконавчому провадженні №33885332; зобов'язано начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламаху В.В. скасувати арешт на все майно боржника Товстопят Ірини Леонідівни, накладений постановою від 09.08.2012 у виконавчому провадженні №33885332, реєстраційний запис обтяження 12883337.
Судом першої інстанції зазначено, що в результаті вчинених сторонами даної справи дій по заміні кредиторів та вчинення зобов'язань по існуючим боргам, кредитором (стягувачем) ОСОБА_1 за виконавчим провадженням №33885332 до Київського відділу ДВС було подано заяву про відсутність будь-яких претензій внаслідок врегулювання спору. Звідси є безпідставним твердження виконавця щодо недоведеності скаржницею обставин погашення боргу за судовим рішенням у справі №25/85-09-3422.
Суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню, оскільки орган ДВС не надав доказів, які б спростовували доводи скаржника, а державний виконавець не вжив передбачених законом заходів для скасування арешту. З урахуванням того, що у кредитора (стягувача) - Мітнік Л.К. за виконавчим провадженням №33885332 відсутні будь-які претензії внаслідок врегулювання спору за справою 25/85-09-3422, суд визнав бездіяльність начальника Київського ВДВС в м. Одесі Саламахи В.В. неправомірною та зобов'язав його скасувати арешт на все майно боржника.
Не погоджуючись з даною ухвалою, 27.08.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
У своїй апеляційній скарзі Апелянт зазначає, що саме Павлишин Андрій Іванович є стягувачем за виконавчим документом у справі №25/85-09-3422, а виконання Товстопят І.Л. грошових зобов'язань перед ОСОБА_1 (особою, що не є стороною у виконавчому провадженні/виконавчому документі) саме по собі не призводить до виникнення в державного виконавця обов'язку зняти арешт у зв'язку із фактичним виконанням рішення боржником перед стягувачем, за відсутності в Мітнік Л.К. такого правового статусу, визначеного ч.ч. 1, 2 ст. 15, ст. 19 закону України "Про виконавче провадження".
Також Апелянт стверджує, що судом першої інсталяції не враховано, що обов'язок державного виконавця зняти арешт при наявності факту виконання судового рішення перед іншою (ніж стягувач) особою відповідно до п. 20 розділу ІІІ Інструкції № 512 виникає одночасно з постановленням судом ухвали про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та встановленням судом факту, що обов'язок боржника за судовим рішенням відсутній (ч. 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того на переконання Апелянта суд першої інстанції неправильно застосував висновки постанови Великої Палати ВС від 14.05.2025 у справі №2/1522/11652/11, не врахувавши, що вони стосуються різних підстав для зняття арешту, передбачених ч. 4 та ч. 5 ст. 59 Закону №1404-VIII. Зокрема, Велика Палата вказала, що арешт може бути знятий у разі повернення виконавчого документа, якщо документ не підлягає виконанню - але виключно в судовому порядку. У даній справі такі обставини відсутні: ухвали про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, або заміни стягувача на ОСОБА_1 судом не постановлено. У зв'язку з чим представник скаржника не довів обов'язку державного виконавця щодо зняття арешту, не навів жодної норми Закону № 1404-VIII та/або Інструкції № 512 на підставі якої/яких виконавець/начальник Відділу зобов'язаний був його зняти (в позасудовому порядку), зважаючи на що його бездіяльність не може вважатись такою, що суперечить законодавству. Не містить таких норм й оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області від 20.08.2025 .
Також Скаржник зазначає, що вимоги скарги щодо зобов'язання начальника виконавчої служби вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з майна боржника також не підлягають задоволенню, оскільки лише суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення, зокрема вчинити дії щодо скасування (зняття арешту) лише за умови визнання бездіяльності неправомірною.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.08.2025 по справі №25/85-09-3422; призначено розгляд справи №25/85-09-3422 на 21.10.2025 о 13-00 год, витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали оскарження ухвали по справі №25/85-09-3422.
04.09.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали від 20.08.2025 по справі №25/85-09-3422.
12.09.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товстопят Ірини Леонідівни надійшов відзив на апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
У своєму відзиві Відповідач зазначає, що твердження державного виконавця, що ОСОБА_1 не є стягувачем у розумінні Господарського процесуального кодексу України, не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи вбачається одразу дві обставини: 1) кредитор ОСОБА_1 надала заяву про відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_2 ; 2) стягувач ОСОБА_3 також підтвердив відсутність претензій та факт відступлення прав вимоги. Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що ані кредитор, ані стягувач не мають законного інтересу у продовженні арешту. Єдина особа, яка заперечує - це орган ДВС, який не має власного законного інтересу щодо арешту майна боржника.
Апелянт посилається на ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» та постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025, де зазначено, що державний виконавець не зобов'язаний знімати арешт при поверненні виконавчого документа стягувачу. Проте скаржниця не стверджує про неправомірність бездіяльності саме в момент повернення документа, а вбачає її у тривалому невиконанні заяви про скасування арешту, враховуючи, що відкритих виконавчих проваджень немає понад 10 років, а арешти не виконують свою легітимну мету.
Таким чином, Апелянт заперечує проти порядку зняття арешту, а не проти підстав для його зняття. Заявниця вбачає в цьому прояв надмірного формалізму та правового пуризму, що призводить до порушення принципу верховенства права і нівелює функцію судового захисту. Відсутність у законодавстві чіткої норми про обов'язок виконавця зняти арешт у таких випадках не може бути підставою для відмови в задоволенні скарги.
21.10.2025 у судове засідання з'явився представник ОСОБА_2 , який підтримав доводи та вимоги викладені ними письмово у своєму відзиві. Інші представники учасників у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників учасників справи, які не з'явилися у судове засідання, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.
25.09.2009 Господарським судом Одеської області ухвалено рішення, яким задоволено позов Позивача повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Товстопят Ірини Леонідівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінростбанк" 174980,58 грн заборгованості за кредитом, 33994,77 грн заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 28179,69 грн пені за порушення строку повернення кредиту, 2835,24 грн пені за порушення строку сплати відсотків за користування кредитом, 9744,26 грн штрафу від суми простроченого зобов'язання по кредиту, 1699,74 грн штрафу від суми простроченого зобов'язання по відсоткам, 2514,34 грн державного мита, 315 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
26.03.2019 між ПАТ "Фінростбанк" та ОСОБА_3 було укладено Договір №63 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого банк відступив, а ОСОБА_3 набув права вимоги до позичальників, заставодавців та поручителів, в тому числі до ФОП Товстопят І.Л. за Кредитним договором №485-ОД від 11.01.2008.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.04.2019 по справі №25/85-09-3422, було замінено стягувача з АТ "Фінростбанк" на ОСОБА_3
09.08.2024 між ОСОБА_1 та попереднім кредитором - ОСОБА_3 було укладено Договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, згідно якого останній відступив право вимоги за Договором про надання овердрафту по поточному рахунку №485-ОД від 11.08.2008, укладеного між ТОВ "ФІНРОСТБАНК" та ФОП Товстопят Іриною Леонідівною, за Договором поруки №485-П від 11.01.2008, укладеним між ТОВ "ФІНРОСТБАНК" та ОСОБА_4 , за Договором застави №485-Z від 17.07.2008, укладеним між ТОВ "ФІНРОСТБАНК" та ФОП Товстопят Іриною Леонідівною на користь ОСОБА_1 .
31.03.2025 Товстопят Ірина Леонідівна звернулася до Начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування арешту майна.
У своїй заяві Відповідач зазначає, що на виконанні Першого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 33885332, боржником якого була ОСОБА_2 .
У Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна міститься запис про арешт всього нерухомого майна Відповідача згідно постанови ід 09.08.2012.
Зазначені арешти майна ФОП Товстопят Ірини Леонідівни були накладені у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі судового наказу Господарського суду Одеської області від 06.10.2009 щодо стягнення коштів на користь ПАТ "Фінростбанк". Проте ще 27.06.2013 виконавче провадження було завершене шляхом повернення виконавчого документа стягувачу через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення. Надалі матеріали цього виконавчого провадження були знищені.
У подальшому право вимоги за кредитними зобов'язаннями ФОП Товстопят І.Л. було кілька разів відступлено, останнім набувачем стала ОСОБА_1 - мати боржника. Водночас, між кредитором ( ОСОБА_1 ) та боржником ( ОСОБА_2 ) відсутні будь-які майнові претензії.
У зв'язку з вищевикладеним, Відповідач просив: скасувати арешт усього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладений у межах виконавчого провадження №33885332 постановою від 09.08.2012 та скасувати арешт земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:39:007:0136, накладений постановою В-12 АА №655422 від 30.06.2010;
У відповіді від 28.04.2025 Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив наступне.
Арешт нерухомого майна ОСОБА_2 було накладено 09.08.2012 в межах виконавчого провадження №33885332 на підставі наказу Господарського суду Одеської області від 06.10.2009 про стягнення на користь ПАТ «Фінростбанк» 254 263,02 грн. Це провадження було завершене 27.06.2013, виконавчий документ було повернуто стягувачу, а самі матеріали провадження знищено після завершення строку зберігання.
Водночас, в АСВП відсутні будь-які відомості про заміну сторони стягувача на ОСОБА_1 , а ухвала суду про відступлення права вимоги не була додана до адвокатського запиту.
Також заначено, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110136900:39:007:0136), на яку також просили скасувати арешт, справді обтяжена згідно з записом у Єдиному реєстрі заборон, але в АСВП та Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень відсутня інформація про накладення цього арешту, оскільки паперові матеріали були знищені.
На підставі цього Відділ повідомив, що відсутні передбачені законом підстави для зняття арештів. Скасування арешту можливе лише на підставі одного з передбачених законом випадків або за рішенням суду. Також запропоновано звернутись до ДП «Інформаційний центр» для отримання додаткової інформації щодо арешту земельної ділянки.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Згідно з частиною 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України № 1404-VІІІ.
Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби щодо примусового виконання судових рішень.
Як вбачається зі змісту розглядуваної скарги Товстопят Ірини Леонідівни, її вимоги полягають у визнанні неправомірною бездіяльності начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича, що полягає у тривалому невжитті заходів щодо скасування арештів, накладених на майно скаржниці в рамках знищеного виконавчого провадження №33885332, а також у зобов'язанні скасувати зазначені арешти.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, на час видачі судового наказу Господарського суду Одеської області від 06.10.2009 у даній справі, пред'явлення його до виконання, накладення арешту на майно боржника та повернення виконавчого документу Стягувачу були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» №606-XIV (далі - Закон №606-XIV), який втратив чинність 05.10.2016.
Згідно з ч.1 ст.52 Закону №606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена в ч. 1 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), який набрав чинності з 05.10.2016 та який був чинним станом на дату звернення ОСОБА_2 до начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича із заявою про скасування арешту.
Відтак, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно з ч.2 ст.57 Закону №606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у ст.56 Закону №1404-VIII.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Як було встановлено судовою колегією, арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 було накладено 09.08.2012 в межах виконавчого провадження №33885332 на підставі наказу Господарського суду Одеської області від 06.10.2009.
Однак 27.06.2013 в зазначеному виконавчому проваджені було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2.ч.1. ст 47 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону №606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із ст.49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із ст.47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із ст.48 цього Закону.
У Законі №1404-VIII (чинний на момент розгляду скарги судом першої та апеляційної інстанції) відсутня норма, аналогічна нормі ч.1 ст.30 Закону №606-XIV. Закон №1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у ст.39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в ст.37.
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону №606-XIV (у редакції станом на дату повернення виконавчого документа стягувачу) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Згідно з ч.1 ст.37 Закону №606-XIV (у редакції станом на дату повернення виконавчого документа стягувачу) виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
У Законі №1404-VIII на відміну від Закону №606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (п.10 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII).
Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться. Подібні висновки сформульовані у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №569/6234/22.
Закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та, відповідно, різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених ч.1 ст.49 Закону №606-XIV (ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (ч.1 ст.40 Закону №1404-VIII).
Водночас, ч.5 ст.47 Закону №606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст.22 цього Закону (аналогічна норма міститься в ч.5 ст.37 Закону №1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється ним у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Аналіз норм ч.ч.1, 2 ст.50 Закону №606-XIV (наслідки завершення виконавчого провадження) та ч.ч.1, 2 ст.40 Закону №1404-VIII (наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа) свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
У даній справі виконавцем було повернуто виконавчий документ саме стягувачу.
Судова колегія зазначає, що законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас, частиною 3 ст.37 Закону №1404-VIII передбачені випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру, однак судова колегія зазначає, що обставини відсутні у справі, що розглядається.
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч.3 ст.37 Закону №1404-VIII). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №2/1522/11652/11, на яку обґрунтовано послався Апелянт.
Також судова колегія звертає увагу, що законодавство про виконавче провадження передбачає зняття арешту з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні: 1) виконавцем; 2) начальником відділу державної виконавчої служби; 3) судом.
Виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (ч.1 ст.40 Закону №1404-VIII). Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої ст.37 Закону №1404-VIII.
У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених ч.4 ст.59 Закону №1404-VIII, з-поміж яких: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо.
Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (ч.4 ст.40 Закону №1404-VIII).
Згідно з ч.2 ст.328 Господарського процесуального кодексу України виконавчий документ може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, в тому числі у зв'язку із припиненням обов'язку боржника, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Згідно з ч.3 ст.59 Закону №1404-VIII з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.
Частиною 5 ст.59 Закону №1404-VIII врегульовано, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.
Як уже було зазначено, постановою виконавця від 27.06.2013 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що у межах виконавчого провадження №33885332 не встановлено порушень процедури накладення арешту. Відтак, начальник Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не мав передбачених Законом №1404-VIII підстав для зняття арешту з майна Товстопят Ірини Леонідівни, під час розгляду її заяви про скасування арешту за вих. №615-03/ЦС від 31.03.2025.
Відносно висновку суду першої інстанції, що внаслідок того, що у нового кредитора (стягувача) - Мітнік Л.К. за виконавчим провадженням №33885332 були відсутні будь-які претензії внаслідок врегулювання спору за даною справою, суд визнав бездіяльність начальника Київського ВДВС в м. Одесі Саламахи В.В. неправомірною та зобов'язав його скасувати арешт на все майно боржника судова колегія зазначає наступне.
Як було встановлено апеляційним господарським судом 26.03.2019 ПАТ "Фінростбанк" відступив право вимоги до ФОП Товстопят І.Л. за кредитним договором №485-ОД від 11.01.2008 Павлишину Андрію Івановичу, внаслідок чого ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.04.2019 по даній справі було замінено стягувача з АТ "Фінростбанк" на Павлишина Андрія Івановича
Пізніше, 09.08.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 також було укладено договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, згідно якого останній відступив право вимоги ФОП Товстопят Іриною Леонідівною.
За приписами абз. 1 ч. 5 ст. 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Також відповідно до чч. 1, 2 ст. 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Отже, із заявою про заміну сторони (стягувача або боржника) її правонаступником за наявності на те правових підстав з наданням відповідних доказів до суду має право звернутися, зокрема, будь-яка зі сторін у виконавчому провадженні (стягувач або боржник), а також заінтересована особа, якою у контексті правонаступництва сторони може бути безпосередньо правонаступник стягувача або боржника.
Питання процесуального правонаступництва врегульовані в ч. 1 ст. 52 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Положення про процесуальне правонаступництво та про заміну сторони виконавчого провадження, які наведені у ст.ст. 52, 334 Господарського процесуального кодексу України, передбачають підстави та умови заміни особи у правовідносинах, у яких виник спір, та наслідки вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
Правонаступництво як інститут процесуального права нерозривно пов'язане з правонаступництвом як інститутом матеріального права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.
Правонаступництво як інститут процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов'язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов'язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.
З аналізу наведеного випливає, що у випадку заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, будь-яка зі сторін у виконавчому провадженні (стягувач або боржник), а також заінтересована особа, якою у контексті правонаступництва сторони може бути безпосередньо правонаступник стягувача або боржника повинна звернутися до суду із заявою про заміну сторони (стягувача або боржника) її правонаступником.
Судова колегія зазначає, що жодна із сторін не ініціювала процесу заміни сторони у зазначеному виконавчому провадженні. Отже, фактично ОСОБА_3 продовжує залишатися стягувачем у даному виконавчому провадженні, тоді як ОСОБА_1 не набула відповідного правового статусу, який би надавав їй право вимагати від державного виконавця зняття арештів з майна боржника, а саме Товстопят І.Л.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції в цій частині є помилковим та не відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апелянта вважає обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу.
Також колегія суддів зазначає, що Товстопят Ірина Леонідівна, у своїй скарзі на бездіяльність державного виконавця, не наводить жодних обґрунтувань щодо порушення порядку накладення арешту як підстави для зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби у розумінні ч.3 ст.59 Закону №1404-VIII.
У зв'язку з викладеним, судова колегія доходить висновку, що у державного виконавця не виникало обов'язку щодо зняття арешту з майна Скаржниці відповідно до положень Закону України №606-XIV під час повернення виконавчого документа стягувачу 27.06.2013. Також відсутнім був і обов'язок у начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича здійснювати скасування арешту як результат подачі ОСОБА_2 відповідної заяви, згідно з положеннями Закону України №1404-VIII. Враховуючи наведене, судова колегія доходить висновку про відсутність ознак бездіяльності у діях начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича.
Таким чином, доводи Апелянта в цій частині знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали.
Разом з тим, судова колегія зазначає, що зі змісту апеляційної скарги вбачається, що Апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу в повному обсязі. Водночас доводи апеляційної скарги стосуються виключно задоволених судом першої інстанції вимог Скаржниці щодо визнання неправомірною бездіяльності начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича, яка полягає у тривалому невжитті заходів щодо скасування арештів, накладених на майно Товстопят Ірини Леонідівни у знищеному виконавчому провадженні №33885332, та зобов'язання скасувати арешт на все майно боржника, накладений постановою від 09.08.2012 у тому ж виконавчому провадженні, реєстраційний запис обтяження №12883337, водночас доводів щодо іншої вимоги Товстопят Ірини Леонідівни про зобов'язання начальника Київського ВДВС скасувати арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 5110136900:39:007:0136, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 165, накладений постановою В-12 АА №655422 від 30.06.2010 (реєстраційний номер обтяження 10450894), апеляційна скарга не містить. Зазначена вимога була залишена судом першої інстанції без розгляду, у зв'язку з чим, судова колегія погоджується з відповідним висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав надавати їй окрему правову оцінку.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Пунктом 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича підлягає частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 20.08.2025 у справі №25/85-09-3422 підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні скарги Товстопят Ірини Леонідівни в частині визнання неправомірною бездіяльність начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича, яка полягає у тривалому не скасуванні арештів, накладених на майно Товстопят Ірини Леонідівни у знищеному виконавчому провадженні №33885332 та в частині зобов'язання начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламаху В.В. скасувати арешт на все майно боржника Товстопят Ірини Леонідівни, накладений постановою від 09.08.2012 у виконавчому провадженні №33885332, реєстраційний запис обтяження 12883337.
Керуючись ст. 255, 269, 270, 271, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.08.2025 по справі №25/85-09-3422 - задовольнити частково.
2. Скасувати п. 3, 4 ухвали Господарського суду Одеської області від 20.08.2025 у справі №25/85-09-3422 та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні скарги Товстопят Ірини Леонідівни від 10.07.2025, доповнену заявою від 23.07.2025 за вх.№ 23334/25 на бездіяльність начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахи Вадима Володимировича про визнання неправомірною бездіяльність начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у тривалому не скасуванні арештів, накладених на майно Товстопят Ірини Леонідівни у знищеному виконавчому провадженні та зобов'язання начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламаху В.В. скасувати арешт на все майно боржника Товстопят Ірини Леонідівни, накладений постановою від 09.08.2012 у виконавчому провадженні №33885332, реєстраційний запис обтяження 12883337.
3. В іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.08.2025 у справі №25/85-09-3422 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку в порядку та строки, передбачені статтями 287-288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 30.10.2025 у зв'язку з перебуванням судді учасника колегії суддів Діброви Г.І. з 24.10.2025 по 28.10.2025 у відрядженні, а також 29.10.2025 у відпустці.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Н.С. Богацька
Г.І. Діброва