Справа №567/154/25
Провадження №2/567/183/25
29 жовтня 2025 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя Венгерчук А.О.
секретар Дем'янчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ТОВ "Фінансова компанія «Фінтраст Капіталі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
ТОВ "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ УКРАЇНА" звернулося до Острозького районного суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» звернулося в суд з позовом до відповідача оскільки 20.10.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено електронний договір №4070020 про надання споживчого кредиту, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 9800 грн. на умовах строковості, зворотності та платності. Строк кредиту - 360 днів, стандартна процентна ставка - 2 % в день.
ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов'язання за вищевказаним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти у розмірі, передбаченому умовами договору, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача.
В подальшому, 25.10.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» укладено договір факторингу №25/10/2024, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» право грошової вимоги за кредитними договорами до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 в розмірі 54292 грн., яка складається з 9800 грн. - тіло кредиту та 44492 грн. - нараховані відсотки.
Після відступлення на користь позивача права грошової вимоги до ОСОБА_1 , остання не виконала зобов'язання з повернення кредиту та відсотків за його користування ні на користь позивача, ні на користь первинного кредитора (ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»), внаслідок чого допустила виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 54292 грн.
Ухвалою суду від 24.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, відповідно до положень ч.2, 3 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, визначено сторонам строки для подання відповідних заяв по суті справи.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в поданій до суду заяві позов підтримав та просить розглянути справу без його присутності. Не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України, згідно з якою у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
ОСОБА_1 неодноразово подавала заяву про відкладення розгляду справи, проте в подальшому, у судове засідання не з'явилася.
Визначений ч. 3 ст. 279 ЦПК України строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків сплив.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідач, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, в судове засідання повторно не з'явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не зверталася, а також не скористалася правом надання відзиву із запереченнями проти позову.
З метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, з урахуванням положень ст.ст. 280-282 ЦПК України, за клопотанням представника позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, вважає, що позов ТОВ "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що 20.10.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» в електронній формі було укладено договір про надання споживчого кредиту №4070020 від 20.10.2023, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 9800 грн., строком на 360 календарних днів.
Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку Відповідачем вказано особисто під час укладання Договору. Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 9800 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ "ПЕЙТЕК УКРАЇНА".
Згідно з п.3.1. Договору, Проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт". Пунктом 1.4.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 Договору.
Окрім того, відповідач здійснювала оплату на рахунок кредитора, проте дані платежі несли несистематичний характер та вносилися не у повному розмірі.
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 у справі №561/77/19.
Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.
Згідно ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.
Варто зазначити, що Відповідач, оформлюючи кредитний договір здійснила всі необхідні дії, викладені в розділі 2. «Процедура укладання електронного кредитного договору» цієї позовної заяви, що визначені розділом 6. «Особливості укладення кредитних договорів зі споживачами в електронній формі через ITC товариства» Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», та уклала кредитний договір. Відповідно до реквізитів Договору № 4070020 від 20.10.2023 року, укладеного між сторонами, Відповідач підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «К971».
Судом встановлено, що вищевказаний договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаних правочину відповідачем не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.
Сторони домовились, що до правочину застосовуються положення Закону України «Про електронну комерцію», а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
З доводів позивача встановлено, що ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виконало свої зобов'язання та надало відповідачу кредитні кошти у розмірі, вказаному у кредитному договорі, шляхом перерахування коштів на банківську карту відповідача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА».
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами Договору, передбачено, що відповідно до п. 5.1.3. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди Клієнта але з обов'язковим повідомленням Клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» є фінансовою установою, про що було отримано Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № 1177 від 19.03.2019 року, видане Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, має ліцензію на діяльність фінансової компанії з надання коштів та банківських металів у кредит, яка була видана Національним банком України від 21.03.2024. ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» є фінансовою установою, про що було отримано Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № В0000495 від 21.01.2022, видане Національним банком України, має ліцензію на діяльність фінансової компанії для здійснення діяльності з надання коштів та банківських металів у кредит та надання послуг факторингу, яка була видана Національним банком України від 03.04.2024. На підставі зазначеного ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» має право укладати договори факторингу. Враховуючи невиконання Відповідачем своїх боргових зобов'язань перед Первісним кредитором, 25.10.2024 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу № 24/05/2024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» набуло право грошової вимоги до Відповідача
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, божник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Фактором на виконання вимог законодавства України на електронну адресу боржника ОСОБА_1 направлено повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором №4070020 від 20.10.2023.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань своєчасно не здійснила погашення основної суми заборгованості та не повернула грошові кошти, отримані в кредит.
З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного з ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» договору взяла на себе зобов'язання погашати кредит та відсотки за користування кредитом у визначений договором строк, та вказаний обов'язок нею був порушений, що підтверджується випискою по рахунку та розрахунком заборгованості за договором, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення позики, що залишилася в розмірі 9800 грн. та сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Порядок укладання договорів в електронній формі визначено Законом України "Про споживче кредитування" та Законом України "Про електронну комерцію".
Зокрема, в ст.13 Закону України "Про споживче кредитування" зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
З аналізу положень ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" вбачається, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 цього Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч.1 ст.12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Таким ідентифікатором є CMC повідомлення з кодом, який зазначений у тексті договору у розділі Підписи сторін.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020 електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом : надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Водночас, ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до норм ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ст. 207 ЦК України).
Статтею 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовились укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що договір №4070020 від 20.10.2023 про надання коштів є письмовим правочином, який відповідає формі визначеній ст.207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
Даний договір відповідає вимогам ст. 1054 ЦК України і доказів того, що він оспорювався відповідачем не подано.
Отримання кредитних коштів не заперечується і відповідачем.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, тобто норми про договір позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настало після прострочення.
Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 отримала кредит в ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА", але належним чином не виконала свої обов'язки за договором.
Відповідач не надала суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості за тілом кредиту, а відтак наданий банком розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.
При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку банку не повернуті, та згідно ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Оскільки ОСОБА_1 у визначений строк кошти не повернула, то з неї на користь позивача слід стягнути заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 9800 грн. та 44492 грн. заборгованості за процентами.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки при подачі позову до суду представником позивача було сплачено судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп., позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості задоволено, тому судові витрати по сплаті судового збору, слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи позивачем в особі представника було заявлено вимогу про компенсацію судових витрат на правничу допомогу у сумі 10000,00 гривень. В обґрунтування якої додано договір про надання правничої допомоги №10/12-2024 від 10.12.2024, заявку №6173, акт прийому передачі виконаних робіт від 14.01.2024.
Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв'язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 10000 грн.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076 від 5 липня 2012 року.
Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9).
Згідно з положеннями ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно із ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23.01.2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу положень ст.137 ЦПК України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 висловила правову позицію, відповідно до якої склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
З опису наданих послуг вбачається, що загальна вартість послуг становить 10000 грн.
При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витратна професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 (справа №905/1795/18) та від 08.04.2020 (справа №922/2685/19), відповідно до яких судне зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує положення ч.3 ст.141 ЦПК України відповідно до яких передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Суд враховує, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із стягненням заборгованості за кредитним договором. Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають з відносин банківського кредитування та є одним з найбільш розповсюджених судових спорів. У спорах такого характеру, за відсутності інших позовних вимог, відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою.
Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню юристом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких юрист витратив значний час.
Таким чином, для юриста дана справа є звичайним спором простої складності та не потребувала значного обсягу часу для підготовки та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Окрім того, суд вважає, що ознайомлення з матеріалами справи та складання позову не передбачають такого обсягу роботи та витрат, що зазначені у розрахунку, є неспівмірними зі складністю справи, а відтак повному відшкодуванню не підлягають.
Також вирішення спору було здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без участі адвоката у судовому засіданні.
Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг юриста із складністю справи та виконаних юридичних робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт, за умови задоволення позовних вимог, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.
З огляду на викладене та беручи до уваги наведені законодавчі приписи та встановлені судом обставини справи та досліджені докази, судом не встановлено, що витрати позивача у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 280-282, 354 ЦПК України,
позов ТзОВ "Фінансова компанія «ФІНТРАНС Україна» (юридична адреса: м. Київ, вул. Загородня, 15 офіс 118/2 код ЄДРПОУ 44559822) до ОСОБА_1 (зареєстрованої в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Фінансова компанія «ФІНТРАНС Україна» заборгованість за кредитним договором №4070020 від 20.10.2023 у розмірі 54292 грн. 00 коп. та понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 3000 грн. 00 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.