Справа № 587/3047/25
28 жовтня 2025 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засідання Бондаренко О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та просить стягнути борг в розмірі 300 000 доларів США, штраф в розмірі 17250 доларів США, судовий збір в розмірі 12112,00 гривень та витрати на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що між сторонами було укладено договір позики від 04 квітня 2024 року в сумі 150 000 доларів США, який обіцяв повернути до 04 квітня 2025 року. Однак станом на дату подання позову відповідач кошти не повернув, чим порушив умови договору. За порушення позичальником строку повернення позики передбачено штраф у розмірі 3 % від загальної суми позики, а саме 4500 доларів США, який на дату подання позову складає 11850 доларів США. 30 квітня 2024 року на підставі договору позики позивач передав у власність відповідачу 100000 доларів США та обіцяв повернути через рік, тобто до 30 квітня 2025 року. Однак на дату звернення з позовом до суду кошти відповідач не повернув, чим порушив умови договору. За порушення позичальником строку повернення позики передбачено штраф у розмірі 3 % від загальної суми позики, а саме 3000 доларів США, який на дату подання позову складає 5400 доларів США. Згідно з розпискою відповідач отримав від позивача гроші в сумі 50000 доларів США строком на один рік та обіцяв повернути до 25 березня 2025 року. Однак станом на дату подання позову відповідач кошти не повернув, чим порушив умови договору. Тому позивач вимушений звернутись до суду.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечують.
Відповідач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи у суді, заяв чи клопотань від нього не надходило, відзив на позов не подав.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Беручи до уваги, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що 04 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав грошові кошти в сумі 5850000 грн 00 коп., що еквівалентно в сумі 150 000 доларів США та зобов'язався повернути одним платежем в строк до 04 квітня 2025 року суму позики. Пунктом 14 договору позики визначено, що за порушення позичальником визначеного п. 4 договору строку повернення позики, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 3 % загальної суми позики за кожен календарний місяць такого прострочення (а.с. 11-12).
30 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав грошові кошти в сумі 4000000 грн 00 коп., що є еквівалентом 100 000 доларів США, та зобов'язався повернути суму позики одним платежем в строк до 30 квітня 2025 року. Пунктом 14 договору позики визначено, що за порушення позичальником визначеного п. 4 договору строку повернення позики, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 3 % загальної суми позики за кожен календарний місяць такого прострочення (а.с. 13-14).
Також, відповідач ОСОБА_2 згідно з розпискою отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 50 000 доларів США та зобов'язався повернути борг в сумі 60 000 доларів США в строк до 25 березня 2025 року під 20% річних (а.с. 15).
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
З наданих позивачем договорів позики та розписки вбачається, що між сторонами були укладені договори позики від 04 квітня 2024, 30 квітня 2024 року та 25 березня 2023 року, відповідно до яких відповідач зобов'язався повернути позивачу борг в сумі 150 000 доларів США до 04 квітня 2025 року, борг в сумі 100 000 доларів США до 30 квітня 2025 року та борг в сумі 50 000 доларів США до 25 березня 2025 року.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року за наслідками розгляду справи N 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі №753/11670/17 від 11 червня 2021 року, постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), за якою Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Так, зі змісту розписки від 25 березня 2023 року та договорів позики від 04 квітня 2024 року, 30 квітня 2024 року вбачається факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у борг на умовах, які сторони зазначили в розписці та договорах позики. Факт написання розписки та укладання договір позики саме відповідачем у справі не оспорюється ним.
Таким чином, неповернутою залишається заборгованість в розмірі 300000 доларів США. Зазначена заборгованість відповідачем не спростована.
Доказів належного виконання зобов'язань відповідачем, а саме повернення ОСОБА_1 300000 доларів США до суду не подано.
Відтак, враховуючи, що позичальник своїх зобов'язань із повернення суми позики не виконав, суд висновує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договорами позики в розмірі 300000 доларів США.
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Оскільки умови договір позики в установлений строк не виконані, то з відповідача слід стягнути штраф в розмірі 17250 доларів США.
Положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надані: договір про надання правничої допомоги від 19 лютого 2025 року №19 (а.с. 16-17); Акт про надання правничої допомоги від 20 червня 2025 року до договору про надання правової допомоги №19 від 109 лютого 2025 року (а.с.17 зв.б.),квитанція №251168134 згідно якої перераховано суму коштів в розмірі 15000,00 грн (а.с.18), рахунок - фактура №2 від 19 червня 2025 року, сума гонорару зазначена 15000,00 грн (а.с.18 зв.б.).
Враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, об'єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 15000,00 грн є завищеним і неспівмірним із предметом цього позову, у зв'язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 7000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 12112,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 141, 280, 284, 354 ЦПК України, ст. ст. 202, 207, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , борг в розмірі 300 000 (триста тисяч) доларів США, штраф в розмірі 17250 (сімнадцять тисяч двісті п'ятдесят) доларів США, судовий збір в розмірі 12112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень 00 копійок та витрати на правничу допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя І. Г. Вортоломей