Справа № 581/540/25
Провадження № 2/581/333/25
про зупинення провадження у справі
30 жовтня 2025 року селище Липова Долина
Липоводолинський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Сізова Д.В., з участю секретаря судового засідання Самілик Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Сумській області, Сумської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України
про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної неефективним досудовим розслідуванням кримінального провадження,
14 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути з Державного бюджету України на її користь 100000 грн моральної шкоди та 20976 грн 60 коп. матеріальної шкоди (судових та інших витрат під час досудового розслідування), завданих неефективністю досудового розслідування кримінального провадження, а також судові витрати у цій справі.
Вимоги обґрунтовує такими обставинами.
Дід ОСОБА_1 - ОСОБА_2 після розпаювання земель колгоспу набув у власність земельний пай, площею 3,2258 га, який у подальшому був включений до земельної ділянки, переданої у власність для організації фермерського господарства Чайки О.І., загальною площею 25,3 га. Після його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , усе належне йому майно успадкувала його дочка та матір позивачки - ОСОБА_3 . Після смерті останньої, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , належне їй на праві власності майно, зокрема і земельна ділянка діда позивачки ОСОБА_2 , перейшло у власність її спадкоємців за законом, зокрема і ОСОБА_1 .
Однак, як з'ясувалося, у 2005 році на належну ОСОБА_2 вказану земельну ділянку, було безпідставно видано державний акт серії ЯБ №335691 на ім'я іншої особи - ОСОБА_4 .
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 листопада 2021 року визнано недійсним державний акт серії ЯБ №335691 від 20 грудня 2005 року, виданий на ім'я ОСОБА_4 . На підставі вказаного рішення суду, проведено державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку.
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року за ОСОБА_1 в порядку спадкування визнано право власності на 2/3 частки земельної ділянки, загальною площею 3,0855 га, з кадастровим № 5923255100:02:003:0190, та на 2/3 частки земельної ділянки, загальною площею 0,14 га, з кадастровим № 5923255100:02:002:0222, які належали померлому ОСОБА_2 , які успадкувала ОСОБА_3 , потім її діти і чоловік, а потім позивачка. На підставі вказаного рішення суду 23 грудня 2022 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки.
У подальшому позивачці стало відомо, що вказані земельні ділянки перебувають в оренді ТОВ «Мрія» за договорами оренди, укладеними ще з орендодавцем - ОСОБА_4 .
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 13 липня 2023 року визнано недійсними договори оренди землі від 1 листопада 2006 року та від 1 жовтня 2016 року між ТОВ «Мрія» та ОСОБА_4 щодо земельних ділянок з кадастровими №№ 5923255100:02:002:0222, 5923255100:02:003:0190, в частині належного позивачу права власності на ці земельні ділянки в розмірі 2/3 частини (частки), зобов'язано орендаря повернути належні позивачу частини земельних ділянок, скасовано відповідні рішення державних реєстраторів про реєстрацію права їх оренди. За актами приймання-передачі 15 січня 2024 року ТОВ «Мрія» повернуло належні позивачці вказані земельні ділянки.
Наприкінці травня 2024 року позивач виявила, що вказані земельні ділянки незаконно обробляються невідомими особами, у зв'язку з чим 4 та 17 липня 2024 року звернулася до ВП №1 (с. Недригайлів) Роменського РВП ГУНП в Сумській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення - самовільного зайняття земельних ділянок, проте відомості за її заявою до ЄРДР внесені не були.
За її скаргою ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 9 серпня 2024 року зобов'язано ВП №1 (селище Недригайлів) Роменського РВП ГУНП в Сумській області внести вказані відомості про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР та розпочати досудове розслідування.
17 серпня 2024 року відомості про кримінальне провадження за №12024205510000131 внесено до ЄРДР та розпочато досудове розслідування, яке доручено здійснювати СД ВП №1 (селище Недригайлів) Роменського РВ ГУНП в Сумській області. У зв'язку з чим вона набула статусу потерпілої за даним кримінальним провадженням.
24 вересня 2024 року дізначавем прийнято постанову про закриття вказаного кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України. Вказує, що органом дізнання не було проведено необхідних слідчих дій, за результатами яких можна було б встановити винну особу, розмір завданої шкоди та інші обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. При цьому позивач під час допиту повідомляла дізнавача про осіб, які можуть бути причетними до самовільного зайняття її земельних ділянок.
Начальником СД ВП №1 (селище Недригайлів) Роменського РВП ГУ НП в Сумській області Ткаченко А.В. при проведенні 18 вересня 2024 року огляду місця події на земельній ділянці з кадастровим № 5923255100:02:002:0222 було виявлено трактор марки John Deere 6135, а також відбулося її спілкування з його водієм. Однак отримані від водія трактора показання не були зафіксовані дізнавачем, а також не встановлено його особу та не проведено допит в якості свідка.
За її скаргою ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 28 жовтня 2024 року вказану постанову про закриття кримінального провадження скасовано, зобов'язано уповноважений орган досудового розслідування відновити розслідування.
6 листопада 2024 року досудове розслідування було відновлено, проте органом дізнання не проводилися жодні слідчі дії, спрямовані на встановлення обставин кримінального правопорушення.
Через 22 дні після відновлення розслідування, 28 листопада 2024 року начальником СД ВП №1 (селище Недригайлів) Роменського РВП ГУНП в Сумській області Ткаченко А.В. прийнято майже ідентичну за змістом постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України.
За її скаргою ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 25 грудня 2024 року вказану постанову про закриття кримінального провадження скасовано, зобов'язано уповноважений орган досудового розслідування відновити розслідування. Після цього досудове розслідування було відновлено.
2 січня 2025 року вона звернулася до начальника відділу дізнання ГУНП в Сумській області, а 17 січня 2025 року до Сумської обласної прокуратури зі скаргами на неефективність досудового розслідування у кримінальному провадженні. На вказане звернення вона отримала лист Сумської обласної прокуратури від 7 лютого 2025 року у якому зазначено, що з метою активізації досудового розслідування дізнавачу надані письмові вказівки прокурора в порядку статті 36 КПК України. Також у листі зазначалося, що з огляду на допущені порушення під час проведення досудового розслідування Роменська окружна прокуратура реагувала шляхом спрямування до ГУНП в Сумській області листа про проведення службової перевірки.
Зазначає, що 6 лютого 2025 року прокурором Недригайлівського відділу Роменської окружної прокуратури надані вказівки по вказаному кримінальному провадженню. Проте, ознайомившись 5 червня 2025 року із матеріалами досудового розслідування позивач встановила, що зазначені вказівки прокурора виконані не в повному обсязі та з порушенням строку, зокрема не встановлено розміру збитків та винуватих осіб.
17 червня 2025 року позивачка звернулася до Роменської окружної прокуратури зі скаргою на неефективність досудового розслідування у кримінальному провадженні та просила надати повторні вказівки органу дізнання. Проте 18 червня 2025 року вона отримала засобами поштового зв'язку постанову про закриття кримінального провадження від 09 червня 2025 року у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
За її скаргою ухвалою слідчого судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 27 червня 2025 року вказану постанову про закриття кримінального провадження скасовано, зобов'язано уповноважений орган досудового розслідування відновити проведення розслідування.
Зазначає, що протягом 10 місяців у вказаному кримінальному провадженні не було встановлено винних у самовільному використанні її землі осіб, не визначено розмір збитків, завданих потерпілій кримінальним правопорушенням, а також не виконано інших слідчих дій, спрямованих на встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення та притягнення винних осіб до відповідальності.
Протягом всього періоду досудового розслідування зі сторони дізнавачів їй чиняться перешкоди в реалізації її процесуальних прав, зокрема, в ознайомленні з матеріалами досудового розслідування. На її клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, 8 січня 2025 року у поштовому відділенні вона отримала постанову про задоволення її клопотання та можливість ознайомлення з матеріалами кримінального провадження 30 грудня 2024 року. Вказана кореспонденція була надіслана лише 29 грудня 2024 року, що унеможливлювало отримати вказану постанову вчасно.
9 січня 2025 року вона зверталася зі скаргою до начальника відділу дізнання ГУНП в Сумській області на умисне перешкоджання з боку дізнавача ОСОБА_5 в ознайомленні потерпілої з матеріалами дізнання, проте жодні заходи впливу до дізнавача не були застосовані.
7 квітня 2025 року вона також звернулася з клопотанням про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, проте не дочекавшись відповіді, особисто з'явилася до СД ВП №1 (селище Недригайлів), де висловивши свої наміри подати скаргу у разі не надання матеріалів для ознайомлення, їй було надано доступ до справи. Та лише 23 квітня 2025 року вона отримала у відділенні поштового зв'язку постанову дізнавача, де була вказана дата для ознайомлення 19 квітня 2025 року.
Вважає, що вказані обставини підтверджують, що орган дізнання не забезпечує ефективного досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки тривалий час (більше 10 місяців) не проводить слідчі дії, необхідні для встановлення винних осіб та обставин вчиненого проступку, а натомість перешкоджає потерпілій в реалізації її процесуальних прав та неодноразово приймає незаконні рішення про закриття кримінального провадження.
При цьому кожного разу незаконні рішення (бездіяльність) органу дізнання вона змушена оскаржувати до суду та органів, що здійснюють нагляд/контроль за діяльністю дізнавачів, у зв'язку з чим несе витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також витрати, пов'язані з поданням документів та явкою до суду для участі в засіданнях, тобто витрати, що є необхідними для відновлення прав позивачки, як потерпілої у кримінальному провадженні.
Крім того, тривале неефективне досудове розслідування негативно впливає як на її самопочуття, так і на її повсякденне життя, спричиняючи тим самим моральні страждання. Вважає, що спричинені їй внаслідок неефективності досудового розслідування матеріальна та моральна шкода підлягають відшкодуванню за рахунок держави Україна.
Посилаючись на положення статей 11, 15, 16, 22, 1173, 1174 ЦК України, статтю 56 Конституції України, статті 1, 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також висновок, зазначений у постанові Верховного Суду від 3 липня 2023 року, за яким особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину. Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, швидкість розслідування, незалежність слідства.
Зазначає, що внаслідок неефективності розслідування їй спричинено матеріальну шкоду, яка полягає у витратах, понесених нею для відновлення своїх прав, як потерпілої у кримінальному провадженні, зокрема, при оскарженні незаконних постанов про закриття кримінального провадження, а також неефективності проведення розслідування, а тому вважає, що з держави України на її користь підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі 20976,60 грн, з яких: 19100 грн витрати на оплату професійної правничої допомоги; 1399,10 грн витрати на проїзд до суду для подачі скарг на рішення дізнавача та для участі в судових засіданнях, де оскаржувалися незаконні постанови органу дізнання; 477,50 грн витрати на поштову кореспонденцію.
Також вважає, що має право на відшкодування за рахунок держави завданої їй моральної шкоди, оскільки, у зв'язку з протиправною бездіяльністю дізнавачів, вона не отримала належного, гарантованого Конституцією України захисту від злочину, безкарність винної особи за вчинення ним кримінального правопорушення викликає у неї психологічні страждання, розчарування та зневіру у справедливість, у можливість держави забезпечити належний правопорядок та захист громадян від протиправних посягань.
Під час оскарження рішень органів дізнання вона була змушена відвідувати судові органи, що порушувало її звичайний уклад життя, змушувало прикладати додаткові зусилля для організації повсякденної діяльності. Тому моральні її страждання обумовлені також тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю прикладати додаткові зусилля для захисту своїх прав, що спричинило неможливість здійснювати звичайну щоденну діяльність. Через вказані обставини вона вже більше 10 місяців перебуває в напруженому психологічному стані, що впливає на її самопочуття та призводить до періодичного погіршення стану здоров'я.
Вказує, що враховуючи неодноразове встановлення судом безпідставності закриття кримінального провадження, а також відсутність належного процесуального керівництва зі сторони прокуратури, несвоєчасний розгляд її клопотань про проведення слідчих дій та перешкоджання їй, як потерпілій, в реалізації процесуальних прав очевидним є факт заподіяння немайнової (моральної) шкоди. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції, бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати.
Вважає, що у зв'язку з цим наявні підстави для покладення на державу обов'язку відшкодувати їй завдану моральну шкоду пов'язану з неефективністю ведення досудового розслідування кримінальної справи, у якій вона є потерпілою.
Зазначає, що з урахуванням тривалості, характеру й глибини заподіяних їй моральних страждань через неефективність здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому вона є потерпілою, а також засад розумності та справедливості, на її користь має бути відшкодована моральна шкода у розмірі 100000 грн, яка підлягає стягненню з Державного бюджету України.
У судовому засіданні 21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 підтримали свої позовні вимоги та просили їх задовольнити. Вказали, що 25 вересня 2025 року позивач звернулася до суду з позовом про витребування від спадкоємців ОСОБА_4 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим № 5923255100:02:003:0190, загальною площею 3,0855 га, та на 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим № 5923255100:02:002:0222, загальною площею 0,14 га. Відповідачі - представники ГУНП в Сумській області, Державної казначейської служби України, Сумської обласної прокуратури у судових засіданнях заперечували проти задоволення позову із викладених у відзивах підстав.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, після судових дебатів суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. Однак з'ясувавши під час ухвалення рішення, що виникла потреба для вчинення певної процесуальної дії, суд поновив судовий розгляд. Підставою для застосування положень частини 2 статті 244 ЦПК України стали такі обставини.
Рішенням Липовододиснького районного суду Сумської області від 22 листопада 2021 року (справа № 581/283/21) задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано недійсним виданий на ім'я ОСОБА_4 державний акт серії ЯБ № 335691 від 20 грудня 2005 року на право власності на земельну ділянку, площею 3,226 га, розташовану на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Постановою Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року (справа № 581/283/21) рішення суду першої інстанції від 22 листопада 2021 року у вказаній частині залишено без змін.
Визнаючи недійсним державний акт, суди встановили, що земельний пай площею 3,226 га, який за життя належав ОСОБА_2 , після розпаювання земель колгоспу «Липоводолинський», було включено до земельної ділянки, переданої у власність для організації фермерського господарства Чайки О. І., загальною площею 25,3 га. Проте, спадкоємиця ОСОБА_2 за заповітом - його дочка ОСОБА_7 не була включена до списку громадян, яким погоджується надання дозволу на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю, а ОСОБА_4 погоджено надання такого дозволу без достатньої правової підстави. Такі порушення при переоформленні права власності на частку земельної ділянки призвели до порушення прав на спадщину ОСОБА_3 та надалі її спадкоємців, зокрема і ОСОБА_1
8 серпня 2022 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,0855 га, кадастровий № 5923255100:02:003:0190 (а.с. 21).
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 , як набуте нею в порядку спадкування за законом, право власності на 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим № 5923255100:02:003:0190, загальною площею 3,0855 га, та на 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим № 5923255100:02:002:0222, загальною площею 0,14 га, які належали її діду ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що за життя ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку, загальною площею 3,2258 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастрові номери 5923255100:02:003:0190, 5923255100:02:002:0222), на яку в подальшому ОСОБА_4 без відповідних правових підстав отримала державний акт на право приватної власності серії ЯБ № 335691, який визнаний недійсним на підставі рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 листопада 2021 року. Позивач у порядку спадкування за законом та за заповітом після смерті ОСОБА_2 та матері ОСОБА_3 набула право власності на земельний пай (ділянку) у розмірі 2/3 його частки (1/3 після смерті матері та 1/3 після смерті свого батька, який успадкував цю частину після смерті своєї дружини, з урахуванням відмови від прийняти спадщини після смерті свого батька братом позивачки на користь останньої).
23 грудня 2022 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності ОСОБА_1 на 2/3 частки земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,0855 га, кадастровий № 5923255100:02:003:0190, та площею 0,14 га, кадастровий № 5923255100:02:002:0222 (а.с. 25-26).
Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року (справа № 581/283/21) скасовано рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту серії ЯБ № 335691 від 20 грудня 2005 року на право власності на земельну ділянку у зв'язку із спливом строку позовної давності
Верховний Суд констатував, що відбулося порушення прав на спадщину ОСОБА_3 та її спадкоємців, зокрема і ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність у розмірі частки (паю), яка за життя належала ОСОБА_2 . Разом із тим, вказав, що особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності, які минули.
У лютому 2024 року Липоводолинська селищна рада звернулася до суду з заявою про перегляд за нововиявленою обставиною рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заявник посилався на те, що підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки у порядку спадкування стало рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 листопада 2021 року у справі № 581/283/21 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельні ділянки серії ЯБ № 335691, виданого на ім'я ОСОБА_4 , яке залишене без змін постановою Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року. Однак, Верховний Суд постановою від 17 січня 2024 року у справі № 581/283/21 скасував ці рішення та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради, Роменської районної державної адміністрації Сумської області, ОСОБА_4 , правонаступниками якої є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 із огляду на наявність чинного державного акта серії ЯБ № 335691 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 3,2258 га, виданого на ім'я ОСОБА_4 , заявник просив суд скасувати рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року.
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 13 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року та постановою Верховного Суду від 28 серпня 2025 року, заяву Липоводолинської селищної ради задоволено. Скасовано за нововиявленою обставиною рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки у порядку спадкування за законом.
Суди встановили, що зазначена обставина для перегляду рішення суду є нововиявленою у розумінні пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України, оскільки скасування рішення суду у справі № 581/283/21 має наслідком інше за змістом вирішення спору у справі № 581/409/22 щодо набуття у порядку спадкування ОСОБА_1 права власності на 2/3 частки спірних земельних ділянок, які належали її діду ОСОБА_2 та її матері.
Тому, врахувавши чинність, після прийняття постанови Верховним Судом від 17 січня 2024 року у справі № 581/283/21, державного акту на право власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_4 , суди дійшли висновку, що рішення суду від 17 листопада 2022 року про визнання права власності на 2/3 частки земельної ділянки за ОСОБА_1 підлягає скасуванню за нововиявленою обставиною з ухваленням нового рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
У своєму рішенні Верховний Суд звернув увагу на те, що з огляду на спір, який виник між сторонами, наявність чинного державного акту на право власності на земельні ділянки, виданого на імя ОСОБА_4 , обраний ОСОБА_1 спосіб захисту не може бути розцінений як ефективний та такий, що відновить її порушене право, а тому суд позбавлений можливості захистити її право власності на належну їй частку спірного майна таким чином. За наявності чинності державного акту на право власності на землю, не може бути здійснено державну реєстрацію за позивачем. Встановлення порушення прав позивача як під час розгляду цієї справи, так і під час розгляду справи № 581/283/21 ніким не оспорювалося. Але захисту таке право підлягає лише у разі визнання недійсним державного акту з одночасним визнанням права власності на спірний об'єкт, а у разі його подальшого відчуження чи спадкування - витребуванням цього майна.
Під час розгляду справи також встановлено, що 29 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про витребування від спадкоємців ОСОБА_4 - ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , на її користь 2/3 частини земельної ділянки, площею 3,0855 га (кадастровий номер:5923255100:02:003:0190) та 2/3 частини земельної ділянки, площею 0,1403 га (кадастровий номер: 5923255100:02:002:0222) призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Ухвалою Липоводолинського районного суду Сумської області від 24 жовтня 2025 року (справа № 581/779/25) вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (https://reyestr.court.gov.ua/Review/131233178).
Стаття 55 КПК України визначає, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Частина 1 статті 197-1 КК України передбачає кримінальну відповідальність за ссамовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику.
Отже, першим питанням, яке підлягає встановленню судом у цій справі, це те, хто є власником спірних земельних ділянок.
Із матеріалів справи вбачається, що право власності на земельні ділянки, які на переконання позивачки були піддані самовільному обробітку сільськогосподарською технікою, зареєстровані за нею.
Разом із тим, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.
Суд звертає увагу на те, що чинний та не визнаний недійсним судом державний акт на право власності на землю серії ЯБ № 335691 від 20 грудня 2005 року унеможливив визнання за ОСОБА_1 права власності на вказану землю в порядку спадкування та перешкоджає позивачу у захисті її прав шляхом визнання права власності на це майно, що було встановлено у вказаних рішеннях суду, зокрема у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року (справа № 581/283/21) та рішенні Липоводолинського районного суду Сумської області від 13 березня 2024 року.
У постанові Верховного Суду від 28 серпня 2025 року зазначено, що встановлений факт порушення прав позивача під час розгляду усіх вказаних справ ніким не оспорювався. Але захисту таке право підлягає лише у разі визнання недійсним державного акта з одночасним визнанням права власності на спірний об'єкт, а у разі його подальшого відчуження чи спадкування - витребуванням цього майна.
Виходячи із встановлених у вказаних вище судових рішеннях фактів порушення спадкових прав позивачки на спірну землю, маючи на меті їх належний захист, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовними вимогами, про які йдеться у зазначеному рішенні Верховного Суду від 28 серпня 2025 року.
Отже, оскільки на час розгляду даної справи існує спір про право власності на спірну землю, який вирішується в іншому цивільному провадженні, суд має утриматися від відповідних висновків про належність на праві власності вказаної землі, до вирішення зазначеної справи. Від вирішення зазначеного спору, зокрема і від застосування чи не застосування судом строку позовної давності у справі про витребування землі, залежить набуття позивачем статусу власника спірної землі, а відповідно і статусу потерпілої у вчиненні зазначеного у її заяві кримінального правопорушення.
Зазначена обставина надасть суду змогу встановити чи могло бути завдано шкоди ОСОБА_1 самовільним зайняттям вказаних земельних ділянок, які вона вважала такими, що належать їй на праві власності, та чи було ефективним досудове розслідуванням цього кримінального правопорушення. При цьому суд враховує, що жодного правовстановлюючого документу, який би підтверджував безспірне право власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки на час розгляду даної справи суду не надано, проте суд бере до уваги і положення частини 5 статті 1268 ЦК України, відповідно до якого незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 6 частини 1 статті 251 цього Кодексу, до - набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
За таких обставин, за наявності об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства, та неможливості встановити обставини, які не є предметом судового розгляду, суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі, що перебуває на розгляді, до набрання законної сили судовим рішенням у справі Липоводолинського районного суду Сумської області (справа № 581/779/25).
Керуючись статтями 251, 260 ЦПК України, суд
Зупинити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Сумській області, Сумської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної неефективним досудовим розслідуванням кримінального провадження, до набрання законної сили судовим рішенням у справі Липоводолинського районного суду Сумської області (справа № 581/779/25).
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Д. В. Сізов