Номер провадження: 22-ц/813/263/25
Справа № 496/3890/19
Головуючий у першій інстанції Буран В. М.
Доповідач Кострицький В. В.
28.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2
відповідачі - ОСОБА_3 , Нерубайська сільська рада Біляївського району Одеської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Наседкіна Олега Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Буран В.М., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішень сільської ради та визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Наседкін О.І. звернувся до суду із позовом в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення Нерубайської сільської ради, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки та визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину на зазначені земельні ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 31.08.2015 ОСОБА_1 належить земельна ділянка з кадастровим номером 5121084200:04:001:0780, площею 1,2482 га, за адресою: АДРЕСА_1 .
Власником сусідніх ділянок є ОСОБА_3 , яка набула своє право з порушенням законодавства, оскільки 25.05.2004 між Нерубайською сільською радою та ТОВ Термінал було укладено договір оренди землі, та ТОВ «Термінал» прийняло в оренду земельну ділянку площею 6,0 га. в межах сільської ради.
28.05.2004 сторонами було складено акт приймання-передачі земельної ділянки. 03.06.2008 ОСОБА_4 на підставі рішення Нерубайської сільської ради від 28.03.2008 р. № 722/V було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,000 га., яка є частиною земельної ділянки, що передана в оренду ТОВ «Термінал».
18.01.2010 право власності на вищезазначену земельну ділянку площею 2,000 га. на підставі договору дарування отримала ОСОБА_3 , 20.09.2011 отримала свідоцтво про право на спадщину до складу якої входила вищезазначена земельна ділянка.
03.06.2008 на підставі рішення Нерубайської сільської ради від 28.03.2008 № 713/V було також видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,000 га., ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину на зазначену земельну ділянку, хоча дана земельна ділянка також входить до складу орендованої земельної ділянки ТОВ «Термінал».
Таким чином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали право власності на земельні ділянки, які входять до складу орендованої ТОВ «Термінал» земельної ділянки, що є порушенням законодавства.
Крім того, свідоцтво про право власності ОСОБА_1 , оспорено ОСОБА_3 шляхом подання відповідного позову, у межах іншої справи № 496/2050/18, внаслідок існування порушень при видачі такого свідоцтва на ім'я ОСОБА_1 , які полягають у включенні до його складу частини земельної ділянки ОСОБА_3 , виникло накладання земельних ділянок цих осіб, у зв'язку з неузгодженням меж.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішень Нерубайської сільської ради Одеської області від 28.03.2008 року № 722/V та від 28.03.2008 року №713/V та визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер: 5121084200:04:001:0480 та на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер: 5121084200:04:001:0141, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину від 20.09.2011 року - відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов до висновку що право власності позивачки виникло пізніше (2014 р.) ніж право власності відповідачки (2011 р.), таким чином встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_3 на час виникнення її майнових прав, жодним чином не впливало на ще не існуючи майнові права ОСОБА_1 , твердження ОСОБА_1 про те, що на час набуття прав власності відповідачем на сусідні із її земельною ділянкою землі, існував договір оренди на її земельні ділянки, тому право власності набуто з порушенням прав власності, то це спростовуються наданим до матеріалів справи рішенням Нерубайської сільської ради від 28.07.2005 р. № 665/28-IV, яка в судовому порядку не визнано недійсним, не скасовано.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, адвоката Наседкін О.І. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що для розірвання договору оренди землі від 25.05.2004 Нерубайською сільською радою та ТОВ «Термінал» мав бути підписаний окремий письмовий документ (додаткова угода) про розірвання такого договору, в якому була б зафіксована воля сторін розірвати договір оренди та містилися би підписи обох сторін договору.
Лише у такому випадку положення ст. 654 ЦК України щодо зміни або розірвання договору у такій формі, що договір й укладено, були б дотримані.
Рішення Нерубайської сільської ради від 28.07.2005 №665/25-ІV таким документом вважатись не може, та є розпорядчим актом органу місцевого самоврядування, підписаним відповідною посадовою особою, проте не може вважатися угодою про розірвання договору в розумінні ст. 654 ЦК України.
Як наслідок, на момент передачі даної земельної ділянки у власність фізичним особам дана земельна ділянка не була вільною, а отже, її приватизація відбулася в порушення імперативних приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України.
Вказує, що незалежно від того, що право власності Ткач на належну їй земельну ділянку було зареєстровано пізніше, ніж право власності ОСОБА_3 на спірні землі, право власності ОСОБА_3 виникло на підставі незаконних документів, які підлягають визнанню недійсними.
Тобто дані документи не створюють правових наслідків, а отже право власності ОСОБА_3 на спірні землі виникнути не могло.
У разі якби право власності ОСОБА_3 не було б зареєстровано на підставі названих незаконних документів, відповідач не мала б можливості пред'являти вимог до ОСОБА_5 щодо її земельної ділянки.
Відтак, ОСОБА_6 має право на судовий захист своїх інтересів в цій частині, а висновок суду першої інстанції про відмову їй у такому захисті є безпідставним.
Щодо явки сторін.
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, сторона відповідача подала заяву про розгляд справи без участі, заяв про відкладення не надходило, що не перешкоджає апеляційному перегляду.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та відзиву , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Колегією суддів встановлено, що позивач на підтвердження своїх позовних вимог надала суду: свідоцтво про право власності від 26.06.2014 року № НОМЕР_2 , видане на ім'я ОСОБА_7 (дівоче прізвище) на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51211084200:04:001:0780, рішення Нерубайської сільської ради від 14.07.2015 року № 958-VІ про затвердження землеустрою, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підтвердження реєстрації земельної ділянки на її ім'я.
Договір оренди землі від 25.05.2004 р., згідно якого орендодавець - Нерубайська сільська рада Біляївського району Одеської області в особі сільського голови Петренка І.Г. надав в платне користування земельну ділянку площею 6,0 га., яка знаходиться на території Нерубайської сільської ради орендару - ТОВ «Термінал» в особі директора Задерновського П.А. Договір було укладено строком на 49 років, із можливістю змін умов договору та припинення його дії (п.п. 32, 33, 34, 35 Договору).
Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,000 виданого ОСОБА_4 03.06.2008 р. на підставі рішення Нерубайської сільської ради від 28.03.2008 р. № 722/V та акт від 09.04.2008 року про встановлення в натурі меж даної земельної ділянки.
Свідоцтво про право на спадщину за законом від 12.09.2011 року, згідно якого ОСОБА_3 успадкувала від ОСОБА_8 земельну ділянку площею 2,000 га. за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084200:04:001:0480, яка належала йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 03.06.2008 р. серії ЯЖ № 302640.
Свідоцтво про право на спадщину за законом від 12.09.2011 року, згідно якого ОСОБА_3 успадкувала від ОСОБА_8 земельну ділянку площею 2,000 га. за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084200:04:001:0141, яка належала йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 03.06.2008 р. серії ЯЖ № 302644.
Позивач вважає, що порушення її прав відбулось, оскільки відповідача набула своє право власності на земельні ділянки, які були в оренді, на підтвердження чого представник позивача надав рішення Нерубайської сільської ради від 28.07.2005 р. № 665/28-ІV.
Ознайомившись із наданим суду рішенням Нерубайської сілської ради від 28.07.2005 р. № 665/28-ІV, колегія суддів встановила, що сільська рада прийняла відмову ТОВ «Термінал» від оренди землі з подальше передачею цієї землі у власність учасників ТОВ «Термінал» для ведення особистого господарства, таким чином скориставшись можливістю припинення дії Договору оренди від 25.05.2004 р., що передбачено п.п. 32, 33, 34, 35 Договору.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування, розпорядження своїм майном.
Частинами першою, другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
За положеннями частини першої-другої статті 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.
Крім того позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).
За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. При цьому особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул'янов проти України)).
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до статі 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.
Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ознайомившись з наданими суду письмовими доказами, суд першої інстанції вірно встановив, що право власності позивачки виникло пізніше (2014 р.) ніж право власності відповідачки (2011 р.), таким чином встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_3 на час виникнення її майнових прав, жодним чином не впливало на ще не існуючи майнові права ОСОБА_1 , твердження ОСОБА_1 про те, що на час набуття прав власності відповідачем на сусідні із її земельною ділянкою землі, існував договір оренди на її земельні ділянки, тому право власності набуто з порушенням прав власності, то це спростовуються наданим до матеріалів справи рішенням Нерубайської сільської ради від 28.07.2005 р. № 665/28-IV, яка в судовому порядку не визнано недійсним, не скасовано.
У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, колегія суддів, прийшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду підтвердження того, що її права якимось чином з боку відповідачів порушенні, та визнає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги, що для розірвання договору оренди землі від 25.05.2004 Нерубайською сільською радою та ТОВ «Термінал» мав бути підписаний окремий письмовий документ (додаткова угода) про розірвання такого договору, в якому була б зафіксована воля сторін розірвати договір оренди та містилися би підписи обох сторін договору, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять рішення Нерубайської сільської ради від 28.07.2005 р. № 665/28-IV, яке в судовому порядку не визнано недійсним, не скасовано.
Щодо посилання, що вказане рішення не може свідчити про волю двох сторін, то апеляційний суд зазначає, що зі змісту вказаного рішення вбачається, що воно прийняте на підставі відмови ТОВ «Термінал» від оренди землі площею 6.0 га, при цьому вказане рішення є чинним.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки позивачем не доведено незаконність отримання земельної ділянки відповідачем, а тому до уваги не беруться.
З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається..
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Наседкіна Олега Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко