Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/15895/2025
м. Київ Справа № 760/7243/23
23 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Яцук Валерії Петрівни на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ішуніної Л. М. у цивільній справі за позовом керівника Солом'янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,-
У березні 2023 року керівник Солом'янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:541:0091 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1502336980389).
Свої вимоги обґрунтовує тим, що Київською міською радою прийнято рішення від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», відповідно до якого передано у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (пункт 817 додатку № 1).
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року серії ЯЖ № 906316.
Водночас, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року, у справі № 760/16847/13-ц визнано незаконним і скасовано пункт 817 додатку № 1 до рішення Київської міської ради № 922/922 від 18 грудня 2008 року про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:541:0091, а також, визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року серії ЯЖ № 906316 на право власності на зазначену земельну ділянку. У касаційному порядку вказані судові рішення не переглядались.
Отже, незаконність відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , а також недійсність правовстановлюючого документу на право власності на землю встановлено рішенням суду, тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.
Відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 29 листопада 2022 року, після скасування пункту 817 додатку 1 до рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_2 та визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року, Київська міська рада інших рішень про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:541:0091 фізичним або юридичним особам (в тому числі ОСОБА_2 ) не приймала.
Разом з тим, на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Адамської О.М. від 06 березня 2018 року № 40026108 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1502336980389) на підставі договору купівлі-продажу від 06 березня 2018 року № 282., відповідно до якого ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.
Згідно реєстраційної справи та пункту 2 договору, документом, що надано для підтвердження права власності продавця на земельну ділянку, є державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року ЯЖ № 906316.
Отже, правочин вчинено на підставі правовстановлюючого документу, який визнано недійсним у судовому порядку, що свідчить про відсутність у ОСОБА_2 , на момент укладення договору купівлі-продажу, права на відчуження земельної ділянки за таким договором.
Таким чином, на 06 березня 2018 року (дата укладення договору купівлі-продажу) земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,1 га кадастровий номер 8000000000:72:541:0091, в силу положень чинного законодавства, перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва та не могла бути відчужена ОСОБА_2 (про що він достовірно знав як учасник судового провадження у справі 760/16847/13-ц).
Крім того, спірну земельну ділянку визнано речовим доказом у кримінальних справах № 1601, № 1663 та накладено на неї арешт постановами Головного слідчого управління Служби безпеки України від 23 липня 2010 року № 37499, від 03 вересня 2010 року № 16010-6 та від 15 листопада 2012 року № 54854.
Станом на 06 березня 2018 року (дата укладання договору купівлі-продажу) заходи забезпечення кримінального провадження не скасовано.
Вказані обставини свідчать про незаконне вибуття з володіння територіальної громади міста Києва, поза її волею, земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:72:541:0091.
У свою чергу, ОСОБА_2 створюючи видимість законної поведінки, достовірно знаючи, що у законодавчо встановленому порядку право власності на спірну земельну ділянку не набув, оскільки незаконність відведення земельної ділянки встановлена у судовому порядку, а правовстановлюючий документ на землю визнано недійсним, безпідставно відчужив її шляхом укладення договору купівлі-продажу, не маючи на те законних підстав.
При цьому, ОСОБА_2 продав земельну ділянку ОСОБА_1 , який на момент укладення угоди являвся чоловіком його дочки, тому останній не міг не знати про відсутність правових підстав для відчуження земельної ділянки.
Вищенаведене свідчить про порушення прав територіальної громади міста Києва, однак Київською міською радою та Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), що є структурним підрозділом Київради, незважаючи на обізнаність про даний факт зі звернення ОСОБА_3 від 24 жовтня 2022 року, залучення представника в якості представника потерпілого у кримінальному провадженні у грудні 2022 року, листів прокуратури від 10 лютого 2023 року та 14 лютого 2023 року, жодних заходів на захист інтересів держави, у тому числі позовного характеру, не вжито.
Крім того, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022102090000264 від 03 листопада 2022 року на адресу Київської міської ради та вказаного Департаменту неодноразово скеровувалися запити про надання інформації щодо реєстрації спірної земельної ділянки.
У відповідь на листи окружної прокуратури від 10 лютого 2023 року та 14 лютого 2023 року отримано лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 17 лютого 2023 року, в якому останній обмежився лише тим, що повідомив прокуратуру про відсутність інформації про вжиття заходів цивільно-правового характеру з порушених питань, водночас не заперечує проти звернення прокуратури до суду за захистом порушених інтересів та сприятиме у наданні наявної і необхідної інформації.
Вказане свідчить про самоусунення органу місцевого самоврядування столиці від дієвого захисту майнових інтересів територіальної громади міста Києва та невиконання Київською міською радою, як уповноваженим органом, покладених на неї функцій по захисту інтересів держави.
Отже, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених прав та інтересів.
Проте, Київська міська рада з позовом про витребування земельної ділянки не звернулась, що свідчить про не здійснення органом своїх повноважень по захисту державних інтересів.
З огляду на вищевикладене, враховуючи порушення інтересів держави та бездіяльність органу, який наділений повноваженнями по захисту державних інтересів, даний позов подається до суду прокурором.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 березня 2025 року позов задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:72:541:0091, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1502336980389.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 6 442,65 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час судового розгляду доведено факт вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волею, відсутність законних підстав перебування майна у володінні відповідача, відчуження майна ОСОБА_2 без наявності у нього такого права, набуття права володіння спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з особою, яка не мала права відчужувати таке майно, тому наявні підстави для витребування вищевказаного майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 20 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яцук В.П. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що суд першої інстанції не дотримавшись положень статей 321, 386, 388 Цивільного кодексу України дійшов безпідставних та необґрунтованих висновків про те, що відповідач є недобросовісним набувачем спірної земельної ділянки, позивачем такі обставини не доведені. За змістом частини другої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру станом на 05.03.2018 року (договір купівлі-продажу укладений 06.03.2918) право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за продавцем - ОСОБА_2 . Під час укладення договору нотаріус перевірила законність його укладення і не встановила жодних обмежень, заборон, арештів тощо для продажу спірної земельної ділянки.
Водночас, ні до, ні під час, ні після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.03.2018 року ОСОБА_2 не повідомляв ОСОБА_1 про судові рішення, на які посилався прокурор у позовній заяві та зазначає суд у своєму рішенні, у зв'язку з чим відповідач не був обізнаний з обставинами отримання ОСОБА_2 земельної ділянку, яка ним відчужувалася.
Скаржник набув право власності на спірну земельну ділянку на законній підставі - відплатному договорі купівлі-продажу від 06.03.2018 року, нотаріусом встановлено, що станом на момент набуття права власності не існувало будь-яких обмежень або обтяжень щодо вказаної земельної ділянки. Вказане свідчить, що відповідач є добросовісним набувачем земельної ділянки.
Судом порушено принцип оцінки доказів та презумпцію добросовісності набувача, висновки сформовані на підставі припущень.
Висновок суду про наявність арешту на спірну земельну ділянку на момент укладення договору купівлі-продажу непідтверджені належними доказами та ґрунтується виключно на припущеннях.
При цьому, звертає увагу на пропуск позивачем строку позовної давності. 18.02.2014 року набрало законної сили рішення в справі № 760/16847/13-ц, в якій Київська міська рада мала процесуальний статус відповідача у цивільній справі, а рішенням скасовано рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 та визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку. Тому вважає, що саме з цієї дати Київській міській раді стало відомо про порушення його прав та з 2014 року вона не реалізувала своє право на звернення до суду, а прокуратура звернулася до суду лише 31 березня 2023 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.
В судове засідання з'явився представник ОСОБА_1 адвокат Яцук В.П., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представник Солом'янської окружної прокуратури міста Києва Артем'єва А.М. в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала та просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 18 грудня 2008 року Київською міською радою прийнято рішення № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», відповідно до якого передано у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (пункт 817 додатку № 1 до рішення). На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2009 року серії ЯЖ № 906316.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року, у справі № 760/16847/13-ц визнано частково протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 в частині надання ОСОБА_2 вищевказаної земельної ділянки та визнано недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 906316, виданий 04 листопада 2009 року.
Судом касаційної інстанції вказані рішення не переглядались.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, не підлягає доказуванню той факт, що земельна ділянка площею 0,1 га по АДРЕСА_1 була передана у власність ОСОБА_2 незаконно.
Разом з тим, незважаючи на скасування рішення Київської міської ради 18 грудня 2008 року № 922/922 та, відповідно, припинення правових підстав права власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Адамською О.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 282 відчужив земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером 8000000000:72:541:0091 за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 . Цього ж дня право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 1 договору на умовах, передбачених цим договором продавець передає у власність, а покупець приймає у власність земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером 8000000000:72:541:0091, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Документом, що підтверджує право власності продавця на земельну ділянку є Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 906316, виданий 04 листопада 2009 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) на підставі рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 06?7?04435 (пункт 2 договору).
При цьому судом установлено, що ОСОБА_1 є чоловіком дочки ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 01 вересня 2015 року, нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_4 (дружини ОСОБА_1 ) про згоду на придбання майна від 06 березня 2018 року та записом акта про народження ОСОБА_4 № 3 від 17 січня 1992 року.
В матеріалах справи наявний протокол допиту ОСОБА_1 в якості свідка у кримінальному провадженні, з якого вбачається, що останнім було повідомлено про те, що будь-яких коштів за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки він не отримував/передавав та з часу її купівлі будь-яких робіт на ній не проводив, нею не користувався. ОСОБА_2 запропонував йому та його дружині подарувати їм вказану земельну ділянку, однак чому вони підписали саме договір купівлі-продажу пояснити не зміг.
Крім того, 30 грудня 2022 року до Солом'янської окружної прокуратури міста Києва надійшла відповідь ГУ ДПС у М. Києві на запит, з якої вбачається, що станом на 15 грудня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не перебувають на обліку в ГУ ДПС у м. Києві як платники податку на майно в частині плати за землю з фізичних осіб за земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Також зі змісту ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року (справа № 761/28889/18) вбачається, що постановами Головного слідчого управління Служби безпеки України від 23 липня 2010 року № 37499, від 03 вересня 2010 року № 16010-6 та від 15 листопада 2012 року № 54854 у межах кримінального провадження № 22001210000000031 накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером 8000000000:72:541:0091, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у скасуванні якого слідчим суддею було відмовлено.
Також, згідно з постановами слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України від 20 липня 2010 року, 03 вересня 2010 року, 15 листопада 2012 року та постанови слідчого відділу прокуратури міста Києва від 03 жовтня 2012 року спірну земельну ділянку визнано речовим доказом у кримінальних справах №№ 1601, 1663, 50?6217 та накладено на неї арешт, що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів від 27 травня 2014 року №057029-08/р-767-2031.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Оскільки набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, то суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 зазначено, що згідно зі статтею 387 ЦК України та положеннями процесуального законодавства особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦПК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Відповідно до статті 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , будучи обізнаним про наявність рішення суду, яким визанано недійсним акт на право власності, здійснив відчуження земельної ділянки за відплатним договором без наявності на це правової підстави, а ОСОБА_1 , будучи чоловіком дочки позивача, не міг не знати про відсутність у останнього законного права на відчуження такої земельної ділянки, що свідчить про його недобросовісність як набувача.
Спірна земельна ділянка після скасування рішення про її передачу у власність ОСОБА_2 , вважалася такою, що належить до комунальної власності, а тому її відчуження на підставі недійсного акта про право власності, свідчить про вибуття її з володіння Київської міської ради поза її волею.
Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, що мають суттєве значення для справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про витребування від ОСОБА_5 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірної земельної ділянки, яка вибула з володіння останнього поза її волею.
Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судового рішенні, питання вичерпності висновку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 березня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яцук Валерії Петрівни залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року
Головуючий Судді