Справа № 180/1409/20-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/15022/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Підпалого В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
21 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Демарчук Наталії Олександрівни, подану в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року, ухвалене у м. Києві у складі судді Підпалого В.В., повний текст якого складено 12 липня 2021 року, у справі № 180/1409/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними договорів, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсними договорів. Зазначав, що 05 березня 2020 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори «Миттєва розстрочка»: № 20030529263596 на суму 2 914,50 грн., № 20030529263542 на суму 1407,00 грн.; № 20030529263535 на суму 2 914,50 грн.; № 20030529263573 на суму 2 914,50 грн.; № 2003052963558 на суму 2 914,50 грн. Загальна сума укладених 05 березня 2020 року кредитних договорів в АТ КБ «ПриватБанк» склала 13 065,00 грн. Усі зазначені кредитні догори були оформлені онлайн з використанням його персонального номеру телефону через сервіс АТ КБ «ПриватБанк» - «Приват24» з використанням терміналу: «PARTRAY5», його банківської картки та рахунку АТ КБ «ПриватБанк», про що свідчать, роздруковані договори, квитанції та узгоджені графіки погашення кредитів з особистого кабінету через сервіс АТ КБ «ПриватБанк» - «Приват24». Однак, ніяких кредитних договорів 05 березня 2020 року він не укладав, про існування зазначених договорів, йому стало відомо тільки після відновлення його номеру телефону та отримання смс-повідомлення від АТ КБ «ПриватБанк» про погашення боргу. 05 березня 2020 року він перебував закордоном, тому номер було заблоковано оператором. Вказував на той факт, що не ставив свого особистого підпису на оспорюваних договорах, та ці договори були укладені за відсутності в його користуванні фінансового телефонного номеру. Крім того, кошти, отримані за вищезазначеними кредитними договорами були одразу переведені на карту Ukrsibbank № НОМЕР_1 , яка йому не належить. 13 березня 2020 року, він звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо вищевказаних обставин. З огляду на те, що на момент укладення спірних договорів було відсутнє його волевиявлення та внутрішня воля на їх укладення, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними кредитні договори: № 20030529263596 на суму 2 914,50 грн., № 20030529263542 на суму 1407,00 грн.; № 20030529263535 на суму 2 914,50 грн.; № 20030529263573 на суму 2 914,50 грн.; № 2003052963558 на суму 2 914,50 грн. «Миттєва розстрочка», укладені 05 березня 2020 року, укладені між ним та АТ КБ «ПриватБанк».
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсними кредитні договори: № 20030529263596 на суму 2 914,50 грн., №20030529263542 на суму 1 407,00 грн.; № 20030529263535 на суму 2 914,50 грн.; №20030529263573 на суму 2 914,50 грн.; № 2003052963558 на суму 2 914,50 грн. кредиту «Миттєва розстрочка», укладені 05 березня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, адвокат Демарчук Н.О., яка діє в інтересах АТ КБ «ПриватБанк», подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що оспорюванні кредитні договори були укладені позивачем в системі «Приват24» з використанням фінансового номеру телефону НОМЕР_2 . При цьому, отримання кредитних коштів за договором «Миттєва розстрочка» передбачає, що заява про надання кредиту оформлюється в електронному вигляді, клієнт підписує її шляхом накладення простого електронного підпису у дистанційних каналах (інтернет-сайт, електронна пошта, система «Приват24» та ін.). Таким чином, для того, щоб оформити договори особа повинна була мати логін входу до системи «Приват24», тобто номер телефону та знати пароль входу. Маючи лише номер телефону, особа не може зайти до системи «Приват24». Вказане свідчить про те, що позивач розголосив персональні дані, а саме пароль входу до системи «Приват24». Відтак, вина банку у спірних операціях відсутня. Наголошує на тому, що саме користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб, визначений договором. До моменту повідомлення емітента ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладається на користувача. Звертає увагу на те, що позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» вже після зняття коштів, а саме 13 березня 2020 року, а тому строки, встановлені для вчинення дій з відкликання переказу, були пропущені ініціатором переказу, а саме позивачем. За таких обставин, до моменту повідомлення позивачем банку про списання коштів з його рахунку, ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе позивач. Наявність кримінального провадження не може свідчити, в силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно позичальника до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для його звільнення від обов'язку належного виконання зобов'язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними.
В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення,заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії паспорта для виїзду закордон ОСОБА_1 перебував закордоном з 27.02.2020 року по 05.03.2020 року включно (а.с. 13).
05.03.2020 року від імені ОСОБА_1 з АТ КБ «Приватбанк» були укладені договори «Миттєва розстрочка»: № 20030529263596 на суму 2 914,50 грн., №20030529263542 на суму 1407,00 грн.; № 20030529263535 на суму 2 914,50 грн.; №20030529263573 на суму 2 914,50 грн.; № 2003052963558 на суму 2 914,50 грн. через сервіс АТ КБ «ПриватБанк» - «Приват24» з використанням номеру мобільного телефону - НОМЕР_3 (а.с. 16-50).
Відповідно до листа ПрАТ «ВФ Україна» від 07.05.2020 року, адресованого ОСОБА_1 , його було повідомлено про те, що ними було проведено детальний аналіз надання послуг за номером 0954202900 впродовж березня 2020 року. Було встановлено, що 04.03.2020 року о 21-43 год. за ним була здійснена заміна SIM-карти, при поданні заявки через Центр дистанційного обслуговування абонентів та повторна заміна SIM-карти була проведена 07.03.2020 року о 12-37 год. в салоні-магазину компанії (а.с. 51-52).
У зв'язку із вищенаведеними подіями, 13.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Посилаючись на те, що він не укладав вказаних договорів, оскільки в той період перебував за кордоном, ОСОБА_1 порушив перед судом питання про визнання їх недійсними.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вказаних вимог ОСОБА_1 .
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що саме позивачем було застосовано будь-яким способом ідентифікатор (смс повідомлення із кодом), зокрема, відсутні докази отримання позивачем будь-яким чином цього одноразового ідентифікатора, а також реєстрації позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача. На момент укладення оспорюваних кредитних договорів було відсутнє волевиявлення та внутрішня воля позивача на їх укладення, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем, або під впливом тяжкої обставини.
Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частини третя та п'ята статті 203 ЦК України передбачають, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як було встановлено, 05.03.2020 року від імені ОСОБА_1 з АТ КБ «Приватбанк» укладені договори «Миттєва розстрочка»: № 20030529263596 на суму 2 914,50 грн., № 20030529263542 на суму 1407,00 грн.; № 20030529263535 на суму 2 914,50 грн.; №20030529263573 на суму 2 914,50 грн.; № 2003052963558 на суму 2 914,50 грн., на загальну суму 13 065,00 грн. Усі кредитні догори були оформлені онлайн з використанням персонального номеру телефону ОСОБА_1 через сервіс АТ КБ «ПриватБанк» -«Приват24» з використанням терміналу: «PARTRAY5», банківської картки позивача та рахунку «Приватбанк».
При цьому, 05.03.2020 року ОСОБА_1 перебував за кордоном.
Як зазначив ОСОБА_1 , ніяких кредитних договорів 05.03.2020 року, в тому числі і в електронній формі з використанням додатку «Приват24» він не укладав, про існування зазначених договорів, йому стало відомо тільки після відновлення свого номеру телефону, після отримання смс-повідомлення від АТ КБ «ПриватБанк» про погашення боргу.
Відповідно до листа ПрАТ «ВФ Україна» від 07.05.2020 року, адресованому ОСОБА_1 , його було повідомлено про те, що ними було проведено детальний аналіз надання послуг за номером 0954202900 впродовж березня 2020 року. Було встановлено, що 04.03.2020 року о 21-43 год. за ним була здійснена заміна SIM-карти, при поданні заявки через Центр дистанційного обслуговування абонентів та повторна заміна SIM-карти була проведена 07.03.2020 року о 12-37 год. в салоні-магазину компанії.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження проведення АТ КБ «ПриватБанк» ідентифікації особи ОСОБА_1 та підписання ним вказаних електронних договорів з використанням електронного цифрового підпису.
Також, встановлено, що кошти отримані за вищезазначеними кредитними договорами були одразу переведені на карту Ukrsibbank № НОМЕР_1 , яка не належить позивачу.
В подальшому, ОСОБА_1 після того, як дізнався про оформлення кредитних договорів, 13.03.2020 року звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» не надало суду будь-яких доказів на підтвердження підписання позивачем оспорюваних кредитних договорів, проведення його ідентифікації при здійсненні транзакцій щодо перерахування йому коштів, зокрема, матеріалів службового розслідування щодо правомірності здійснення відповідних операцій, ґрунтуючи свою позицію виключно на письмових поясненнях.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитних договорів недійсними.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відтак, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам заявника належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе судове рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Демарчук Наталії Олександрівни, подану в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді