23 жовтня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/13694/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Саліхова В. В., Шкоріної О. І.
при секретарі Мудрак Р. Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Індутного-Шматька Станіслава Миколайовича, в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Марфіної Н. В.
від 30 травня 2025 року
у цивільній справі № 755/1083/25 Дніпровського районного суду міста Києва
за позовом Акціонерного товариства «Перший Українській Міжнародний Банк»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
15 січня 2025 року АТ «ПУМБ» звернулось до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 були укладені Кредитні договори: 2001839235201 від 17 березня 2021 року та №1001988132801 від 05 жовтня 2021 року. Позивач виконав свої зобов'язання за договором, надавши відповідачу кредит у встановленому договорами розмірах. Проте, відповідач порушив умови договору щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені договором строки та порядку, у зв'язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач просив стягнути на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 2001839235201 від 17 березня 2021 року у розмірі 67 002,58 грн; та за кредитним договором № 1001988132801 від 05 жовтня 2021 року у розмірі 53 016,11 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 гривень.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Українській Міжнародний Банк» заборгованість за Кредитним договором №2001839235201 від 17.03.2021 за тілом кредиту у розмірі 39 994 грн 13 коп., заборгованості за процентами у розмірі 27 008 грн 45 коп.; за Кредитним договором від 05.10.2021 № 1001988132801 за тілом кредиту у розмірі 28 131 грн 50 коп. та 7 грн 97 заборгованості за процентами, а всього 95 142 (дев'яносто п'ять тисяч сто сорок дві) гривні 05 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі адвокат Індутний-Шматько С. М., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення процесуального права, просить застосувати до позовних вимог позовну давність, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Стягнути з позивача судові витрати.
Зазначає, що банк не надав належних і достовірних доказів укладення кредитного договору, зокрема письмової форми з її підписом, що є обов'язковим для таких правочинів згідно зі статтями 207, 1054, 1055 ЦК України, а також законодавством про споживче кредитування та електронні платіжні засоби. За твердженням відповідачки, Анкета-заява, яку вона підписала, не містить погоджених умов кредиту, а Умови і правила, на які посилається банк, є односторонніми, мінливими документами, з якими вона не була ознайомлена і які не підписувала. Вона посилається на правові позиції Верховного Суду, зокрема Великої Палати Верховного Суду у постановах від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 та від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, а також Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі № 393/126/20, які зазначають, що роздруківки з сайту банку не є належними доказами, оскільки можуть бути змінені банком в односторонньому порядку.
Апелянт стверджує, що оскільки вона є споживачем фінансових послуг, то на неї поширюється захист, передбачений Законом України «Про споживче кредитування» та Конституцією України, а також рішеннями Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 та від 11.07.2013 № 1-12/2013. Вона наголошує, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача, є нікчемними, а зміна умов можлива лише за згодою сторін.
Також заявляє, що банк не надав жодних електронних доказів у розумінні статті 100 ЦПК України. Надані паперові копії та PDF-файли не є оригіналами електронних документів, оскільки не містять електронного підпису та не захищені від змін, що робить неможливим ідентифікацію її як підписанта. Вона посилається на правові висновки Верховного Суду, зокрема у постанові від 22.03.2023 у справі № 755/1549/22 та від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, які підтверджують, що роздруківки електронного листування не можуть вважатися належними доказами.
Крім того, вказує, що наданий банком розрахунок заборгованості не може бути доказом, оскільки є внутрішнім документом, складеним в односторонньому порядку, і не є первинним бухгалтерським документом. Вона посилається на постанову Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17, за змістом якої розрахунок заборгованості без первинних документів не може підтверджувати суму боргу. Звертає увагу на те, що банк включив до суми «тіла кредиту» незаконно нараховані відсотки, які не були погоджені, що суперечить законодавству та судовій практиці. Вона стверджує, що ці кошти мають бути зараховані на погашення тіла кредиту, посилаючись на аналогічні висновки Верховного Суду у справі № 697/302/20 від 18.05.2022.
Також зазначає, що позивач не надав доказів належного вручення письмової вимоги про погашення заборгованості, а довіреність представника банку не містить підпису та печатки, що викликає сумніви у її достовірності. На підставі цих доводів вона просить виключити з доказів копії, що не містять її підписів, врахувати висновки судів, на які вона посилається, застосувати позовну давність та повністю відмовити в позові.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та представника.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Задовольняючи позов частково, суд виходив із того, що 17.03.2021 та 05.10.2021 ОСОБА_1 підписала заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що є договором приєднання згідно зі статтею 634 Цивільного кодексу України. Суд встановив, що сторони погодили суму кредиту, його відсоткову ставку та строк дії договору. Виписка по рахунку підтверджує, що банк відкрив рахунок і надав можливість відповідачці користуватися коштами, а відповідачка їх використала. Однак відповідачка порушила умови договорів щодо своєчасного повернення кредиту, внаслідок чого станом на 31.10.2024 утворилась заборгованість.
Суд дійшов висновку, що заборгованість відповідачки за договором від 17.03.2021 становить 67 002,58 грн, яка включає тіло кредиту 39 994,13 грн та проценти 27 008,45 грн. Щодо договору від 05.10.2021, суд, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, визнав нікчемними умови договору про комісію за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки не зазначено, які додаткові послуги надаються за цю плату. У зв'язку з цим суд вирішив, що платежі, які були зараховані банком на погашення комісії (4 784,00 грн), мають бути зараховані на погашення тіла кредиту. В результаті, суд стягнув з відповідачки заборгованість за тілом кредиту в розмірі 28 131,50 грн (32 915,50 грн - 4 784,00 грн) та проценти в сумі 7,97 грн, а всього 28 139,47 грн.
Суд також відхилив клопотання відповідачки про застосування строків позовної давності, оскільки з 24.02.2022 перебіг позовної давності зупиняється на строк дії воєнного стану, і позов, поданий 15.01.2024, був пред'явлений в межах цього строку. Суд також не прийняв до уваги доводи про неповноцінність наданої довіреності, оскільки позов був поданий через систему «Електронний суд» з накладенням цифрового підпису, який прирівнюється до власноручного.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У ч. 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами 1-3 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.
Щодо кредитного договору №2001839235201 від 17 березня 2021 року колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що 17.03.2021 ОСОБА_1 підписала заяву № 2001839235201 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
У змісті заяви позичальник підтвердив, що підписанням цієї заяви безастережно підтверджує, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що розміщена на сайті АТ «ПУМБ», в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо для прийняття ДКБО, та і послуг, що можуть бути надані мені в процесу обслуговування (з урахуванням всіх змін), погоджуюсь з тим, що можу обрати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через дистанційні канали обслуговування, а при обранні послуги з укладення Договору страхування, підписанням цієї Заяви підтверджую свою згоду на укладення Договору страхування на зазначених нижче умовах.
Також зі змісту заяви вбачається, що позичальник просив відкрити на своє ім'я поточний рахунок № НОМЕР_1 , та надати кредитну картку № НОМЕР_2 та просив встановити на поточний рахунок у гривнях, відкритий за цією заявою кредитний ліміт у розмірі 30 000,00 грн, виходячи з розміру відсоткової ставки в сумі 47,88% (а.с. 16).
Позивач виконав покладені на нього зобов'язання за кредитним договором, відкривши відповідачу рахунок та надавши можливість розпоряджатись на власні потреби грошовими коштами, передбаченими умовами договору № 2001839235201 від 17.03.2021, що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 (а. с. 78-88).
Згідно довідки про збільшення кредитного ліміту за договором № 2001839235201 від 17.03.2021, відповідачу неодноразово змінювався встановлений кредитний ліміт, який станом на 16.03.2022 встановлено у розмірі 39 994,13 грн (а. с. 69).
Також встановлено, що умови кредитну договору № 2001839235201 від 17.03.2021 в частині своєчасного повернення кредиту відповідач порушив, грошові кошти не повернув, у зв'язку з чим станом на 31.10.2024 утворилась заборгованість у розмірі 67 002,58 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 39 994,13 грн та заборгованості за процентами у розмірі 27 008,45 грн.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено порушення відповідачем умов договорів, що виразилося у невиконанні кредитних зобов'язань протягом тривалого строку. Відповідач не надала жодних доказів спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, який узгоджується із умовами договору та виписками по рахунку, а також доказів належного виконання умов договорів. Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за таким договором є обґрунтованими.
Щодо кредитного договору від 05 жовтня 2021 року №1001988132801 колегія суддів виходить з наступного.
Встановлено й підтверджується матеріалами справи 05.10.2021 ОСОБА_1 складена та підписана заява № 1001988132801 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (а.с. 14-16).
Відповідно до п.п. 1-5 заяви, Банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 40 000,00 грн, в тому числі на загальні споживчі цілі у розмірі 40 000,00 грн. Строк кредитування - 24 місяці з процентною ставкою у розмірі 0,01 % річних та комісії за обслуговування споживчого кредиту на загальні споживчі цілі у розмірі 2,99 %.
Банк покладені на нього обов'язки виконав в повному обсязі, надав позичальнику грошові кошти в сумі 40 000,00 грн за кредитним договором від 05.10.2021 № 1001988132801, що підтверджується платіжною інструкцією №TR.52664262.65462.8810 (а. с. 70).
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором від 05.10.2021 № 1001988132801 заборгованість відповідача становить 53 016,58 грн й складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 32 915,50 грн, заборгованості за процентами у розмірі 7,97 грн, та заборгованості за відсотками у розмірі 20 092,64 грн, погашення за комісією складає всього 4 784,00 грн.
Апеляційний суд також повністю погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог за кредитним договором № 1001988132801 від 05.10.2021 у розмірі 28 139,47 грн й відмові у стягненні заборгованості за комісією у розмірі 4 784,00 грн, адже такі висновки ґрунтується на всебічному аналізі положень Закону України «Про споживче кредитування» та усталеній практиці Верховного Суду. Зокрема, апеляційний суд поділяє позицію суду першої інстанції, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Як правильно зазначив суд першої інстанції, щомісячне надання інформації про стан кредиту не може бути віднесено до платних послуг, оскільки споживач має право отримувати її безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів, відхиляючи доводи апеляційної скарги, виходить із того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, де кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається (статті 12, 81 ЦПК України).
Принцип диспозитивності, що діє у цивільному судочинстві, передбачає, що суд розглядає спір у межах заявлених вимог та заперечень сторін й покладає на суд обов'язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України)
Суд, оцінюючи докази, застосовує стандарт більшої переконливості (балансу вірогідностей), за яким висновок про існування стверджуваної обставини видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Доводи про неукладення кредитних договорів або недотримання письмової форми є необґрунтованими, адже підписання відповідачкою двох Заяв на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування (17.03.2021 та 05.10.2021), а також фактичне отримання та використання грошових коштів на власні потреби, що підтверджено виписками по рахунку, доводить досягнення згоди між сторонами з усіх істотних умов та виконання позивачем своїх зобов'язань, що відповідає статтям 626, 628, 638, 1054 ЦК України. Відповідачка, скориставшись коштами, підтвердила волевиявлення на укладення правочину.
Доводи про те, що Умови та правила Банку не є належними доказами та суперечать правовим позиціям Верховного Суду (справа № 342/180/17) є безпідставними, оскільки суд першої інстанції врахував положення Закону України «Про споживче кредитування» та визнав нікчемними умови про комісію за договором від 05.10.2021 у розмірі 2,99%. Це призвело до часткового задоволення позову та перерозподілу 4 784,00 грн на погашення тіла кредиту, що фактично є застосуванням правових висновків Верховного Суду та захистом прав споживача від включення необґрунтованих платежів. Щодо першого договору (17.03.2021), заявлена процентна ставка (47,88%) була прямо зазначена в підписаній Заяві, а наявність заборгованості за тілом кредиту та процентами підтверджена випискою.
Доводи про ненадання електронних доказів у розумінні статті 100 ЦПК України та недостовірність розрахунку заборгованості є необґрунтованими, адже розрахунок Банку узгоджується з підписаною Заявою та виписками по рахунку, які є первинними документами, що фіксують факт здійснення господарських операцій. Відповідачка не надала жодного достовірного контр-розрахунку та не спростувала наявність і розмір отриманих і неповернутих коштів.
Посилання апелянта на невідповідність копій оригіналам або сумніви щодо підпису, без надання належних доказів недійсності договорів чи здійснення відповідних процесуальних дій у суді першої інстанції (наприклад, подання клопотання про експертизу підпису, заперечень проти розрахунку заборгованості), колегія суддів відхиляє, адже є спробою зловживання процесуальними правами. Суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях або задовольняти вимоги, які не були підтверджені належними доказами стороною, на яку покладено тягар доказування. З огляду на пасивність відповідача у наданні доказів на підтвердження своїх заперечень у суді першої інстанції, його доводи в апеляційній скарзі щодо зазначених обставин не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суперечать засадам цивільного судочинства.
Доводи про застосування позовної давності є безпідставними, адже відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії воєнного стану в Україні, введеного з 24 лютого 2022 року. Оскільки позов подано 15 січня 2025 року, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про його пред'явлення в межах строку позовної давності.
Доводи про неповноцінність довіреності представника Банку є необґрунтованими, оскільки позов був поданий через систему «Електронний суд» з накладенням власного цифрового підпису, який прирівнюється до власноручного, що підтверджує повноваження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Індутного-Шматька Станіслава Миколайовича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення на рішення Дніпровського районного суду міста Києва, від 30 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 28 жовтня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
О. І. Шкоріна
В. В. Саліхов