Справа № 755/11618/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10540/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Гаврилова О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
21 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги адвоката Шаповал Ірини Олексіївни, яка діє в інтересах Акціонерного товариства «Українська залізниця», адвоката Забаріна Антона Федоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2025 року, ухвалене у м. Києві, у складі судді Гаврилової О.В., повний текст якого складено 19 березня 2025 року, у справі № 755/11618/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди, -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди. Зазначав, що 22.10.2020 між ним та АТ «Українська залізниця» укладено трудовий договір №305-2020. 22.10.2021 його було звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України відповідно до наказу №455/ОС від 21.10.2021. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27.12.2022 у справі № 755/19604/21 його було поновлено на посаді заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 112 934,88 грн. 27.01.2023 Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист про стягнення з AT «Українська залізниця» 1 112 934,88 грн. та поновлення його на роботі. 15.02.2023 на адресу AT «Українська залізниця» його представником подано лист № 15-02/2023, в якому він просив добровільно виконати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.12.2022 у справі № 755/19604/21, шляхом перерахування на його користь суми попереднього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1 112 934,88 грн. протягом 10 робочих днів з дня отримання листа. Листом від 22.02.2023 № ЦЦУП-12/71 AT «Українська залізниця» повідомила, що 26.01.2023 AT «Українська залізниця» було подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а тому у відповідача відсутній обов'язок виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.12.2022 у справі №755/19604/21 в частині, яка не допущена судом до негайного виконання. Крім того, було повідомлено, що відповідачем вживаються організаційні та розпорядчі заходи щодо виконання рішення суду в частині, що допущена судом до негайного виконання. Постановою Київського апеляційного суду від 23.03.2023 у справі № 755/19604/21 рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року змінено в частині стягнення з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судового збору у розмірі 12 121,75 грн., зменшено розмір судового збору до 12 037,35 грн., в іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року залишено без змін. 12.06.2023 AT «Українська залізниця» видало наказ № 197/ос про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до якого доручено філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» AT «Українська залізниця» забезпечити здійснення йому виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 112 934,88 грн. Грошові кошти на його банківський рахунок у сумі 832 710,75 грн. (з урахуванням сплачених AT «Українська залізниця» податків) надійшли 19.06.2023. Враховуючи, що грошове зобов'язання у відповідача виникло зі сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач вважає, що має право на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за кожен місяць, починаючи з дня його незаконного звільнення, а саме з 22.10.2021 року по 27.12.2022 року. Також зазначав, що незаконне звільнення з посади заступника директора позбавило його основного місця роботи та фактично залишило без джерела доходу. У зв'язку із цим він був вимушений змінити сталий уклад життя, здійснювати заходи із пошуку нової роботи, шукати інше джерело доходу для забезпечення себе та членів своєї родини. Втрата основного джерела доходу негативним чином вплинула на його самопочуття та завдала сильних душевних страждань, негативно вплинула на емоційний стан та стан здоров'я. Розмір завданої моральної шкоди, яка була завдана внаслідок незаконних дій AT «Українська залізниця», позивач оцінює в 100 000,00 грн. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь інфляційні втрати у розмірі 196 251,91 грн., 3% річних у розмірі 34 096,68 грн. та 100 000,00 грн. завданої моральної шкоди.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 149,62 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Шаповал І.О., яка діє в інтересах АТ «Українська залізниця», подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року у справі № 755/19604/21 набрало законної сили лише 23 березня 2023 року після його перегляду судом апеляційної інстанції. В той же час в частині, яка була допущена судом до негайного виконання, а саме в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць, вказане рішення суду було виконане відповідачем 22 лютого 2023 року. В частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року було також виконане відповідачем добровільно 19 червня 2023 року після набрання ним законної сили, не зважаючи на оскарження вказаного рішення суду в касаційному порядку та зупинення його виконання до закінчення його перегляду судом касаційної інстанції. Звертає увагу на те, що постанова Верховного Суду у справі №755/19604/21 була ухвалена 26 грудня 2023 року, тобто до цього часу відповідач мав законні підстави не виконувати вищевказане рішення суду в частині сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Посилання суду першої інстанції на факт отримання позивачем виконавчого листа 27 січня 2023 року та, відповідно, настання у відповідача обов'язку щодо сплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованим, з огляду на передчасність видачі відповідного виконавчого документа. При цьому, факт добровільного виконання судового рішення у справі №755/19604/21 не може свідчити про недобросовісність АТ «Українська залізниця» та небажання або зволікання відповідача з виконанням судового рішення, а отже не може бути підставою для заподіяння моральної шкоди позивачу. Відповідачем доведено відсутність протиправної поведінки при виконанні рішення суду та його вини, а відтак відсутній обов'язок АТ «Українська залізниця» щодо відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 . Крім того, позивач не навів належних та достатніх доказів, які б підтвердили наявність заподіяння йому моральної шкоди в результаті несвоєчасного виконання відповідачем судового рішення та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіянням йому моральної шкоди у разі, якщо така була заподіяна.
Адвокат Забарін А.Ф., який діє в інтересах ОСОБА_1 , також подав апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2025 року. Просив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем не є заборгованістю з виплати заробітної плати, яку відповідно до ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен сплати в день звільнення. Заборгованість відповідача перед позивачем виникла на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27.12.2022 у справі № 755/19604/21, яким стягнуто з AT «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 112 934,88 грн. Вказане грошове зобов'язання за своєю правовою природою не є заробітною платою, а тому положенням КЗпП, зокрема ст. 117 КЗпП України, не передбачена відповідальність за несвоєчасну сплату стягнутого на підставі рішення суду середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відтак вважає, що до вказаних правовідносин підлягає застосуванню положення ст. 625 ЦК України, яка поширюється на усі грошові правовідносини, якими є зобов'язання виражене у грошових одиницях. При цьому звертає увагу на те, що іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв'язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції, чинним законодавством України не передбачено. Зволікання відповідача з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов'язання, що набуло грошового виразу, а й відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних. Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування позовної давності, встановленої КЗпП України, до вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди. Звертає увагу на те, що положеннями ст. 233 КзПП України встановлені строки звернення до суду виключно за захистом порушених трудових прав працівника. Строки звернення до суду за захистом порушених особистих немайнових прав визначенні ст. 268 ЦК України. Внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 була завдана шкода таким немайновим благам останнього, як здоров'я, гідність та ділова репутація. З моменту незаконного звільнення з роботи та втрати основного джерела доходу, позивач постійно відчував тривогу та занепокоєння, мав розлади сну, безсоння, погіршення апетиту. ОСОБА_1 був вимушений постійно приймати заспокійливі засоби. У зв'язку із наведеним у позивача наявне право на стягнення моральної шкоди за спричинення йому немайнової шкоди, передусім здоров'ю, яке охороняється ЦК України як немайнове благо. Таким чином, позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав позивача, які спричинили моральну шкоду.
Адвокат Шаповал І.О., яка діє в інтересах АТ «Українська залізниця», подала відзив на апеляційну скаргу представника позивача. Просила апеляційну скаргу адвоката Забаріна А.Ф., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог без змін. Заперечувала проти доводів представника позивача, вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 такою, що не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні адвокат Забарін А.Ф., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подану ним апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав. Проти доводів апеляційної скарги представника відповідача заперечував, просив скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність.
Адвокат Шаповал І.О., яка діє в інтересах АТ «Українська залізниця», подану нею апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з наведених у ній підстав. Проти доводів апеляційної скарги представника позивача заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та представника АТ «Українська залізниця» підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22 жовтня 2020 року між АТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір № 305-2020, за умовами якого працівник приймається на посаду заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця».
Наказом АТ «Українська залізниця» № 455/ОС від 21 жовтня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено з 22 жовтня 2021 року з посади заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року у справі №755/19604/21 поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця». Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 112 934,88 грн. з урахуванням необхідності сплати обов'язкових податків та зборів (а.с. 12-24).
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 січня 2023 року допущено негайне виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року у справі №755/19604/21 в частині присудження середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 78 511,50 грн. з урахуванням необхідності сплати обов'язкових податків та зборів, та в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» (а.с. 25-27).
27 січня 2023 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист про стягнення з AT «Українська залізниця» 1 112 934,88 грн. з урахуванням необхідності сплати обов'язкових податків та зборів (а.с. 42-43).
Постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року у справі №755/19604/21 рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року змінено в частині стягнення з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судового збору у розмірі 12 121,75 грн., зменшивши розмір судового збору до 12 037,35 грн. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року залишено без змін (а.с. 28-41).
15 лютого 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Забарін А.Ф. направив на адресу AT «Українська залізниця» лист № 15-02/2023 з вимогою виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року у справі № 755/19604/21 (а.с. 44-45).
22 лютого 2023 року AT «Українська залізниця» надала відповідь № ЦЦУП-12/71 представнику ОСОБА_1 , що 26 січня 2023 року AT «Українська залізниця» було подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а тому у відповідача відсутній обов'язок виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року у справі № 755/19604/21 в частині, яка не допущена судом до негайного виконання. Крім того, було повідомлено, що відповідачем вживаються організаційні та розпорядчі заходи щодо виконання рішення суду в частині, що допущена судом до негайного виконання (а.с. 47-48).
12 червня 2023 року AT «Українська залізниця» видало наказ № 197/ос про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до якого доручено філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» AT «Українська залізниця» забезпечити здійснення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 112 934,88 грн. Грошові кошти на банківський рахунок ОСОБА_1 у сумі 832 710,75 грн. (з урахуванням сплачених AT «Українська залізниця» податків) надійшли 19 червня 2023 року (а.с. 46, 49).
Наказом AT «Українська залізниця» від 28 червня 2023 року № 229/ОС звільнено ОСОБА_1 , заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» AT «Українська залізниця», з 28 червня 2023 року за прогул відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та припинено дію трудового договору від 22.10.2020 № 305-2020 (а.с. 75-81).
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Дніпровського районного суду міста Києва. Зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині, крім стягнення заробітної плати за один місяць, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку (а.с. 82-83).
В серпні 2023 року ОСОБА_1 порушив перед судом питання про стягнення зAT «Українська залізниця» на його користь інфляційних втрат у розмірі 196 251,91 грн., 3% річних у розмірі 34 096,68 грн. та 100 000,00 грн. завданої моральної шкоди.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , стягнувши з АТ «Українська залізниця» на користь останнього компенсації моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 149,62 грн.
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, відповідач не є кредитором по відношенню до позивача у цивільно-правових відносинах, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 196 251,91 грн. та 3% річних у розмірі 34 096,68 грн. на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Встановлені порушення трудових прав мали негативний вплив на ОСОБА_1 та завдали йому душевних страждань і хвилювань. Враховуючи характер порушення прав позивача, розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн. суд першої інстанції вважав таким, що відповідає вимогам розумності і справедливості.
Проте, колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції. Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження № 14-591 цс 18), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79 гс 19) вказувала про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Як було встановлено, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року у справі №755/19604/21 стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 112 934,88 грн. з урахуванням необхідності сплати обов'язкових податків та зборів. Вказане рішення суду в частині стягнення середнього заробітку набрало законної сили після його перегляду згідно з постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року.
Разом з тим, сума присудженого згідно вказаного рішення суду були виплачена АТ «Українська залізниця» лише 19 червня 2023 року. Так, 12 червня 2023 року AT «Українська залізниця» видало наказ про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до якого доручено філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» AT «Українська залізниця» забезпечити здійснення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 112 934,88 грн. Грошові кошти на банківський рахунок ОСОБА_1 у сумі 832 710,75 грн. (з урахуванням сплачених AT «Українська залізниця» податків) надійшли 19 червня 2023 року.
При цьому норми КЗпП України не передбачають окремо відповідальності за прострочення виконання рішення про стягнення на користь працівника присудженого на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, ОСОБА_1 мав право на стягнення із AT «Українська залізниця» трьох процентів річних та інфляційної складової відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні вказаних вимог.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із наведеним позивачем ОСОБА_1 розрахунком трьох процентів річних та інфляційної складової.
Так, відповідно до заявлених вимог ОСОБА_1 просив стягнути вказані суми починаючи із 23 жовтня 2021 року і по 19 червня 2023 року, тоді як рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу набрало законної сили лише 23 березня 2023 року.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказані суми мали бути обраховані за період з 23 березня 2023 року і по 19 червня 2023 року. При цьому для обрахунку необхідно брати суму заборгованості, яка підлягала виплаті безпосередньо позивачеві після утримання податків та інших обов'язкових платежів, тобто, 832 710,75 грн. Відповідно до розрахунку апеляційного суду сума трьох процентів річних за вказаний період та виходячи із вказаної суми боргу становить 6 091,34 грн., сума інфляційної складової - 12 545,69 грн.
При цьому колегія суддів не бере до уваги посилання представника AT «Українська залізниця» на оскарження ним рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року у справі №755/19604/21 в касаційному порядку та зупинення його виконання Верховним Судом, оскільки саме по собі подання касаційної скарги на рішення суду не зупиняє його виконання. Ухвала Верховного Суду про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку була постановлена лише 29 червня 2023 року, тобто, після сплати AT «Українська залізниця» сум середнього заробітку.
Також, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині стягнення із AT «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди. Вирішуючи такі вимоги, суд першої інстанції неправильно визначився із правовою природою спірних правовідносин та підставами заявлених вимог.
Так, як вбачається з матеріалів справи, свої вимоги про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовував порушенням своїх прав як працівника, зокрема, внаслідок його звільнення на підставі наказу АТ «Українська залізниця» № 455/ОС від 21 жовтня 2021 року та затримки виплати йому середнього заробітку.
Питання щодо відшкодування моральної шкоди працівнику визначені нормою ст. 237-1 КЗпП України.
Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Вказаною нормою визначено відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення прав працівника внаслідок вирішення трудового спору.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, спір за позовом ОСОБА_1 до AT «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку був вирішений рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року у справі №755/19604/21, зміненим в частині розподілу судових витрат постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року. В рамках вказаної справи ОСОБА_1 разом з вимогами про вирішення трудового спору вимог про відшкодування моральної шкоди не заявляв.
При цьому, як було встановлено, після ухвалення рішення у справі №755/19604/21 ОСОБА_1 був поновлений AT «Українська залізниця» на роботі, йому було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Тобто, AT «Українська залізниця» було в повному обсязі поновлено трудові права позивача. Водночас, наказом AT «Українська залізниця» від 28 червня 2023 року ОСОБА_1 було знову звільнено з посади заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» з 28 червня 2023 року за прогул відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Крім того, в даному випадку вимоги про відшкодування моральної шкоди були поєднані позивачем із вимогами про стягнення трьох процентів річних і інфляційної складової відповідно до ст. 625 ЦК України, що не узгоджується між собою через різний характер правовідносин, які регулюються відповідними нормами.
Права позивача на своєчасне отримання присуджених йому згідно рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2022 року у справі №755/19604/21 сум було захищено шляхом стягнення на його користь сум трьох процентів річних та інфляційної складової.
ОСОБА_1 не було доведено підстав для відшкодування моральної шкоди, які передбачені чинним законодавством.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення таких вимог ОСОБА_1 .
Відповідно, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із АТ «Українська залізниця» трьох процентів річних в сумі 6 091,34 грн. та інфляційної складової в сумі 12 545,69 грн. В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційні скарги адвоката Шаповал Ірини Олексіївни, яка діє в інтересах Акціонерного товариства «Українська залізниця», адвоката Забаріна Антона Федоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 три проценти річних в сумі 6 091,34 грн. та інфляційну складову в сумі 12 545,69 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді