03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/8896/2025
16 липня 2025 року м. Київ
Справа № 756/2259/17
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року, постановлену у складі судді Тихої О.О., про відмову у відкритті провадження
за cкаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко Анни Валеріївни,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буренко Олена Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зима Наталя Федорівна про визнання договору дарування недійсним, правочину нікчемним та витребування майна із чужого незаконного володіння,
встановив:
У лютому 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 20 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буренко О.М.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року позов ОСОБА_5 було задоволено.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2018 року за заявою відповідача ОСОБА_3 заочне рішення суду від 14 грудня 2017 року було скасоване, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.
03 лютого 2020 року позивач подав заяву в порядку ст. 49 ЦПК України, заявивши додатково нові позовні вимоги про визнання нікчемним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 17 лютого 2017 року приватним нотаріусом КМНО Зимою Н.Ф. за реєстровим № 214.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буренко О.М. застосовано заходи процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів - оригіналу договору дарування квартири від 20 жовтня 2016 року за реєстровим № 2456.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, правочину нікчемним та витребування майна із чужого незаконного володіння - залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року - скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
14 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва зі скаргою на дії головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко Анни Валеріївни по винесенню повідомлення від 02.05.2024 про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, у якій просив визнати дії головного державного виконавця неправомірними, скасувати повідомлення від 02.05.2024 про повернення виконавчого документа - ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 20.02.2023 у справі № 756/2259/17, без прийняття до виконання та зобов'язати головного державного виконавця прийняти до виконання вказаний виконавчий документ та відкрити виконавче провадження.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду скарги до суду першої інстанції.
В обґрунтування пропуску строку на подання апеляційної скарги зазначав, що 13 травня 2024 року ним подано до Оболонського районного суду м. Києва скаргу на дії державного виконавця.
16 липня 2024 року з Єдиного державного реєстру судових рішень він дізнався про існування оскаржуваної ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за його скаргою. Вказане судове рішення йому не направлялося. 16 липня 2024 року ним було подано до суду заяву про надання копії цього судового рішення, яка була проігнорована. 26 вересня 2024 року ним повторно подано до районного суду заяву про надання копії оскаржуваної ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року для її апеляційного оскарження.
11 жовтня 2024 року ним було отримано засобами поштового зв'язку вказане судове рішення, що підтверджується конвертом, супровідним листом та датою засвідчення копії судового рішення.
Щодо оскаржуваної ухвали вказує, що суд постановив її з порушенням норм процесуального права. Вважає, що скаржник дотримався порядку звернення до суду та звернувся саме до суду, який видав виконавчий документ.
Також не погоджується з посиланням суду на ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» щодо визначення статусу осіб та їх найменування, адже поняття стягувач і боржник саме у виконавчому провадженні виникає з моменту відкриття виконавчого провадження, а у зв'язку з тим, що виконавчий документ було повернуто без прийняття до виконання, то і виконавче провадження відповідним статусом осіб на даний час не існує, що не дає право суду відмовляти у доступі до суду позивачу, посилаючись на відсутній у нього статус сторони неіснуючого виконавчого провадження.
Крім того, вважає, що суд неправомірно застосував ст. 186 ЦПК України, яка відноситься до позовного провадження, як підставу для відмови у відкритті провадження за скаргою.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2025 року ухвалу Київського апеляційного суду скасовано, справу передано на розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку. Скаржник та його представник надіслали клопотання про розгляд справи без їх участі, приватний нотаріус Зима Н.Ф. та приватний нотаріус Буренко О.М. також надіслали клопотання про розгляд справи без їх участі, просили справу розглянути згідно з вимогами чинного законодавства, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що як вбачається з повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, яке оскаржується ОСОБА_1 , боржником за виконавчим документом - ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20.02.2023, яка згідно з ч. 3 ст. 146 ЦПК України є виконавчим документом, є приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буренко Олена Миколаївна, а стягувачем - Оболонський районний суд м. Києва. Таким чином, ОСОБА_1 не є ані боржником, ані стягувачем за виконавчим документом, а отже не має і не буде мати статусу сторони виконавчого провадження, у разі його відкриття.
Так, п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В зв'язку з викладеним, оскільки скарга не підлягає розгляду в порядку розділу VII ЦПК України, у відкритті провадження за скаргою слід відмовити.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця, державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Суд - це орган державної влади, який здійснює правосуддя, тобто розглядає та вирішує цивільні, кримінальні, господарські, адміністративні та інші категорії справ у встановленому законом порядку. Поняття суду як органу, що здійснює правосуддя, визначено в Конституції України та Законі України «Про судоустрій і статус суддів».
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах. ( постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 207/3019/17 (провадження № 61-4142св24), від 10 грудня 2024 року в справі № 755/7196/22 (провадження № 61-12242св23) та ін.).
Відповідно до ст. 146 ЦПК України, у разі неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом.
В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються:
1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) особи, в якої знаходиться доказ, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, за наявності;
2) назва або опис письмового, речового чи електронного доказу;
3) підстави проведення його тимчасового вилучення; 4) кому доручається вилучення.
Ухвала про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Як вбачається з матеріалів справи, дана цивільна справа за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 20 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буренко О.М., знаходиться в провадженні Оболонського районного суду м. Києва з лютого 2017 року.
20 лютого 2023 року до Оболонського районного суду м. Києва надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про застосування заходів процесуального примусу до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буренко О.М. у виді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом (том 3, а.с. 1-6).
Згідно з ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року, суд ухвалив: тимчасово вилучити у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буренко Олени Миколаївни оригінал договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 20 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буренко Оленою Миколаївною за № 2456, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .
Виконання ухвали про тимчасове вилучення документів доручено Оболонському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Вказаною ухвалою провадження у даній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буренко Олена Миколаївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зима Наталя Федорівна, про визнання правочину недійсним, правочину нікчемним та витребування майна із чужого незаконного володіння - зупинено до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.
Повідомленням головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко А.В. від 02 травня 2024 року повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання. Сторонами виконавчого провадження є: боржник - Буренко О.М. , стягувач - Оболонський районний суд м. Києва. В обґрунтування повернення зазначено, що відсутні будь-які дані, що ідентифікують боржника, відсутня дата народження боржника, що унеможливлює прийняття рішень групи «Відкриття ВП» Автоматизованій системі виконавчого провадження (том 3, а.с. 209).
14 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва зі скаргою на дії головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Гаркавенко А.В. по винесенню повідомлення від 02.05.2024 про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, у якій просив визнати дії головного державного виконавця неправомірними, зобов'язати головного державного виконавця прийняти до виконання вказаний виконавчий документ та відкрити виконавче провадження.
Відмовляючи у відкритті провадження за скаргою, суд першої інстанції виходив з того, що скарга ОСОБА_5 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у виконавчому провадженні по виконанню ухвали від 20 лютого 2023 року стягувачем є Оболонський районний суд м. Києва, а боржником - приватний нотаріус Буренко О.М., тоді як позивач ОСОБА_1 не є ані боржником, ані стягувачем за виконавчим документом, а отже не має і не буде мати статусу сторони виконавчого провадження, у разі його відкриття.
Колегія суддів вважає, що зазначений висновок суду першої інстанції зроблений з порушенням норм процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буренко О.М. застосовано заходи процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів - оригіналу договору дарування квартири від 20 жовтня 2016 року за реєстровим № 2456.
Правовий статус зазначеної ухвали як виконавчого документа передбачений частиною третьою статті 146 ЦПК України, а вимоги до його змісту - частиною другою указаної статті.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 299/2742/19, суд, який застосовує захід процесуального примусу, зокрема тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, не може вважатись стягувачем у виконавчому провадженні, оскільки є державним органом, який здійснює правосуддя у справі і який видає виконавчий документ.
Отже, вирішуючи питання про застосування заходу процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом, суд виступає не стягувачем, а органом правосуддя, який у відповідний процесуальний спосіб забезпечує провадження в справі, її розгляд і якому державний виконавець, що повинен безпосередньо виконати ухвалу (вилучити докази), саме задля досягнення цієї мети зобов'язаний передати докази, що вилучаються. У цьому випадку не йдеться про примусове виконання судового рішення, яким вирішено спір на користь позивача, що у виконавчому провадженні набуває статусу стягувача.
Стаття 146 ЦПК України як спеціальна процесуальна норма, що регулює тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом з метою забезпечення цивільного процесу, не визначає стягувача, відповідно, суд, який постановив ухвалу про тимчасове вилучення доказів, не є стягувачем. Водночас, прямо передбачено законом і є загальнозрозумілим, що на виконання такої ухвали тимчасово вилучені докази передаються саме суду, яким ці докази вимагаються.
З огляду на викладене, помилкове зазначення в ухвалі Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року про те, що Оболонський районний суд м. Києва є стягувачем у виконавчому провадженні, не може бути підставою для висновку, що скарга позивача ОСОБА_1 на дії державного виконавця по винесенню повідомлення від 02.05.2024 про повернення ухвали від 20.02.2023 року як виконавчого документа без прийняття до виконання підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, при наявності невиконаного процесуального рішення, яке набуло законної сили та підлягає негайному виконанню, про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом з метою забезпечення подальшого розгляду даної цивільної справи, провадження у якій зупинено до виконання ухвали від 20 лютого 2023 року, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про необхідність розгляду скарги ОСОБА_5 в порядку адміністративного судочинства, оскільки суд, який застосовує захід процесуального примусу - тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, не може вважатись стягувачем у виконавчому провадженні, а є державним органом, який здійснює правосуддя у справі і який видає виконавчий документ.
Отже, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, дійшов необґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження з тих підстав, що справа належить до юрисдикції адміністративного суду.
Відповідно до ч.4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог процесуального права, тому існують підстави для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.