Провадження № 22-ц/803/8042/25 Справа № 185/13958/24 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
29 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Космачевської Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу № 185/13958/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Бабія С.О., -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. через систему «Електронний суд» звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків.
В обґрунтування позову зазначив, що з 01 липня 1997 року по 15 липня 2020 року позивач працював у різних структурних підрозділах відповідача на різних посадах, що підтверджується трудовою книжкою.
Вказує, що за час роботи отримав хронічні професійні захворювання, зокрема хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. ЛН-другого ступеня, радикулопатія білатеральна попереково-крижова L5-S1, шийна С6-С7 з вираженими статико-динамічними порушеннями, з больовим синдромом, з периферичним нейросудинним синдромом, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозами ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ першого-другого ступеня) суглобів, нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з помірним зниженням слуху), що встановлено актом розслідування форми П-4 від 30 листопада 2020 року.
Зауважує, що згідно з довідкою МСЕК від 11 січня 2021 року позивачу безстроково встановлено 65% втрати працездатності (40% - радикулопатія, дефартрози, 15% - хронічне обструктивне захворювання легень, 10% - нейросенсорна приглухуватість) та ІІІ групу інвалідності.
Зазначає, що захворювання спричинені недосконалістю технології, механізмів, відсутністю належної вентиляції та пилоподавлення, перевищенням рівня шуму, пилу та фізичних навантажень.
Зауважує, що позивач відчуває постійний біль, задишку, обмеження рухливості, погіршення слуху, психологічний дискомфорт, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та необхідності додаткових зусиль для організації життя.
У зв'язку з чим, виходячи з глибини фізичних та душевних страждань, просить стягнути з відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 245 000 грн., оскільки останнє не створило безпечних умов праці та він втратив своє здоров'я.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 130 000 грн., без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - адвокат Єлістратов Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, дане рішення необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що окремих положень щодо покладення обов'язку доказування на відповідача у справах про стягнення моральної шкоди стаття 81 ЦПК не містить. Презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. А така презумпція має визначатися лише законом. Тому діє стаття 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування.
Зауважує, що у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Вказує, що суд першої інстанції не встановив чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні.
Зауважує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки, що позивач протягом тривалого часу мав постійний больовий синдром у поперековому та шийному відділі хребта та інші захворювання, неодноразово звертався до лікарні за наданням допомоги та позивача не було направлено на до обстеження, не встановлено необхідність утворення нових умов праці, що повинні забезпечуватися для недопущення погіршення стану здоров'я та посилення захворювання знаходився на лікуванні за захворюванням, яке в подальшому стало професійним та вплинуло на стан здоров'я до встановлення стійкої втрати працездатності за цим захворюванням вже вказує на приховування позивачем реального стану здоров'я та неналежного й своєчасного виявлення лікарями під проведення експертизи стану здоров'я позивача, вказує на неякісне надання медичних послуг та неправомірне визнання позивача придатним до роботи в підземних умовах.
Суд першої інстанції не встановив відсутність інших хвороб, що впливають на фізичні страждання позивача, виключаючи всі обставини на які посилається як позивач у своїй позовній заяві.
Звертає увагу, що позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації.
Зазначає, що позивач добровільно прийняв рішення працювати на підприємстві. Також щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був усвідомлений про стан свого здоров'я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду), і під час медоглядів при погіршенні стану, позивач також мав можливість припинити трудовий договір у разі погіршення стану здоров'я, однак добровільно продовжував працювати в шкідливих та небезпечних умовах, тобто свідомо йшов на ризик для свого здоров'я за для отримання пов'язаних з цим пільг та компенсацій: підвищеного заробітку, скороченого робочого дня, додаткових відпусток, пільгового стажу на пенсію та інше. Протягом всього строку трудової діяльності від позивача не надходило ніяких скарг або зауважень щодо умов праці.
Таким чином, відповідальність за стан свого здоров'я та наслідки такої поведінки покладається виключно на позивача, а Індивідуальна програма реабілітації та докази її виконання можуть свідчити про вказані обставини та вплинути на результат прийнятого судом рішення
Також зазначає, що право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов'язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.
Вважає, що рішення суду побудоване на припущеннях того, що позивач зазнає певних обмежень, адже в матеріалах справи відсутні докази, а позивач до суду не з'являвся та пояснень не надавав. Також відсутні й докази зусиль, які позивач докладає для організації свого життя.
Зауважує, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини справи, залишив без уваги аргументи та доводи відповідача, необґрунтовано завищив розмір моральної шкоди, та як наслідок ухвалив незаконне рішення яке не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
У зв'язку з чим просив рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2025 року змінити, зменшив розмір моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я, що підлягає стягненню на користь позивача до 65000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. скориставшись своїм правом подав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із позицією відповідача, викладеною у скарзі та вважає рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2025 року по справі №185/13958/24, законним та обґрунтованим.
Зазначає, що хронічне професійне захворювання та втрата професійної працездатності позивача настали, оскільки в тому числі і відповідач як роботодавець, не забезпечив створення нешкідливих та безпечних умов праці, а тому в даному випадку наявна і вина відповідача як працедавця у виникненні у позивача хронічного професійного захворювання.
Також зазначає, що у зв'язку з отриманням хронічного професійного захворювання позивач більше не може виконувати ту роботу, якою займався раніше. Отже, даний факт є належним та достатнім для встановлення наявності вини відповідача у вчинених ним правопорушеннях та підлягає відшкодуванню спричиненої працівникові моральної шкоди, завданої внаслідок хронічного професійного захворювання, у зв'язку із незабезпеченням безпечних та здорових умов праці.
Вважає, що відповідач мав створити позивачу, належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійного захворювання був би неможливим.
Звертає увагу, що моральна шкода позивачу заподіяна внаслідок набутих хронічних професійних захворювань, втрати професійної працездатності та встановлення інвалідності. На підтвердження цих обставин подано належні та допустимі письмові докази, а саме копії акту розслідування хронічного професійного захворювання на підтвердження встановлення захворювань та обставин їх виникнення, довідок МСЕК на підтвердження втрати професійної працездатності та встановлення інвалідності, документів із медичних установ на підтвердження необхідності лікування.
Зауважує, що позивачем надано переконливі та змістовні роз'яснення, в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода.
Заперечує щодо стягнення суми моральної шкоди з урахуванням утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Звертає увагу апеляційного суду на постанову Верховного суду від 06 січня 2025 року у цивільній справі № 212/4843/24, де Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив важливі висновки щодо оподаткування моральної шкоди.
У зв'язку з чим просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2025 року у справі №185/13958/24 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - без задоволення.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки позивач з 01 липня 1997 року по 15 липня 2020 року працював у різних структурних підрозділах ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на різних посадах.
Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 30 липня 2020 року, затвердженим начальником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, у позивача встановлено професійні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої- другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. ЛН-другого ступеня, радикулопатія білатеральна попереково-крижова L5-S1, шийна С6-С7 з вираженими статико-динамічними порушеннями, з больовим синдромом, з периферичним нейросудинним синдромом, з вазомоторно-трофічними проушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозами ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ першого-другого ступеня) суглобів, нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з помірним зниженням слуху).
Причини захворювання: робоча поза з вимушеними нахилами тулуба уперед під кутом більше 30 градусів 352 рази за зміну при допустимому значенні - 51-100. Маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 31,5 кг при нормі до 30 кг. Зовнішнє фізичне динамічне навантаження за участю м'язів рук, тулуба, ніг становить 68261 кг/м при нормативному значенні до 44000 кг/м. Пил в концентрації 48,7 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3, діяв впродовж 94,4% змінного часу. Рівень відносної вологості повітря 79% при нормі 75%. Еквівалентний рівень шуму складає 88 дБ при допустимому значенні 80 дБА. Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в умовах дії шкідливих факторів, зокрема на підприємстві відповідача.
Відповідно до довідки МСЕК від 11 січня 2021 року (серія 12 ААА № 063576) та позивачу первинно-повторно безстроково встановлено 65% втрати працездатності (40% - радикулопатія, дефартрози, 15% - хронічне обструктивне захворювання легень, 10% - нейросенсорна приглухуватість) та ІІІ групу інвалідності. Позивачу протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці та несприятливого мікроклімату.
Триваючі проблеми зі здоров'ям, отримані внаслідок хронічного професійного захворювання, підтверджуються виписками з медичної карти стаціонарного хворого № 3876 від 04 листопада 2020 року та амбулаторного хворого № 102 від 13 липня 2021 року, які засвідчують скарги позивача на задишку, кашель, біль у хребті, обмеження рухливості, зниження слуху, запаморочення, загальну слабкість та шум у вухах.
Із встановлених судом обставин справи випливає, що вказані наслідки були зумовлені допущенням відповідачем перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу у період здійснення позивачем трудової функції на підприємстві відповідача, тобто є наслідком неправомірної поведінки, а саме бездіяльності відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такий частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв'язку з професійним захворюванням.
З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті позивача у зв'язку з ушкодженням здоров'я, суд за результатами розгляду справи вважав за необхідне визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 130 000 грн., що на переконання суду відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Колегія суддів в цілому погоджується з висновком суду, щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров'я на виробництві.
Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем не тільки в частині визначеного судом розміру компенсації моральної шкоди, а також містить доводи щодо оподаткування стягнутої суми моральної шкоди.
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі №225/4242/21).
Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.
Встановлено, що актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 30 листопада 2015 року за формою П-4, де зазначено, що професійне захворювання виникло, зокрема, внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, зокрема робоча поза з вимушеними нахилами тулуба уперед під кутом більше 30 градусів 352 рази за зміну при допустимому значенні - 51-100. Маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 31,5 кг при нормі до 30 кг. Зовнішнє фізичне динамічне навантаження за участю м'язів рук, тулуба, ніг становить 68261 кг/м при нормативному значенні до 44000 кг/м. Пил в концентрації 48,7 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3, діяв впродовж 94,4% змінного часу. Рівень відносної вологості повітря 79% при нормі 75%. Еквівалентний рівень шуму складає 88 дБ при допустимому значенні 80 дБА. Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в умовах дії шкідливих факторів, зокрема на підприємстві відповідача.
Як зазначено вище, згідно довідки МСЕК від 11 січня 2021 року (серія 12 ААА №063576) позивачу безстроково встановлено 65% втрати працездатності (40% - радикулопатія, дефартрози, 15% - хронічне обструктивне захворювання легень, 10% - нейросенсорна приглухуватість) та ІІІ групу інвалідності. Позивачу протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці та несприятливого мікроклімату.
Із встановлених судом обставин справи випливає, що вказані наслідки були зумовлені допущенням відповідачем перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу у період здійснення позивачем трудової діяльності на підприємстві відповідача, тобто є наслідком неправомірної поведінки, а саме бездіяльності відповідача.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати.
Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз'яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов'язаних з фізичним станом здоров'я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65%, який при переогляді залишився незмінний, стан здоров'я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя.
Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні.
Доводи відповідача про те, що ушкодження здоров'я позивача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Доводи відповідача, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача, не знайшли свого підтвердження і спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи, зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів відхиляє наведені вище доводи апеляційної скарги відповідача, оскільки визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідає критеріям виваженості і справедливості з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, вимог закону та висновків суду касаційної інстанції по аналогічним справам.
Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі просив рішення суду змінити, зменшивши стягнуту на користь позивача суму моральної шкоди «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
Колегія суддів, щодо стягнення сум з урахуванням/без урахування податків, зазначає наступне.
В своїй постанові від 21 травня 2025 року справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Суди стягнули з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я, вказали в резолютивній частині рішення про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів», та одним з ключових питань в касаційній скарзі є питання щодо об'єкта та порядку оподаткування, наявності (відсутності) у сторін цивільного спору податкового обов'язку у зв'язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі №638/7132/15-ц (провадження №61-18013свп23)).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п'ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18)при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі №461/2729/22 (провадження №61-10834сво22)).
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17 (провадження №51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20 (провадження №61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі №932/9029/23 (провадження №61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі №932/3602/22 (провадження №61-7598св23)).
Тому Верховний Суд зауважує, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.
При цьому касаційний суд враховує, що механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20).
Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює: проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов'язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов'язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов'язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди; цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів; можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України; правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
З урахуванням викладеного: (1) необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що деталізація в рішенні суду в даній справі питання, пов'язаного з оподаткуванням стягнутої суми матеріальної компенсації моральних страждань позивача є зайвою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині оподаткування суми стягнутої на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на прийняте колегією суддів рішення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2025 року - змінити.
Абзац другий резолютивної частини рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2025 року викласти у наступній редакції: «Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (код ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 130 000 (сто тридцять тисяч) грн. 00 коп.».
В іншій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 29.10.2025р.
Головуючий суддя О.В.Агєєв