Провадження № 11-кп/803/2688/25 Справа № 175/16417/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 жовтня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
захисника: ОСОБА_6
прокурора: ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровський районний суд Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024052390001639 від 10 жовтня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , за ст.336 КК України,-
Вироком Дніпровський районний суд Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Торецьк, Донецької області, громадянин України, з вищою освітою, офіційно не працевлаштований, одружений, на утримані має малолітню дитину ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Строк відбування покарання обчислено з дати звернення вироку до виконання.
Згідно вироку суду, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на території України оголошена та проводиться загальна мобілізація.
Згідно з ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизні, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резервi, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів (військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), проходження медичного огляду, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних, проходити медичний огляд, проходити військову службу і виконувати військовий обов'язок у запас, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно з статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до ТЦК та СП для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час; громадяни (крім тих, які проходять службу у військовому резерві) зобов'язані з'явитися військових частин або на збірні пункти ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях начальників ТЦК та СП, де вони перебувають на військовому обліку, громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, винні у порушенні правил військового обліку громадян України, приписки до призовних дільниць, призову на строкову військову службу, проходження служби у військовому резерві, проходження зборів, мобілізаційної підготовки тa мобілізаційної готовності, прибуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Встановлено, що громадянин ОСОБА_8 05.09.2024 взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким чином ОСОБА_8 є військовозобов'язаним. У зв'язку з оголошенням загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації ОСОБА_8 05.09.2024 пройшов військово-лікарську комісію, згідно з якою визнаний придатним до військової служби. 05.09.2024 ОСОБА_8 вручено під особистий підпис повістку №570 від 05.09.2024, згідно з якою ОСОБА_8 наказано з'явитись 07.09.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 для відправки на мобілізацію і подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України.
Проте, військовозобов'язаний ОСОБА_8 , будучи придатним до військової служби та не маючи права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», діючи умисно з метою ухилення від призову за мобілізацією без поважних причин, маючи можливість прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст. ст. 1, 10, 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» 07.09.2024 та в подальшому не прибув до місця призову - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Не погодившись з вказаним вироком суду захисник ОСОБА_6 який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій не оскаржуючи фактичні обставини кримінального, вважає оскаржуваний вирок не законним і не обґрунтованим з огляду суворості та підлягає зміні. В обґрунтування апеляційних вимог вказує на обставини, які на думку захисту необхідно врахувати при застосуванні ст.69 КК України, що злочин є нетяжким, відсутні тяжкі наслідки. Щире каяття та сприяння розкриттю злочину. Наявність на утриманні неповнолітньої дитини та дружини, які потребують захисту з боку обвинуваченого під час воєнного стану, оскільки проживають у зоні активних бойових дій. Крім обвинуваченого, захистити його родину нікому. Раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався. Відсутні обставини, що обтяжують покарання. Позитивно характеризується за місцем роботи. Працює на підприємстві критичної інфраструктури. Кримінальне правопорушення вчинено внаслідок збігу тяжких життєвих обставин. Сім'я ОСОБА_8 є внутрішньо переміщеними особами, у яких зруйновано будинок і які залишилися без житла та майна. Вважає, що суд першої інстанції не врахував всі обставини по справі та виніс незаконний та необґрунтований вирок не застосовуючи ч.1 ст. 69 КК України. Просить змінити оскаржуваний вирок призначивши покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України у вигляді штрафу.
Сторони кримінального провадження про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, це підтверджується наявними матеріалами справи, клопотань про відкладення слухання справи не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку захисника, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти доводів апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто вирок має ґрунтуватися на зібраних доказах, повністю та всебічно досліджених та правильно оцінених судом, а висновки про подію кримінального правопорушення, про винуватість або невинуватість обвинуваченого у вчиненні злочину та інші істотні питання, які виникли у кримінальному провадженні, мають з достовірністю випливати з матеріалів провадження.
Як вбачається з матеріалів провадження, судовий розгляд в суді першої інстанції проходив з дотриманням визначеного ч.3 ст. 349 КПК України порядку суд обмежив дослідження фактичних обставин провадження допитом обвинуваченого, який визнав вину в пред'явленому йому обвинуваченні в повному обсязі та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу, а також стосовно процесуальних питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Судом першої інстанції встановлено, що вина обвинуваченого у здійсненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Правова процедура розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України передбачає особливості оскарження для учасників судового розгляду, так згідно ч. 2 ст. 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу. Оскільки обвинувачений ОСОБА_8 погодився з висунутим обвинуваченням, як і погодився на розгляд кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, він не може наразі в апеляційному порядку оскаржувати висунуте йому обвинувачення, як і докази.
Фактичні обставини справи, доведеність винуватості ОСОБА_8 в інкримінованому йому правопорушенні та юридична кваліфікація його дій не є предметом апеляційного розгляду.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що злочин є нетяжким, обвинувачений ОСОБА_8 раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, має на утриманні малолітню дитину, обставини, які пом'якшують покарання, щире каяття, та відсутні обставини, що обтяжують покарання є безпідставними, оскільки апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції врахував ці обставини та зазначив їх у своєму рішенні.
Згідно вироку суду, у судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушенні визнав повністю. Зазначив, що являється внутрішньо переміщеною особою з серпня 2024 року, з 02.06.2025 працює у критичній інфраструктурі, відстрочки від призиву в нього не було і не має, має на утриманні малолітню дитину, яка потребує його захисту, не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, просив призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі. У вчиненому щиро покаявся.
Також вислухав пояснення захисника який просив врахувати при призначені покарання те, що обвинувачений раніше не був судимий, до адміністративної відповідальності не притягався, характеризується позитивно, має родину, постійне місце проживання.
Тобто доводи апеляційної скарги щодо наявності у ОСОБА_8 дружини, яка потребує його підтримки під час дії воєнного стану у зв'язку з проживанням у зоні активних бойових дій, відсутності інших осіб, здатних забезпечити захист його родини, працевлаштування обвинуваченого на підприємстві критичної інфраструктури, позитивної характеристики за місцем роботи, а також твердження про вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких життєвих обставин були враховані судом першої інстанції під час призначення покарання.
Суд також прийняв до уваги, що сім'я ОСОБА_8 є внутрішньо переміщеними особами, житло яких зруйновано внаслідок бойових дій, у зв'язку з чим вони залишилися без постійного місця проживання та майна. Зазначені обставини належним чином оцінені судом першої інстанції при визначенні міри покарання.
Разом із тим наведені у скарзі доводи не можуть бути підставою для зміни виду чи розміру призначеного покарання, оскільки не свідчать про наявність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у розумінні статті 69 Кримінального кодексу України.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що обставиною яка пом'якшує покарання обвинуваченому є активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення є безпідставними.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася, а активне сприяння розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи.
Отже, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення означає, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, своїми діями надає допомогу (сприяє) правоохоронним органам у розкритті кримінального правопорушення, тобто встановленні всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, винних осіб, а також у виявленні причин та умов кримінального правопорушення.
Передбачені п. 1 ч. 1 ст. 66 КК обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної.
Колегія суддів зазначає, що з матеріалів кримінального провадження не вбачається дій обвинуваченого, які суттєво допомогли слідству та свідчили б про активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Колегія суддів наголошує, що доводи апеляційної скарги щодо наявності пом'якшуючих обставин, таких як щире каяття, а також відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд першої інстанції врахував під час призначення покарання і відобразив у своєму рішенні.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що суд призначив ОСОБА_8 надмірно суворе покарання, є необґрунтованими та зазначає наступне.
Відповідно до санкції ст.336 КК України за скоєне кримінальне правопорушення покарання призначається у виді позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 за ст.336 КК України суд першої інстанції призначив покарання в нижчій межі передбачене санкцією статті у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Також при вирішенні питання про призначення покарання і його розміру обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65-67 КК України призначив покарання у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, і відповідно до положень Загальної частини КК України взяв до уваги конкретні обставини скоєного кримінального правопорушення, характер і тяжкість кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжкого злочину, конкретні обставини кримінального провадження, а також наявність обставини, яка пом'якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого.
У відповідності зі ст. ст. 50, 65 КК України особі, що скоїла кримінальне правопорушення, покарання повинне бути призначене необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засудженого, а також попередження здійснення нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
За вказаних вище підстав, суд апеляційної інстанції вважає, що призначене судом першої інстанції покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також попередження нових кримінальних правопорушень та підстав для пом'якшення покарання, не вбачає.
Суд апеляційної інстанції не вбачається підстав для застосуванням положень ст. 69 КК України.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404-405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Дніпровський районний суд Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024052390001639 від 10 жовтня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , за ст.336 КК України залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а обвинуваченим, що знаходиться під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді